Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/357/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/357/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В. Суддя-доповідач - Залімський І. Г. 23 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. , секретаря судового засідання: Чорнокнижник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року (ухвалене у м. Житомирі 02.03.2020 о 13:43, повний текст якого виготовлено 11.03.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 до Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області про визнання протиправними дій, зобов`язання зменшити ставку податку, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області, в якому просить суд: визнати протиправними дії та бездіяльність Вільшанської сільської ради щодо встановлення завищеної, дискримінаційної ставки податку на нежитлову нерухомість для фізичних осіб; зобов`язати Вільшанську сільську раду зменшити ставку податку на нежитлову нерухомість для фізичних осіб за 2017 та 2018 роки із 0,1 відсотка до 0,01 відсотка від мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня податкового року за один квадратний метр. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідачем ставка податку на нежитлову нерухомість для фізичних осіб на території Вільшанської сільської ради фактично встановлена лише для нього та третьої особи у справі ОСОБА_2 . Відповідачу відомо про те, що нежитлові будівлі, які знаходяться у користуванні сільськогосподарського фермерського товариства "ШАНС", головою і власником якого є третя особа, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, що відповідно до пп.266.4.2 п.266.4 ст.266 Податкового кодексу України є підставою для встановлення пільг зі сплати податку на нерухоме майно. Вважає, що відповідач протиправно відмовив у зменшенні ставки податку з об`єктів нежитлової нерухомості для фізичних осіб до рівня ставки податку на нежитлову нерухомість встановлену сільською радою для юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю і отримують дохід, оскільки вони з третьою особою від підприємницької діяльності дохід не отримують. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, що підпункт "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, у редакції якою встановлено перелік будівель, які не є об`єктом оподаткування, чинний з 01.01.2019. Крім того, відповідно до доданих до позовної заяви документів позивач не є сільськогосподарським виробником, тому об`єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності, підлягають оподаткуванню на загальних підставах. Також вказано, що для встановлення, чи дійсно передані будівлі із пайового фонду Комунального сільськогосподарського підприємства "Маяк" перебувають на балансі СФГ "ШАНС" і чи призначені такі будівлі для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, потрібен експертний спеціаліст, позивачу рекомендовано звернутися у відповідні компетентні органи для вирішення даного питання. Відповідач зауважив, що прийняття рішення про звільнення від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є правом, а не обов`язком сільської ради. Позивач не звертався до відповідача із заявою про зменшення ставки податку до закінчення року, в якому сільська рада прийняла рішення про ставки податку на наступний рік. Позивач та третя особа в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити. Відповідач в судове засідання повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Згідно ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Керуючись положеннями даної норми та враховуючи відсутність заперечень позивача та третьої особи, колегія суддів вирішила провести розгляд справи за даної явки сторін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є учасником селянського фермерського господарства "Шанс". Позивачем та ОСОБА_2 викупили частину майнових паїв реформованого КСП "МАЯК" в с. Вільха, Романівського району Житомирської області та отримали із пайового фонду реформованого КСП "МАЯК" у спільну часткову власність будівлі та споруди, які в подальшому передали на баланс СФГ "ШАНС" у безстрокове і безоплатне користування для сільськогосподарських потреб. Рішенням Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області десятої сесії VII скликання від 13 липня 2016 року №92-10/2016 встановлено та затверджено на 2017 рік на території Вільшанської сільської ради податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Для фізичних осіб ставка податку - 0,1%, для юридичних осіб - 0,01% мінімальної заробітної плати на відповідний рік за метр квадратний. Рішенням Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області двадцятої сесії VII скликання від 23 червня 2017 року №186-20/2017 встановлено та затверджено на 2018 рік на території Вільшанської сільської ради податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб - 0,1% мінімальної заробітної плати на відповідний рік за метр квадратний, для юридичних осіб - 0,01% мінімальної заробітної плати на відповідний рік за метр квадратний. У 2018 та 2019 роках позивачеві направлені податкові повідомлення-рішення про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за податкові періоди - 2017 та 2018 роки, розміри якого обчислені згідно вказаних рішень Вільшанської сільської ради. 12.11.2019 позивач та третя особа звернулися до відповідача із заявою про зменшення ставки податку на нежитлову нерухомість для фізичних осіб за 2017 та 2018 роки із 0,1 відсотка до 0,01 відсотка від мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня податкового року за один квадратний метр та подати це рішення в державну податкову службу. Рішенням 44 сесії 7 скликання Вільшанської сільської ради №492-44/2019 від 17.12.2019 відмовлено у задоволенні вказаних заяв у зв`язку із закінченням визначеного періоду для подачі органами місцевого самоврядування інформації відповідним контролюючим органам щодо ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо встановлення завищеної ставки податку на нерухоме майно на 2017,2018 роки, позивач звернувся до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у податкових періодах, за які позивачу нараховані податкові зобов`язання, рішення сільської ради про ставки податку на нерухоме майно на 2017, 2018 рік були чинні та підлягали застосуванню. Ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2017 та 2018 рік для фізичних встановлені в межах ставок, визначених п.266.5 ст. 266 ПК України, без будь-яких ознак дискримінації позивача та третьої особи. Позивач, у строки, визначені ПК України, мав можливість звернутися із заявою про зменшення ставки податку на нерухоме майно, проте, цього не зробив, а на час звернення позивач до відповідача у грудні 2019 року, період для подачі органами місцевого самоврядування інформації відповідним контролюючим органам щодо ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017, 2018 роки закінчився, тобто рішення, якими встановлювалися ставки податку на зазначені роки вичерпали свою дію, фактом виконання, що свідчить про відсутність порушеного права. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 67 Конституції України визначає обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно, який в силу ст.265 ПК України складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Відповідно до п.10.3 ст.10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Підпунктами 12.3.1, 12.3.2 п. 12.3 ст.12 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон № 909-VІІІ, згідно з яким п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України (в редакції, чинній на 2016 рік) викладено у такій редакції: ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Згідно п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України (у редакції станом на 2017 рік) ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Підпунктом 12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Згідно з п. 12.4 ст. 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: - встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом (пп.12.4.1); - до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду (пп.12.4.3). Згідно з п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів, відповідно до Податкового кодексу України. Відповідно до пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України одним з принципів, на яких ґрунтується Податкове законодавство України, є принцип стабільності - коли зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Отже, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. З огляду на наведені норми, безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень. При цьому, місцеві ради встановлюють відповідні ставки податку до 15 липня поточного року на наступний податковий період (рік) у якому ставка податку не може змінюватись. Відповідно заяви та пропозиції щодо розміру ставки податку можуть подаватись місцевій раді до початку податкового періоду (року) у якому планується застосування відповідної ставки податку. Варто зауважити, що рішенням Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області від 13 липня 2016 року №92-10/2016 та від 23 червня 2017 року №186-20/2017 ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2017 та 2018 рік для фізичних встановлені в межах, визначених п.266.5 ст. 266 ПК України. У 2017 та 2018 роках вказані рішення сільської ради були чинні та підлягали застосуванню. Разом з цим, позивач та третя особа, у 2016 та 2017 роках не звертались до відповідача із заявою про зменшення ставки податку на нерухоме майно. При цьому, станом на час звернення позивач до відповідача (грудень 2019 року), період для подачі органами місцевого самоврядування інформації відповідним контролюючим органам щодо ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017, 2018 роки закінчився, тобто рішення, якими встановлювалися ставки податку на зазначені роки вичерпали свою дію, фактом виконання, що свідчить про відсутність порушеного права. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на допущення відповідачем дискримінації щодо нього та третьої особи, адже ставки податку рішенням сільської ради встановлюються не для конкретних осіб, а для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. До того ж, суд не може надавати економічну оцінку колегіально встановленої ставки податку та доцільності саме такої ставки на території певної територіальної громади, а кількість осіб, які мають у власності нежитлову нерухомість не впливає на розмір податку при прийняття рішення. Посилання позивача на невикористання нежитлового приміщення та непосильної суми нарахованого податку не є підставою для визнання дій відповідача щодо встановлення відповідних ставок податку протиправним, адже такі дій фактично знайшли правове відображення у вказаних рішенням відповідача, які вичерпали свою дію у зв`язку із закінченням періоду на який вони встановлювали ставки податку. Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність у межах спірних правовідносин порушення прав позивача спірними діями та рішеннями відповідача, що свідчить про відсутність підстав для судового захисту таких прав. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 27 липня 2020 року. Головуючий Залімський І. Г. Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.