Постанова 4823 № 751/5956/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 29 липня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/5956/19 Головуючий у першій інстанції - Мороз К. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/587/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В., із секретарем: Шкарупою Ю.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Мегабанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 січня 2020 року (ухвалене о 16:08, повний текст рішення складено 07 лютого 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину квартири, - У С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила: 1) встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 за період з 01 березня 2013 року по 22 листопада 2013 року; 2) визнати спільною сумісною власністю її та відповідача квартиру АДРЕСА_1 , котра належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24.10.2013, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Прокоф`євою О.М., реєстровий № 1149; 3) у порядку поділу спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; 4) стягнути з відповідача на її користь усі документально підтверджені понесені судові витрати по справі. Позов обґрунтовувала тим, що 22.11.2013 між сторонами було зареєстровано шлюб, від якого вони мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з 01 березня 2013 року, ще до реєстрації шлюбу, сторони почали проживати разом однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу в орендованій квартирі, вести спільне господарство, мати спільний бюджет. 24.10.2013, у період проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, за спільні сумісні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 за 407 118 грн., з яких 127 118 грн - накопичені сторонами кошти, а решта 280 000 грн - отримані в кредит у ПАТ «Мегабанк». Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29.01.2020 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сторони почали проживати разом однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, вести спільне господарство та мати спільний бюджет з 01.03.2013, шлюб же між ними було зареєстровано пізніше - 22.11.2013. Обставина того, що відповідач ОСОБА_2 перестав мешкати із своєю першою дружиною ОСОБА_5 із березня 2013 року та почав із цієї дати - 01.03.2013 проживати однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 в повній мірі підтверджується матеріалами цивільних справ № 750/7659/13-ц про розірвання шлюбу і стягнення аліментів та № 750/9749/13-ц про визнання права власності на частку майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя за позовами ОСОБА_5 до ОСОБА_2 . Заявниця зауважує, що в період з 01.03.2013 по 09.11.2013 сторони проживали без реєстрації свого місця проживання в орендованій у ОСОБА_6 квартирі АДРЕСА_2 , що також підтверджується наданими AT «Мегабанк» копіями кредитних документів, де сторони зазначали своє місце проживання за вказаною адресою. Зазначає, що письмовими доказами, а також показаннями свідків було достеменно підтверджено обставину того, що у спірний період проживання із відповідачем по справі, в період придбання спірної квартири, позивач ОСОБА_1 мала стійкий, сталий та доволі високий дохід, а також отримувала дохід від зайняття підприємницькою діяльністю, що дало змогу останній заощадити значні кошти для придбання спірної квартири. Вказує, що за придбання квартири сторонами було сплачено її вартість в розмірі 407 118 грн, з яких 127 118 грн - спільні сумісні кошти сторін та 280 000 грн - кредитні кошти отримані сторонами, більша частина яких в подальшому виплачувалась кредитору спільно в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі шляхом погашення кредитних зобов`язань як особисто ОСОБА_2 , так і особисто ОСОБА_1 за спільні сумісні кошти подружжя. Наголошує, що зміст та умови договору поворотної фінансової допомоги № 6п-10/13 від 16.10.2013 не містять жодного посилання на факт передачі ТОВ «Благовіщенське» Войтову О . П. обумовлених грошових коштів, та останнім не надано суду належних і допустимих доказів отримання ним такої поворотної фінансової допомоги. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, посилаючись на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було правильно застосовано норми матеріального права, всебічно досліджено надані сторонами докази. Відповідач вказує, що до 15.10.2013 він перебував у законному шлюбі з ОСОБА_5 , а з позивачкою у нього були певні стосунки, але він не проживав однією сім`єю з нею, не вів спільного господарства, не мав спільного бюджету в розумінні визначення поняття «сім`я», шлюб з позивачкою було оформлено лише 22.11.2013 і саме із цієї дати у сторін виникли взаємні права та обов`язки. Зазначає, що ОСОБА_9 відповідно розміру своїх доходів, які вона отримувала протягом 2010-2019 років, не мала можливості заощадити та зробити перший внесок за спірне майно в розмірі 127 118 грн, а також погасити кредитну заборгованість в розмірі 242 750,64 грн. Наголошує, що кошти в сумі 127 118 грн, витрачені на придбання квартири, є його власними коштами, отриманими як поворотна фінансова допомога від ТОВ «Благовіщенське», а 280 000 грн - отримано за рахунок кредитних коштів ПАТ «Мегабанк». Звертає увагу, що будь-які платежі, здійснені заявницею в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором, здійснені нею саме за договором поруки від 24.10.2013, укладення якого у забезпечення зобов`язань за кредитним договором між банком та відповідачем не є доказом наявності фактичних шлюбних відносин сторін у спірний період. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Кравченка В.В., які просили задовольнити апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Коваленко-Зеленої О.М., які просили залишити в силі рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, врахувавши факт перебування ОСОБА_2 в іншому шлюбі, виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання сторін, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, у період з березня 2013 року по 22 листопада 2013 року. Спільний відпочинок сторін, спільна присутність на святкуванні свят, підтверджені фотокартками та показаннями свідків в судовому засіданні, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не свідчать про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, що з 21.11.2003 ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . Шлюб було розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.10.2013, яке набрало законної сили 15.10.2013 (т. 1 а.с. 48-49). З 22.11.2013 ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачкою ОСОБА_10 , який розірвано рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 листопада 2019 року (а.с. 13-15). Від шлюбу сторони мають двох дочок - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 16-17). 24.10.2013, ОСОБА_2 , який не перебував у шлюбі, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу було придбано у ОСОБА_13 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 за ціною 407 118 грн (а.с. 18-19, 173-174, 228-230). У п. 1.6 вказаного договору зазначено, що покупець підтверджує продавцю та повідомляє усіх зацікавлених у тому осіб, що у шлюбі не перебуває, та що гроші, за які він купує вказану квартиру не є спільною сумісною власністю; особи, які могли б поставити питання про визнання за ними права власності на ці гроші, відсутні. Заява про це зберігається у справах приватного нотаріуса, що посвідчив цей договір, з якою продавець ознайомлена. 24.10.2013 між ПАТ «Мегабанк» (кредитодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір № 19-24П/2013, згідно якого банк надав ОСОБА_2 грошові кошти на придбання житлової нерухомості у розмірі 280 000 грн на строк з 24.10.2013 до 23.10.2033 (т. 1 а.с. 20, 213-218). Отримані ОСОБА_2 за меморіальним ордером № 2085_37 від 24.10.2013 кредитні кошти в сумі 280 000 грн в той же день, 24.10.2013, платіжним дорученням № 2 перераховані на ім`я ОСОБА_13 з призначенням платежу «перерахування коштів згідно договору купівлі-продажу квартири від 24.10.2013» (т. 1 а.с. 231-232). Також, 24.10.2013, для забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором № 19-24П/2013 від 24.10.2013 між ОСОБА_2 (Іпотекодавець) та ПАТ «Мегабанк» (Іпотекодержатель) укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір № 19-24П/2013-і, за яким в іпотеку передано спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 22-25, 175-178, 219-227). До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна внесено записи про право власності на вказану квартиру № 3036665 від 24.10.2013 та про іпотеку № 3038358 від 24.10.2013 (т. 1 а.с. 60-63, 223-227, 230). Цієї ж дати, 24.10.2013, між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_14 (дошлюбне прізвище позивачки) укладено договір поруки № 19-24П/2013-п, згідно якого ОСОБА_14 поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_2 в повному обсязі всіх його обов`язків, що виникли з кредитного договору № 19-24П/2013 від 24.10.2013 та за будь-якими додатковими угодами до нього, що укладені та/або будуть укладені у майбутньому (т. 1 а.с. 21, 179, 233). 09.11.2013 ОСОБА_1 зареєструвалася в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 разом із доньками, що вбачається із довідки ПП «Техкомсервіс» від 24.07.2019 № 716 (т. 1 а.с. 47). За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.09.2009 по 10.06.2013 та згідно повідомлення ГУ ДПС у Чернігівській області Фрідріх І.В. перебувала на податковому обліку як фізична особа - підприємець з 08.09.2009 по 31.07.2013 в ГУ ДПС у Чернігівській області Чернігівське управління Ріпкинська ДПІ та отримала дохід від заняття підприємницькою діяльністю за період з 01.01.2010 по 01.01.2019 згідно поданих податкових декларацій про доходи, податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи - підприємця у сумі 180 000 грн (т. 1 а.с. 36-40, 87-89). Згідно наданих квитанцій ОСОБА_1 сплачувала кошти ПАТ «Мегабанк» в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 19-24П/2013: 20.03.2015 - 9 000 грн, 23.07.2015 - 5 000 грн, 10.08.2015 - 6 719,93 грн, 03.09.2015 - 5 000 грн, 02.10.2015 - 5 200 грн, 25.11.2015 - 30 000 грн, в 07.12.2015 - 4 000 грн, 13.04.2016 - 4 500 грн, 10.05.2016 - 5 000 грн, 23.06.2016 - 5 000 грн, 22.07.2016 - 5 000 грн, 23.08.2016 - 4 000 грн, 23.09.2016 - 5 000 грн, 21.11.2016 - 10 000 грн, 29.12.2016 - 18 000 грн, 19.01.2017 - 5 000 грн, 24.02.2017 - 4 000 грн, 26.01.2018 - 5 000 грн, 08.02.2018 - 15 000 грн, 13.02.2018 - 16 250 грн, 01.03.2018 - 5 701 грн, 02.04.2018 - 5 200 грн, 03.05.2018 - 5 200 грн, 14.06.2018 - 5 200 грн, 12.07.2018 - 5 200 грн, 30.08.2018 - 5 200 грн, 26.09.2018 - 5 000 грн, 04.10.2018 - 6 500 грн, 21.11.2018 - 4 900 грн, 07.12.2018 - 5 000 грн, 14.01.2019 - 5 000 грн, 06.02.2019 - 5 000 грн, 28.03.2019 - 5 000 грн, 09.04.2019 - 4 800 грн (т. 1 а.с. 26-34). ОСОБА_2 надано до матеріалів справи договір поворотної фінансової допомоги № 6п-10/13 від 16.10.2013, укладений між ТОВ «Благовіщенське» (позикодавець) та ним, за яким позикодавець передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 500 000 грн (т. 1 а.с. 101-106). Кошти за вказаним договором в сумі 350 105 грн були перераховані на рахунок ОСОБА_2 згідно платіжних доручень № 1048 від 16.10.2013, № 1052 від 21.10.2013, № 1054 від 24.10.2013, № 1058 від 28.10.2013, № 1067 від 31.10.2013, № 1067 від 01.11.2013, № 1072 від 05.11.2013, № 1086 від 06.11.2013, № 1104 від 12.11.2013, № 1124 від 18.11.2013 та № 1155 від 20.11.2013 (т. 2 а.с. 48-58). Відповідно до ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя (ч. 1, 2 ст. 21 СК України). Статтею 25 СК України встановлено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Згідно частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї. При цьому, вказана стаття прямо передбачає неперебування жінки та/або чоловіка, які проживають однією сім`єю, в будь-якому іншому шлюбі. Тобто, правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на частину майна за кожною із сторін. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу. Згідно ч.ч.1,3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17). Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, норм Сімейного кодексу України та правових позицій Верховного Суду, саме ОСОБА_1 як позивачка та особа, яка стверджує про факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_9 без реєстрації шлюбу, повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог. Таким чином, необхідною умовою для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є доведеність факту їх пов`язаності спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у спірний період. Районним судом вірно враховано, що ОСОБА_2 з 21.11.2003 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який було розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.10.2013, що набрало законної сили 15.10.2013, у зв`язку чим вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період 01.03.2013 по 15.10.2013 не можуть бути задоволені з огляду на положення ст. 74 СК України. Зважаючи на викладене, посилання апеляційної скарги на те, що матеріалами цивільних справ №750/7659/13-ц про розірвання шлюбу і стягнення аліментів та № 750/9749/13-ц про визнання права власності на частку майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя за позовами ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 перестав мешкати із своєю першою дружиною ОСОБА_5 із березня 2013 року та почав із цієї дати - 01.03.2013 проживати однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 , не є слушними. На виконання вимог ст. 12 ЦПК України, всупереч процесуального обов`язку, позивачкою в розпорядження суду належних та допустимих доказів та даних на підтвердження факту ведення спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету, взаємних прав і обов`язків між сторонами у період з 15.10.2013 по 22.11.2013, у тому числі на час купівлі ОСОБА_2 спірної квартири, не надано. Реєстрація позивачки у спірній квартирі з 09.11.2013 не має юридичного значення для вирішення даного спору, зважаючи на те, що кватира була придбана 24.10.2013, тобто до її реєстрації в ній. Як зазначалось вище, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У даному випадку показання допитаних свідків щодо обставин, які є предметом доказування, не є достатніми доказами та правильно не були враховані районним судом при обґрунтуванні рішення. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що сторони почали проживати однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, вести спільне господарство та мали спільний бюджет з 01.03.2013, є необґрунтованими. Посилання апеляційної скарги на те, що в період з 01.03.2013 по 09.11.2013 сторони проживали без реєстрації свого місця проживання в орендованій у ОСОБА_6 квартирі АДРЕСА_2 , за недоведеності факту ведення спільного господарства, не є достатнім доказом на підтвердження факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Крім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що письмовими доказами достеменно підтверджено, що у спірний період проживання із відповідачем по справі, в період придбання спірної квартири, позивач ОСОБА_1 мала стійкий, сталий та доволі високий дохід, а також отримувала дохід від зайняття підприємницькою діяльністю, що дало змогу останній заощадити значні кошти для придбання спірної квартири, за відсутності доказів наявності заощадження таких коштів. На підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири позивачка мала надати докази, з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на її придбання (перерахунку чи передачі цієї суми продавцю або ОСОБА_2 , який підписував договір як покупець). Сам лише факт отримання позивачкою заробітної плати чи іншого доходу не може бути доказом участі у купівлі спірної квартири, а показання свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у придбанні цього нерухомого майна щодо розміру такої участі. Районний суд вірно виходив з того, що надані стороною позивача відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період 2011-2019 роки, як доказ отримання позивачкою прибутку, не є підтвердженням заощадження останньою коштів та їх конкретного спрямування на купівлю нерухомості. Інших доказів наявності у позивачки накопичених грошових коштів та їх внесення на придбання спірної квартири останньою ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду, не надано. У свою чергу, надані ОСОБА_2 фінансові документи дають підстави стверджувати, що кошти на придбання квартири були залучені та сплачені саме ОСОБА_2 , шляхом отримання особисто ним 280 000 грн за кредитним договором та коштів за договором поворотної фінансової допомоги. Кредит оформлено та отримано саме ОСОБА_2 , порука, в свою чергу, є лише забезпеченням виконання зобов`язання. При цьому, колегія суддів зауважує, що згідно п.п. 1.6 договору купівлі-продажу квартири від 24.10.2013 покупець підтвердив продавцю та повідомив усіх зацікавлених у тому осіб, що у шлюбі не перебуває, та що гроші, за які він купує вказану квартиру не є спільною сумісною власністю; особи, які могли б поставити питання про визнання за ними права власності на ці гроші, відсутні. Враховуючи викладене, колегія суддів не бере до уваги твердження заявниці про те, що за придбання квартири сторонами було сплачено 127 118 грн спільних сумісних коштів сторін, а 280 000 грн є кредитними коштами отриманими сторонами. Доводи заявниці про те, що зміст та умови договору поворотної фінансової допомоги № 6п-10/13 від 16.10.2013 не містять в собі жодного посилання на факт передачі ТОВ «Благовіщенське» ОСОБА_2 обумовлених грошових коштів, та останнім не надано суду належних і допустимих доказів отримання ним такої поворотної фінансової допомоги, не впливають на правильність вирішення даного спору, зважаючи на те, що, як зазначалось вище, саме на ОСОБА_1 як позивачку в силу принципу доказування в цивільних справах покладено обов`язок доведення обставин, на які вона посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог. Таким чином, враховуючи, що позивачкою, всупереч вимогам процесуального законодавства не доведено факт проживання сторін однією сім`єю в період з 01 березня 2013 року по 22 листопада 2013 року, спірна квартира АДРЕСА_1 , яка була придбана ОСОБА_2 до укладення шлюбу з позивачкою за його особисті кошти, є його приватною власністю, тобто не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції, врахувавши наведені норми матеріального права, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, у зв`язку з чим апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 03 серпня 2020 року. Головуюча Судді: