Постанова 4854 № 400/3839/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/3839/19 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Управління ВД Фонду соціального страхування України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року (м. Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 25.02.2020р.) по справі за адміністративним позовом Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Миколаївській області до Південного офісу Держаудитслужби про скасування вимоги,- В С Т А Н О В И В: В квітні 2019 року Управління ВД Фонду соціального страхування України в Миколаївській області звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Південного офісу Держаудитслужби, в якому просило суд скасувати абзаци 4, 5, 6 Вимоги відповідача 27.08.2019р. №15-14-04-14/2865-2019 щодо усунення порушень законодавства. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна вимога є протиправною, оскільки Держаудитслужба дійшла помилкового висновку про порушення Фондом СС законодавства, яке призвело до збитків, але такі висновки було зроблено без з`ясування всіх обставин та не врахування пояснень позивача, викладених у запереченні на акт. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні адміністративного позову Управління ВД Фонду соціального страхування України в Миколаївській області - відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник Управління ВД Фонду СС України в Миколаївській області 27.03.2020 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 13.04.2020 року матеріали даної справи, разом із вказаною вище апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2020р. відрито апеляційне провадження по даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для їх задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. В липні 219 року посадовими особами Південного офісу Держаудитслужби було проведено планову перевірку Управління ВД Фонду соціального страхування України в Миколаївській області за період з 01.04.2017р. по 31.03.2019р., за результатами якої складено акт від 26.07.2019р. №15-14-11/20, який представником позивача був підписаний із запереченнями, на які відповідач, в свою чергу, надав висновок листом від 23.08.2019р. №15-14-04-14/2846-2019. В подальшому, т.б. 27.08.2019р., на підставі вказаного вище акту перевірки, уповноваженою особою відповідача було складено та направлено на адресу позивача Вимогу щодо усунення порушень законодавства №15-14-04-14/2865-2019, в якій позивача було зобов`язано, у зв`язку із виявленими збитками, вжити заходи щодо своєчасного проведення претензійно-позовної роботи по стягненню наявної заборгованості, зокрема, до ст.4 ГПК України. Не погоджуючись з такою вимогою Держаудитслужби, позивач звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та, відповідно, з правомірності дій та спірної вимоги відповідача. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Як слідує зі змісту ч.1 ст.2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993р. №2939-XII, головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Так, як визначено положеннями п.п.1,7,10 ст.10 вказаного Закону №2939, органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Відповідно до приписів п.п.9 п.4 «Положення про Державну аудиторську службу України» (затв. Постановою КМУ від 03.02.2016р. №43), Держаудитслужба, відповідно до покладених на неї завдань: вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Системний аналіз вищенаведених норм діючого законодавства дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства є обов`язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Отже, за таких обставин, у органу фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, не пов`язаних із стягненням виявлених в ході перевірки збитків. Відтак, збитки, щодо наявності яких зроблено висновок Держаудитслужбою, стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Наявність збитків, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. При цьому, одночасно також необхідно звернути увагу й на те, що аналогічна правова позиція з цього спірного питання вже неодноразово була висловлена як Верховним Судом України, зокрема, в постановах у справі від 25.11.2014р. (справа №21-442а14), від 13.05.2014р. (справа №21-89а14), від 27.01.2015р. (справа №21-436а14), так і Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27.11.2019р. (справа №1440/1820/18), від 19.09.2019р. (справа №2а-3536/09/0770), від 29.07.2019р. (справа №400/2658/18), від 21.02.2020р. (справа №813/3905/14), від 19.02.2020р. (справа №826/14155/16). Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи та те, що оскаржені пункти спірної Вимоги відповідача вказують на збитки, обґрунтованість і правомірність яких повинна перевірятися у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що законні підстави для задоволення даного позову відсутні. До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційних скаргах сторін доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління Виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 30.07.2020р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко