Постанова 4855 № П/320/617/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/617/20 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М, при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення від 15.08.2019 р. №214 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 та скасувати це рішення; - зобов`язати Центральне міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області розглянути заяву громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 про обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 на підставі наявних в матеріалах справи документів, врахувавши мотивувальну частину судового рішення у даній справі; - зобов`язати Центральне міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 . На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що у відповідача не було підстав для скасування дозволу на імміграцію, оскільки такий дозвіл позивач отримала на підставі правдивих відомостей і дійсних документів, поданих у належній формі, що підтверджується також й тим, що на час прийняття рішення про оформлення дозволу на імміграцію у компетентних органів заперечень стосовно документів позивача не було. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області рішення №214 від 15.08.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати згадане рішення та ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову. Зокрема, апелянт зазначає, що у неповнолітнього сина позивача, на момент прийняття документів у ОСОБА_1 , не було дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено його належність до громадянства України, у зв`язку із чим позивач не могла бути визнана матір`ю іммігранта. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Судом попередньої інстанції встановлено, що 15.09.2005 р. позивач звернулась до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про надання їй дозволу на імміграцію в Україну на підставі на пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки вона є матір`ю іммігранта та її неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Києва, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України». За результатами розгляду вищевказаних матеріалів, 21.11.2005 р. керівництвом відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області прийнято рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію відповідно до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію». На підставі вищезазначеного дозволу на імміграцію в Україну, позивач була документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 21.11.2005 р., яка в подальшому була переоформлена та замінена на посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 26.08.2009 р., термін дії безстроковий. У серпні 2019 року головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання УПТППІ та ОБГ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області був складений висновок про доцільність скасування рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 21.11.2005 р. про надання позивачу дозволу на імміграцію, а також скасування, визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню, видані на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 21.11.2005 р. та серії НОМЕР_1 від 26.08.2009 р. У вказаному висновку зазначено, що перевіркою матеріалів справи відносно громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , встановлено, що вона звернулася 15.09.2005 р. до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про надання їй дозволу на імміграцію в Україну як мати іммігранта та її неповнолітній син ОСОБА_3 , уродженець міста Києва, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про громадянство України». У свою чергу, відповідно до проведеної перевірки матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 встановлено, що у неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , на момент прийняття документів у його матері, не було дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено його належність до громадянства України, а тому громадянка Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 не могла бути визнаною матір`ю іммігранта. Вказаний висновок був затверджений начальником Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області 15.08.2019 р. Рішенням №214 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 15.08.2019 р. скасовано виданий громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону №2491. Також, цим рішенням скасовано видані позивачу посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 21.11.2005 р. та серії НОМЕР_1 від 26.08.2009 р. на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку №321. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Частиною 1 статті 4 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання. Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» (далі - Закон №2491-III) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закон №2491-III З аналізу статті 9 Закон №2491-III вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається. Матеріали справи свідчать, що документи, які були подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства, та відділом у справах громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Київській області, який приймав рішення про надання дозволу на імміграцію. Отже, компетентний орган державної влади, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте, таких підстав не виявив. Відповідно до статті 12 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Відповідно до пунктів 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі - Порядок), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі. Статтею 12 Закону №2491-III встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну. Так, пунктом 1 частини першої статті 12 Закону №2491-III встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Відповідач зазначає, що дозвіл на імміграцію в Україну позивачу надано з порушенням пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як матері іммігранту, оскільки у 2005 році її син у громадянстві України не перебував, а також через свій вік не міг виконати вимоги пункту 6 частини 7 статті 9 Закону №2491-III щодо надання документу про те, що він не заперечує проти імміграції матері та гарантує їй фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. При цьому, надання позивачу у 2005 році дозволу на імміграцію в Україну на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, відповідачем не встановлено. Колегія суддів зазначає, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, відповідач проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача. Підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію, визначених Законом України «Про імміграцію», не виявив, у зв`язку з чим видав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Саме по собі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності передбачених статтею 12 Закону України «Про імміграцію» обставин, не є підставою для скасування такого дозволу. Правовий висновок з цього питання викладений у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі №808/3878/17. Суд також зауважує, що недотримання відповідачем приписів пункту 23 Порядку №1983 в частині неповідомлення ОСОБА_1 про розгляд питання про скасування дозволу на імміграцію позбавило можливості позивачку брати участь у даній процедурі та надавати пояснення, які б слугували складовою частиною інформації, на підставі результату аналізу якої відповідач повинен прийняти відповідне обґрунтоване рішення. Крім того, при прийнятті рішення, суд враховує наявність у позивача малолітньої дитини, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Відповідач, скасовуючи дозвіл на імміграцію, мав би виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати наявність у позивачки малолітнього сина - ОСОБА_3 , який народився та проживає в Україні, а відтак - право позивачки на сім`ю, інтереси для добробуту дітей та міцність соціальних, культурних і родинних зв`язків. Згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королевства» ( McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86). Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, під час прийняття рішення не враховувалась наявність малолітньої дитини та його законне право на проживання разом з батьками. Правовий висновок з цього питання викладений у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 815/6555/16. З огляду на наведене, скасування дозволу на імміграцію, здійснене відповідачем за формальних обставин без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, що зумовило порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані норми статті 12 Закону України «Про імміграцію». Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя О.М.Оксененко