Постанова 4855 № 640/21350/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21350/18 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про опис майна у податкову заставу, визнання протиправними дій, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просила: - визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві №2312-17 від 11 червня 2015 року; - визнати протиправним і скасувати рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про опис майна у податкову заставу №8927-17 від 16 червня 2016 року; - визнати протиправними дії ГУ ДФС у м. Києві зі складання опису майна №7/7/26-15-17-03-15 від 14 вересня 2018 року. Позов обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення про нарахування у 2015 році транспортного податку є протиправним, оскільки, виходячи з положень Податкового кодексу України, відповідний контролюючий орган наділений правом на формування транспортного податку лише починаючи з 2016 року. Таким чином, у ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві були відсутні правові підстави для прийняття оскарженого ППР, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII зобов`язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникли у його платників після 01 червня 2016 року. У зв`язку з наведеним, протиправним є і висновок про наявність у позивача боргу, що виник у зв`язку з несплатою визначеного у такому ППР зобов`язання, що є протиправним, а відтак, і рішення про опис майна у податкову заставу, і вимога про сплату податкового боргу, є протиправними. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 11 червня 2015 року №2312-17 залишено без розгляду. Постановою Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року касаційну скаргу позивача задоволено частково, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року даний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №2312-17 від 11 червня 2015 року. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 16 червня 2016 року за №8927-17 на суму зобов`язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №8927-17 від 14 вересня 2018 року про опис майна у податкову заставу. Суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позову, виходячи з того, що позивач не зобов`язаний сплачувати у 2015 році транспортний податок відповідно до статті 267 ПК України, відтак, грошове зобов`язання, визначене ДПІ у податковому повідомленні-рішенні прийняте з порушенням норм діючого податкового законодавства України. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Зокрема, відповідач посилається на те, що податкове повідомлення-рішення, яке не було вручене платнику податків, вважається врученим у день, зазначений підприємством поштового зв`язку в повідомленні про вручення із зазначенням причини, з якої воно не було вручене. Так, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року №2312-17 вручено позивачу 20 липня 2015 року, тобто, позивачем було без поважних причин пропущено строк звернення до суду, встановлений п. 102.1 статті 102 Податкового кодексу України. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду, не просить залишити його без розгляду. Водночас, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог, не зазначаючи при цьому, що саме судом порушено при його прийнятті, які порушено норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи тощо. Заслухавши доповідь судді, розглянувши та перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 на підставі приватної власності належить автомобіль марки BMV 750 LI, з об`ємом двигуна - 4395, зареєстрований 24 квітня 2013 року. Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 11 червня 2015 року за №2312-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000,00 гривень. Згідно листа ГУ ДФС у м. Києві №84294/10/26-15-17-03-27 від 18 жовтня 2018 року, вказана податкове повідомлення-рішення направлялось засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення на адресу АДРЕСА_1 , але зазначене відправлення повернулося не врученим 20 липня 2015 року з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання». 16 червня 2016 року ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві складено податкову вимогу за №8927-17 на суму несплаченого транспортного податку у розмірі 25 000,00 грн, та видано рішення №8927-17 про опис майна у податкову заставу, які також направлено засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення на адресу АДРЕСА_1 . Однак, зазначене відправлення повернулося 13 серпня 2016 року з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання». Копії конвертів та рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення надано представником ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві під час розгляду даної справи судом першої інстанції. Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення, рішення про опис майна у податкову заставу та дії щодо опису майна протиправними та таким, що підлягають скасуванню та визнанню незаконними, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю. Відповідно до статті 267 Податкового кодексу України, з урахуванням змін внесених зазначеним Законом, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування. Згідно пп. 267.2.1 п. 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Відповідно до п. 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Згідно із приписами пп. 267.5.1 п. 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Підпунктом 267.6.1 п. 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Зазначена норма Податкового кодексу України введена в дію з 01 січня 2015 року. Відповідно до п.4 розділу 2 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Рішенням Київської міської ради №58/923 від 28 січня 2015 року «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року, а саме встановлено в м. Києві новий податок на майно - транспортний податок, та затверджено положення про транспортний податок. Відповідно до пп. 4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов`язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов`язаної з виникненням об`єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов`язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов`язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються. Статтею 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України. Відповідно до ч.3 статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Таким чином, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, оскільки в іншому випадку застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Так, у рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб. Положеннями пп. 4.1.4 п. 4.1 статті Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Відповідно до п.56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Колегією суддів також враховано рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку. Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 та п. 56.21 статті 56 Податкового кодексу України. Отже, відсутні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення щодо нарахування транспортного податку у 2015 році. З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що у відповідача відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII зобов`язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року. Аналогічну позицію неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх рішеннях (постанови від 24 січня 2018 року по справі № 815/7041/16, від 23 січня 2018 року по справі № 806/309/17 та ін.). Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи протиправність податкового повідомлення - рішення від 11 червня 2015 року № 2312-17 та відсутність у позивача обов`язку щодо сплати грошового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік, про наявність підстав для визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 16 червня 2016 року за №8927-17 на суму зобов`язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн., а також визнання протиправним та скасування рішення від 16 червня 2016 року №8927-17 про опис майна у податкову заставу. Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про опис майна у податкову заставу, визнання протиправними дій. Щодо посилання апелянта на те, що перебіг строку на звернення до суду розпочався 20 липня 2015 року та закінчився 20 липня 2018 року, в той час як позивачка звернулася до суду з позовом лише 17 грудня 2018 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, то колегія суддів зважає на таке. Доводи представника ОСОБА_1 з даного приводу зводяться до того, що позивач не отримувала оскаржуване податкове повідомлення-рішення, про факт його прийняття дізналась лише в листопаді 2018 року після ознайомлення з копією акта про опис майна в податкову заставу, направленого на її адресу, та відповіді від ГУ ДФС у м. Києві на адвокатський запит та скаргу. Однак, згідно ч.2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як зазначалося вище, оскаржуване податкове повідомлення - рішення №2312-17 прийняте ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві 11 червня 2015 року. 19 червня 2015 року це податкове повідомлення-рішення було надіслано на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Проте, 20 липня 2015 року вищезазначений лист повернувся на адресу відповідача без вручення, з відміткою на конверті «За закінченням терміну зберігання». Згідно ч.1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Спеціальним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Податковий кодекс України. Відповідно до п.56.18 статті 56 Податкового Кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При цьому слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналась про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Згідно пункту 102.1 статті 102 Податкового Кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Відповідно до п. 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Аналогічні положення містять норми Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204 ІІІ. Скасовуючи ухвалу про залишення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд зазначив, що з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав вважати податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року №2312-17 врученим не можна погодитися, оскільки відмітка на конверті щодо причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є достатнім доказом інформування позивача про донарахування їй суми грошового зобов`язання. Позначення «за закінченням терміну зберігання» не розкриває справжні причини, з яких рекомендований лист не був вручений адресату, та не свідчить про відмову адресата отримати лист. При цьому у статті 122 КАС України йдеться не про обов`язок особи, а про існування обставин, які б свідчили про відсутність перешкод бути обізнаним з приводу рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, внаслідок яких відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Фактично ж оскаржуване податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем лише в листопаді 2018 року - у зв`язку з надходженням на її адресу копії акта опису майна у податкову заставу від 14 вересня 2018 року, до якого контролюючим органом долучено копію оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Наведене не заперечується відповідачем. Отже, судом встановлено, що позивач не була обізнаною про існування оскаржуваного наразі податкового повідомлення-рішення, однак, щойно дізналася про існування такої обставини, що обумовила виникнення у неї податкового боргу, звернулася до суду за захистом порушеного права, при цьому просила поновити строк звернення до адміністративного суду, посилаючись саме на свою необізнаність з приводу донарахування їй суми грошових зобов`язань до листопада 2018 року. Відтак, обов`язковою умовою для залишення адміністративного позову без розгляду є не лише встановлення факту пропуску строку звернення до суду, а й відсутність підстав вважати, що такий строк пропущений з поважних причин. Наразі судом не встановлено, а відповідачем всупереч вимогам статті 77 КАС України не доведено неповажність обставин та причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду. Окремо колегія суддів наголошує на тому, що встановивши вище протиправність оскаржуваних рішень та очевидне порушення прав позивача, суд вважає доцільним поновити строк для звернення до суду як такий, що пропущений з поважних причин. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає. Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову. Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 28 липня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев