Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 456/2634/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 456/2634/19 пров. № А/857/6846/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Ільчишин Н.В. Шинкар Т.І. за участі секретаря судового засідання Максим Х.Б. позивач: не з`явився відповідач: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного державного виконавця Долинського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Дацьо Галини Іванівни на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі № 456/2634/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного державного виконавця Долинського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Івано-Франківськ) Дацьо Галини Іванівни про скасування постанови,- суддя в 1-й інстанції - Кедик М.В., час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення -12.05.2020,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до головного державного виконавця Долинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Дацьо Галини Іванівни та просила скасувати постанову від 19.06.2019 ВП № 59255500 про накладення штрафу у розмірі 1700 грн. на ОСОБА_1 за невиконання рішення суду. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно з роздруківкою поштових відправлень Укрпошта, постанову державного виконавця Дацьо Галини Іванівни про відкриття виконавчого провадження від 04.06.2019 у виконавчому провадженні № 59255500 отримала 18.06.2019. У п. 2 вказаної постанови позивача зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, а відтак позивач вважає, що термін виконання судового рішення припадав на 03.07.2019, у зв`язку із чим, відповідач протиправно прийняв постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду, оскільки вона не могла об`єктивно виконати рішення суду до 14.06.2019. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Долинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Дацьо Галини Іванівни від 19.06.2019 ВП № 59255500 про накладення штрафу у розмірі 1700 грн.. Стягнуто з Долинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача 768,40 грн. судових витрат. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Головний державний виконавець Долинського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Дацьо Галина Іванівна оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження, боржник відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувана чи боржника на строк до 10 робочих днів. Апелянт вказує, що постанову про відкриття виконавчого провадження боржник ОСОБА_1 отримала 18.06.2019, а 19 червня 2019 року державним виконавцем перевірено та відповідно складено акт, в якому встановлено факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до постанови головного державного виконавця Долинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області від 04.06.2019 відкрито виконавче провадження № 59255500 з виконання виконавчого листа № 343/1208/16-ц, виданого Стрийським міжрайонним судом 17.04.2019 про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні проїздом, що належить до земель житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1 , шляхом звільнення такого від розташованих поряд з будинковолодінням АДРЕСА_2 між господарствами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : металевої сітки, насипу грунту, вазонів, собачої будки та інших речей і предметів, що унеможливлюють користування спільним проїздом. У п. 2 постанови зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. 19.06.2019 державним виконавцем складено акт про те, що при виїзді за адресою вказаною у виконавчому документі, встановлено, що рішення суду про зобов`язання ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні проїздом, що належить до земель житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1 , шляхом звільнення такого від розташованих поряд з будинковолодінням АДРЕСА_2 між господарствами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : металевої сітки, насипу грунту, вазонів, собачої будки та інших речей і предметів, що унеможливлюють користування спільним проїздом - не виконано. Державний виконавець керуючись ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову від 19.06.2019 ВП № 59255500, якою за невиконання рішення суду на ОСОБА_3 накладено штраф у розмірі 1700 грн.. Не погодившись із вказаною постановою відповідача про накладення штрафу, позивач звернулася до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку із несвоєчасним отриманням зазначеної постанови, позивач була позбавлена можливості виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, як зазначено у постанові про відкрито виконавче провадження від 04.06.2019 № 59255500, оскільки таку отримала 18.06.2019. Відтак, суд дійшов висновку, що державний виконавець перед винесенням постанови про накладення штрафу мав би пересвідчитися, чи копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримана боржником, та чи строк, визначений у постанові для добровільного виконання, вже закінчився і чи відсутні підстави для відкладення виконавчих дій. Проте, державний виконавець не перевірив умови поважності невиконання судового рішення позивачем та в оскаржуваній постанові про накладення штрафу не надав вмотивованого обґрунтування про визнання або невизнання причин невиконання рішення суду неповажними, а відтак суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу підлягає скасуванню. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Статтею 129-1 Основного Закону України cудове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад як, зокрема обов`язковість виконання рішень (ст. 2 вказаного Закону). Відповідно до частини 1 статті 18 вказаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною 4 статті 18 вказаного Закону визначено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Відповідно до частини 3 статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Водночас, згідно з частиною 4 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Відповідно до частин 5, 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Отже, у будь-якому випадку, початку проведення виконавчих дій має передувати належне повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження. Аналіз норм ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника. Згідно положень статті 63 вказаного Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Згідно частини 3 статті 63 вказаного Закону виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 75 вказаного Закону, яка визначає відповідальність за невиконання рішення, що, зокрема, зобов`язує боржника вчинити певні дії, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, зазначені норми дають підстави для висновку, що законодавець передбачив негативні наслідки (зокрема штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин. Поважними в розумінні наведених норм закону можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його волевиявлення. З аналізу наведених положень статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження». Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Так, колегія суддів вказує на те, що державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, та підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення. Поважними в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року по справі №127/3770/17. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. В залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Натомість, матеріали справи не містять підтверджень, що на час прийняття рішення про накладення штрафу державним виконавцем були встановлені факти невиконання боржником судового рішення з поважних причин. У даній справі суд встановив, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.06.2019 року надіслано державним виконавцем позивачу рекомендованим поштовим відправленням і вручено боржнику згідно поштового повідомлення зі трек-номером 7750401805332 - 18 червня 2019 року (а.с.5-6). За приписами чинного законодавства, отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження, боржник зобов`язаний був у 10-ти денний строк виконати судове рішення. Отже, перебіг строку для виконання рішення боржником розпочався 19.06.2019. Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції стосовно того, що державний виконавець перед винесенням постанови про накладення штрафу мав би пересвідчитися, чи копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримана боржником, та чи строк, визначений у постанові для добровільного виконання, вже закінчився і чи відсутні підстави для відкладення виконавчих дій. Також відповідач не перевірив умови поважності невиконання судового рішення позивачем та в оскаржуваній постанові про накладення штрафу не надав вмотивованого обґрунтування про визнання або не визнання причин не виконання рішення суду неповажними. Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позиції суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись, ч. 4 ст. 229, ст. ст. 243, 313, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного державного виконавця Долинського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Івано-Франківськ) Дацьо Галини Іванівни залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі № 456/2634/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням строку передбаченого п. 3 Прикінцевих положень КАС України. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Н. В. Ільчишин Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 29 липня 2020 року.