Постанова 4803 № 185/5368/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6217/20 Справа № 185/5368/19 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2020 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Каратаєвої Л.О., Деркач Н.М. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2019 року,- В С Т А Н О В И В: 06.06.2019 року позивач АТ КБ ПриватБанк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якій просив суд винести рішення яким стягнути на користь позивача з відповідача заборгованість у розмірі 123 788, 49 грн. за кредитним договором №б/н від 22.10.2011 року яка складається з 9 024, 95 грн. заборгованості за кредитом; 114 763, 54 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом з 22.10.2011 року по 31.01.2018 року та судові витрати по справі. В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 22.10.2011 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27, 60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських правил, надала свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою та «Тарифами банку» складає договір між нею та банком. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі надав кредитні кошти. Відповідач не належним чином виконувала зобов`язання за договором у зв`язку з чим, утворилась заборгованість в сумі 336 096,83 грн., яка складається з 9024, 95 грн. заборгованості за кредитом; 321 862, 33 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 209,55 грн. заборгованість за пенею та комісією. Однак позивач на свій розсуд бажає стягнути з відповідача заборгованість в сумі 123 788, 49 грн., яка складається з 9024, 95 грн. заборгованість за кредитом; 114 763,54 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 22.10.2011 року по 31.01.2018 року (а.с.2-4). Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено (а.с.116-119). Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ ПриватБанк подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 123-126). Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає зміні, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 22.10.2011 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27, 60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», «Тарифами банку» складає між нею та банком договір та взяла на себе зобов`язання виконувати умови Договору, що підтверджується підписом у заяві (а.с. 7) Позивач виконав зобов`язання за договором надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач в свою чергу не своєчасно та не в повному обсязі надавала кошти на погашення заборгованості. 20 ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_3 і отримала прізвище ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 (а.с. 56) Відповідно до розрахунку наданого відповідачем заборгованість відповідача станом на 30.04.2019 року становить 336 096, 83 грн., з яких: 9 042,95 грн. заборгованість за кредитом; 321 862, 33 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 209, 55 грн. заборгованість за пенею та комісією. Позивач звертаючись до суду просить стягнути з відповідача 123 788,49 грн., з яких 9 024, 95 грн. заборгованість за кредитом, 114 763,54 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 22.10.2011 року по 31.01.2018 року. Відповідно до виписки по рахунку (а.с.69) останній платіж зроблений відповідачем відбувся 25.09.2014 року в розмірі 400, 00 грн. З 26.09.2014 року жодного платежу відповідачем не зроблено, отже суд вважає, що неналежне виконання відповідачем взятих на себе за договором обов`язків мало місце саме з 26.09.2014 року. А тому, саме із цього часу розпочинається перебіг позовної давності, а позивач звернувся з даним позовом до суду 06.06.2019 року, тобто з порушенням строку позовної давності, про застосування якої просила відповідачка В судовому засіданні, представником відповідача надано для огляду перевипущені карти № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 які відповідачем не активувались, карти приклеєні до конверту, конверт з кодом запакований. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернуся до суду зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Однак, із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів в повній мірі не погоджується. Так, за змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Так, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 526 ч.1, 527 ч.1, 530 ч.1 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 610 ч.1, 612 ч.1 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що між сторонами 22.10.2011 року було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Кредитним договором, на думку позивача, є сукупність документів, що містять умови надання кредиту, а саме: заява від 22.10.2011 року, Тарифи банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с.7-32). На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано анкету-заяву від 22.10.2011 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами (а.с.7); розрахунок заборгованості за кредитним договором (а.с.5-6); витяг з тарифів обслуговування кредитних карт (а.с.8); витяг з умов та правил надання банківських послуг (а.с.9-32); витяг з рахунку щодо руху коштів по кредитному договору б/н від 22.10.2011 року (а.с.69-70); довідку про надання кредитних карток згідно укладеного договору (а.с.82). Відповідно до анкети-заяви від 22.10.2011 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, вбачається, що остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії та наміру відповідача про отримання кредиту. Анкета-заява містить лише ідентифікуючі відомості про позичальника (а.с.7). Згідно довідки про надання кредитних карток згідно укладеного договору, вбачається, що відповідач отримав картки № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , остання картка випущена 29.05.2014 року, термін дії якої до 08/17 (а.с.82,127), що також підтверджується витягом з рахунку щодо руху коштів по кредитному договору б/н від 22.10.2011 року. Відповідач неналежно виконує свої зобов`язання, і у нього перед позивачем станом на 30.04.2019 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 336 096, 83 грн., з яких: 9 042,95 грн. заборгованість за кредитом; 321 862, 33 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 209, 55 грн. заборгованість за пенею та комісією. Позивач звертаючись до суду просить стягнути з відповідача 123 788,49 грн., з яких 9 024, 95 грн. заборгованість за кредитом, 114 763,54 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 22.10.2011 року по 31.01.2018 року, відповідно до доданого позивачем розрахунку (а.с. 5-6). Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частинами 1,2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Згідно п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу. Відповідно до ст.ст.3,6,11,525,627 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054,1055 ЦК України). Відповідно до вимог ч.2 ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Частиною 3 ст.642 ЦК України встановлено, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що між сторонами дійсно був укладений саме кредитний договір від 22.10.2011 року, оскільки анкета-заява, що містить підпис відповідача про ознайомлення його з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, не містить даних, що відповідач мав скористатись кредитною послугою та оформити відповідну картку, не містить бажаний кредитний ліміт, а також, який саме вид картки банком було видано відповідачу відповідно до його заяви, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт йому було встановлено; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше), вказана анкета-заява містить лише ідентифікуючі відомості про позичальника. Крім того, наданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку не містить підпису відповідача, а тому його не можливо вважати належним, допустимим та достатнім доказом ознайомлення відповідача з вказаними Умовами та тарифами, а також доказом погодження сторонами істотних умов кредитного договору в письмовій формі, як це передбачено нормами ст.ст.207,1055 ЦК України. Також, долучений до позову витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна», передбачає чотири види Тарифів в залежності від типу кредитної картки: «Універсальна - 30 днів пільгового періоду», «Універсальна - 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold». Кожен вид кредитної картки передбачає пільговий період, базову процентну ставку на місяць, обов`язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів. Позивачем не надано доказів на підтвердження укладання кредитного договору від 22.10.2011 року, розміру наданого відповідачу кредиту, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити розмір заборгованості по кредиту, нарахованих процентів, а доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами. Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Позивачем не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а саме: розміру наданого відповідачу кредиту. Наявні в матеріалах справи розрахунок заборгованості та рух коштів по рахунку містять різні відомості щодо сум, а тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих процентів, пені та штрафів відповідачу не є можливим. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги, та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити правові підстави нарахування заборгованості за кредитним договором, обґрунтованість позовних вимог, відповідність нарахованої заборгованості умовам договору, її розмір, складові частини та період за який вона нарахована. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, відповідно до роз`яснень, наданих в п.19 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку № 12 від 24.10.2008 року, підлягає зміні в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову, з вище вказаних підстав. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк Приват Банк задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: