Постанова 4824 № 369/3584/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2020 року м. Київ справа № 369/3584/19 провадження № 22-ц/824/8284/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач), суддів - Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Юніком», Товариство з обмеженою відповідальністю «ПМЗ Інвест» треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - ОСОБА_6 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2020 року у складі судді Пінкевич Н.С. у справі за заявою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Юніком», Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМЗ Інвест», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння, - В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним протокол №1 від 10.08.2017 року установчих загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «ПМЗ Інвест» та протокол №1 від 01.08.2017 року установчих загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «Будівельна компанія Юніком»; визнати недійсним акт приймання-передачі майна від ОСОБА_1 до ТОВ «ПМЗ Інвест» земельної ділянки за кадастровим номером 3222485800:03:004:0028 та акт приймання-передачі від позивача до ТОВ «Будівельна компанія Юніком» земельної ділянки за кадастровим номером 32224858000:03:001:0054 до статутного капіталу створених товариств, що посвідчені ПН КМНО Коноваловою Е.А.; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 3222485800:03:004:0028 площею 1,5400 га від 01.11.2017 року, відповідно до якого утворено дві змельні ділянки з кадастровими номерами 3222485801:01:036:5087 (0,77 га) та 3222485800:03:004:5088 (0,77 га); визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 32224858000:03:001:0054 площею 3, 39 га від 01.11.2017 року, відповідно до якого утровено дві змельні ділянки з кадастровими номерами 3222485800:03:001:5085 (1, 695 га) та 3222485800:03:001:5086 (1,695 га); витребувати на користь ОСОБА_1 зазначені земельні ділянки, що розташовані за адресою: с. Петрівське, Києво-Святошинського району, Київської області з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 25 березня 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 звернулася до суду із заявою, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки за кадастровими номерами 3222485800:03:001:5086 (площею 1,695 га) та 3222485801:01:036:5087 (площею 0,77 га), що згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровані на ОСОБА_2 та земельні ділянки за кадастровими номерами 3222485800:03:001:5085 (1, 695 га) та 3222485800:03:004:5088 (0,77 га), що згідно відомостей з державного реєстру речових прав зареєстровані на ОСОБА_3 . В обґрунтування заяви зазначала, що формування статутних капіталів ТОВ «Будівельна компанія Юніком» та ТОВ «ПМЗ Інвест» здійснено без відома та участі позивача ОСОБА_1 , як власника спірних земельних ділянок, на підтвердження чого вказувала на матеріали кримінального провадження №12014110200001425 та висновок експерта №3609/3610/19-32 від 10.05.2019 року. Звертала увагу суду на договір купівлі-продажу від 01.11.2017 року, відповідно до умов якого земельну ділянку за кадастровим номером 32224858000:03:001:0054 (3,39 га) продано Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Юніком» в особі директора Реженка С.А. у спільну часткову власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Земельну ділянку з кадастровим номером 3222485800:03:004:0028 (1, 5400 га) продано ТОВ «ПМЗ Інвест», в особі директора Думанського О.П. у спільну часткові власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 01.11.2017 року. Таким чином, 01.12.2017 року земельні ділянки поділено між новими власниками, у результаті чого земельна ділянка з кадастровим номером 3222485800:03:004:0028 поділена на ділянки з кадастровими номерами 3222485801:01:036:5087 та 3222485800:03:004:5088, а ділянка з кадастровим номером 32224858000:03:001:0054 поділена на ділянки 3222485800:03:001:5085 та 3222485800:03:001:5086. Посилалась на клопотання, подані відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду м. Києва про зняття арешту з даних земельних ділянок у справах №761/1797/20 та №761/1842/20, на які було накладено арешт ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08.05.2019 в рамках кримінального провадження №12014110200001425. Уважала, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до незаконного відчуження відповідачами земельних ділянок, що є предметом спору, на користь третіх осіб, що може ускладнити виконання можливого рішення суду. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485800:03:001:5086 (площа 1,695 га), що згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстрована на ОСОБА_2 ; земельну діяльну з кадастровим номером 3222485801:01:036:5087 (площа 0,77 га), що згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстрована на ОСОБА_2 ; земельну ділянку за кадастровим номером 3222485800:03:001:5085 (площа 1,695 га), що згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстрована на ОСОБА_3 ; земельну ділянку за кадастровим номером 3222485800:03:004:5088 (площа 0,77 га), що згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстрована на ОСОБА_3 . Не погоджуючись з указаною ухвалою, 09 квітня 2020 року представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні клопотання про забезпечення позову. Апеляційну скаргу мотивує тим, що стороною позивача не надано жодних доказів того, що відповідачами вчиняються будь-які дії, спрямовані на відчуження вказаних земельних ділянок. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за час свого володіння спірними земельними ділянками, з листопада 2017 року, не вчиняли жодних дій, спрямованих на їх відчуження, з огляду на що відсутні підстави припускати, що відповідачі мають намір здійснити відчуження даної землі. Уважає, що висновок суду про існування підстав для застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту не відповідає статті 149 ЦПК України, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню як незаконна та необґрунтована. Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. 23 липня 2020 року представник позивача ОСОБА_7 подала клопотання про відкладення розгляду справи, в якому, посилаючись на зайнятість у кримінальному провадженні та прийняття участі у слідчих діях, зазначає, що не має змоги прибути у судове засідання та просить відкласти розгляд даної справи. Разом з тим, представник ОСОБА_7 на підтвердження своїх доводів та поважності причин неявки у дане судове засідання не надала жодних доказів, а тому дане клопотання задоволенню не підлягає. 27 липня 2020 року до апеляційного суду надійшло клопотання представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , в якому останній просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку із поганим самопочуттям та вважати його неявку в судове засідання такою, що відбулась з поважних причин. На підтвердження поважності причин своєї неявки представник відповідачів не надав також жодних доказів, також як і не навів причин неможливості з`явитися у судове засідання особисто відповідачів, у зв`язку з чим таке клопотання задоволенню не підлягає. Окрім того, представник відповідача вже заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, справа перебуває в апеляційному суді з травня 2020 року, а тому неодноразове відкладення судових засідань призводить до порушення строків розгляду даної справи. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності всіх учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України та виходив, зокрема з того, що позивачем обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, невжиття заходу забезпечення позову може призвести до того, що, ухиляючись від виконання майбутнього рішення суду, відповідачі зможуть здійснити відчуження спірного майна на користь третіх осіб. При цьому накладення арешту на спірне майно до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав відповідачів, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може забезпечити позов, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. 150 ЦПК України). Згідно ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням необхідності саме такого заходу, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 рокуза №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір, а також існує реальна загроза унеможливлення чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є реальним спір між сторонами, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує. Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення. Так, з позовної заяви вбачається, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 01.11.2017 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Юніком» в особі директора Реженка С.А. ТОВ «ПМЗ Інвест», в особі директора Думанського О.П. продано у спільну часткову власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку за кадастровим номером 32224858000:03:001:0054 (3,39 га), яка в подальшому була поділена на ділянки 3222485800:03:001:5085 та 3222485800:03:001:5086, та земельну ділянку з кадастровим номером 3222485800:03:004:0028 (1,5400 га), що була поділена на ділянки з кадастровими номерами 3222485801:01:036:5087 та 3222485800:03:004:5088. Позивач уважає, що продаж та відповідно поділ земельних ділянок відбувся незаконно без відома власниці ОСОБА_1 , що призвело до порушення її прав і законних інтересів, як власника. Отже, матеріалами справи встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння. Земельні ділянки, на які просить накласти арешт позивач, є предметом спору у даній справі, а тому, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки спір стосується майна, право власності на яке позивач намагається захистити. Заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При цьому, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично зберігається в користуванні власника, а обмежується лише можливість його відчуження. Відповідно до встановленого в цивільному судочинстві принципу диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Отже, з`ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність забезпечення позову, який просить застосувати позивач заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого представник позивача звернувся до суду, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що відповідачі зможуть здійснити відчуження спірного майна на користь інших осіб, що може призвести до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на ефективний судовий захист. При цьому, накладення арешту на спірне майно до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав відповідачів, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав до її скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - ОСОБА_6 - залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Повне судове рішення складено «28» липня 2020 року. Головуючий В.А. Кравець Судді А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна