Постанова 4855 № 640/461/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/461/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Шурка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 01.11.2018 № 127954-1305-2659. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є платником єдиного податку і використовує належні їй приміщення для провадження підприємницької діяльності, нарахування податкового зобов`язання з податку на землю, а саме: на земельну ділянку, що розташована під цими приміщеннями, є протиправним та суперечить приписам п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем обраховано суму податкового зобов`язання без визначення об`єкта оподаткування (не визначено земельну ділянку, її кадастровий номер), без визначення об`єкта оподаткування (не визначено площу земельної ділянки, а зазначена відповідачем площа не ґрунтується на даних ДЗК). Крім того, розрахунки проведені відповідачем не на підставі даних державного земельного кадастру (так як дані ДЗК не містять взагалі даних стосовно земельної ділянки), відповідно такі дані отримані не у спосіб, що передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1386. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що не залежно від реєстрації права власності на земельну ділянку під нерухомим майном, у такої особи з дати державної реєстрації права власності на таке майно виникає обов`язок зі сплти земельного податку. Щодо витрат на правову допомогу, то контролюючий орган вважає, що оскільки дана справа є справою незначної складності, відтак підстави для відшкодування витрат саме у сумі 26500 грн - відсутні. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2004 позивач була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис 20700000000000522. 01 січня 2012 року позивач перейшла на спрощену систему оподаткування та стала платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку серія НОМЕР_3, місце провадження господарської діяльності АДРЕСА_4. У той же час, позивачу на праві приватної власності належить нежиле приміщення (в літ. А), загальною площею 587,50 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 (договір купівлі-продажу від 15.03.2004, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори). 08 грудня 2018 року позивачем отримано податкове повідомлення-рішення від 01.11.2018 № 127954-1305-2659, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 106955,18 грн., а також зазначено про наявність податкового боргу у розмірі суми 233 081,57 грн. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Згідно п. п. 14.1.72, 14.1.73 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. За правилами пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України). Згідно частин першої та другої ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до статей 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004. Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України, згідно з якими до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. Так, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16), від 27 січня 2020 року (справа №804/886/18). Як свідчать матеріали справи, позивачу на праві приватної власності належить нежиле приміщення (в літ. А), загальною площею 587,50 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара 90/92/1 (договір купівлі-продажу від 15.03.2004, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори). Відтак, позивач як власник нежилих приміщень у багатоквартирному жилому будинку згідно з п. 287.8 ст. 287 ПК України несе обов`язок із сплати до бюджету податку за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. У той же час, з матеріалів справи вбачається, що позивач з 01.01.2012 перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 групи платника єдиного податку, та одним із видів економічної діяльності такого суб`єкта господарювання є: здавання в оренду власного нерухомого майна (код 70.20.0). У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності). Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 802/966/15-а. У той же час, правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Отже, обрання позивачем спрощеної системи оподаткування і сплата єдиного податку не звільняє позивача від сплати земельного податку за земельну ділянку під нежилими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території. Разом з тим, апелянт звертає увагу, що розрахунки платежів по сплаті земельного податку проведені контролюючим органом не на підставі даних державного земельного кадастру (такі дані ДЗК не містять взагалі даних стосовно земельної ділянки), відповідно такі дані отримані не у спосіб, що передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1386. Так, у силу вимог п. 271.1 ст. 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України). Згідно вимог пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Якщо такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, то контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Аналіз вищезазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов`язань із земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку. З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 01.11.2018 №127954-1305-2659 позивачу нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 106955,18 грн та визначено позивачу заборгованість у розмірі 233 081,57 грн. у зв`язку з наявністю у позивача на праві власності земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 літ. «А», яка виникла, як зазначає відповідач, через несплату позивачем податкових зобов`язань по земельному податку з фізичних осіб за 2016-2017 роки згідно з податкових повідомлень-рішень № 669-1305 від 25.04.2016 на суму 126 126,39 грн. та № 45885-1305 від 28.04.2017 на суму 106 955,18 грн. При цьому, відповідачем проведено розрахунок податку на підставі витягу з технічної документації № Н-004456/2008 виданого 20.05.2008 за № 505, про нормативно грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий № 88:171:010), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 літ «А» (а.с. 51). Однак, наявні у матеріалах справи документи свідчать лише про те, що позивачу на праві приватної власності належить нежиле приміщення (в літ. А), загальною площею 587,50 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 (договір купівлі-продажу від 15.03.2004, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори). У свою чергу, відповідачем в порушення вимог частини другої ст. 77 КАС України, не надано до суду документи, які посвідчують прав власності/користування позивачем земельною ділянкою саме за адресою: АДРЕСА_4 літ. «А». Підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону. Згідно з частиною першою ст.193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. У силу вимог частин першої і другої ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що відомості про нормативну оцінку земельної ділянки включаються до Державного земельного кадастру. Відповідно до частини першої статті 38 вказаного Закону відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. У силу вимог пункту 4 Порядку подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1386, Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача. Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або відомості з Державного земельного кадастру. Враховуючи вищевикладені норми, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що дані витягу з технічної документації № Н-004456/2008 виданого 20.05.2008 за № 505 відрізняються від даних, використаних відповідачем у своєму розрахунку земельного податку до податкового повідомлення-рішення від 01.11.2018 № 127954-1305-2659. Крім того, згідно листа Головного управління Держгеокадастру у місті Києві № 29-26-0.22-663/2-20 від 14.02.2020, наданого на адвокатський запит від 07.02.2020 № 07/1, інформація про земельну ділянку з кадастровим номером №88:171:0010 в Головному управлінні Держгеокадастру у місті Києві відсутня, у зв`язку з чим надати інформацію про нормативну грошову оцінку вказаної земельної ділянки неможливо. Також, у відповідності до листа Головного управління ДПС у м. Києві №9778/П/26-15-33-13-19 від 19.03.2020 згідно з даних інформаційно-телекомунікаційних систем органів ДПС, на момент формування спірного ППР, позивач перебував на обліку в ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДПС у м. Києві, як платник податку на майно, в частині плати за землю з фізичних осіб за земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 літ. «А», площею 0,02183 га., (право власності, користування, оренди на земельну ділянку не оформлено). При цьому, податковий орган у вказаному листі зазначив, що відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 06.07.2018 року № 602 «Про затвердження узагальнюючих податкових консультацій з деяких питань оподаткування платою за землю», з урахуванням наявності у платника податків об`єкта нерухомого майна у складі багатоквартирного будинку та за відсутності сформованої і зареєстрованої земельної ділянки, відсутні підстави для нарахування податку на майно в частині плати за землю з фізичних осіб (відсутній об`єкт оподаткування). До того ж, у листі проінформовано, що інтегровану картку платника податків по платі за землю з фізичних осіб (КБК 18010700) по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 літ. «А» приведено в порядок, за 2020 рік земельний податок з фізичних осіб не нараховується. Станом на 19.03.2020 у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсутня заборгованість по податку на нерухоме майно в частині плати за землю з фізичних осіб. Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки відповідачем як суб`єктом владних повноважень, здійснено розрахунок розміру земельного податку за відсутності належних даних з державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка перебуває у власності у позивача, тому наявні підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 01.11.2018 № 127954-1305-2659 в частині визначення суми податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 106955,18 грн. Щодо визначення у спірному рішенні заборгованості у розмірі 233081,57 грн., яка виникла через несплату податкових зобов`язань по земельному податку з фізичних осіб за 2016-2017 року згідно з податкових повідомлень-рішень № 669-1305 від 25.04.2016 на суму 126 126,39 грн., № 45885-1305 від 28.04.2017 на суму 106 955,18 грн., колегія суддів зазначає наступне. Як вже зазначалось, пунктом 286.5 статті 286 ПК України закріплено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. У силу вимог пункту 58.2 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Згідно пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків. Тобто, вказаними нормами визначено чіткий порядок вручення платнику податків податкового повідомлення-рішення. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей. Відмітка на конверті щодо причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є достатнім доказом інформування позивача про донарахування їй суми грошового зобов`язання. Позначення «за закінченням терміну зберігання» не розкриває справжні причини, з яких рекомендований лист не був вручений адресату, та не свідчить про відмову адресата отримати лист. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постановах Верховного Суду від 05.05.2018 у справі № 810/3188/17, та від 01.10.2019 у справі №640/21350/18. Так, в матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, в якому позивачу направлялись податкові повідомлення-рішення № 669-1305 від 25.04.2016 та № 45885-1305 від 28.04.2017, однак вказані конверти було повернуто адресату. Разом з тим, у вказаному повідомленні не зазначено причини, які слугували підставою для невручення поштового відправлення, що ставить під сумнів факт вручення платнику податку таких рішень. Відтак, з огляду на відсутність належних доказів вручення позивачеві податкових повідомлень-рішень № 669-1305 від 25.04.2016 та № 45885-1305 від 28.04.2017, колегія суддів приходить до висновку, що необізнаність останнього із наявністю у нього податкових зобов`язань по земельному податку з фізичних осіб за 2016-2017 роки є підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення і в частині визначення позивачу заборгованості. Щодо відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 9044,67 грн та витрат у розмірі 26500 грн за надання професійної правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з приписами ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до частини третьої ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Тобто, витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами. У силу вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною п`ятою ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи. У свою чергу, відповідно до частин шостої та сьомої ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, з аналізу наведених правових норм, вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Адвокатським бюро «Якова Вороніна» укладено Договір про надання правової допомоги № 14 від 02.06.2020, відповідно до предмету якого сторони погодили предмет надання правової допомоги (надання правової допомоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень (в т.ч. але не виключно № 127954-1305-2659 від 01.11.2018, складення та подання адміністративного позову, апеляційної/касаційної скарги, здійснення представництва інтересів клієнта в адміністративних судах усіх інстанцій, (в тому числі але не виключно у справі № 640/461/19), а також в усіх органах державної влади (їх територіальних структурних підрозділах) з питань, що стосуються скасування податкових-повідомлень рішень; правове супроводження питання відшкодування витрат на правову допомогу, що здійснені/будуть здійснені за цим та іншими договорами, які Клієнт здійснив/має здійснити для відновлення порушеного права). У відповідності до пункту 4.2 Договору № 14 від 02.06.2020 оплата за цим Договором здійснюється не пізніше 3-х календарних днів з моменту отримання клієнтом Акту про надання правової допомоги за наслідками місяця, в якому така допомога надавалася. За цим договором клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро гонорар передбачений додатковою угодою до цього Договору (п. 4.3 Договору). Згідно пункту 4.6 Договору сума, вказана в п.4.2. цього Договору є гонораром адвокатському бюро за надання правової допомоги та поверненню не підлягає. Всі обов`язкові платежі (мита, судові збори тощо), що пов`язані з виконанням цього Договору, оплачуються клієнтом самостійно понад розмір гонорару адвокатському бюро (п. 4.7 Договору). Відповідно п. 2 Додаткової угоди до договору № 14 сторони погодили визначити суму гонорару, що підлягає оплаті за надання адвокатським бюро правової допомоги. Гонорар адвокатського бюро залежить від кількості витраченого часу адвокатами/працівниками адвокатського бюро та визначається виходячи з наступних ставок: 5000,00 грн./год., у разі залучення до надання правової допомоги керівника адвокатського бюро. 2500 грн./год., у разі залучення до надання правової допомоги адвоката адвокатського бюро. 1000 грн./год. у разі залучення до надання правової допомоги працівника адвокатського бюро. Сторони погодили встановити наступний порядок оплати гонорару: часткова попередня оплата гонорару у розмірі 25 000 грн., що підлягає перерахуванню на відповідний банківський рахунок адвокатського бюро протягом 3 банківських днів з моменту отримання клієнтом відповідного рахунку (п. 3.1 Додаткової угоди). Остаточна сплата гонорару, оплата якого здійснюється клієнтом на користь адвокатського бюро за наслідками досягнення цілей Договору, та яка визначається виходячи із фактично витраченого часу адвокатів адвокатського бюро, з вирахуванням здійсненої клієнтом попередньої оплати (п. 3.2 Додаткової угоди). Так, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу згідно з Договору про надання правової допомоги № 14 від 02.06.2020 представником позивача до суду апеляційної інстанції було додано акт надання послуг №20 від 10 червня 2020 року, відповідно до якого витрати становлять: - на дослідження документів, перевірка копій на відповідність оригіналам, дослідження судової практики - 3 год. (що за узгодженим тарифом складає 7500 грн.) - на складення проекту апеляційної скарги - 5 год. (що за узгодженим тарифом складає 12 500 грн.) - на остаточне формування/рецензування адміністративного позову - 1 год. (що за узгодженим тарифом складає 5 000 грн.) - ознайомлення з матеріалами справи - 0,5 год (що за узгодженим тарифом складає 1250 грн.). Крім того, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу до суду апеляційної інстанції представником позивача додано платіжне доручення №ПНМ19573 від 04.06.2020 на суму 25000 грн. Разом з тим, колегія суддів враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними. При цьому, статтею 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19). Оцінюючи заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 26500 грн є завищеними, з огляду на наданий адвокатом обсяг послуг у суді, з огляду на таке. Так, заявлена адвокатом вартість послуги за складення проекту апеляційної скарги в акті надання послуг № 20 від 10 червня 2020 року, є неспівмірною зі складністю цієї справи, тому зазначена сума підлягає зменшенню з 12500 грн. до 5000 грн. При цьому, колегія суддів враховує, що витрати часу адвоката на надання послуг щодо дослідження документів, перевірку копій на відповідність оригіналам, дослідження судової практики є непідтвердженими, так як дана справа є справою незначної складності, апеляційна скарга не містить жодного аналізу судової практики, та у ній відсутні будь-які посилання на судові рішення, які могли бути враховані адвокатом при вирішенні даної справи. Судом також неможливо встановити, яким чином Адвокатським бюро «Якова Вороніна» були опрацьовані та досліджені матеріали та документи, а також здійснено перевірку копій на відповідність оригіналам у співвідношенні часу, що становить 3 год до вартості за надані послуги на суму 7500 грн., як і неможливо оцінити вартість за кожну окрему надану послугу, тому зазначена сума підлягає зменшенню з 7500 грн. до 1500 грн. Крім того, слід зазначити, що суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити розмір відшкодування витрат з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Так, витрати часу адвоката на ознайомлення з матеріалами справи в сумі 1250 грн. за півгодини є значно завищеними та належним чином не обґрунтованими, відтак, зазначена сума також підлягає зменшенню з 1250 грн. до 500 грн. Слід звернути увагу, що адвокатом, окрім того, було надано послугу позивачу в частині остаточного формування/рецензування адміністративного позову вартістю 5000 грн. за 1 год. Натомість, процес розбору та оцінки адміністративного позову є наслідком складення проекту апеляційної скарги, подання якої без формування/рецензування адміністративного позову є неможливим, відтак, на думку колегії суддів, послуга формування/рецензування адміністративного позову входить до послуги щодо складення проекту апеляційної скарги, які є взаємозалежними та не виключають одна одну. Враховуюче наведене, колегія суддів дійшла висновку, що послуга Адвокатського бюро «Якова Вороніна» в частині остаточного формування/рецензування адміністративного позову вартістю 5000 грн. за 1 год. задоволенню не підлягає. Відтак, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу лише на суму 7 000 грн. є документально підтвердженими та співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, що відповідає критерію реальності таких витрат. Окрім того, згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У силу вимог частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Так, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI). У відповідності до частини першої ст. 4 цього Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем складає - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З матеріалів справи вбачається, що враховуючи суму даного позову у розмірі 340 036, 75 грн, під час подання позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 3400 (три тисячі чотириста) 07 грн, що підтверджується квитанціями №0506762201 від 27.12.2018, №QS09901301 від 04.09.2019 та №QS19865801 від 25.01.2019, та до суду апеляційної інстанції сплачено судовий збір у розмірі 5644 (п`ять тисяч шістсот сорок чотири) грн. 30 коп., що підтверджується квитанціями №265210005 від 05.06.2020, №1-1547К від 04.06.2020 та №ps44 від 10.06.2020. Враховуючи, що даний позов підлягає до задоволення, тому колегія суддів вважає за необхідне встановити розподіл судових витрат та визначити розмір судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень у розмірі 9044 грн. 37 коп. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції. У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 01 листопада 2018 року № 127954-1305-2659. Заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат - задовольнити частково. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, (код ЄДРПОУ 39439980, місцезнаходження: м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19), витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 9044 грн (дев`ять тисяч сорок чотири) грн. 37 коп. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, (код ЄДРПОУ 39439980, місцезнаходження: м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, витрати на правову допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький О.І. Шурко