Постанова 4824 № 752/10063/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/10063/19 Головуючий у суді І інстанції Мазур Ю.Ю. Провадження № 22-ц/824/8567/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрпошта» про відшкодування шкоди, завданої порушенням прав споживача, в с т а н о в и в: У травні 2019 року ОСОБА_1 через представника за довіреністю - адвоката Васильєва Є.Є. звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - ПАТ «Укрпошта»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь вартість попередньо оплаченої послуги за відправку міжнародного поштового відправлення № CP031949387UA у розмірі 2 628,79 грн, суму збитків у розмірі 15 400 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу. На обґрунтування позову зазначено, що 19 травня 2017 року громадянин Китаю ОСОБА_1 подав оператору поштового зв`язку у відділенні поштового зв`язку № 150 ПАТ «Укрпошта», розташованого за адресою: м. Київ вул. Червоноармійська, 102посилку для відправки з України до Китаю. Посилка була подана у відкритому вигляді, її вміст оглянуто оператором поштового зв`язку без будь-яких зауважень, після чого вона була прийнята та оформлена як міжнародне поштове відправлення за № CP031949387UA. Позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти у розмірі 2 628,79 грн за послуги з пересилання міжнародного відправлення, що підтверджується фіскальним чеком. Проте відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з надання послуг поштового зв`язку, оскільки міжнародне поштове відправлення так і не було надіслано до Китаю саме з вини відповідача і в зв`язку з істотним порушенням відповідачем вимог і норм законодавства України та Всесвітньої поштової конвенції, що регулює порядок надання послуг поштового зв`язку. Тютюнові вироби, які надсилав позивач, не є забороненими чи обмеженими у вільному обігу в Україні, були придбані позивачем у звичайній торговій мережі в м. Києві, тому ОСОБА_1 вважав, що не порушує закон при відправленні зазначених товарів до Китаю, враховуючи ще й те, що згідно законодавства Китаю тютюнові вироби також не є забороненими чи обмеженими у вільному обігу. Більше того, позивач не приховував вміст свого поштового відправлення та подав посилку оператору поштового зв`язку у відкритому вигляді. Таким чином, оператор поштового зв`язку, отримавши від позивача міжнародне поштове відправлення у відкритому вигляді, в якому знаходились тютюнові вироби, заборонені до пересилання у міжнародних поштових відправленнях Митним кодексом України (стаття 236) на стадії приймання та обробки поштового міжнародного відправлення зобов`язаний або не приймати таке відправлення (згідно пункту 1.1 статті 15 Всесвітньої поштової конвенції) або повернути його відправнику чи вжити заходів до вилучення тютюнових виробів в установленому законодавством порядку. Оператор поштового зв`язку знав про те, що тютюнові вироби, які відправив позивач, заборонено пересилати законодавством України до Китаю, а тому послугу з пересилання міжнародного поштового відправлення надано не буде, але всупереч вимог Всесвітньої поштової конвенції та Правил надання послуг поштового зв`язку прийняв міжнародне поштове відправлення, що містило в собі предмети, заборонені до пересилання законодавством України, після чого пред`явив таке міжнародне поштове відправлення митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення, внаслідок чого 14 червня 2017 року Київською міською митницею ДФС відносно позивача було складено протокол про порушення митних правил за статтею 473 МК України, за яким було вилучені товари, які він відправив у міжнародному поштовому відправленні № CP031949387UA, а саме тютюнові вироби торгової марки «PARLIAMENT BLUE» у кількості 44 блока у кожній пачці, загальна вартість яких 15 400 грн. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 473 МК України та накладено стягнення у виді конфіскації тютюнових виробів вартістю 15 400,00 грн. Позивач вважає, що в даному випадку прийняття митним органом рішення щодо вилучення предметів, які він пересилав, та їх подальша конфіскація є наслідком невиконання саме оператором поштового зв`язку своїх обов`язків на стадії приймання та обробки міжнародного поштового відправлення, який зобов`язаний не приймати відправлення, яке містить в собі предмети, заборонені до пересилання законодавством України, та повертати їх відправнику, а за наявності підстав, вилучати у передбаченому законодавством України порядку. А тому саме відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань, порушив Правила надання послуг поштового зв`язку, вимоги Всесвітньої поштової конвенції, що призвело до конфіскації належного йому товару, внаслідок чого відповідачем було порушено його права як споживача та завдано матеріальної шкоди у вигляді попередньо оплачених послуг за відправку поштового відправлення та вартості втрачених тютюнових виробів. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник позивача Васильєв Є.Є. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що суть спору, який був предметом розгляду судом першої інстанції, полягає в оскарженні позивачем порядку та якості надання відповідачем послуг поштового зв`язку в розрізі Закону України «Про захист прав споживачів» та завдання позивачу збитків внаслідок невиконання відповідачем законодавства, що регулює порядок надання послуг щодо пересилання міжнародних поштових відправлень на стадії приймання та обробки міжнародного поштового відправлення позивача. Відповідач на стадії приймання та обробки поштового міжнародного відправлення не виконав свої обов`язки, визначені нормами законодавства, порушив право позивача на належну якість послуги та обслуговування, що призвело до конфіскації товару, належного позивачу, та завдало йому матеріальних збитків у вигляді вартості послуги за пересилання посилки, вартості втраченого товару та вартості правової допомоги. Зазначав, що доказами, наданими суду на підтвердження того, що відправлення, яке відправлялось позивачем до Китаю, містило предмети, які заборонені до пересилання, є протокол про порушення митних правил, а також постанова Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 473 МК України. Що стосується митної декларації, то відповідно до пункті 4.4.1.1 Порядку пересилання поштових відправлень митна декларація складається українською або російською мовами. Для країн, які заявили про необхідність складання митних декларацій іншою мовою, при запису переліку предметів їх назва також повинна зазначатися українською або російською мовами підрядковим перекладом. Невиконання відправником вимоги щодо заповнення митної декларації іншою мовою не повинно бути перешкодою для приймання міжнародного поштового відправлення. Незалежно від того, на якій мові складено митну декларацію, оператор поштового зв`язку не звільняється від обов`язку щодо перевірки вмісту посилки вказаному у митній декларації. Тому в даному випадку виникає питання, яким чином оператор поштового зв`язку виконав такий свій обов`язок під час прийняття та оформлення посилки позивача. Однак суд першої інстанції взагалі не вивчав питання, яким чином відповідач виконав свої обов`язки, передбачені Правилами надання послуг поштового зв`язку та Порядку пересилання поштових відправлень. Щодо витрат на правничу допомогу, які не були підтверджені документально, то позивач не мав змоги подати такі докази протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення в даній справі, оскільки справа розглянута судом без виклику сторін, а про прийняте рішення суд позивача не повідомляв. Зі змісту рішення не вбачається, а матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач надав послуги поштового зв`язку якісно та у повній відповідності з Правилами надання послуг поштового зв`язку, Порядком пересилання поштових відправлень, Керівництвом з приймання поштових відправлень та Всесвітньою поштовою конвенцією. При цьому обов`язок доказування суд поклав виключно на позивача, в той же час відповідачем не надано жодних доказів на спростування аргументів позивача. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 24 червня 2020 року розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргуслід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушенням прав споживача, суд першої інстанції виходив з його недоведеності, оскільки позивачем не доведено завдання йому майнових збитків саме в зв`язку із неправомірними діями відповідача, а оператор не несе матеріальної відповідальності за поштові відправлення, якщо поштове відправлення на підставі закону підлягає вилученню. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне. Із матеріалів справи вбачається, що 19 травня 2017 року ОСОБА_1 подав оператору поштового зв`язку у відділенні поштового зв`язку № 150 ПАТ «Укрпошта» посилку для відправки з України в Китай, яка була прийнята та оформлена як міжнародне поштове відправлення за № CP031949387UA. За послуги з пересилання міжнародного відправлення позивач сплатив на користь відповідача 2 628,79 грн (а. с. 9). 14 червня 2017 року державним інспектором відділу митного оформлення МПВ (Укрпошта) пункту контролю на станції «Київ-Пасажирський» м/п «Спеціалізований» Київської міської митниці ДФС склав протокол про порушення митних правил № 0505/10000/17, згідно якого в митній декларації СN 23 № CP031949387UA, яка є підставою для переміщення через митний кордон України, в графі «кількість та детальний опис вкладення» відправником міжнародного поштового відправлення ОСОБА_1 зазначено «janeaby», що неможливо перевести на українську мову. Відправник міжнародного поштового відправлення ОСОБА_1 особисто своїм підписом завірив інформацію, зазначену в митній декларації СN 23 № CP031949387UA. Під час здійснення митного огляду даного міжнародного поштового відправлення було встановлено, що в ньому знаходяться не зазначені у декларації сигарети торгової марки «PARLIAMENT BLUE» у кількості 44 блока у кожній пачці, ціна кожного блока складає 350 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 відповідно до вимог Всесвітньої поштової конвенції щодо обов`язкового декларування товарів, які містяться у відправленні, не зазначив дані стосовно переміщення у міжнародному поштовому відправленні № CP031949387UAсигарет. Таким чином, у діях відправника ОСОБА_1 наявні ознаки порушення митних правил, передбачені статті 473 Митного кодексу України, а саме пересилання у міжнародних поштових відправленнях товарів, заборонених до такого пересилання (а. с. 10 - 11). Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року провадження у справі № 760/11753/17-п про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 473 МК України закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а. с. 12 - 13). Постановою Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 473 МК України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді конфіскації товару - сигарет торгової марки «PARLIAMENT BLUE2 у кількості 44 блока (440 пачок) в дохід держави (а. с. 14 - 17). Згідно із статтями 55, 124 Конституції України та статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 4, 5, 19 ЦПК України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право або право особи в інтересах якої вона звертається до суду порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Відповідно до статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; безпеку продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; обслуговування державною мовою відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів). Статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати, зокрема відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору. Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) - протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором, чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку, встановленого законодавством або договором. Згідно з статтею 1 Закону України «Про поштовий зв`язок» послуги поштового зв`язку - продукт діяльності оператора поштового зв`язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів. Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку регулюються Правилами надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (далі - Правила). Згідно з частиною першою пункту 23 Правил міжнародні поштові відправлення приймаються для пересилання до країн, з якими встановлено поштовий обмін. Відповідно до пунктів 35, 36 Правил у міжнародних поштових відправленнях пересилаються предмети, не заборонені до ввозу на територію України та вивозу з території України відповідно до законодавства. Міжнародні поштові відправлення підлягають митному контролю та митному оформленню із сплатою податків і зборів (обов`язкових платежів) в установленому законодавством порядку. У випадках, передбачених законодавством, фізичні та юридичні особи мають право на пересилання через митний кордон України предметів у межах встановлених норм без сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Пунктом 37 Правил встановлено, що у міжнародних поштових відправленнях забороняється пересилати: вогнепальну зброю усіх видів і боєприпаси до неї, холодну зброю та інші предмети, спеціально призначені для нападу та оборони (кастети, стилети, балончики з рідиною паралітичної дії тощо), вибухові, легкозаймисті або інші небезпечні речовини, якщо інше не передбачено законодавством; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги і прекурсори, включені ДСКН до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до законодавства, та радіоактивні речовини; дозволи на право носіння зброї, трудові книжки, військові квитки, документи, що посвідчують особу (крім паспортів громадянина України для виїзду за кордон); інші предмети, ввезення яких заборонено до країн відповідно до законодавства та актів Всесвітнього поштового союзу; живих тварин тощо; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктами 2, 6 частини першої статті 235 МК України, забороняється переміщення (пересилання) в міжнародних поштових та експрес-відправленнях товарів, відправлених з порушенням митних правил; товарів, що підпадають під визначення 1-24 груп УКТ ЗЕД, які переміщуються (пересилаються) на адресу громадян. Відповідно до додатку до Закону України «Про митний тариф України» від 19 вересня 2013 року № 584-УІІ до 24 групи товарів належать тютюнові і промислові замінники тютюну, які не відносяться до продуктів харчування. Міжнародні поштові відправлення, що переміщуються через митний кордон України, пред`являються операторами поштового зв`язку митним органам для здійснення митного контролю та митного оформлення. У разі виявлення у міжнародних поштових відправленнях предметів і речовин, які заборонено для пересилання, їх вилучення здійснюється у порядку, встановленому законодавством (пункт 39 Правил). Пунктами 69-72 Правил передбачено, що фізичні особи подають для пересилання міжнародні посилки, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, відправлення «EMS», дрібні пакети відкритими. Для пересилання дрібних пакетів, мішків «M», міжнародних посилок, міжнародних відправлень з оголошеною цінністю, відправлень «EMS» відправник у встановленому порядку заповнює митні декларації у кількості, що визначена країною призначення у Керівництві з приймання міжнародних поштових відправлень. У разі подання для пересилання фізичною особою в міжнародних поштових відправленнях товарів, сукупна вартість яких перевищує суму, визначену законодавством, приймання здійснюється у порядку та на умовах, встановлених законодавством для юридичних осіб. Юридичні особи подають для пересилання міжнародні посилки, міжнародні поштові відправлення з оголошеною цінністю, відправлення «EMS» з товарним вкладенням, дрібні пакети закритими. На міжнародні поштові відправлення, для декларування вкладення яких відповідно до законодавства використовувалася митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа, посадовими особами митних органів можуть накладатися засоби ідентифікації. Аналізуючи наведене, можна дійти висновку, що у відкритому вигляді подається міжнародне відправлення, зокрема посилка, у тому випадку, коли сукупна вартість товарів у відправленні не перевищує суму, визначену законодавством. В інших випадках відправлення подається в закритому вигляді. З матеріалів справи неможливо встановити вартість міжнародного поштового відправлення № CP031949387UA, що у сукупності з іншими обставинами не дає можливості оцінити доводи скаржника про те, що подана посилка була передана оператору поштового зв`язку у відкритому вигляді і він мав пересвідчитись у допустимості такого відправлення за кордон. Із цих же підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у справі наявні докази на підтвердження того, що відправлення, яке відправлялось позивачем до Китаю, містило предмети, які заборонені до пересилання (протокол про порушення митних правил, постанова Апеляційного суду м. Києва), оскільки позивачем не доведено, що поштовий оператор мав це перевіряти. Крім того, Правилами не передбачено обов`язку поштового оператора повернення міжнародного відправлення з тієї причини, що товари, які у ньому знаходяться заборонені для такого відправлення. Посилання представника позивача в апеляційній скарзі на невиконання з боку відповідача пункту 34 Правил надання послуг поштового зв`язку та порушення оператором поштового зв`язку апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що вказаним пунктом регламентовано порядок дій оператора поштового зв`язку при оформленні не міжнародних, а внутрішніх поштових відправлень. Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги, що відповідно до пункту 4.4.1.7 Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку Укрпошта від 12 травня 2006 року № 211, при прийманні міжнародної посилки працівник зв`язку повинен переконатися, чи не вкладені в посилку предмети, вивезення яких за кордон заборонено або дозволено при дотриманні встановлених умов, перевірити відповідність запису в митній декларації CN 23, враховуючи, що зазначений пункт суперечить пункту 69 - 72 Правил надання послуг поштового зв`язку, які були прийняті пізніше (постанова Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270), щодо надання міжнародних посилок закритими. Позивач також не наводить пункт Порядку пересилання поштових відправлень, який регламентував би дії працівника зв`язку у випадку виявлення предметів, заборонених для пересилання, або невідповідності запису в митній декларації, зокрема, який би уповноважував його не приймати такі відправлення. Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 на Порядок пересилання поштових відправлень не посилався і підстави позовних вимог в передбаченому процесуальним законом порядку не уточнив. Не приймаються посилання представника позивача в апеляційній скарзі на підпункт 1.1 статті 15 Всесвітньої поштової конвенції, затвердженої Указом Президента № 5/2013 від 9 січня 2013 року, оскільки дана конвенція втратила чинність 1 січня 2014 року. Разом з тим, апеляційний суд вважає необхідним зазначити, що вилучення товарів у поштовому відправленні № CP031949387UA відбулося не з винних дій відповідача, а внаслідок порушення позивачем митних правил, передбачених статтею 447 Митного кодексу України (пересилання у міжнародних відправлення заборонених товарів). Як встановлено статтею 18 Закону України «Про поштовий зв`язок», вартість попередньо оплачених користувачем послуг, що фактично не були йому надані, відшкодовується користувачеві у повному обсязі на підставі квитанції чи іншого документа про оплату цих послуг. За втрату (пошкодження) міжнародних поштових відправлень і посилок оператори несуть відповідальність відповідно до вимог актів Всесвітнього поштового союзу та законодавства України. Водночас, цією ж статтею визначено, що оператор не несе матеріальної відповідальності за поштові відправлення, якщо поштове відправлення на підставі закону підлягає вилученню, конфіскації або знищенню. Відповідно до статті 26 Закону України «Про поштовий зв`язок» митні органи мають право вилучати в установленому законодавством України порядку предмети, заборонені законом до пересилання у міжнародних поштових відправленнях або відправлені з порушеннями митного законодавства України. Оператори не відповідають за ненадання чи неналежне надання послуг поштового зв`язку внаслідок прийняття митними органами рішень щодо поштових відправлень під час здійснення митного контролю. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено неправомірності дій відповідача, а також виникнення у нього обов`язку щодо відшкодування позивачу майнової шкоди. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не може погодитися із доводами апеляційної скарги, що суд не взяв до уваги положення частини шостої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили. За таких обставин, позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі не було доведено, що відповідач на стадії приймання та обробки міжнародного поштового відправлення не виконав свої обов`язки, визначені нормами законодавства, порушив право позивача на належну якість послуги та обслуговування, що призвело до конфіскації товару, належного позивачу, та завдало йому матеріальних збитків. Нічим не підтверджуються та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги доводи позивача, або взагалі не взяв їх до уваги, в той час як діям відповідача з огляду на норми законодавства України, які регламентують надання послуг поштового зв`язку, взагалі не надано будь-якої оцінки. Із цих же підстав апеляційний суд відхиляє доводи позивача, що суд першої інстанції при розгляді та вирішенні справи однобічно та не об`єктивно оцінив всі наявні докази, а також їх достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Доводи апеляційної скарги у своїй сукупності є тотожними вимогам позовної заяви та фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав повну та об`єктивну оцінку, оскаржуване рішення суду є достатньо аргументованим, а тому апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи скаржника. Як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Отже, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко С.А. Голуб Д.О. Таргоній