Постанова 4852 № 199/4864/20 (2-а/199/114/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 199/4864/20 (2-а/199/114/20) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2020 ( суддя першої інстанції Подорець О.Б.) в адміністративній справі №199/4864/20 (2-а/199/114/20) за позовом ОСОБА_1 до Інспектора Управління патрульної поліції у м. Дніпро Репюка Богдана Олександровича третя особа: Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- ВСТАНОВИВ: У липні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до інспектора Управління патрульної поліції у м. Дніпро Репюк Богдана Олександровича, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення, в якому просив суд скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕАМ №2831854 від 16.07.2020 у відношенні до нього про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень за вчинення правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що оскаржувана постанова винесена з порушенням матеріальних та процесуальних норм КУпАП, а також на відсутність у його діях складу правопорушення. Утім, працівниками патрульної поліції при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії ЕАМ №2831854 від 16.07.2020 у відношенні до нього за вчинення правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП України було допущено порушення положень норм КУпАП, оскільки в матеріалах справи відсутні докази саме керування транспортним засобом ним. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2020 позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції не погодившись з рішенням суду звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повністю. Обґрунтовуючи доводи своєї скарги, апелянт посилається на те, що під час винесення оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом та з огляду на встановлений факт скоєного правопорушення, обґрунтовано виніс постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Справа судом апеляційної інстанції розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 16 липня 2020 інспектором Управління патрульної поліції у м. Дніпро лейтенантом поліції Репюк Богданом Олександровичем було винесено постанову серії ЕАМ № 2831854, відповідно до якої позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАПта накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн. Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на таке. Статтею 280 КУпАП встановлено, що посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, однак, як вбачається з оскаржуваної постанови, відповідачем при розгляді справи не було виконано вимог статті 280 КУпАП. Відповідно до частини 2 статті 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Зміст постанови повинен відповідати вимогам статей 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення. Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно зі статтею 9 КУпАП є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП). Відповідно до вимог дорожнього знаку 5.5 ПДР України рух транспортних засобів за всією шириною здійснюється лише в одному напрямку. Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, іншими документами. Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано до судів обох інстанцій жодних доказів в розумінні статті 251 КУпАП, які підтверджують порушення позивачем Правил дорожнього руху, наявність в його діях складу правопорушення та правомірність прийняття оскаржуваної постанови (фото, відеозапис тощо). Відсутність доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується також і змістом оскарженої постанови, у якій не зазначено жодного доказу, який додається до цієї постанови. Не вказано про наявність таких доказів також ні у відзиві на позов. Апеляційний суд зауважує, що саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що працівники патрульної поліції наділені повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання. З огляду на це, відповідач мав можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описане в оскаржуваній постанові, однак не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин. Оскільки доказів вини позивача у правопорушенні відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем не надано, колегія суддів погоджується з висновком про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, що в свою чергу свідчить про неправомірність складеної відносно останнього постанови про накладення адміністративного стягнення. За таких обставин апеляційний суд приходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з додержанням норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Суд наголошує, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, які регулюють особливості розгляду термінових справ, зокрема, щодо строку розгляду справи понад десять днів (частина 1 статті 286 КАС України), а також не проголошення повного судового рішення (частина 1 статті 271 КАС України), проте таке порушення норм процесуального права не потягло за собою неправильного вирішення справи. Пунктом 1 ч.3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України). Відповідно до вимог ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Згідно матеріалам справи, позивач звернуся до суду з позовом у липні 2020 року. Договір про надання правової допомоги укладено 17 липня 2020 року. Відповідно до акту виконаних робіт про надання правової допомоги від 23 лютого 2021 року зазначено, що адвокат надав послуги, а саме: Конфіденційна зустріч з клієнтом, заслуховування обставин, у яких клієнт потребує захисту 18 лютого 2021 року; Ознайомлення з документами апеляційного провадження у справі (текст ухвал суду на трьох аркушах, текст апеляційної скарги на дев`яти аркушах) 19 лютого 2021 року; Аналіз доводів апеляційної скарги, підготовка висновків, розробка стратегії (мета: підготовка відзиву на апеляційну скаргу, залишення рішення суду в силі)19 лютого 2021 року; Складання відзиву на апеляційну скаргу22 лютого 2021 року; Виготовлення (роздрукування) письмового примірника відзиву та передача його від адвоката до клієнта для підписання та подальшого направлення клієнтом копій документів до Третього апеляційного адміністративного суду та до сторін у справі 22 лютого 2021 року. Однак в матеріалах справи відсутні докази того, що дані процесуальні документи були підготовлені саме адвокатом, оскільки зазначені документи підписані особисто позивачем, крім того, відправка вищезазначених документів здійснювалась особисто позивачем. Надане позивачем платіжне доручення від 23.02.2020 не містить в собі номеру справи, тому не підтверджує оплату послуг правової допомоги у справі № 199/4864/20. Враховуючи викладене, клопотання позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає. Керуючись статями 242, 286, 272, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2020 в адміністративній справі №199/4864/20 (2-а/199/114/20) залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ч.3 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 24 лютого 2020 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва