Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/117/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/117/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.П. Тимошенко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т. суддів:Пилипенко О.Є., Степанюка А.Г., за участю секретаря: Закревської І.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив: 1) визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 , в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 в редакції від 01.05.2014; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України, в Черкаській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /прож. АДРЕСА_1 пенсію по інвалідності з 18 червня 2014 року, відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року в редакції від 01.05.2014 року, в розмірі 60% від суми заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі з урахуванням усіх виплат, з яких сплачені страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від суми заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, в тому, числі суми матеріальної допомоги на оздоровлення і соціально-побутові потреби, виплати за вислугу років (за наявності), заохочувальних та інших компенсаційних виплат, в тому числі в натуральній формі, а також індексації заробітної плати, з урахуванням фактично отриманих сум та виплачувати призначену пенсію в подальшому згідно вказаного розміру. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Назване рішення мотивовано тим, що на час визнання позивача інвалідом та звернення за призначенням пенсії, він перебував на посаді судді місцевого суду. Призначення пенсії по інвалідності Законом № 2453 не передбачено, тому суддям, яким встановлена інвалідність, пенсія по інвалідності призначається на загальних умовах, тобто відповідно до Розділу IV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що позивач хоч і мав станом на 01.05.2016 стаж державного службовця більше 10 років, однак він не набув права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723 на підставі пунктів 10, 12 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень Закону №899, та на час звернення до Головного управління із заявою про перерахунок, перехід на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723, оскільки не досяг 62 річного віку. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що згідно трудової книжки позивача, він з 02.07.1998 по 01.08.2013 працював на посадах державної служби та 01.08.2013 був звільнений із займаної посади, в зв`язку із призначенням строком на 5 років на посаду судді Тальнівського районного суду Черкаської області. 02.08.2013 ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 27.06.2013 №352/2013 наказом Тальнівського районного суду від 01.08.2013 призначений на посаду судді Тальнівського районного суду. Відповідно до акту огляду МСЕК Серії КИО-1 № 0432225 з 21.05.2014 встановлено ІІ групу інвалідності по причині загального захворювання з ураженням опорно-рухомого апарату довічно та з 18.06.2014 Головним управлінням призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 09.10.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою, в якій просив провести перерахунок (переведення з одного виду пенсії на інший), а саме з пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723). Листом від 21.10.2019 № 90813/03-04 позивачу повідомлено, що у задоволенні його заяви відмовлено через відсутність на те правових підстав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне. Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону). Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII. Відповідно до п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу. Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Отже, у випадку як у даній справі, вимоги вищенаведених норм не пов`язують нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку, у зв`язку з чим відсутні правові підстави погодитись з висновком суду першої інстанції, що після 1 травня 2016 року зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 889 та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону № 3723 вік і страховий стаж. За наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 13.02.2019 у справі № 822/524/18. Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем, стаж державної служби позивача складає 15 років 1 місяць. Так, позивач в період з 07.07.1998 до 01.08.2013 працював на посадах віднесених до посад державної служби. 02.08.2013 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Тальнівського районного суду Черкаської області. 21.05.2014 позивачу встановлена друга група інвалідності та призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 1058. Колегія суддів, вважає за необхідне додатково відзначити, що перед зверненням за призначенням пенсії позивач не працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців. Таким чином, приймаючи до уваги те, що позивач з 02.08.2013 перебуває на посаді судді, відсутні підстави для застосування до нього положень п. 10 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, оскільки позивач станом на день набрання чинності цим Законом (01.05.2016) не мав статусу державного службовця в розумінні Закону № 889-VIII, хоча і мав стаж державної служби 15 років 1 місяць за період з 07.07.1998 до 01.08.2013. В той же час, станом на день набрання чинності цим Законом № 889-VIII (01.05.2016) позивач не мав стажу на посадах, віднесених до категорій посад державної служби не менш як 20 років, що також унеможливлює застосування до нього п. 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII. За наведених обставин, відсутні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної йому відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до Закону № 3723-XII. В свою чергу, частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Як зазначалось вище, позивачу встановлена друга група інвалідності та призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 1058, тобто в період перебування на посаді судді і перед зверненням за призначенням такої пенсії позивач не працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців. За вказаних обставин також відсутні підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної йому відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до Закону № 3723-XII Разом з цим, аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Враховуючи наведене вище, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 05 серпня 2020 року Головуючий суддя:Л.Т. Черпіцька Судді:О.Є. Пилипенко А.Г. Степанюк