Постанова 4817 № 598/2190/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 598/2190/18Головуючий у 1-й інстанції Левків А.І. Провадження № 22-ц/817/490/20 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - 301030300 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Бершадська Г.В. суддів - Гірський Б. О., Ходоровський М. В., з участю секретаря - Панькевич Т.І. ОСОБА_3. та представників сторін розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року (ухвалене суддею Левківом А.І., дату складання повного тексту не зазначено) у цивільній справі № 598/2190/18 за позовом ОСОБА_1 до Романовоселівської сільської ради Збаразького району Тернопільської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог приватний нотаріус Збаразького районного нотаріального округу Тернопільської області Джула Оксана Максимівна,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Романоселівської сільської ради, ОСОБА_4 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Збаразького районного нотаріального округ Джули О.М. в якому просила: визнати незаконним рішення виконкому Романовоселівської сільської ради Збаразького району Тернопільської області від 21 липня 2000 року № 54 про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 ; визнати недійсними: свідоцтво про право власності на житловий будинок видане 16 січня 2001 року ОСОБА_5 на підставі вказаного рішення; свідоцтво про право на спадщину видане Збаразькою державною нотаріальною конторою 08.11.2007 року ОСОБА_4 ; договір дарування вказаного житлового будинку та присадибної земельної ділянки площею 0,25 га кадастровий номер 6122487600:02:002:0272 укладений 30.12.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Джулою О.М.; договори купівлі-продажу № 376 та № 378 житлового будинку та присадибної земельної ділянки площею 0,25 га кадастровий номер 6122487600:02:002:0272 що по АДРЕСА_1 укладені 02.02.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Джулою О. М.; скасувати рішення приватного нотаріуса Джули О.М. від 02 лютого 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39487635 та 39487293 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на цілий житловий будинок та земельну ділянку призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га. кадастровий номер 6122487600:02:002:0272 що по АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 5/20 частки спірного житлового будинку і присадибної земельної ділянки. Свої вимоги обгрунтовувала тим, що вона постійно проживає в АДРЕСА_2 , який до 15 квітня 1991 року відносився за суспільною групою до колгоспного двору. Головою колгоспного двору був батько ОСОБА_5 , а членами двору: мати - ОСОБА_4 , вона та двоє її дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і кожному з них належало по 1/5 частині в майні двору. Після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона набула право на спадкування обов`язкової частки незалежно від змісту заповіту, оскільки з 2002 року є інвалідом першої групи та проживала у спадковому будинку разом з батьками. Вважає, що її частка у будинку становить 5/20 частин, з яких: 4/20 частини як члену колгоспного двору, а 1/20 частина успадкована після смерті батька. Вона постійно хворіє, визнана інвалідом першої групи довічно, часто перебуває на лікуванні у США. На початку 2018 року вона від сусідів у телефонній розмові довідалась, що будинок в якому вона проживає, зробила капітальний ремонт, добудови (гараж з надбудовою двох кімнат) проданий ОСОБА_2 . Звернувшись за правовою допомогою, адвокат з`ясував, що рішенням виконкому Романовоселівської сільської ради № 54 від 21 липня 2000 року було вирішено оформити право власності на цілий вищевказаний житловий будинок за ОСОБА_5 , на підставі якого 16 січня 2001 року видано свідоцтво про право власності та зареєстровано Збаразьким РБТІ. Після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 грудня 2007 року спадкоємцем спірного житлового будинку стала мати ОСОБА_4 .. Приватизувавши у квітні 2015 року присадибну земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 6122487600:02:002:0272 мати 30 грудня цього ж року подарувала житловий будинок і земельну ділянку її сестрі ОСОБА_3 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 продала їх ОСОБА_2 . Про порушення своїх прав на частку у спільному майні дізналась 20 червня 2018 року із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №128324678, а тому звернулась до суду із даним позовом та вважає, що нею строк позовної давності не пропущено. Рішенням Збаразького районного суду від 5 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги посилаючись на те, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні її позову за пропуском строку позовної давності, а також відмовлено у визнанні права власності в порядку спадкування обов`язкової частки у спадщині з тих причин, що вона не зверталась до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину. Вказала, що вона має право на 1/5 частину в майні двору, як член колгоспного двору, та на обов`язкову частку в спадщині після смерті батька, як повнолітня непрацездатна дочка, яка прийняла спадщину. З такими її доводами погодився суд першої інстанції, однак безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності та не звернення попередньо до нотаріуса за оформленням спадщини. Про рішення сільської ради щодо оформлення права власності на будинок за батьком від 21.07.2000 року, видане на підставі нього 16.01.2001 року свідоцтво про право власності на цілий будинок та про видачу 20.12.2007 року свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 від неї приховували. Про приховування зазначених фактів, на її думку, свідчить заочне рішення Збаразького районного суду від 25.06.2015 року у справі 598/501/15 про визнання її такою, що втратила право користування будинком, оскільки ОСОБА_4 (матері) було відомо про місце її перебування у зв`язку з лікуванням та про те, що вона має право на частку в майні двору. Оскаржувані договори укладені без її, як співвласника, згоди, що доводить порушення її прав. Вона є співвласником 5/20 частин будинковолодіння і вказане майно вибуло з її володіння поза її волею, тому вона має право на його витребування. Звертає увагу суду на те, що оскаржити вищевказані документи не могла раніше, ніж про них дізналась. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та зазначила, що позивач пропустила строк позовної давності. Вважає, що вимога про визнання незаконним рішення сільської ради не може бути задоволена, оскільки рішення після його реалізації вичерпало свою дію. Позивачем не надано доказів щодо порушення відповідачем вимог статтей 203, 215 ЦК України при укладенні спірних правочинів. На її думку, позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки між позивачем та нею, ОСОБА_2 , не існує договірних правовідносин і майно перебуває у неї не на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та зіслалась на обставини, викладені в ній. ОСОБА_3 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки позивачка, яка є її сестрою, у 2016 році приїжджала з чоловіком із США і вона повідомляла про укладений їх матір`ю договір дарування будинковолодіння на її ім`я, просила надавати допомогу у догляді матері, погоджувалась віддарувати їй будинок. Вона була важко хвора, їй робили складну операцію, потрібні були кошти і вона продала будинок. Представник ОСОБА_2 апеляційної скарги не визнала та підтримала доводи зазначені у відзиві на апеляційну скаргу. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, заслухавши учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Судом встановлено, що двір в АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року належав до суспільної групи колгоспний двір, членами якого були: ОСОБА_5 - голова двору, ОСОБА_4 - його дружина, ОСОБА_8 - дочка, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - внуки (т.1 а.с.9) Рішенням виконкому Романовоселівської сільської ради №54 від 21 липня 2000 року вирішено оформити право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 (т.1 а.с.13). На підставі вказаного рішення 16 січня 2001 року видано свідоцтво про право власності згідно якого цілий житловий будинок належить ОСОБА_5 (т.1 а.с.14). ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась спадщина за заповітом, складеним щодо житлового будинку на користь ОСОБА_4 та на земельну частку (пай) в користь ОСОБА_3 ОСОБА_1 з 2002 року є інвалідом першої групи, потребує постійного стороннього догляду у зв`язку з чим має право на спадкування обов`язкової частки незалежно від змісту заповіту. Вона проживала у спадковому будинку та не відмовлялась у встановлений законом строк від прийняття спадщини , а отже прийняла її. 8 листопада 2007 року державним нотаріусом Збаразької державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (посвідченим 5.12.1995 року Романовоселівською сільською радою), згідно якого спадкоємцем вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 є ОСОБА_4 (т.1 а.с.16). У 2015 році ОСОБА_4 набула у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд площею 0,25 га ( присадибна ділянку) кадастровий номер 6122487600:02:002:0272. 30 грудня 2015 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування даного житлового будинку площею 0,25га, кадастровий номер 6122487600:02:002:0272 (т.1 а.с.198, 238). Згідно договорів купівлі-продажу від 02 лютого 2018 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування даного житлового будинку площею 0,25га, кадастровий номер 6122487600:02:002:0272 (т.1 а.с.222, 237). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла. (т.1 а.с.84). Згідно довідки виданої сімейним лікарем і акушер-гінекологом ОСОБА_9 від 25 жовтня 2018 року ОСОБА_1 перебуває у неї на обліку з 2010 року, має численні проблеми зі здоров`ям і обмежена в перельотах (Т.1 а.с.23). Відмовляючи у задоволенні позову про визнання права на частку в майні колишнього колгоспного двору суд виходив з того, що позивачкою пропущено строк позовної давності. Відмову у визнанні права власності в порядку спадкування обов`язкової частки у спадщині суд обгрунтовував тим, що вона не зверталась до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину. При цьому суд зазначив, що визнання права на обов`язкову частку в спадковому майні у судовому порядку є винятковим способом захисту, який може застосовуватись лише у випадках, коли існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку та за умови відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії. Отже, суд погодився що право позивачки на 1/5 частку спірного будинковолодіння, як члена колишнього колгоспного двору, є порушеним, однак у зв`язку з пропуском строку позовної давності відмовив у задоволенні позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивач, в силу того що була членом колгоспного двору, є власником 1/5 частки колишнього колгоспного двору. Також колегія погоджується з тим, що позивач має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_5 , оскільки як непрацездатна дочка (інвалід першої групи) прийняла спадщину (проживала разом з спадкодавцем). Разом з тим колегія приходить до висновку, що визнання права власності на майно не є ефективним способом захисту порушеного права. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Європейський суд з прав людини (далі - Суд) вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96). Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II). Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) зазначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Отже, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивачки, майно незаконно було оформлене на її батька, перейшло у порядку спадкування до матері та в подальшому на підставі двох правочинів (дарування та купівлі-продажу) перейшло до ОСОБА_2 , а інтерес позивачки полягає в поверненні їй майна з чужого незаконного (на думку позивача) володіння. Належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння. Водночас у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Позовні вимоги позивачки про визнання недійсним правочинів щодо відчуження спірного майна обґрунтовані останньою з посиланням на положення законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року в справі № 48/340 (провадження 12-14звг19) зазначає, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Таким чином, узагальнюючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки позивач як власник наділений правом витребувати своє майно від добросовісного набувача без визнання недійсними за рішенням суду рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину, правочинів щодо спірного майна. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому з урахуванням того, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності та передчасності спору, резолютивну частину рішення слід залишити без змін, змінивши його мотивувальну частину у тексті даної постанови. Відповідно ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Згідно вимог ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Резолютивну частину рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року залишити без змін, змінивши мотивувальну частину. Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 серпня 2020 року. Головуючий Бершадська Г.В. Судді: Гірський Б.О. Ходоровський М.В.