Постанова 4803 № 185/7976/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6585/20 Справа № 185/7976/19 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В., за участю секретаря - Мамедової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2020 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. ВСТАНОВИЛА: У серпні 2019 року АБ «Укргазбанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи його тим, що 03.10.2006 року між ВАТ «Укргазбанк», правонаступником якого є позивач, та приватним підприємством фірма «Комас» було укладено кредитний договір №

135. В подальшому до кредитного договору були внесені зміни та доповнення № 1 від 03.11.2006 року, № 2 від 09.02.2007 року, №3 від 02.10.2007 року. За умовами кредитного договору банк відкриває позичальнику відновлювану відкличну кредитну лінію: з лімітом 170000,00 грн на строк з 03.10.206 по 02.11.2006 року; з лімітом 300000,00 грн на строк з 03.11.2006 року по 08.02.2007 року; з лімітом 330000,00 грн на строк з 09.02.2007 року по 01.10.2008 року. За користування кредитом сплачуються проценти: - за період з 03.10.2006 року по 01.10.2007 року виходячи з 19% річних, а на прострочену заборгованість за кредитом 21% річних; за період з 02.10.2007 року по 01.10.2008 року виходячи з 20 % річних, а на прострочену заборгованість за кредитом 22% річних. В порушення взятих на себе зобов`язань, починаючи з січня 2008 року позичальником кредит повертався в обсягах менших, ніж потребувало дотримання графіку погашення, та з порушенням строків. У зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань за кредитним договором рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2013 року по справі № 904/7800/13 з позичальника на користь банку було стягнуто: 260810,00 грн прострочена заборгованість щодо повернення кредиту, 3556,92 грн проценти за користування за користування кредитом, 93458,10 грн пеня, 1000,00 грн штраф за порушення умов страхування предмету застави обладнання. З урахуванням розміру стягнутих коштів, непогашена заборгованість за кредитом на дату подання позовної заяви складає 161865,45 грн. На день подання позову заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором складає 285760,66 грн, в тому числі: 158193,91 грн прострочена заборгованість по процентам (за період з 24.07.2016 по 23.07.2019 року (включно); 19649,17 грн заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів станом на 23.07.2019 року (включно); 22052,34 грн заборгованість за несвоєчасне погашення тіла кредиту (3% річних) за період з 24.07.2016 року по 23.07.2019 року (включно); 85865,24 грн всього сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення тіла кредиту за період з 24.07.2016 року по 23.07.2019 року (включно). Враховуючи вищезазначене, позивач просив стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із таким рішенням суду, ПАТ АБ "Укргазбанк" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права. ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не скористалася. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 03 жовтня 2006 року ВАТ АБ «Укргазбанк» та ПП фірма «Комас» в особі директора Панченко О.О. уклали кредитний договір № 135, за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом в сумі 200000,00 грн, на поповнення обігових коштів, на строк з 03 жовтня 2006 року по 02 жовтня 2007 року при наступних умовах: з 03 жовтня 2006 року кредитна лінія в межах суми ліміту 170000,00 грн; з дати оформлення договору іпотеки на споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з оформлення права власності на земельну ділянку, в межах сума ліміту 200000,00 грн, із сплатою процентів за користування кредитом виходячи з 19 % річних. Згідно копії договору іпотеки № 135/06/з-4 без оформлення заставної від 09 лютого 2007 року, відповідач в забезпечення кредитного договору № 135 від 03 жовтня 2006 року надала позивачу в іпотеку земельну ділянку загальною площею 0,1900 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 1223584500:03:002:0046. Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч.ч. 1, 3 статті 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. За приписами ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. З розрахунку позивача встановлено, що заборгованість ПП Ф «Комас» за кредитним договором № 135 від 03 жовтня 2006 року складає 285760,66 грн, з якої: 158193,91 грн прострочена заборгованість по процентам (за період з 24.07.2016 по 23.07.2019 року (включно); 19649,17 грн заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів станом на 23.07.2019 року (включно); 22052,34 грн заборгованість за несвоєчасне погашення тіла кредиту (3% річних) за період з 24.07.2016 року по 23.07.2019 року (включно); 85865,24 грн всього сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення тіла кредиту за період з 24.07.2016 року по 23.07.2019 року (включно). Відповідно доп. 5.10 кредитного договору та п.7.10 договору про іпотеку судом встановлено, що строк позовної даності за кожним із цих договорів становить три роки у відповідності до чинного законодавства України; позовна давність в один рік застосовуються до вимог про стягнення неустойки. Згідно з розрахунку суд встановив, що складові заборгованості за кредитним договором, такі як прострочена заборгованість по процентам, заборгованість за несвоєчасне погашення тіла кредиту (3% річних), сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення тіла кредиту обчислювалися позивачем за період з 24.07.2016 року по 23.07.2019 року (включно). Встановлено, що у рішенні від 30.09.2014 року апеляційний суд Дніпропетровської області у справі №185/11739/13 (22ц-774/5758/14) за позовом між тими ж сторонами про той же предмет спору дійшов висновку про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався не пізніше 03.10.2008 року. Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише 23 серпня 2019 року, тобто з пропуском трирічного строку. На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності, у задоволенні позову слід відмовити. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано, що 28.11.2018 року відповідачем було погашено 10670,76 грн. У зв`язку з цим, апелянт вважає, що строк позовної давності перервано та просить скасувати рішення суду. Колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, з наступних підстав. Частиною 1 ст. 251 ЦК України визначено, що позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року у справі №185/11739/13 (провадження 22ц-774/5758/14) встановлено, що у п. 5.10 кредитного договору № 135 від 03 жовтня 2006 року визначено та у пункті 7.10 договору іпотеки від 09.02.2007 року за №135/06/з-4 закріплені однакові положення, що строк позовної давності (крім вимог про стягнення неустойки) за кожним із цих договорів становить три роки у відповідності до чинного законодавства України; позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки. Строк остаточного погашення заборгованості за кредитним договором № 135 від 03 жовтня 2006 року, з урахуванням доповнень до нього, сплив 02.10.2008 року. Враховуючи викладене, колегія дійшла висновку, що про порушення своїх прав позивач дізнався не пізніше 03.10.2008 року, отже саме з цієї дати розпочався строк позовної давності для пред`явлення банком даного позову до ОСОБА_1 . Посилання апелянта на сплату відповідачем суми у розмірі 10670,76 грн. не свідчить про визнання відповідачем свого боргу та не може бути підставою для переривання строку позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій. А як вбачається з матеріалів справи, відповідач подала заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності позивачем, чим заперечує вчинення дій по сплаті вказаних коштів. Крім того, позивачем не доведено, що така сплата суми не є автоматичним списанням коштів позивачем. Колегія суддів, дослідивши розрахунок кредитної заборгованості та встановивши, що оскільки умовами кредитного договору передбачено строк остаточного погашення заборгованості, який закінчився 02.10.2008 року, то сплата боржником 28.11.2018 року суми коштів в розмірі 10670,76 грн. вже після настання строку виконання основного зобов`язання (через 10 років) не свідчить про те, що такі дії можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних боржником) частин платежу, зокрема, за період з 24.07.2016 року по 23.07.2019 року (включно). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, звернувшись з позовом 23 серпня 2019 року, пропустив строк позовної давності. А тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова