Постанова 4817 № 600/930/16

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 600/930/16Головуючий у 1-й інстанції Гриновець О.Б. Провадження № 22-ц/817/242/20 Доповідач - Щавурська Н.Б. Категорія - 300000000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Щавурська Н.Б. суддів - Костів О. З., Хома М. В., секретаря - Сович Н.А. сторін - позивача ОСОБА_1 і його представника адвоката Балабана П.О., позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2019 року, постановне суддею Гриновець О.Б. у цивільній справі № 600/930/16 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання права власності на майно колгоспного двору та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 звернулися до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначили, що після смерті ОСОБА_7 , яка була власником будинковолодіння АДРЕСА_1 , її дітям - ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/5 частину вказаного будинковолодіння кожному. 21.07.2016 року їм стало відомо, що зазначене будинковолодіння належало до колгоспного двору. Оскільки, вони станом на 15.04.1991 року проживали з померлою і вели з нею господарство, вважають, що, як і померла ОСОБА_7 , є членами колишнього колгоспного двору, в зв`язку з чим кожному з них належить по 1/4 частини колишнього колгоспного двору (разом 3/4), а інша 1/4 частина належала померлій ОСОБА_7 . На їх думку, нотаріусом при видачі оскаржених свідоцтв про право на спадщину за законом помилково визначено частки відповідачів у розмірі 1/5, адже до складу спадщини повинна була б входити лише 1/4 частина спірного будинковолодіння, що належала ОСОБА_7 . Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2019 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 12 грудня 2019 року про виправлення описки в рішенні в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, прийнятим з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи; з порушенням норм процесуального і матеріального права та постановити нове, яким позов задовольнити, визнавши свідоцтва про право на спадщину за законом, видані Козівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1, ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 про те, що кожному з них належить по 1/5 частині житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що належало померлій ОСОБА_7 , недійсними; визнавши за ОСОБА_1 право власності на 6/20 часток колгоспного двору, що складається з житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_2 - право власності на 1/4 частку колгоспного двору, що складається з житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_3 - право власності на 1/4 частку колгоспного двору, що складається з житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_4 , за ОСОБА_5 і за ОСОБА_8 - право власності на 1/20 частку житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 за кожним. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилаються на ненадання судом належної правової оцінки наявним у справі доказам, що підтверджують їх (позивачів) членство в даному колгоспному дворі, як таких, що постійно проживали за адресою по АДРЕСА_1 та вносили свій внесок, як працею так і коштами, у ведення спільного господарства. Зокрема, звертають увагу на проживання ОСОБА_1 у даному дворі з 1970 року, ОСОБА_2 - з 1989 року, ОСОБА_3 - з 1990 року й до сьогоднішнього дня, а також - на те, що ОСОБА_1 обробляв город, тримав птицю, купував будівельні матеріали, в період 1977 - 1989 років побудував у даному будинковолодінні погріб, підвал під верандою, ґанок, проводив газифікацію будинку, поклав дубовий паркет, а після одруження ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 21.10.1989 року побудували гараж і огорожу, облаштували відмостку навколо будинку, тощо. Доказами, які, на їх думку, підтверджують факт проживання в даному будинковолодінні та участь у введенні спільного господарства є: видана виконкомом Городищенської сільської ради довідка № 502 від 17.10.2016 року, згідно якої ОСОБА_3 зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 ; видані виконкомом Городищенської сільської ради довідки № 503 від 17.10.2016 року та № 504 від 17.10.2016 року, згідно яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , хоча не зареєстровані, однак проживають в АДРЕСА_1 ; довідка Козівського районного комунального трудового архіву № 395 від 06.09.2016 року, про те, що в книгах розрахунків по заробітній платі колгоспу ім. О. Кириченко с. Городище Козівського району Тернопільської області є відомості про роботу ОСОБА_1 в даному колгоспі; довідки Городищенської загальноосвітньої школи І-111 ступенів № 41 від 11.08.2016 року, згідно яких ОСОБА_12 навчався в даній школі з 01 вересня 2000 року до 29 травня 2011 року, № 42 від 11.08.2016 року, згідно якої ОСОБА_3 навчався в даній школі з 01 вересня 1997 року до 25 червня 2008 року; довідка виконкому Городищенської сільської ради народних депутатів № 26 від 03.02.1994 року про перевезення ОСОБА_1 у Закарпатську область сільськогосподарських продуктів зі свого підсобного господарства; товарно-транспортна накладна № 204 від 18.12.1984 року; накладна № 2116 на відпуск матеріалів на сторону від 24.09.1988 року; квитанція до прихідного касового ордера № 1142 від 24 вересня 1984 року; накладна № 350 від 16.09.1986 року на придбання будівельних матеріалів. Також, звертають увагу, що судом не було вирішено неодноразові клопотання про їх допит в якості свідків, а показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які підтвердили факт проживання та допомоги по господарству ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , залишились без належної оцінки суду й без зазначення в рішенні будь-яких мотивів відхилення таких доказів. На думку апелянтів, відсутність їх реєстрації місця за місцем знаходження колгоспного двору не може бути доказом того, що вони не проживали у колгоспному дворі, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що позивачі не проживали в колгоспному дворі, якщо інше підтверджуються іншими здобутими належними і допустимими доказами в ході розгляду справи. Крім того, вважають безпідставним висновок суду про відмову в їх вимогах з посиланням на встановлення судовим рішенням у іншій справі законності видачі дітям померлої ОСОБА_7 свідоцтв про право на спадщину, оскільки предметом доказування в даній справі є належність позивачів до членів колгоспного двору. У своєму відзиві відповідач ОСОБА_5 відносно задоволення апеляційної скарги заперечила, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим; таким, що скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі, не підлягає. З урахуванням того, що законність свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих після смерті матері сторін у справі, вже була предметом спору в 2007 році, з приводу чого є таке, що набрало законної сили рішення суду, вважає вимоги позивачів у даній справі в частині визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом - безпідставними. Звертає увагу й на те, що вона та їх з позивачем рідний брат ОСОБА_8 успадковані після смерті матері по 1/5 частці в спірному будинку подарували їх сестрі ОСОБА_6 , якій на даний час належить 3/5 частини будинковолодіння, а їх право власності в спірному майні припинено. Також, з урахуванням наявних у справі доказів (виписки з погосподарської книги та відповіді Городищенської сільської ради), з яких вбачається, що єдиним членом колгоспного двору станом на 15.04.1991 року, а відповідно й власником спірного майна була їх мати ОСОБА_7 , яка даний будинок успадкувала після смерті батьків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , а також встановлених судом обставин, що станом на 15.04.1991 року позивачі проживали в с.Бірки Тернопільського району, де народилися та були зареєстровані їх діти, в тому числі, ОСОБА_3 , а в будинку, що в с. Городище були зареєстровані й стали проживати лише після судового рішення про визнання за кожним зі спадкоємців померлої ОСОБА_7 по 1/5 частині будинку (після 2007 року); будматеріали, накладні з приводу яких представлено позивачем суду, фактично використано на будівництво будинку в с. Бірки, вважає безпідставними й вимоги позивачів в частині наявності правових підстав для визнання за ними права власності на спірне будинковолодіння, як за членами колгоспного двору. Відзиви на апеляційну скаргу від відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходили. У судовому засіданні апелянти ОСОБА_1 і його представник адвокат Балабан П.О., ОСОБА_3 , ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи, викладені в ній. Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Від ОСОБА_4 і ОСОБА_5 надійшла письмова заява про розгляд справи в їх відсутності, решту відповідачів про причини неявки суд не повідомили. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України суд вважає за можливе провести розгляд даної справи у відсутності відповідачів. Заслухавши пояснення позивачів і їх представника, перевіривши законність оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що таким, що набрало законної сили рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 14.09.2007 року та додатковим рішенням цього ж суду від 16.11.2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 про визнання недійсними свідоцтв на право власності на спадкове майно за законом та визнання права власності на спадкове майно за законом на весь житловий будинок з надвірними будівлями, що в АДРЕСА_1 - відмовлено. На час смерті матері сторін по справі - ОСОБА_7 жилий будинок з належними до нього будівлями і спорудами, розташований в АДРЕСА_1 належав колгоспному двору, що складався з 1 члена, головою якого була ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 187). У погосподарській книзі Городищенської сільської ради Козівського району Тернопільської області № 7 щодо особового рахунку № 274 міститься запис, що в житловому будинку по АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року була зареєстрована ОСОБА_7 - голова сім`ї, ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Вказаний двір відносився до колгоспної суспільної групи господарств (т. 1 а.с.9, 10-11). З довідок Городищенської сільської ради № № 503, 504 від 17 жовтня 2016 року, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не зареєстровані, але проживають в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 17 на звор.). Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 за життя та ОСОБА_5 30.08.2005 року успадковані ними після смерті матері частки по 1/5 в будинковолодінні по АДРЕСА_1 подарували своїй сестрі ОСОБА_6 , яка на час пред`явлення даного позову є власницею 3/5 частин даного будинковолодіння (т. 1 а.с. 52-58). Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Статтями 63, 64 ЗК УРСР передбачено, що кожний колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається в порядку і в межах норм, передбачених статутом колгоспу. Присадибна земельна ділянка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної ділянки входить вся площа, в тому числі і зайнята будівлями. Присадибна земельна ділянка надається колгоспному двору за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених); її розміри встановлюються з урахуванням кількості членів двору та їх трудової участі в громадському господарстві колгоспу. Новостворювані колгоспні двори, зареєстровані в сільських (селищних) Радах народних депутатів, мають право на одержання присадибних ділянок в порядку і розмірах, визначених статутом колгоспу. Відповідно до п. 42 Примірного статуту колгоспу, прийнятого III Всесоюзним з`їздом колгоспників та затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 27 листопада 1969 року № 910, сім`я колгоспника (колгоспний двір) може мати у власності житловий будинок, господарські будівлі, продуктивну худобу, птицю, бджіл і дрібний сільськогосподарський інвентар для робіт на присадибній ділянці. Сім`ї колгоспника (колгоспного двору) надається в користування присадибна земельна ділянка під город, сад і інші потреби в розмірі до 0, 50 га, включаючи землю, зайняту будівлями, а на поливних землях до 0, 20 га. Згідно з п. 10 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26, в сільських Радах народних депутатів в погосподарську книгу записуються члени господарств усіх суспільних груп (господарства працівників колективних сільськогосподарських підприємств, робітників, службовців, осіб, які зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, селянські (фермерські) господарства та ін.), які постійно проживають на території сільської Ради, незалежно від наявності в них будівель, садиби та худоби. Записи в погосподарській книзі без відвідування кожного господарства недопустимі. Господарства записуються в порядку розміщення в населеному пункті незалежно від їх суспільної групи. Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК УРСР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. Частиною 3 ст. 120 ЦК УРСР передбачено, що частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв`язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору. За ст. 123 ЦК УРСР частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: при виході його зі складу двору без утворення нового двору (виділ); при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); при зверненні стягнення по особистих зобов`язаннях члена двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до ст. 126 ЦК УРСР працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 6 своєї постанови № 20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба). При цьому, розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Відповідно до вимог ст. 563 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах. Правила цієї статті застосовуються також при спадкоємстві майна в господарстві громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві. У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року в справі № 6-350цс15 зазначено, що «спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69). Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників». Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано доказів на підтвердження свого членства у зазначеному колгоспному дворі та їх права на частку у майні такого двору. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком Козівського районного суду, оскільки він зроблений з урахуванням вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини та відповідає наявним у справі доказам. Встановивши, що спірне будинковолодіння відносилося до майна колгоспного двору, єдиним членом якого станом на 15.04.1991 року та єдиним власником спірного майна на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Городищенської сільської ради 25.09.2000 року за реєстром № 37 була мати сторін у справі ОСОБА_7 , а ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження їх членства в колгоспному дворі станом на 15.04.1991 року, суд прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивачів. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо ненадання належної правової оцінки судом ряду доказам (показанням свідків, довідкам виконкому Городищенської сільської ради і Козівського районного комунального трудового архіву; Городищенської загальноосвітньої школи І-111 ступенів; товарно-транспортним накладним тощо), які, на їх думку підтверджують факт постійного проживання за адресою по АДРЕСА_1 , внесення свого внеску у ведення спільного господарства, а відтак - і факт членства у даному колгоспного двору, колегія суддів відхиляє, оскільки надані позивачем докази не можуть вважатися належними та достатніми для доведення обставин, які стосуються предмета даного судового розгляду й спростовуються внесеними у погосподарську книгу № 7 щодо особового рахунку № 274 Городищенської сільської ради записами, де вказано, що в житловому будинку по АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року була зареєстрована лише ОСОБА_7 - голова сім`ї, виданим на її ім`я свідоцтвом про право власності, законність якого підтверджена в тому числі, й таким, що набрало законної сили рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 14.09.2007 року та додатковим рішенням цього ж суду від 16.11.2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 про визнання недійсними свідоцтв на право власності на спадкове майно за законом та визнання права власності на спадкове майно за законом на весь житловий будинок з надвірними будівлями, що в АДРЕСА_1 - відмовлено. Відхиляє колегія суддів й доводи апеляційної скарги щодо безпідставності відмови судом у позові з посиланням, у тому числі, на існування рішення суду від 14.09.2007 року, оскільки з урахуванням того, що дане рішення з підстав існування на момент його ухвалення обставин, про які позивачу ОСОБА_1 не було відомо (а саме, що спадкове майно є колгоспним двором) за нововиявленими обставинами, в порядку визначеному процесуальним законом не переглядалося. Також, підлягають відхиленню судом апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги в частині порушення судом при прийнятті рішення норм матеріального права, що полягає у незастосуванні вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», з урахуванням яких відсутність їх реєстрації за місцем знаходження колгоспного двору не може бути доказом того, що вони не проживали у колгоспному дворі, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що позивачі не проживали в колгоспному дворі, якщо інше підтверджуються іншими здобутими належними і допустимими доказами в ході розгляду справи, оскільки вказані норми закону, який прийнято після виникнення спірних правовідносин, застосуванню до останніх не підлягає. Крім того, з урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи ОСОБА_8 помер, спадщину після його смерті прийняла ОСОБА_1 , яка була залучена його правонаступником, однак позивачами не було внесено змін до зазначеної позовної вимоги, а також - того, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , який помер, і спадщину після якого прийняла ОСОБА_1 , на час пред`явлення даного позову не були власниками спірного будинковолодіння, так як успадковані ними після смерті матері частки спірного будинковолодіння по 1/5 відчужили (подарували) ще у 2005 році своїй сестрі ОСОБА_6 , якій на даний час належить 3/5 частини будинковолодіння, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту права, яке він вважає порушеним, в будь-якому випадку не може вважатися ефективним (таким, що підлягав захисту судом). У відповідності до ч. 1 ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги те, що рішення Козівським районним судом у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги в ході апеляційного розгляду справи не знайшли свого підтвердження, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Керуючись ст.ст. 35 ч.ч. 1, 3; 259 ч.ч. 1, 2, 6, 8; 374 ч. 1 п. 1; 375 ч. 1; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 1 п. 1; 390 ч. 1 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2019 року - залишити без змін. Судові витрати покласти на сторони в межах, ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 20 липня 2020 року. Головуючий Судді