Постанова Київський апеляційний суд № 760/19669/18

справа № 760/19669/18 головуючий у суді І інстанції Кушнір С.І. провадження № 22-ц/824/8885/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 квітня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа: інспектор роти № 5 батальйону № 1 полку № 1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Жигун Ю.В., про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Свої вимоги мотивувала тим, що 05.02.2018 р. інспектором роти №5 батальйону №1 полку №1 УПП у м. Києві ДПП Філоненком В.В. був складений Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу марки «Тойота» д.н.з. НОМЕР_1 , що належить позивачу на праві власності. 06.02.2018 р. інспектором роти №5 батальйону №1 полку №1 УПП у м. Києві ДПП лейтенантом поліції Жигун Ю.В. було винесено постанову серії АР № 460848 , якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 грн. 00 коп. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.04.2018 р., визнано протиправною та скасовано постанову від 06.02.2018 р. серії АР № 460848 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 р., рішення Оболонського районного суду м. Києва - залишено без змін. Позивач вважає, що судовим рішенням в адміністративній справі, яке набрало законної сили 23.05.2018 р., встановлено протиправність притягнення інспектором роти №5 батальйону №1 полку №1 УПП у м. Києві ДПП лейтенантом поліції Жигун Ю.В. позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. В результаті протиправного притягнення позивача до адміністративної відповідальності, вона зазнала матеріальної та моральної шкоди. Так, в результаті хибного висновку інспектора про скоєння позивачем адміністративного правопорушення, належний позивачу на праві власності транспортний засіб марки «Тойота» д.н.з. НОМЕР_1 , 05.02.2018 р. було тимчасово затримано та поміщено на спеціальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна,

5. Позивачем були оплачені рахунки, у зв`язку з тимчасовим затриманням транспортного засобу та незаконним притягненням до адміністративної відповідальності на загальну суму 1813 грн. 00 коп., що є завданою матеріальною шкодою. Крім того, вважає, що їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у втраті часу на повернення автомобіля, порушення нормального способу життя, оскільки вона змушена була докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав, тощо. Розмір завданої моральної шкоди позивач визначила в сумі 5000 грн. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2020 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа: інспектор роти № 5 батальйону № 1 полку № 1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Жигун Ю.В., про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. При цьому, зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо того, що відповідачем у даній справі має бути Держава в особі Державної казначейської служби України та необхідності застосування норми ст. 1174 ЦК України. Апелянт вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, які регулюють питання відшкодування шкоди на загальних підставах. Крім того, необґрунтованим є судове рішення щодо відсутності підстав для відшкодування завданої моральної шкоди. Вказує, що тимчасове затримання транспортного засобу за її відсутності призвело до душевних страждань через припущення угону автомобіля. Також зазначає, що внаслідок позбавлення права на мирне володіння майном та притягненням до відповідальності, позивач зазнала стресу, переживань, які є душевними стражданнями. На думку апелянта відповідальною особою за завдану моральну шкоду є саме Департамент патрульної поліції, а не інспектор, який прийняв протиправне рішення. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки в даній справі ціна позову становить 6 813 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 05.02.2018 р. о 16 год. 30 хв., інспектором роти №3 батальйону №1 полку №1 УПП у м. Києві ДПП лейтенантом поліції Філоненком В.В. був складений Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, згідно якого тимчасово затримано транспортний засіб - автомобіль марки «TOYOTA CAMRY» д.н.з. НОМЕР_1 , що належить позивачу ОСОБА_2 на праві власності згідно свідоцтва про право власності серії НОМЕР_4 . Транспортний засіб доставлено на спеціальний майданчик. На підставі вказаного Акту, 06.02.2018 р. інспектором роти № 5 батальйону № 1 полку №1 УПП у м. Києві ДПП лейтенантом поліції Жигун Ю.В. відносно позивача ОСОБА_1 було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР № 460848, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП. Відповідно до змісту зазначеної постанови серії АР № 460848 від 06.02.2018 р., позивач по вул. Еспланадна, 34/2 у м. Києві, залишила транспортний засіб «Тойота» д.н.з. НОМЕР_1 , на перехресті, чим суттєво порушила п.п. 15.9, 15.10 ПДР. Вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2018 р., позовні вимоги ОСОБА_1 до інспектора роти №3 батальйону №2 полку №1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Філоненка Віталія Володимировича, інспектора роти №5 батальйону №1 полку №1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Жигун Юлії Володимирівни про визнання дій, рішень протиправними та їх скасування, - задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову від 06.02.2018 р. серії АР №460848 про притягнення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 КУпАП, винесену інспектором роти №5 батальйону №1 полку №1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Жигун Юлією Володимирівною. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 р., рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2018 р., - залишено без змін. Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Звертаючись до суду з позовом до ДПП НП України, третя особа: інспектор роти №5 батальйону №1 полку №1 УПП у м. Києві ДПП лейтенант поліції Жигун Ю.В., про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, позивач просила стягнути з Департаменту патрульної поліції на її користь матеріальну шкоду у розмірі 1 813 грн. 00 коп. та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн., посилаючись на завдання такої шкоди в результаті протиправного притягнення до адміністративної відповідальності. Судом встановлено, що 06.02.2018 р. ОСОБА_1 сплачено 288,00 грн. на рахунок Київської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси», як оплату за зберігання автомобіля, що підтверджується квитанцією № 29671654, та 10,00 грн. - комісії за прийнятий платіж, згідно квитанції № 29671655 від 06.02.2018 р. Також, 06.02.2018 р. ОСОБА_1 сплачено 1500,00 грн. на рахунок ТОВ «Фініш Лайн», як оплату за послуги евакуатора ТЗ марки Тойота д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією № 29671868, та 15,00 грн. - комісії за прийнятий платіж, згідно квитанції № 29671869 від 06.02.2018 р. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 01.02.2018 р. між КФ ДП МВС України «Інформ-Ресурси» та ТОВ «Фініш-Лайн» укладено договір № 01-02/2018 про співпрацю. Згідно умов вказаного договору, предметом договору є співпраця сторін по належному доставлянню та зберіганню тимчасово затриманих транспортних засобів відповідно до Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою КМ України від 17 грудня 2008 р. № 1102 (п. 1.1); ТОВ «Фініш-Лайн» зобов`язується виконати роботи по доставлянню тимчасово затриманих поліцейськими транспортних засобів шляхом повного завантаження на спеціальні автомобілі-евакуатори (п. 1.2); оплата послуг, пов`язаних із транспортуванням тимчасово затриманих транспортних засобів здійснюється водієм на рахунок товариства (п. 3.1). Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлено вимоги до неналежного відповідача, яким повинна бути Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, а безпосередньо до ДПП - посадовими особами, якої вчинено дії та прийнято рішення щодо позивача, який не є тим державним органом, за рахунок коштів на утримання якого, проводиться відшкодування шкоди. З висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується в повній мірі, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Законом визначено, що обов`язок відшкодувати завдану потерпілому шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю службової особи органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, інші докази. Таким чином, з урахуванням положень ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, обов`язок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади виникає саме у держави, а не в органу державної влади, посадовою чи службовою особою якого є особа, чиїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдано шкоди. Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Таким чином, Держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому, має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. При цьому, відповідно до п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Пунктом 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року, визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Разом з тим, позивачем заявлено вимоги не до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, а до ДПП, який є державним органом та, в разі задоволення судом вказаних вимог, відшкодування шкоди буде здійснено за рахунок коштів на утримання ДПП, як безпосереднього відповідача у справі, що суперечить закону. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на ст. 1172 ЦК України як на підставу своїх позовних вимог є помилковим, оскільки інспектор є службовою особою органу державної влади, а тому в даному випадку застосовуються норми ст. 1174 ЦК України, які встановлюють обов`язок держави відшкодувати шкоду, завдану юридичній чи фізичній особі незаконними діями, бездіяльністю чи рішенням службової особи органів державної влади. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33). Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Враховуючи вищевикладене, на думку колегії суддів висновок суду першої інстанції, що позивач невірно пред`явив позов до Департаменту патрульної поліції, як до безпосереднього відшкодувала шкоди є цілком обґрунтованим, ДПП не є належним відповідачем в даній справі, а тому, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення безпосередньо з відповідача матеріальної шкоди. Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, вірно встановив предмет спору та вид правовідносин, які склалися між сторонами, а також, законодавство, що їх регулює і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції. Обставини на які вказує позивач, не спростовують висновки суду першої інстанції та не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, тому, судове рішення, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський В.А. Нежура