Постанова 4855 № 640/3335/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3335/20 Головуючий у 1 інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Василенка Я.М. Шурка О.І. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві в якому просив визнати протиправним дії посадових осіб Головного управління ДПС у м. Києві з надіслання на примусове виконання вимоги від 30.09.2010 року № Ф-32У до її узгодження та зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві, як стягувача, звернутись із письмовою заявою до Голосіївського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про повернення виконавчого документу - вимоги від 30.09.2019 року №Ф-32У, без виконання. Позивачем до суду першої інстанції подано заяву про забезпечення адміністративного позову, в якій просив зупинити стягнення на підставі виконавчого документу - вимоги Головного управління ДПС у місті Києві від 30.09.2019 р. №Ф-32У про сплату боргу (недоїмки) до винесення остаточного судового рішення в справі за поданим одночасно з цієї заявою позовом про зобов`язання відповідача звернутись із заявою про повернення виконавчого документу без виконання. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року в задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який з`явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Так, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. За змістом частин 1-2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 квітня 2020 року у справі №580/2403/19 зазначив наступне: «…Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти». У відповідності до ч. 4 ст. 150 КАС України, подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. Статтею 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Згідно ч. 2 ст. 151 КАС України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Отже, у випадку, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову, у разі їх вжиття за клопотанням позивача. Необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 16 березня 2020 року у справі №640/4769/19 зазначив наступне: «… заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії». Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, зокрема, зазначено, що судам необхідно враховувати, що, згідно з частинами третьою та четвертою статті 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Зазначений інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначив, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також, очевидними є ознаки протиправності дій відповідача. Так, позивачем вказано, що Головним управлінням ДПС у м. Києві протиправно надіслано на примусове виконання до підрозділу державної виконавчої служби неузгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30 вересня 2019 року №Ф-32 У. Старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шевченко М.О. винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження від 30 жовтня 2019 року ВП №60414908 щодо виконання вищевказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки) (а.с. 28-29). Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приписами частини 1 статті 10 Закону № 1404-VIII визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. У відповідності до частини 1 статті 48 Закону № 1404-VIII, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. За приписами ч.ч. 1-2 ст. 56 Закону № 1404-V, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Матеріали справи свідчать, що старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шевченко М.О. вчиняються дії, спрямовані на примусове виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у місті Києві від 30 вересня 2019 року №Ф-32 У, зокрема, винесено Постанову про арешт коштів боржника від 30 жовтня 2019 року ВП №60414908 та Постанову про арешт майна боржника від 30 жовтня 2019 року ВП №60414908 (а.с. 32-36). Також, старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шевченко М.О. прийнято доручення про здійснення опису майна боржника від 11 січня 2020 року ВП №60414908 (а.с. 42-43). Таким чином, відповідач вчинив дії щодо примусового виконання вимоги, що, в свою чергу, свідчить про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладеною у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №640/7046/19. Висновок суду першої інстанції про те, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки, факт протиправності дій відповідача по направленню на примусове виконання вимоги буде встановлюватися під час розгляду справи по суті, а виконавче провадження, при цьому, буде не закінчено, а лише зупинено. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що наявні передумови для вжиття заходів забезпечення позову, так як, аналіз обставин справи свідчить про реальність загрози заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі. Так, для можливого відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони учиняти дії у відповідному виконавчому провадженні до вирішення цієї адміністративної справи по суті, заявнику необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Задоволення заяви про забезпечення позову у вказаний спосіб є співмірним заявленим позовним вимогам. В даному випадку, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Вказаний захід забезпечення адміністративного позову у даній частині відповідає предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття такого заходу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. При цьому, правова оцінка дій відповідача підлягатиме встановленню під час судового розгляду даної справи. В силу ч. 4 статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Таким чином, враховуючи правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №640/7046/19, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, а тому, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову слід задовольнити частково та зупинити стягнення на підставі виконавчого документу - вимоги Головного управління ДПС у місті Києві від 30 вересня 2019 року № Ф-32У про стягнення боргу (недоїмки) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №640/3335/20. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким заяву про забезпечення позову - слід задовольнити. Керуючись ст.ст. 150, 242, 250, 308, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року - скасувати та прийняти нове рішення. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Зупинити стягнення на підставі виконавчого документу - вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у місті Києві від 30 вересня 2019 року № Ф-32У до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №640/3335/20. В іншій частині заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Василенко Я.М. Шурко О.І. Повний текст постанови виготовлено 03.08.2020 р.