Постанова 4824 № 752/17768/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ====================================================================== Справа №752/17768/19 Головуючий у І інстанції Хоменко В.С. Провадження №22-ц/824/9128/2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИЛА: У серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного шляхом підписання заяви про приєднання до договору про надання банківських послуг б/н від 02 лютого 2011 року банк надав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до умов укладеного договору відповідач зобов`язався погашати заборгованість за ним в установлені в ньому терміни і порядку та сплачувати банку нараховані проценти та комісію в розмірах, визначених у договорі. Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, однак, ОСОБА_1 , в свою чергу, умови договору належним чином не виконує, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору не сплачує, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 119950,21 грн., які складаються з: 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 12734,75 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відмотками, 104698,35 грн. - пеня за прострочене зобов`язання, 2517,11 грн. - пеня за несвоєчасну сплату заборгованості на суму від 100 грн. На підставі викладеного в позові, банк просив суд першої інстанції позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг б/н від 02 лютого 2011 року в сумі 5 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1921,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги банк зазначає, судом першої інстанції не було враховано всіх обставин справи, а саме щодо наявності заборгованості відповідача перед банком, яка підтверджується розрахунком заборгованості, який було долучено до позову. Окрім того, 02 лютого 2011 року відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а тому у суду були всі достатні докази на підтвердження наявності між сторонами кредитних правовідносин. Відповідач після отримання картки здійснив дії щодо її активації, користувався карткою та отримував кредитні кошти. Також вказані обставини підтверджуються випискою про рух коштів, згідно з якої вбачається, що відповідач неодноразово здійснював дії спрямовані на погашення заборгованості. Судом першої інстанції було безпідставно відмовлено й в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, що призвело до порушення судом норм матеріального права та фактично є звільненням відповідача від відповідальності у вигляді неустойки за невиконання взятих на себе зобов`язань На підставі викладеного в апеляційній скарзі, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та пені та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Так, відповідач у відзиві зазначає, що відповідно до змісту анкети-заяви, яка міститься в матеріалах справи, відповідач отримав платіжну картку «Універсальна» зі встановленим кредитним лімітом 1000 грн., тоді як в позові банком зазначено, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 5000 грн. У справі також відсутні будь-які відомості про те, що відповідачу перевипускалась кредитна картка, а також відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, з якими саме умовами погодився відповідач у справі, підписуючи анкету-заяву. При цьому, відповідач звертає увагу суду на те, що згідно тверджень банку та наданого розрахунку заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 0,00 грн. Окрім того, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що судом апеляційної інстанції було безпідставно поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, так як останнім днем строку на подання апеляційної скарги було 30 травня 2020 року, а апеляційну скаргу було подано лише 01 червня 2020 року. На підставі викладеного у відзиві, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. АТ КБ «ПриватБанк» було надіслано на адресу Київського апеляційного суду відповідь на відзив, в якому зазначено, що твердження відповідача про те, що в заяві не зазначено про отримання ним платіжної картки не відповідає дійсним обставинам, оскільки в заяві зазначено, що клієнт діє на підставі власного волевиявлення та просив банк відкрити рахунок та видати кредитну картку. Недоцільними є посилання відповідача й на правові висновки Верховного Суду, які викладені в постанові суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки підписання анкети-заяви є за своєю суттю та змістом договором. Також, необґрунтованими є і твердження відповідача, що судом апеляційної інстанції було безпідставно поновлено строк на апеляційне оскарження, оскільки банк не був присутнім під час проголошення оскаржуваного рішення суду, копію повного тексту в день його складення не отримував, копію оскаржуваного рішення суду було отримано банком лише 30 квітня 2020 року, а апеляційну скаргу було подано 26 травня 2020 року, шляхом поштового відправлення, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті та відповідно до норм чинного цивільного процесуального законодавства є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження. На підставі викладеного, банк просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити. Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року справу було призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі. Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з урахуванням наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 02 липня 2011 року ОСОБА_1 складена та підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем визнано позовні вимоги частково, при цьому позивачем не надано суду доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, які мали би підтвердити рух грошових коштів та факт користування кредитними коштами відповідачем, наявність або відсутність його заборгованості перед банком та з якого суд мав би встановити, який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником, а додана до матеріалів справи Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить відомостей про отримання таких документів з боку позичальника, ознайомлення останньої з вказаними Тарифами та Прикладами використання кредитних коштів на кредитці та підпису відповідача, суд вважає, що відсутні підстави для висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки стороною позивача не доведено існування кредитних правовідносин між сторонами. Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, оскаржуване судове рішення не відповідає у повній мірі вказаним вимогам, оскільки судом першої інстанції під час ухвалення рішення не було з`ясовано всіх обставин справи, а саме суд першої інстанції не звернув увагу на те, що поданий відповідачем відзив на позовну заяву не містить підпису відповідача, що призвело до передчасних висновків про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача визнаної ним суми боргу у розмірі 5000 грн. Разом з тим, суд апеляційної інстанції в даному випадку обмежений доводами апеляційної скарги та не може вийти за межі її вимог, оскільки банком в частині задоволених позовних вимог рішення суду не оскаржується. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог було надано суду копію анкети-заяви, яка, як стверджує банк, містить підпис відповідача у справі, а також розрахунок заборгованості за договором б/н від 02 лютого 2011 року, зі змісту якого вбачається, що станом на 10 травня 2019 року загальна заборгованість відповідача перед банком за кредитним договором становить 119950,21 грн., які складаються з: 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 12734,75 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 104698,35 грн. - пеня за прострочене зобов`язання, 2517,11 грн. - пеня за несвоєчасну сплату заборгованості на суму від 100 грн. Однак, у відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 83 ЦПК України визначено, що позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причин, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази підтверджують, що особа здійснила всі належні від неї дії на отримання вказаного доказу. Як передбачено у ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів у справі. Суд апеляційної інстанції не може погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що наданий суду розрахунок є належним та допустимим доказом з урахуванням того, що він не може бути взагалі доказом наявності або відсутності договірних зобов`язань між сторонами, а є лише доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру та має інформаційний характер у контексті ціни позову, не містить даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки, на якому (якій) виникла заборгованість. Крім того, розрахунок не містить підпису відповідальних осіб та не скріплений печаткою банку. Розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви, не може підтверджувати існування боргу, так як він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших операцій. Щодо виписки по рахунку, то суд апеляційної інстанції вважає її неналежним доказом, з урахуванням того що банком не було надано даних про те, яку картку отримав відповідач та номер такої картки, що позбавляє суди встановити чи це рух коштів само по тій картці, яку було отримано відповідачем при підписанні анкети-заяви у лютому 2011 року. Також, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що надана банком Анкета-заява разом у Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку складає кредитний договір, виходячи з такого. Відповідно до п. 2.1.1. Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, вказані умови використання кредитних карт АТ КБ Приватбанку, Пам`ятка клієнта/Довідка про умови кредитування, Тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карт Банку. Дані Умови регулюють відносини між банком і клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на основі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки. Клієнт зобов`язується виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил утримувачами додаткових карт. Згідно п. 2.1.1.2. вищевказаного Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у Пам`ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору являється дата отримання картки, вказана у заяві. Згідно ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. У відповідності до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього ж Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Виходячи з правового аналізу вищевказаних норм права вбачається, що в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Разом з тим, в заяві позичальника від 02 лютого 2011 року процентна ставка не встановлена. Крім того, у цій заяві, підписаний відповідачем, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді грошової суми та її визначеному розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. Отже, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився саме з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів). Крім того, роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Також слід зазначити, що до спірних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (02 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 серпня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Зазначена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02 лютого 2011 року шляхом підписання Анкети-заяви. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Щодо тверджень відповідача про те, що судом апеляційної інстанції було безпідставно поновлено банку строк на апеляційне оскарження, то колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, банк не був присутнім під час проголошення оскаржуваного рішення та не отримував копію такого рішення в день складення повного тексту рішення, а тому він наділений беззаперечним правом на поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду за умови, що апеляційна скарга буде подана протягом тридцяти днів з моменту отримання копії такого рішення суду. Згідно наданих банком доказів, копію оскаржуваного рішення суду було отримано 30 квітня 2020 року, що не спростовується матеріалами справи, відповідно з 01 травня 2020 року розпочався перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду з правом на поновлення такого строку, та який закінчився 30 травня 2020 року. АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу 26 травня 2020 року, шляхом поштового відправлення, про що свідчить поштовий штемпель на конверті, а тому судом апеляційної інстанції було поновлено строк на апеляційне оскарження з підстав, які чітко визначені ЦПК України. Так, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375 України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року у даній справі не оскаржувалось та не переглядалось судом апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Судді: