Постанова Рівненський апеляційний суд № 562/411/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2020 року м. Рівне Справа № 562/411/19 Провадження № 22-ц/4815/832/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів: Бондаренко Н. В., Хилевича С. В., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» та ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 січня 2020 року у складі судді Ємельянової Л. В., ухвалене в м. Здолбунів Рівненської області, в с т а н о в и в : Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог вказувало, що між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір від 11.03.2011 року, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 5 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом зі строком дії 12 місяців. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором у відповідача станом на 20 січня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 31249 грн. 48 коп., з яких: 9218 грн. 72 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 8424 грн. 62 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 11641 грн. 88 коп. - пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1464 грн. 26 коп. - штраф (процентна складова, яку і просило стягнути з відповідача, а також покласти на нього судові витрати. Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 січня 2020 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг від 11 березня 2011 року в розмірі 9218 грн. 72 коп. та 1 921,00 грн витрат на сплату судового збору. В іншій частині в задоволені позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог вмотивоване передбаченим законом обов`язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов`язок відповідачем як позичальником дотриманий не був. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення зобов`язання вмотивоване тим, що такі умови кредитування між сторонами погоджені не були, оскільки відповідач як позичальник підписав лише Анкету-заяву, у якій відсутні умови щодо нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені), а тому відсутні передбачені законом підстави для стягнення цих сум за договором кредиту. Судом також враховано, що Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Вважаючи рішення суду в частині відхилених позовних вимог незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що позивачем було надано розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору, які відповідачем не спростовані. Додає, що заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі, проте суд не дав цим обставинам належної оцінки. Вказує, що на підтвердження погодження оплати процентів за користування кредитом та розміру процентної ставки надано суду Заяву-анкету, Довідку про умови кредитування з використанням кредитки, які підписані відповідачем особисто. Звертає увагу на те, що дія Договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використанням кредитних коштів, а шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідач ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, їх зміст йому зрозумілий, та їх положень він зобов`язався неухильно дотримуватися. Доводить, що сторонами були погоджені усі істотні умови договору, включаючи базову відсоткову ставку, порядок нарахування пені, розмір штрафів, а тому вони підлягають до стягнення з відповідача. З наведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, штрафом, пенею та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині, а в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. В поданому на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відзиві ОСОБА_1 вважає її безпідставною, необґрунтованою, просить її відхилити. Разом з цим, ОСОБА_1 також оскаржено рішення суду першої інстанції. У своїй апеляційній скарзі він вважає рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 січня 2020 року в частині стягнення тіла кредиту та судових витрат таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права. Пояснює, що Анкета-заява, на яку посилається Банк як на підставу укладення кредитного договору, не містить відомостей щодо досягнення домовленості сторін про встановлення розміру кредиту, терміну його повернення, терміну дії картки, її реквізитів тощо Заперечує факт ознайомлення його з Умовами та правилами надання банківських послуг та додає, що на час підписання Анкети-заяви був неповнолітнім, а тому не міг усвідомлювати ці умови кредитування. Звертає увагу суду на те, що згідно з поданим Банком розрахунком кошти були вперше зняті у 2014 році, тобто через три роки після підписання Анкети-заяви. Вважає безпідставним та необґрунтованим визначення тіла кредиту в сумі 9 218,72 грн з огляду на встановлений кредитний ліміт в розмірі 5 000,00 грн. Заперечує стягнення судового збору в сумі 1921,00 грн, оскільки позов задоволений частково, а тому судові витрати підлягали стягненню пропорційно до задоволених вимог. Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає до задоволення в повному обсязі, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 11 березня 2011 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у вигляді Анкети-заяви № б/н, за умовами якої останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 5 000,00 грн. Угода складається із Анкети-заяви, Пам`ятки клієнта, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку. Про згоду відповідача на укладення договору свідчить підпис ОСОБА_1 у Анкеті-заяві. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і - як наслідок - виникнення заборгованості, про стягнення якої Банк і звернувся з даним позовом до суду. Із долученого до позовної заяви розрахунку вбачається, що Банк визначив заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 11.03.2011 року станом на 20 січня 2019 року в розмірі 31 249 грн. 48 коп., з яких: 9218 грн. 72 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 8424 грн. 62 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 11641 грн. 88 коп. - пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1464 грн. 26 коп. - штраф (процентна складова). Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України). Водночас, відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, ч.1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. На обґрунтування позовних вимог Банк зазначав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами банківських послуг та Тарифами банку складають між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Окрім того, вказував, що заявою відповідача підтверджується і той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були йому надані для ознайомлення в письмовій формі. На підтвердження додано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» від 11.03.2011 року, яка підписана сторонами. Разом з тим, при дослідженні вказаної Анкети-заяви встановлено, що остання не містить даних про процентну ставку, про суму кредитного ліміту, що не відповідає сумі ліміту, зазначеному позивачем, не зазначено також виду картки та строку її дії (а.с.8-8 зв). Вказана Заява містить підпис ОСОБА_1 в графі про отримання та ознайомлення з Пам`яткою клієнта, Тарифами і основними умовами обслуговування і кредитування, проте докази на підтвердження того, що він ознайомлений саме із цими документами, відсутні. Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. На обґрунтування позовних вимог Банк вказує, що при укладання договору сторони керувалися саме вказаними нормами законодавства, при цьому, формулярами та стандартними формами є Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, згідно яких обслуговується відповідач. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо зміни кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Покликання у апеляційній скарзі на те, що позичальник був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, згідно яких обслуговується відповідач, включаючи стягнення неустойки за порушення умов договору, не заслуговує на увагу. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вказані Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, наявні в матеріалах справи, не є належним доказом встановлення та погодження сторонами умов укладеного між ними кредитного договору. Оскільки відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, місцевим судом правомірно відмовлено у задоволенні таких позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», а відповідні доводи апеляційної скарги судом відхиляються.. За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Як вбачається з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 11.03.2011 року, наданого Банком, заборгованість позичальника по тілу кредиту становить 9 218 грн 72 копійки (а.с.5-7). Така заборгованість відповідачем не спростована. Доводи його апеляційної скарги про те, що сума заборгованості необґрунтовано перевищує кредитний ліміт, апеляційним судом до уваги не беруться. Як вбачається із розрахунку заборгованості, позичальник знімав із кредитки певні суми використовував їх на власний розсуд, що вказує на факт користування кредитними коштами, а відтак вони підлягають поверненню кредитодавцю в тому ж розмірі, який був ним використаний. Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що договір кредиту був укладений ним в той час, коли він був неповнолітній, і не міг усвідомлювати умови, надані Банком, колегією суддів відхиляються з наступних міркувань. Згідно пункту 1 частини 1 статті 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (ч.ч.1, 2 ст.32 ЦК України). Як вбачається з паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 05.06.2010р. Здолбунівським РВ УМВС України в Рівненській області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, оскільки на момент підписання 11 березня 2011 року відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідачу виповнилось 16 років, тобто кредитний договір було укладено з неповнолітньою фізичною особою, яка мала неповну цивільну дієздатність. Докази щодо надання згоди батьками відповідача на укладення кредитного договору в справі відсутні. Частиною першою та другою статті 222 ЦК України передбачено, що правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи. Наслідком вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників є виникнення у заінтересованої особи права на звернення до суду з позовом про визнання його недійсним. Доказів того, що кредитний договір від 11.03.2011 року був оскаржений і визнаний недійсним суду не надано і судом також не здобуто таких відомостей. Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про правомірність задоволення позовних вимог про стягнення тіла кредиту. Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову частини позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами, і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору по суті кредитних відносин. Разом з тим, доводи апеляційної ОСОБА_1 щодо неправомірності стягнення з відповідача судового збору в повному обсязі при частковому задоволенні позову, є обґрунтованими. Відповідно до ч.1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається із позовної заяви, АТ КБ «ПриватБанк» заявило вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 31 249,48 грн та оплатило ці вимоги судовим збором в розмірі 1 921,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 23.01.2019р. (а.с. 1). Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення понесені ним судові витрати, які складаються із судового збору, сплаченого за подачу позовної заяви пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 566,70 грн., а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 січня 2020 року в частині розподілу судових витрат скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Здолбунвським РВ УМВС України в Рівненській області 05.06.2010р.) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, р/р № НОМЕР_3 , МФО 305299) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 566 (п`ятсот шістдесят шість) гривень 70 копійок. . В решті рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 січня 2020 року залишити без змін. Поновити дію рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 січня 2020 року в частині, яка залишена без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 липня 2020 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Бондаренко Н. В. Хилевич С. В.