Постанова 4824 № 369/12127/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/12127/18 Головуючий 1 інстанція - Пінкевич Н.С. Провадження № 22-ц/824/4729/2020 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М. П О С Т А Н О В А іменем України 22 липня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді: Суханової Є.М., суддів: Березовенко Р.В., Лівінського С.В. за участю секретаря: Климчук Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови державного виконавця, заінтересована особа: Головний державний виконавець Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Лариса Миколаївна,- ВСТАНОВИЛА: У вересні 2018 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови державного виконавця, заінтересована особа: головний державний виконавець Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Лариса Миколаївна Просив визнати неправомірними дії державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Лариси Миколаївни; скасувати постанову про накладення штрафу від 04.09.2018 року по виконавчому провадженню № 56477433. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови державного виконавця, заінтересована особа: Головний державний виконавець Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Лариса Миколаївна. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що висновки суд першої інстанції є хибними, зроблені без урахування дійсних обставин справи. Зазначає, що скарга стосовно виконання виконавчого листа від 16 травня 2018 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області відповідно до ЦПК України, підпадають під юрисдикцію цивільного судочинства. Вказую, що враховуючи правову позицію Верховного суду у справі від 14.03.2018 року за №213/2012/16,14-13цс18, забезпечення законності та розгляд його скарги що подана до суду першої інстанції має забезпечити виконання такого рішення щодо відкриття провадження по справі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови державного виконавця, заінтересована особа: Головний державний виконавець Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Лариса Миколаївна, суду першої інстанції виходив з того, що скарги на рішення та дії державного виконавця про накладення штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду , а тому не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з наступних підстав. Статтею 477 ЦПК України, яка є спеціальною нормою, встановлено, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ст.ст. 447, 448 ЦПК України, скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, подаються до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Згідно роз`яснень, наданих Пленумом Вищого адміністративного суду України у пункті 6постанови № 3 від 13.12.2010 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. З матеріалів справи вбачається, що заявник оскаржує дії та постанову державного виконавця в частині винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу. Колегія суддів вважає, що при розгляді вказаної скарги суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкриті провадження, так, як скарги на рішення та дії державного виконавця про накладення штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду. Доводи апеляційної скарги, апелянта не наводять жодних аргументів та не дають жодного доказу на підтвердження того, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою та безпідставною, а також того, що накладення штрафу головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київські області Міщенко Ларисою Миколаївною в рамках відкритого виконавчого провадження, щодо не виконання рішення суду першої інстанції без поважних причин не законною та порушують права апелянта. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Також, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За таких обставин, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постановлену ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування постановленої ухвали суду. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2018 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції. Головуючий: Є.М. Суханова Судді: Р.В. Березовенко С.В. Лівінський