Постанова 4814 № 535/314/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 535/314/20 Номер провадження 22-ц/814/1639/20Головуючий у 1-й інстанції Загнійко А. В. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондаревської С.М. суддів: Абрамова П.С., Пилипчук Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 26 травня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В : У квітні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що ОСОБА_2 , з метою отримання банківських послуг, звернулася до АТ КБ «Приват Банк», у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 10 серпня 2010 року. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Отже, шляхом підписання заяви між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі 300 грн., що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а відповідачу надано у користування кредитну картку. Таким чином, банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте відповідач, в процесі користування кредитним рахунком, не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором та з ураху-ванням внесених коштів на погашення заборгованості, ОСОБА_2 станом на 17 березня 2020 року має заборгованість в розмірі 26 289 грн. 72 коп., яка складається з: 16 389 грн. 89 коп. заборгованості за тілом кредиту, в тому числі 0,00 заборгованість за поточним тілом кредиту; 16 389 грн. 89 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 заборгованість за простроченими відсотками; 4 066 грн. 06 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 4 105 грн. 78 коп. нарахована пеня; 0,00 нараховано комісії, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн.- штраф (фіксована частина); 1 228 грн. 08 коп. штраф (процентна складова). Посилаючись на те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 10се-рпня 2010 року у розмірі 26 289 грн. 72 коп. станом 17 березня 2020 року та судові витрати в розмірі 2 102 грн. Заочним рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 26 травня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору б/н від 10 серпня 2010 року в розмірі 1 118 грн. 64 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 111 грн. 62 коп. та заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, в розмірі 7 грн. 02 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про необізнаність відповідача з ними та не свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборго-ваності. Поставивши свій підпис у анкеті-заяві, відповідач тим самим засвідчила свою згоду з Умовами та правилами кредитування та отримання кредиту на зазначених умовах. Посилаючись на положення статті 634 ЦК України позивач зазначав, що вказані норми не встановлюють обов`язкового підписання всіх складових документів, які складають один цілий договір, а узгодження приєднання до них з боку сторони, яка не приймає участі у їх розробці, а лише приєднується до них, може відбуватись у будь-якій формі, зокрема, підписанням типового бланку або типової анкети-заяви. Також зазначав, що разом з анкетою-заявою відповідач підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», у якій зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Вказував, що кредитний договір ніким не оспорений, а тому є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту) в повному обсязі, порушивши норми матеріального та процесуального права. До апеляційної скарги апелянт додав довідку про умови кредитування, яка, як вважає скаржник, є належним доказом узгодження сторонами умов кредитного договору. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції встановлено і це вбачається матеріалів справи, що 10 серпня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , укладено кредитний договір, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку /а.с. 29/. На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано копію анкети-заяви; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256; розрахунок заборгованості за договором №б/н від 10 серпня 2010 року станом на 17 березня 2020 року, відповідно до якого заборгованість відповідача, що визначена позивачем до стягнення, перед АТ КБ «ПриватБанк» становить 26 289 грн. 72 коп., яка складається з наступного: 0,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 16 389 грн. 80 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за відсотками; 4 066 грн. 06 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 4105грн. 78 коп.- заборгованість по пені; 0,00 грн.- заборгованість по комісії, а також штрафів:500 грн. (фіксована частина); 1228 грн. 08 коп. (процентна складова), виписку відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , за договором №б/н станом на 19 бе-резня 2020 року; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки НОМЕР_2 оформленої на ОСОБА_2 ; довідку про кредитні картки /а.с. 6-55/. Судом встановлено, що анкета-заява від 10 серпня 2010 року не містить даних про обрану платіжну картку, розмір кредитного ліміту, строку повернення кредиту (користу-вання ним), у ній також відсутні умови договору про встановлення розміру відсотків та відповідальності сторін за порушення зобов`язання у вигляді неустойки (пені, штрафів). Пам`ятка клієнта позивачем не надана. Згідно витягу з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256, наданого позивачем, визначено пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, в тому числі: пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено строк дії договору (12 місяців з моменту підписання з пролонгацією), позовну давність щодо вимог банку 50 років (пункт 1.1.7.31) та інші умови. В той же час, матеріали справи не містять доказів того, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розуміла ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету від 10 серпня 2010 року, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному порядку і розмірі, а отже, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з ОСОБА_1 кредитного договору, оскіль- ки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Звідси вірним є висновок суду, що з наявних у справі доказів неможливо встановити домовленості сторін про розмір кредитного ліміту та його зміну, строку повернення кредиту (користування ним), умови, на яких отримано кредитні кошти та яким чином здійснювалося нарахування відсотків за користування кредитом, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів), за порушення строків виконання договірних зобов`язань. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно наданої позивачем виписки за договором, відповідач фактично отримала від банку грошові кошти в розмірі 60 144 грн. 89 коп., з яких повернула 59 033 грн. 27 коп., а відтак заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем становить 1 111 грн. 62 коп. та підлягає стягненню з застосуванням, згідно ст. 625 ЦК України, 3% річних на суму основного боргу. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінан-сова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальни-кові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що анкета-заява містить лише анкетні дані відповідачки, її контактну інформацію, при цьому заява не містить даних про умови кредитування, а також у ній відсутні відомості, яку кредитну картку відповідач отримала, строк дії цієї картки, не зазначено суми кредитного ліміту. Так, в анкеті-заявівідповідача ОСОБА_4 про надання їй кредитного ліміту від 10 серпня 2010 року сторонами не узгоджено даних про обрану платіжну картку, розмір кредитного ліміту, строку повернення кредиту (користування ним), у ній також відсутні умови договору про встановлення розміру відсотків та відповідальності сторін за порушення зобов`язання у вигляді неустойки (пені, штрафів). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за відсот-ками за користування кредитом та нарахованої пені, а також штрафів за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», «Тарифи Банку», які розміщені на сайті, як невід`ємні частини спірного договору. Але матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Витяг з Умов і правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тоді як роздруківка із сайту позивача не є належним та допустимим доказом по справі, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною по справі №6-16цс15 від 11 березня 2015 року. Враховуючи викладені обставини та норми права, якими вони врегульовані, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про суму кредиту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 по справі№342/180/17). Тоді як надані банком Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування платіжних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 серпня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів), за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Таким чином, при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «Приват-Банк» не дотрималось вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав спожива-чів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими. Зазначені обставини правильно встановлені судом першої інстанції, отже суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку зазначеної суми заборгованості,відсотків за користування кредитом, а також пені та штрафів. При цьому судом вірно взято до уваги, що в розрахунку заборгованості за договором б/н від 10 серпня 2010 року станом на 17 березня 2020 року зазначено, що заборгованість за тілом кредиту становить 0,00 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту складає 16 389 грн. В той же час, з наданої АТ КБ «ПриватБанк» виписки за договором №б/н станом на 19 березня 2020 року слідує, що у прострочене тіло кредиту включені суми фактично отриманих коштів відповідачем, відсотки за користування кредитним лімітом за ставкою 2,5%, 2,9% та 3,5% (3,6%), комісія за обслуговування (членський внесок), пеня. З урахуванням встановленого, правомірним є висновок суду, що такі дії позивача не ґрунтуються на вимогах закону та умовах укладеного сторонами договору, а відтак позовні вимоги в заявленому позивачем розмірі, за обставин юридичної невизначеності та безпідста-вного включення вищевказаних нарахувань у суму простроченого тіла кредиту, не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають. Однак, встановивши, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку банку повністю не повернуто, районний суд, згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» несплаченої заборгованості за тілом кредиту. Частково задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з наданої позивачем виписки за договором №б/н від 10 серпня 2010 року, згідно якої відповідач фактично отримала від банку грошові кошти в розмірі 60 144 грн. 89 коп., з яких повернула 59 033 грн. 27 коп. Отже, встановивши, що заборгованість ОСОБА_2 за тілом кредиту становить 1 111 грн. 62 коп., суд дійшов правильного висновку, що вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з застосуванням, згідно ст. 625 ЦК України, 3% річних на суму основного боргу, обґрунтовано відмовивши у задоволенні решти позовних вимог. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові по справі №545/2248/17 від 02 жовтня 2019 року. Згідно положень ст. ст. 76-81 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим. Докази, які позивач має подати в обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими, а також поданими у строки, встановлені статтею 83 ЦПК України. Колегія суддів вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на довідку про умови кредитування та не приймає її як доказ, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач її не надавав та не зазначав про існування такої довідки в позові /а. с. 96/. Згідно частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд може встановлювати нові обставини лише у тому разі, коли їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність та допустимість доказів), які особа не мала можливості подати суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, чи неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або можуть бути перевіреними судом апеляційної інстанції доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням встановленого порядку. Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи. Така позиція узгоджується з висновками у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі 598/1109/18, від 12 лютого 2020 року у справі 493/1538/16-ц, від 19 грудня 2020 року у справі 752/7693/17. Враховуючи наведене та те, що в апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» не наведено підстав, з яких позивач був позбавлений можливості подання вищевказаного доказу, під час розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів не приймає вказаний доказ відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України. Окрім того, як слідує з матеріалів справи, АТ «КБ «Приватбанк» подало до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи за відсутності його представника та на підставі наданих документів, а також клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без виклику сторін /а. с. 65, 67/. Позивачем є юридична особа банківська установа, а тому представники позивача мали бути обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 12 ЦПК України), та диспозитивність, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Звертаючись з позовом, позивач, користуючись своїм правом самостійно визначив перелік доказів на підтвердження своїх позовних вимог, надавши разом з позовною заявою розрахунок заборгованості; виписку за договором; довідку про зміну умов кредитування; копію анкети-заяви позичальника; Витяг з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Уніве-рсальна», Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», копію документа, що посвідчує особу відповідача; відомості з ЄДРПОУ; копію банківської ліцензії; витяг зі Статуту АТ КБ «ПриватБанк». Надані позивачем до суду першої інстанції на підтвердження позовних вимог докази, повно та всебічно досліджені місцевим судом, їм надана відповідна правова оцінка. За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідає критерію обґрунтованості судового рішення та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 26 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: Бондаревська С.М. Судді: Абрамов П.С. Пилипчук Л.І.