Постанова 4856 № 726/53/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 726/53/20 Головуючий у 1-й інстанції: Асташев С.А. Суддя-доповідач: Франовська К.С. 30 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Совгири Д. І. Кузьменко Л.В. за участю: секретаря судового засідання: Ременяк С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 27 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу №1 роти №4 Управління патрульної поліції в Чернівецькій області старшого лейтенанта поліції Жанковського Станіслава Михайловича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В : В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 1 роти № 4 Управління патрульної поліції в Чернівецькій області старшого лейтенанта поліції Жанковського Станіслава Михайловича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ДПО 18 № 738211 від 13.12.2019, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП за невиконання дорожнього знаку 3.3 " Рух вантажних автомобілів заборонено", а відтак, порушення п. 8.4 Правил дорожнього руху, у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень . Позивач також просив закрити провадження у справі на підставі ч.1 ст.247 КУпАП. Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 27 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову серії ДПО18 №738211 від 13 грудня 2019 року, винесену інспектором патрульної поліції взводу №1 роти №4 Управління патрульної поліції в Чернівецькій області старшим лейтенантом поліції Жанковським Станіславом Михайловичем, про накладення на ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень і провадження по справі про адміністративне правопорушення закрито на підставі ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Чернівецькій області 768, 40 грн. на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору, а також витрати на правову допомогу в сумі 300 гривень, а всього суму 1068,40 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності винесена з дотриманням норм чинного законодавства, оскільки в тексті позовної заяви позивач визнає факт проїзду із нехтуванням дії дорожнього знаку, зазначаючи, що на необхідну територію не має іншого практичного заїзду, а тому цей факт визнання правопорушення є належним та достатнім доказом, який підтверджує вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що позивач, здійснивши рух в зоні дії знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», порушив Правила дорожнього руху та не зміг довести правомірності руху транспортного засобу всупереч вимогам дорожнього знаку. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що надані позивачем докази на обгрунтування правомірності дій є недостатніми. Так, позивач не додав до матеріалів справи доказів на підтвердження заданого маршруту руху на автомобілі для виконання постановленого роботодавцем завдання, а доданий лист ДЖКГ Чернівецької міської ради № 03/01-27/3045 від 30.08.2018 не містить погодження дозвільного руху на транспортний засіб, яким керував позивач. Що стосується подорожнього листа №076424 від 13.12.2019 року, то, на думку відповідача, він не може бути прийнятий до уваги, як доказ, оскільки не містить повного маршруту руху. Помилковим вважає скаржник рішення суду і в частині відшкодування судових витрат на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки позивач сплатив суму судового збору в більшому, ніж передбачено законом розмірі, а тому відповідач не зобов`язаний відшкодовувати зайво сплачені суми. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до таких висновків. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. За приписами статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, у тому числі, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП). Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07.11.2015 за №1395. У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (п.4 розділ 1 Інструкції). Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, передбачених, зокрема частиною 1 статті 122 КУПаП. Згідно зі статтею 283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353 встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями). Відповідно до пункту « 3.3» частини 3 «Заборонні знаки» ПДР - «Рух вантажних автомобілів заборонено». Забороняється рух вантажних автомобілів і составів транспортних засобів з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т (якщо на знакові не зазначена маса) або з такою, що перевищує зазначену на знакові, а також тракторів, самохідних машин і механізмів. Не поширюється дія цього знаку на транспортні засоби, що обслуговують громадян чи належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, а також на транспортні засоби, що обслуговують підприємства, які розташовані у позначеній зоні. У таких випадках транспортні засоби повинні в`їжджати до позначеної зони і виїжджати з неї на найближчому перехресті до місця призначення; на вантажні автомобілі, які мають скісну білу смугу на зовнішній бічній поверхні або перевозять групи людей. Пунктом 8.4 п. «в» ПДР встановлено, що заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі. Частиною 1 статті 122 КУпАП встановлено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Як вбачається з оскаржуваної постанови, інспектором патрульної поліції взводу №1 роти №4 Управління патрульної поліції в Чернівецькій області старшим лейтенантом поліції Жанковським С.М. позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. за те, що він 13 грудня 2019 року о 09 годині 40 хвилин, керуючи автомобілем ЗИЛ ММЗ 554, державний номерний знак НОМЕР_1 , та рухаючись по вулиці Чернишевського, 10 у м. Чернівці, не виконав вимоги дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», чим порушив п.8.4 ПДР України. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що Правилами дорожнього руху передбачено, що дія знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено» не поширюється на транспортні засоби, що обслуговують громадян чи належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, а також на транспортні засоби, що обслуговують підприємства, які розташовані у позначеній зоні. Оскаржувана постанова серії ДПО18 №738211 від 13.12.2019 року не ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні всіх обставин події, оскільки інспектор не врахував пояснення позивача та не переконався в наявності в його діях складу адміністративного правопорушення. Надані позивачем докази свідчать про відсутність в його діях порушень ПДР України, а надані представником відповідача заперечення не доводять вини позивача. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 251 КУпАП передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Перевіряючи доводи позивача щодо правомірності дій в умовах вказаної дорожньої обстановки, суд встановив, що позивач02 грудня 2019 року уклав цивільно-правовий договір №5 з ТОВ «Вторпром» на виконання разових робіт. Відповідно до п.2.1 даного договору на вимогу замовника, яким є ТОВ «Вторпром», виконавець, тобто позивач, зобов`язаний прибути за вказаною замовником адресою для надання послуг по перевезенню вантажів замовника з використанням наданого замовником вантажного транспортного засобу, при цьому виконавцю дозволяється керувати даним транспортним засобом, для чого він повинен мати при собі посвідчення водія. Згідно п.2.2 договору в ході надання послуг по перевезенню вантажів замовника з використанням наданого замовником вантажного транспортного засобу виконавець зобов`язаний дотримуватись маршруту, який зазначений у шляховому листі та затверджених Чернівецькою міською радою схем проїзду вантажного транспорту ТОВ «Вторпром», що підтверджується копією договору. Вантажний автомобіль ЗІЛ-ММ3 544, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 , але знаходиться в користуванні ТОВ «Вторпром» на підставі договору найму транспортного засобу №2 від 03.01.2018 року, що підтверджується копіями свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, договором та актом приймання-передачі транспортного засобу від 04.01.2018 року. У своїй господарській діяльності ТОВ «Вторпром» використовує ряд складських приміщень, серед яких нежитлове приміщення по вул.Дзержтнка,57 м.Чернівці на підставі договору оренди від 30 квітня 2017 року та по вул. Заводській, № 11-Г м. Чернівців, яке належить товариству на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18 лютого 2009 року. ТОВ «Вторпром», маючи потребу у регулярних вантажних перевезеннях, в 2018 році звернулось до Чернівецької міської ради щодо затвердження схем проїзду вантажного транспорту центром міста між складами товариства. Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради листом № 03/01-27/3045 від 30.07.2018 року підтвердив, що не заперечує проїзд транспортних засобів ТОВ «Вторпром», зокрема «Богдан DF 47», д.н.з. НОМЕР_2 , та «ЗІЛ-ММЗ 554», д.н.з. НОМЕР_1 , в зону дії заборонених знаків, який зазначений у шляховому листі або товарно-транспортній накладній відповідно до чинного законодавства та погодженої схеми проїзду, що підтверджується копією листа. При цьому було затверджено декілька схем проїзду вантажного транспорту, одна з яких схема руху по маршруту Заводська, 11-Г - Дзержика, 57, на якій передбачено рух транспорту під заборонний знак по вулиці Чернишевського м. Чернівців, тобто проїзд даною вулицею вантажному транспорту ТОВ «Вторпром» дозволено органом місцевого самоврядування. Керуючи 13.12.2019 року вантажним автомобілем «ЗІЛ-ММЗ 554», д.н.з. НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 діяв як представник ТОВ «Вторпром» на виконання цивільно-правового договору, зокрема він прибув на вимогу замовника до складу товариства на вулиці Дзержика, № 57 у м. Чернівці, звідки цим автомобілем доставляв вантаж на склад, що знаходиться на вулиці Заводській, № 11-Г, що підтверджується подорожнім листом № 076424 від 13.12.2019 року. В цьому листі зазначено маршрут руху: від вулиці Дзержика, 57 до вулиці Заводської, 11-Г м. Чернівців. Після зупинки автомобіля під керуванням позивача на вулиці Чернишевського міста Чернівців він пояснював та показував інспектору патрульної поліції Жанковському С.М. копію зазначеного листа із схемою проїзду, однак той проігнорував дані документи, сказавши, що він все одно винесе постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, що підтверджується копією відеозапису з нагрудної камери поліцейського. Оскільки для позивача, який керував вантажним автомобілем, рух під заборонний знак по вулиці Чернишевського м. Чернівців був дозволений, в його діях відсутній склад порушення вимог пункту 8.4 ПДР України, а відтак, відсутня і об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КпАП України. Доводи відповідача щодо недостатності доказів на обґрунтування правомірності дій водія ОСОБА_1 є безпідставними і спростовуються викладеними висновками. Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частина 2 статті 77 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача. На переконання колегії суддів, судами першої інстанції вірно враховано, що у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП. Що стосується рішення в частині розподілу судових витрат, то суд апеляційної інстанції вважає, що воно підлягає зміні з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом першим частини третьої вказаної статті передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому, цією нормою передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. При цьому, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. З аналізу положень статті 134 КАС України видно, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18), від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, практика якого згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з Конвенцією як джерело права, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. У даній справі суд встановив, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача понесені судові витрати- 768,40 грн. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу. До позовної заяви ОСОБА_1 додав Договір про надання юридичної (правової) допомоги № 160/19 від 19 грудня 2019 року, укладений з адвокатським об`єднанням "Кирилюк і партнери" , розділом 4 якого обумовлена вартість послуг та порядок розрахунку (а.с.23-24), додаток №1 до Договору від 19.12.2019 , в якому викладено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та затрачений час(а.с.25-26), замовлення ОСОБА_1 про надання послуг щодо підготовки позовної заяви, представництва інтересів в суді, та у випадку необхідності-оскарження в апеляційній інстанції (а.с.27), попередній розрахунок суми судових витрат по справі на підставі замовлення на суму 5968,40, ордер, виданий адвокату Кирилюк Т.А. , свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №339 на ім`я Кирилюк Т.А. , квитанція Приватбанку про оплату ОСОБА_1 20.12.2019 року 5000 грн. на рахунок адвокатському об`єднанню за надані послуги відповідно до Договору №160/19 від 19.12.2019 р.(а.с.30). Вирішуючи спір та задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції ухвалив про часткове відшкодування витрат, понесених на оплату правничої допомоги - 300 грн. Між тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач клопотання про зменшення витрат у зв`язку з неспівмірністю, необґрунтованістю тощо не заявляв, і у відзиві на позов виклав свою правову позицію лише щодо суми сплати судового збору. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги є доведеними і такими, що підлягають відшкодуванню у визначеному судом розмірі. Що стосується відшкодування витрат, пов`язаних із сплатою судового збору, суд першої інстанції прийняв рішення про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору згідно квитанції від 20.12.2019 року в сумі 768,40 грн. (а.с.) При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем сплачена сума судового збору у більшому розмірі, ніж передбачено законом. Так, судовий збір, який підлягає сплаті за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення, становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір"). Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Отже, звертаючись 28.12.2019 року до суду з позовом, ОСОБА_1 належало сплатити 384,20 грн. ( 1921 х0,2). Фактично сплачено 768,40, отже зайво сплаченою є сума 384,20 грн., яка підлягає поверненню ОСОБА_1 у встановленому порядку. Відтак, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягає сума 384,20 грн. На підтвердження витрат за надану правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивач подав наступні документи : -ордер адвоката Кирилюк Т.А. № 10001701 -звіт №2 до Договору №160/19 від 19.12.2019, згідно якому адвокатом послуги надавались протягом 4 год.45хвилин, вартість наданих послуг становить 3800 грн. -квитанція Банку про сплату ОСОБА_1 21.07.2020 року на рахунок адвокатського об`єднання "Кирилюк і партнери" 3800 грн. в оплату за надану правову допомогу за Договором № 160/19 від 19.12.2019 р. Проаналізувавши вказані документи, колегія суддів вказує на відсутність зауважень щодо їх форми та змісту, а тому такі є належними доказами понесених позивачем фактичних витрат на правничу допомогу. Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з Конвенцією як джерело права, зокрема, у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та їх пропорційності складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції враховує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань, а тому приходить до висновку, що справа №726/53/20 належить до справ, щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано достатньо сталу практику їх розгляду, зокрема, наявні правові висновки Верховного Суду щодо даних правовідносин, а тому визначений адвокатом час для підготовки відзиву на апеляційну скаргу на переконання суду апеляційної інстанції, є завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг). Отже, з урахуванням принципу пропорційності та співмірності, оцінюючи обґрунтованість доводів представника позивача щодо суми витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що на користь позивача слід стягнути 300 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції в частині суми відшкодування витрат по сплаті судового збору - зміні. В решті доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги в іншій частині слід відмовити. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції задовольнити частково. Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 27 лютого 2020 року в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Чернівецькій області 768,40 грн. на користь ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору, - змінити, зменшивши суму відшкодування до 384,20 грн., та, відповідно зменшити загальну суму відшкодування до 684,20 грн. В решті рішення залишити без змін. В решті рішення залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Чернівецькій області (58007 м.Чернівці, вул.Заводська, буд.22, ЄДРПОУ 40209079) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_3 ) 300 ( триста ) грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 03 серпня 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Совгира Д. І. Кузьменко Л.В.