Постанова 4804 № 243/13577/19

Єдиний унікальний номер 243/13577/19 Номер провадження 22-ц/804/2030/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді Мірути О.А., суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07 лютого 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі (суддя Воронков Д.В.), повний текст рішення виготовлений 17 лютого 2020 року, ВСТАНОВИВ: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 11.07.2016 року вона була прийнята на роботу на посаду черговий по залізничній станції виробничого підрозділу «Станція Микитівка» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень». Згідно до Наказу № 4794/ДН-ОС від 10.07.2017 року її було звільнено за скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. На день її звільнення заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку становить 21858, 97 грн. з утриманням з цих сум податків й інших обов`язкових платежів. По теперішній час вказана сума відповідачем не виплачена. Просить стягнути з відповідача на свою користь вказану суму заборгованості із заробітної плати за вказаний період. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , заборгованість із заробітної плати за період з 15.03.2017 року по 17.07.2017 року в сумі 25 398, 67 грн. з утриманням з цих сум податків й інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», позивач знаходився з Регіональною філією «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, при звільненні не отримала усі належні їй платежі. Враховуючи викладене, суд вважав позовні вимоги обґрунтованими, а заборгованість по заробітній платі, що підлягає стягненню встановлено судом у розмірі 25 398, 67 грн. відповідно. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідач АТ «Українська залізниця» просив оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Відповідно до ст.1 Закону України від 02 вересня 2014 року №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (надалі Закон №1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Згідно до частини 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону, а тому Закон № 1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах. У зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця», розташованих на непідконтрольній території, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст. 341 КК України. Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні ПАТ «Укрзалізниця» господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі. Визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться на непідконтрольній території, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. У зв`язку з зазначеним відповідач фактично відсутній за фактичним місцем роботи позивача, що обумовлено поважними причинами, та не має об`єктивної можливості підтвердити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що 11.07.2016 року остання була прийнята на роботу на посаду черговий по залізничній станції виробничого підрозділу «Станція Микитівка» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с.6-8). Згідно до Наказу № 4794/ДН-ОС від 10.07.2017 року, ОСОБА_1 було звільнено 17.07.2017 року за скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, з компенсацією за невикористану відпустку 35 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с.5). Відповідно до розрахунків заробітної плати, що надані позивачкою, останній була нарахована заробітна плата у період: - за березень 2017 року 4824 грн. 57 коп., в тому числі оплата вимушеного простою 969 грн. 89 коп., сума до виплати 3836 грн. 42 коп. (а.с.9); - за квітень 2017 року 2388 грн. 28 коп., в тому числі оплата вимушеного простою 2324 грн. 96 коп., сума до виплати 1883 грн. 22 коп. (а.с.12); - за травень 2017 року 4939 грн. 74 коп., в тому числі оплата вимушеного простою 1110 грн. 83 коп., сума до виплати 3928 грн. 00 коп. (а.с.10); - за червень 2017 року 265 грн. 69 коп., в тому числі оплата вимушеного простою 260 грн. 83 коп., сума до виплати 211 грн. 28 коп. (а.с.13); - за липень 2017 року 15004 грн. 27 коп., в тому числі оплата вимушеного простою 119 грн. 80 коп., компенсація за невикористану щорічну відпустку у розмірі 35 днів 7 718 грн. 90 коп., вихідна допомога при звільненні 6 891 грн. 10 коп., сума до виплати 12000 грн. 05 коп. (а.с.11). Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу, що надані на запит суду Слов`янським об`єднаним управлінням ПФУ Донецької області, розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 березень 2017 року становить 4824 грн. 57 коп., за квітень - липень 2017 року дані відсутні (а.с.56). Відповідно до видаткового касового ордеру № 1099 від 05.09.2017 року відповідачем на користь позивача було сплачено заробітну плату за першу половину березня 2017 року (аванс) у розмірі 1609,36 грн. (а.с.44). Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 №145/2 від 24.01.2020 року вбачається, що за період березень - липень 2017 року останній нарахована заробітна плата лише за березень у розмірі 2023 грн. 88 коп., до видачі 1609 грн. 36 коп. (а.с.43). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову складає 21 858 грн. 97 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України). Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Та відповідно до частин 3, 4 статті 12 та статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК). Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум. Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Поняття доказів розкрито у частині 1 статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За положеннями частини 4 статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз`яснено обов`язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин. Між тим, позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання ним службових обов`язків (зокрема табелю обліку робочого часу, оформленого відповідно до норм законодавства), а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період, посвідчених належним чином. На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у січні-липні 2017 року їй нараховувалася заробітна плата і вона має за цей період заборгованість, ним надано копії розрахунків заробітної плати за спірний період. Проте оцінюючи належність, допустимість та достовірність даного доказу у взаємозв`язку з іншими доказами, які наявні в матеріал справи, апеляційний суд зазначає, що вони не можуть вважатися належним та допустимими доказами на підтвердження наявності заборгованості перед позивачем, оскільки суперечать інформації, яка наявна в матеріалах справи. Крім того, в матеріалах справи є індивідуальні відомості про застраховану особу на ОСОБА_1 , якій за січень 2017 року нараховано 60 027, 57 грн., за лютий 2017 року нараховано 4859, 96 грн., за березень 2017 року нараховано 4824, 57 грн. заробітної плати. За період квітень-липень 2017 року нарахувань не зазначено. При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 227/5138/18. Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березня-липень 2017 року, позивач не надала суду належного доказу та правових підстав нарахування йому за цей період заробітної плати. Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості, що позивач починаючі з часу звільнення зверталась до роботодавця із вимогою про надання необхідних документів щодо проведення з ним розрахунку при звільненні та виплати заборгованості. Тому зазначені обставини викликають сумніви щодо не проведення розрахунку з позивачем у повному обсязі при звільненні. У зв`язку наведеним вимоги про стягнення заробітної плати, та відповідно вимоги про нараховану на ці суми компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати не підлягають задоволенню. Між тим, апеляційний суд вважає обґрунтованими вимогами позивача в частині стягнення компенсації за невиплачену щорічну відпустку у сумі 7718, 90 грн. та вихідної допомоги при звільненні у сумі 6891, 10 грн. Відповідно до положень статті 83 Кодексу законів про працю України, Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачує компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівниками, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Згідно пункту 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5, фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входять, зокрема, оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством. Згідно абз. 1 п.2 Розділу II Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Згідно до Наказу № 4794/ДН-ОС від 10.07.2017 року, ОСОБА_1 було звільнено 17.07.2017 року за скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, з компенсацією за невикористану відпустку 35 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с.5). Відповідно до абз. 1 п.7 Розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 не передбачено, що розрахункові місяці мають бути повністю відпрацьовані. Якщо протягом розрахункового періоду відпрацьовано хоча б один день, обчислення середньої заробітної плати проводиться виходячи з нарахувань за цей день (лист Мінпраці та соцполітики № 18-841 від 15.12.2003 р.) В свою чергу, розмір не виплаченої вихідної допомоги при звільненні позивача, відповідачем не спростована відповідачем шляхом надання належних доказів. Частиною 1 ст. 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Судом встановлено, та не спростовується відповідачем, що така допомога позивачу виплачена не була. Відповідно до наказу про припинення трудового договору (а.с.9) роботодавець повинен був виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку та вихідну допомогу при звільненні проте такі допомоги виплачені не були. Отже, оскільки відповідач не спростував наданий позивачем наказ № 4794/ДН-ОС від 10.07.2017 року про звільнення, не виплатив вказані суми, і на час розгляду справи судом, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення в частині стягнення компенсації за невиплачену щорічну відпустку у сумі 7718, 90 грн. та вихідної допомоги при звільненні 6891, 10 грн. на користь позивача. Тобто докази, надані Товариством враховані судом першої інстанції та містять протиріччя які не спростовано в ході судового розгляду. Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Встановивши, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення в частині стягнення заробітної плати в розмірі - 25 398, 67 грн. та ухвалення нового про відмову в задоволені цих позовних вимог, а в частині стягнення компенсації за невиплачену щорічну відпустку у сумі 7 718, 90 грн. та вихідної допомоги при звільненні 6 891, 10 грн. підлягає задоволенню. В іншій частині рішення суду залишити без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Згідно частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення, а позивач від сплати судового збору звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у розмірі - 513, 57 грн. пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, покладаються на відповідача. Судові витрати у розмірі - 768, 40 грн., пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також судові витрати 1152, 60 грн. понесені Акціонерним товариством «Українська залізниця» у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи, що з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір у розмірі - 513, 57 грн. у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, а відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню судовий збір у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі - 638, 43 грн. тому відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню різниця у компенсації судових витрат у сумі - 638, 43 грн. (1152, 60 грн. - 513, 57 грн.). Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Слов`янського міськрайоного суду Донецької області від 07 лютого 2020 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі - 25 398, 67 гривень скасувати, в частині стягнення компенсації за невиплачену щорічну відпустку у сумі 7 718,90 грн. та вихідної допомоги при звільненні 6891 грн.10 коп. та судових витрат, змінити. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі - 21 858,97 грн., відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невиплачену щорічну відпустку у сумі 7 718, 90 грн. та вихідну допомогу при звільненні у сумі 6 891, 10 грн. Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави судові витрати пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 638, 43 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя: О.А. Мірута Судді: О.В. Агєєв Т.В. Космачевська