Постанова 4802 № 161/2182/20

Справа № 161/2182/20 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М. Провадження № 22-ц/802/780/20 Категорія: 91 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Шевчук Л.Я., суддів - Данилюк В.А., Киці С.І., секретар с/з Вергун Т.С., з участю: представника заявника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про оголошення фізичної особи безвісно відсутньою, за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_2 адвоката Ковальова Сергія В`ячеславовича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 травня 2020 року, В С Т А Н О В И В : У лютому 2020 року адвокат Ковальов С.В. в інтересах ОСОБА_2 звернувся в суд із завою про визнання безвісно відсутнім ОСОБА_3 , яка обґрунтована тим, що заявниця ОСОБА_2 тривалий час проживає за кордоном в Італії разом зі своєю дочкою і на даний час виникла необхідність виготовити закордонний паспорт для неповнолітньої дитини, що неможливо зробити без відповідної згоди батька дитини. Представник заявника також зазначав, що батько дитини ОСОБА_3 з 2014 року перебуває в розшуку ГУНП у Волинській області як підозрюваний, що ухиляється від слідства, та оголошений в міжнародний розшук. Про його місцезнаходження невідомо з вересня 2013 року, коли між ним і заявницею були припинені подружні відносини. Шлюб розірвано на підставі рішення Луцького міськрайонного суду 31.03.2014 року. Посилаючись на зазначені обставини та на те, що ОСОБА_3 відсутній за останнім місцем свого проживання досить тривалий період часу і при цьому проведеними розшуковими заходами встановити місцезнаходження його неможливо, заявниця ОСОБА_2 просила суд визнати ОСОБА_3 безвістно відсутнім. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 травня 2020 року в даній справі у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання фізичної особи безвісно відсутньою відмовлено. Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, представник заявниці подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 . В судовому засіданні представник заявниці апеляційну скаргу підтримав і просив скаргу задовольнити. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав. Відповідно до статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер. За положеннями статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Зазначена норма передбачає перш за все з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження. Отже, підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою. Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено поняття місця проживання, а саме: місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає. Таким чином, суд може визнати особу безвісно відсутньою за умови, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей, що вона проживає у своєму житлі, і місце її перебування має бути невідомим. У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи та дату отримання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи. Зазначена норма регулює правовідносини у разі їх невизначеності, яка викликана тим, що тривала відсутність громадянина у місці його постійного проживання за відсутності відомостей про його місце перебування зачіпає права та інтереси фізичних та юридичних осіб, з якими він знаходиться у правових зв`язках. Згідно із частиною 1 статті 307 ЦПК України суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визнання фізичної особи безвісно відсутньою відсутні. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону. Судом встановлено, що з 16 вересня 2007 року по 31 березня 2014 року заявник ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 . У подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_4 . ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою про визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім, в якій зазначала, що ОСОБА_3 з 15 вересня 2013 року перебуває в розшуку Головного управління Національної поліції у Волинській області, як підозрюваний, що переховується від слідства, а з 26 березня 2019 року оголошений в міжнародний розшук, визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім необхідно для оформлення закордонного паспорта для їх неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки для видачі такого закордонного паспорта необхідна згода батька. Разом з тим, для визнання фізичної особи безвісно відсутньою необхідні такі умови: 1) особа відсутня у місці свого постійного проживання протягом року; 2) протягом цього року в місці, де вона постійно проживала немає відомостей про місце її перебування; 3) встановити місце перебування особи неможливо; 4) згідно зі статтею 307 ЦПК України необхідно, щоб були серйозні причини, які б обумовлювали необхідність визнання фізичної особи безвісно відсутньою (наприклад, особи, яких вона зобов`язана за законом утримувати, знаходяться у скрутному матеріальному становищі, її майно без нагляду зазнає шкоди та інше); 5) виключення припущення про навмисність її відсутності, яка може бути обумовлена ухиленням від здійснення покладених на неї законом обов`язків щодо утримання дітей, повернення боргів, встановленого законом порядку розірвання шлюбу, ухиленням від кримінальної відповідальності тощо. Наведені юридичні факти й утворюють юридичний склад, необхідний для визнання особи безвісно відсутньою. Проте, як було встановлено судом ОСОБА_3 , якого заявниця ОСОБА_2 просить визнати безвісно відсутнім з метою отримання без згоди батька закордонного паспорта для неповнолітньої дитини, перебуває у міжнародному розшуку як підозрюваний, що переховується від слідства, тобто ОСОБА_3 відсутній у місці свого постійного проживання у зв`язку з ухиленням від кримінальної відповідальності. Крім того, будь-яких доказів на підтвердження того, що сама заявниця ОСОБА_2 намагалась розшукати ОСОБА_3 шляхом оголошення фізичної особи у розшук шляхом подання відповідних заяв, повідомлення про зникнення особи до органів внутрішніх справ, остання суду не надала. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність заяви ОСОБА_2 про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Посилання апеляційної скарги на те, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2019 року постановлено визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 не може бути підставою для визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оскільки в даній справі суд вирішував спір щодо користування ОСОБА_3 житловим приміщенням. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_2 адвоката Ковальова Сергія В`ячеславовича залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 травня 2020 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді