Постанова 4821 № 712/14615/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1194/20Головуючий по 1 інстанції Справа №712/14615/20 Категорія: 301010400 Пересунько Я.В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя доповідач) Суддів Василенко Л. І., Бородійчука В. Г. За участю секретаря Анкудінова О.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 особа, яка подає апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Новік Владислав Ігорович розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Новіка Владислава Ігоровича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2020 року, постановленого під головуванням судді Пересунька Я. В. в залі Соснівського районного суду м. Черкаси 02.06.2020 року, повний текст рішення складений 09.06. 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод при будівництві паркану між земельними ділянками, - в с т а н о в и в : 06 листопада 2019 року позивачОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод при будівництві паркану між земельними ділянками. В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що йому на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 . Вказаний будинок межує з будинком та земельною ділянкою будинку АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить відповідачу по справі - ОСОБА_2 . У позовній заяві позивач посилається, що він має намір побудувати між їх земельними ділянками нову огорожу, оскільки наявну огорожу збудовано дуже давно і вона перебуває в занедбаному стані. Із цією метою він за власні кошти придбав відповідні матеріали та найняв робітників, які розпочали будівництво нової огорожі, але відповідач ОСОБА_2 зруйнувала збудовану будівельниками цегляну кладку огорожі, не дозволяє продовжити будівництво, створює конфліктну ситуацію та влаштовує скандали. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що відповідач ОСОБА_2 обґрунтовує свою поведінку тим, що позивач має будувати нову огорожу не на місці старої, що існувала там ще до приватизації суміжних земельних ділянок, а за рахунок зменшення його земельної ділянки, що призведе до відповідного збільшення земельної ділянки відповідача. ОСОБА_1 у позові також зазначає, що з метою досудового врегулювання спору він 12 квітня 2018 року звернувся з листом до відповідача ОСОБА_2 , в якому пропонував вирішити спір, але на його пропозицію відповідач не відреагувала. Також позивач вказує, що позиція відповідача ОСОБА_2 є необґрунтованою ще й з тих підстав, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1731/08, залишеним у силі ухвалою Верховного Суду України від 9 листопада 2011 року, було підтверджено, що межа між суміжними земельними ділянками позивача та відповідача проходить по встановленому у 1984 році старому паркані, який наразі майже завалився та перебуває в непридатному стані. Під час розгляду справи № 2-1731/08 судами було встановлено, що межові знаки по границі землекористування не встановлювались, оскільки межі земельної ділянки в натурі збігаються з огорожею, поворотними точками межі є стовпи існуючої огорожі; при проведенні геодезичних обмірів претензій з боку суміжних землекористувачів не заявлено. Позивач посилається, що відповідач ОСОБА_2 , під час розгляду вказаної справи сама не заперечувала тієї обставини, що розмежуванням земельних ділянок є існуюча огорожа, а стовпи старої огорожі є поворотними точками. Позивач ОСОБА_1 просив звернути увагу, що йому немає куди відступати в глибину своєї земельної ділянки, оскільки таким чином, він впритул наблизиться до стіни свого житлового будинку, що не дозволить її обслуговування. Позивач також вказує, що старий паркан є межею між їх земельними ділянками, тому на відповідача також покладено обов`язок утримувати паркан в належному стані, але вона навмисно скидає сміття під огорожу, висаджує біля паркану кущі та дерева, заважає будівництву нового паркану на місці старого, а на всі його зауваження пропонує звернутись в суд. 24 січня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив зобов`язати відповідача ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у будівництві нового паркану, на місці старого паркану, який збудовано в 1984 році , та є одночасно межею між земельними ділянками АДРЕСА_2 . Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 при будівництві нового паркану на місці старого паркану, який було збудовано в 1984 році, між земельними ділянками АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування судових витрат у виді судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп. Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Новік Владислав Ігорович оскаржив рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка зареєстрована у Черкаському апеляційному суді 22 червня 2020 року Вх. № 6524/20 Вх. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує, що рішення суду винесено із порушенням норм матеріального та процесуального права, тому є незаконним. В апеляційній скарзі вказується, що задовольняючи уточнені позовні вимоги, суд послався на преюдицію встановлену рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.11. 2008 року, яке було залишено без змін ухвалою Верховного Суду України від 09. 11. 2011 року у справі № 2 - 1731/08 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Черкаської міської ради, управління земельних ресурсів у м. Черкаси про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради та державного акту на право приватної власності на землю в частині встановлення між суміжними користувачами паркану в 1984 році. Також суд послався на відеозапис на «сд диску», з якого суд зробив висновок про наявність перешкод в будівництві паркану з боку відповідача позивачу, у зв`язку з чим захистив порушене право. Скаржник зазначає, що підставою для скасування рішення, є порушення вимог ЦПК України, оскільки позивачем жодним чином не доведено належними та допустимими доказами здійснення перешкод зі сторони відповідача позивачу. В апеляційній скарзі вказується, що позивач в ході розгляду справи обґрунтовував свої вимоги щодо вчинення перешкод позивачу відповідачем доказом - сд диском з відео зйомкою, яку не долучив раніше до позову, а долучив лише до відповіді на відзив відповідача, що він вважає, є порушенням положень ЦПК України. Також скаржник у скарзі зазначає, що суд у рішенні посилається на висновки, які були викладені в мотивувальній частині рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.11. 2008 року по справі № 2-1731/08, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 09. 11. 2011 року, та як наслідок вказує, що відсутня необхідність доведення цих обставин, посилаючись на положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України Зокрема, вказує скаржник, суд послався на встановлення ніби то паркану між суміжними землекористувачами у 1984 році, що вказано в ухвалу Верховного Суду України, у зв`язку з чим суд зобов`язав не чинити перешкод ОСОБА_1 в будівництві нового паркану на місці старого, який було збудовано в 1984 році, між земельними ділянками АДРЕСА_2 . Представник відповідача у скарзі зазначає, що сторонами у справі № 2-1731/08 є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , виконавчий комітет Черкаської міської ради, управління земельних ресурсів у м. Черкаси. У цивільній справі № 712/14615/19, яка переглядається, сторонами у справі є ОСОБА_1 - позивач та ОСОБА_2 - відповідач, що вказує на відмінність учасників справи зі сторонами у справі № 2-1731/08, яка розглядалася раніше , і як наслідок неможливості посилання на норми ч.4 ст. 82 ЦПК України. Скаржник вказує, що суд першої інстанції зобов`язав відповідача не чинити перешкод в будівництві нового паркану на місці старого збудованого у 1984 році, однак не зрозумілим є, де саме був збудований паркан у 1984 році, оскільки документального визначення межі, на якій був би вказаний паркан 1984 року в справі не існує, вважає представник відповідача, що в свою чергу, не дає можливості виконання рішення у визначений судом першої інстанції спосіб, та як наслідок можливості задоволення позовних вимог позивача. Згідно даних Державного акту на право приватної власності на землю від 03.08. 1998року відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею, 762, 9 кв. м., що знаходиться за адресою по АДРЕСА_3 , за визначеною в ньому конфігурацією, вказує представник відповідача. В апеляційній скарзі зазначається скаржником, що в матеріалах справи відсутні висновки землевпорядних організацій з урахуванням конфігурації земельних ділянок як позивача, так і відповідача щодо встановлення спірної межі в натурі, що позбавляє можливості задоволення позову щодо будівництва огорожі між суміжними земельними ділянками, в тому числі по паркану 1984 року. Скаржник представник ОСОБА_2 адвокат Новік Владислав Ігорович просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02.06. 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. 16 липня 2020 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Новіка Владислава Ігоровича позивача ОСОБА_1 Вх. № 4718/20 Вх. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що прийняте рішення правомірне, обґрунтоване, що має вступити у законну силу, а апеляційна скарга необґрунтована, тому не підлягає задоволенню. Позивач ОСОБА_1 вказує, що зприводу апелювання сторони відповідача до застосування судом першої інстанції преюдиційності судових рішень по справі № 2-1731/08, то слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до абз. 4 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставини, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні: висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Враховуючи роз`яснення Верховного Суду, які містяться у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14, цілком логічними були посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на ті факти, які були попередньо встановлені судовими рішеннями (Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.11.2008 року справа № 2-1731/08, Верховного Суду України від 09.11.2011 року справа № 6-7502св10) щодо того, де проходить межа між домоволодіннями АДРЕСА_2 , - а саме, по старому паркану, як вказано у рішеннях. Позивач ОСОБА_1 вважає, що вказані обставини, встановлені судовими рішеннями, були відомі відповідачу ОСОБА_2 з моменту їх проголошення та оприлюднення. Разом з тим, відповідач не оскаржувала вказані судові рішення в частині встановлення факту проходження межі між земельними ділянками обох домоволодінь по старому парканові, встановленому моїм померлим батьком ще у 1984 році. У відзиві ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції вірно застосував положення ст.ст. 55, 78, 82 ЦПК України, розглядаючи дану справу, та ухвалив по справі законне і обгрунтоване рішення. Також у відзиві зазначається, що твердження скаржника про те, що позивачем без надання належних і допустимих доказів, не доведено факт здійснення з боку ОСОБА_2 перешкод у встановленні ним нової огорожі на межі між їхніми земельними ділянками, є безпідставним та необгрунтованим. Суд першої інстанції, розглядаючи справу, правильно застосував положення ст.ст. 76, 81, 83 ЦПК України. ОСОБА_1 посилається, що судові рішення по справі № 2 -1731/08 відповідач ОСОБА_2 не оскаржувала, погодившись з рішенням Верховного Суду України, яке на сьогодні є законним та чинним. Тому позивач ОСОБА_1 вважає, щопідстав для скасування рішення суду першої інстанції від 02.06.2020 року за наведеними доводами апеляційної скарги немає. Суд правильно встановив фактичні обставини справи, зробив належні висновки, прийнявши правомірне, обґрунтоване рішення, яке грунтується на нормах матеріального та процесуального права, не допустивши порушень вимог закону. З врахуванням вище викладеного, позивач ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, представника відповідача, які з`явилися в судове засідання, переглянувши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, що є предметом оскарження в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду відповідає вказаним вимогам закону . Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ч.1 ст. 13 ЦПК України. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд згідно до ч. 3ст. 13 ЦПК України. Задовольняючи позов про усунення перешкод при будівництві паркану між суміжними земельними ділянками, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, пославшись, що надані сторонами докази у їх сукупності свідчить про те, що відповідач чинить перешкод позивачу ОСОБА_1 при будівництві нового паркану на місці старого паркану, який було збудовано у 1984 році, між земельними ділянками АДРЕСА_2 , тому позов підлягає задоволенню, що не порушить прав відповідача та дозволить врегулювати довготривалий земельний спір між сторонами. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про усунення перешкод при будівництві паркану між земельними ділянками, оскільки доводи позивача відповідачем не спростовано, а відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що існуючий з 1984 року паркан на межі її земельної ділянки із земельною ділянкою позивача був збудований повністю чи частково на її земельній ділянці, чи будівництво за рахунок позивача нового паркану на місці старого будь-яким чином порушує права відповідача. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, яким судом дана належна оцінка при ухваленні судового рішення. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом позивач по справі ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 лютого 2018 року є власником земельної ділянки площею 640 кв. м., кадастровий номер: 7110136700:03:005:0043, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний № витягу 114117218 (а. с. 7). Згідно Державного акту серії ЧР № 24-1-1552, виданого 3 серпня 1998 року, відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 762,9 кв. м. за адресою АДРЕСА_3 (а. с. 53). Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі є суміжними землекористувачами; правовстановлюючі документи на землю жодної із сторін у судовому порядку не скасовувались. Відповідно вимог ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Статтею 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо). Згідно із ч. 1 ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Статтю 108 ЗК України визначено, що у випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди. Згідно роз`яснень, які містяться у абз. 4 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказано, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставини, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Звертаючись із даними позовними вимогами, ОСОБА_1 у позовній заяві вказував, що вирішив збудувати новий паркан на місці старого між їх земельними ділянками, але відповідач ОСОБА_2 у 2019 році стала чинити перешкоди будівництву паркану, оскільки заперечує проти будівництва огорожі на місці старої огорожі, яка існувала постійно, ще до приватизації земельних ділянок. Однак, позивач не згоден зменшити розмір своєї земельної ділянки за рахунок зміщення огорожі в бік своєї земельної ділянки, оскільки це призведе до збільшення ділянки у відповідача, що порушуватиме його права. Позивач ОСОБА_1 посилається, що він успадкував земельну ділянку після смерті батька ОСОБА_3 , отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом 15 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачу відомо, що між його померлим батьком ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 існував судовий спір щодо користування земельною ділянкою, та його батько оскаржував Державний акт ОСОБА_2 на земельну ділянку і рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про виділення їй земельної ділянки. Під час вирішення вказаного судового спору постало питання про межу між земельними ділянками та про існування збудованого його покійним батьком у 1984 році парканом, стовпці якого, як встановили суди, і є поворотними точками межі між суміжними земельними ділянками. Судом першої інстанції були досліджені матеріали цивільної справи № 2-1731/08 Соснівського районного суду м. Черкаси , та рішенням суду встановлено, що в лютому 2008 року ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Черкаської міської ради, управління земельних ресурсів у м. Черкаси про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради та Державного акта на право приватної власності на землю. Позовні вимоги у даній справі обгрунтовувались тим, що до 2007 року ОСОБА_3 не було відомо про отримання ОСОБА_2 у 1998 році Державного акта на свою земельну ділянку по АДРЕСА_3 . Позивач посилався, що межі, з ним, як суміжним землекористувачем та власником земельної ділянки по АДРЕСА_4 - не погоджувались, а тому він не доприватизував частину земельної ділянки, що проходить по межі земельних ділянок. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2008 року судом першої інстанції було встановлено, що рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 522 від 26 червня 1998 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 762,9 кв. АДРЕСА_5 . по АДРЕСА_3 та видано Державний акт на право приватної власності на землю. ОСОБА_3 , батьку позивача, рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 4-40 від 4 жовтня 2007 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 640 кв. м. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ( а. с. 9 12). Судом у 2008 році при вирішенні спору було встановлено, що на підставі прийнятих рішень виконавчим комітетом Черкаської міської ради про приватизацію обох земельних ділянок під час підготовки технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , межові знаки по границі землекористування не встановлювались, оскільки межі земельної ділянки в натурі збігалися з огорожею, поворотними точками межі є стовпи існуючої огорожі. Сторони не погодились із рішенням суду першої інстанції, тому оскаржували рішення до судів апеляційної та касаційної інстанцій, але Верховний Суд України задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_2 та скасував рішення апеляційного суду від 11 лютого 2010 року, залишивши в силі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2008 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 . Як вбачається із матеріалів справи в ухвалі Верховного Суду України від 9 листопада 2011 року вказано, що судом встановлено, що межа між обома земельними ділянками була визначена самим позивачем ОСОБА_3 шляхом установлення у 1984 році паркану, який існував і на час приватизації земельної ділянки відповідачем в 1998 році, та що під час приватизації позивачем земельної ділянки у 2007 році межові знаки на границі землекористування не визначались, оскільки межі земельних ділянок у натурі збігаються з існуючим парканом, і що під час проведення геодезичних обмірів земельної ділянки претензій з приводу порушення меж чи неправильного їх установлення ОСОБА_3 як замовник технічної документації на приватизацію не заявляв. ( а. с. 20 - 22). Приймаючи до уваги вище викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, який обґрунтовано дав оцінку наявним у справі доказам сторін, пославшись, що судами, при вирішенні спору між сторонами щодо розмірів суміжних земельних ділянок, було встановлено ту обставину, що після приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 у 1998 році, а також ОСОБА_3 , батьком позивача, у 2007 році межі їх земельних ділянок у натурі збігалися з існуючим парканом, який був збудований ОСОБА_3 у 1984 році, і встановлена обставина жодною із сторін не заперечувалась. Отже,посилання в апеляційній скарзі представника відповідача - адвоката Новіка В. І., що судом першої інстанції взято до уваги висновки попередніх судів ( рішення Соснівського районного суду м. Черкаси справа № 2-1731/08 та ухвали Верховного Суду України від 09.22. 2011 року), в яких сторони у справі № 2-1731/08 та у цивільній справі № 712/14615/19, яка переглядається в даний час апеляційним судом є різними сторонами у справі, що вказує на відмінність учасників справи з сторонами у справі № 2-1731/08, яка розглядалася раніше, тому як наслідок неможливості посилання на ч. 4 ст. 82 ЦПК України, є безпідставними, оскільки спростовується дане посилання апеляційної скарги висновками суду та оцінкою доказів сторін. Отже, дані доводи скаржника не підлягають задоволенню колегією суддів апеляційного суду. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із судом першої інстанції, що відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що існуючий паркан з 1984 року на межі її земельної ділянки із земельною ділянкою позивача був збудований повністю чи частково саме на земельній ділянці відповідача, та що будівництво за рахунок позивача нового паркану на місці старого будь яким чином порушує права відповідача, оскільки матеріали справи не містять спростувань стороною відповідача даних обставин. Апеляційнийсуд вважає, що слід відзначити, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Щодо доводів апеляційної скарги про порушення вимог процесуального права судом, який прийняв до уваги при розгляді справи наданий позивачем доказ, а саме : відео, яке знаходиться на сд диску в порушення вимог ч .2 ст. 83 ЦПК України , як вказує скаржник, посилаючись, що позивачеві було відомо про наданий доказ до подання позовної заяви, не обгрунтування поважності причин не подання даного доказу, то колегія суддів не вбачає порушення норм процесуального права судом першої інстанції, оскільки судом дано оцінку вказаному доказу, та зазначено у рішенні, що стороною позивача даний доказ було подано в підготовчому судовому засіданні, що відповідає вимогам ст. 100 ЦПК України. Суд у рішенні вказав, що даний доказ був переглянутий з дотриманням вимог с. 238 ЦПК України, і саме з даного відеозапису чітко вбачається, що відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди позивачу та його найманим працівникам, які займались будівництвом паркану, на місці старого паркану. За встановлених обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, що даний доказ спростовує твердження представника відповідача, що відповідачем не чиняться перешкоди позивачу при будівництві паркану, так як жодного доказу на підтвердження вказаного відповідачем та її представником не надано суду. Також апеляційний суд дійшов висновку, що належним є доказ позивача, а саме фотографії, які містяться на а. с. 23 25 матеріалів справи, зображення яких дають підстави встановити обставини щодо стану старого паркану між суміжними земельними ділянками. У рішенні суду зазначено, що заперечень щодо їх неавтентичності від представника відповідача не надходило в суді, як і не спростовувалось докази під час перегляду справи апеляційним судом представником відповідача. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги про не можливість виконання судового рішення, щодо зобов`язання відповідача не чинити перешкоди в будівництві нового паркану на місці старого, є не зрозумілим щодо його виконання для скаржника, так як судом не вказано, де саме збудований паркан у 1984 році, оскільки документально визначення межі у справі не існує, є необгрунтованими, тому не приймаються апеляційним судом, оскільки рішеннями судів, які вказані вище в даній постанові, встановлено дані обставини, які скаржником не спростовано. Суд касаційної інстанції вказав, що межа між обома земельними ділянками була визначена сторонами шляхом встановлення паркану, який існував на час приватизації відповідачем земельної ділянки в 1998 році, а межові знаки на границі землекористування не визначались, оскільки межі земельних ділянок в натурі збігаються з існуючим парканом. З огляду на вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність та обгрунтованість, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо задоволення позовних вимог, їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено та перевірено наявні у матеріалах справи докази, дано їм оцінку відповідно до вимог закону, не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для скасування рішення за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Новіка Владислава Ігоровича - залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод при будівництві паркану між земельними ділянками -залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законом. Повний текст постанови складений 30 липня 2020 року. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Василенко Л. І. Бородійчук В. Г.