Постанова 4811 № 462/422/20

Справа № 462/422/20 Головуючий у 1 інстанції: Румілова Н.М. Провадження № 22-ц/811/1708/20 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б. Категорія:76 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2020 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Струс Л.Б., суддів Левика Я.А., Шандри М.М. розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 27 березня 2020 року в складі судді Румілової Н.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім.Данила Галицького, третя особа Генеральний директор ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім.Данила Галицького Романовська Тетяна Василівна про скасування наказу щодо оплати праці, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 24.01.2020 року звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім.Данила Галицького, третя особа Генеральний директор Державного підприємства Міжнародний аеропорт Львів імені Данила Галицького Романовська Тетяна Василівна, про скасування наказу щодо оплати праці, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди. Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 27 березня 2020 року у позові ОСОБА_1 до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім.Данила Галицького, третя особа Генеральний директор Державного підприємства Міжнародний аеропорт Львів імені Данила Галицького Романовська Тетяна Василівна, про скасування наказу щодо оплати праці та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди відмовлено . Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу. Зазначає, що відповідно до імперативного припису ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі незаконного звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Вказує, що в позовній заяві як на підставу заявлених позовних вимог зазначала, що відповідач не виконав рішення суду щодо поновлення її на роботі, так як фактично вона не була допущена до виконання попередніх функціональних обов`язків першого заступника генерального директора, визначених чинною на той час посадовою інструкцією від 16.07.2009 року №11-01-12., не забезпечено їй належних умов праці. Вказує, що після апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції про її поновлення на роботі, відповідач 11.10.2019 року видав наказ №323 на підставі якого з 11.10.2019 року вивів зі штатного розпису посаду першого заступника генерального директора. Згодом відповідач видав наказ від 16.10.2019 року №1014-о яким її поновлено на роботі, але на посаду першого заступника генерального директора, не передбачену у штатному розписі. Вважає, що відповідач імітуючи виконання рішення суду в той же час своїми діями фактично саботує його виконання, створює умови для її неповернення в попередній стан, який існував до незаконного звільнення. Просить рішення Залізничного районного суду м.Львова від 27 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити. Генеральний директор ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» - Романовська Т.В. подала відзив на апеляційну скаргу. Просить рішення суду залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Судом встановлено, що рішенням Франківського районного суду міста Львова від 14 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано незаконним наказ ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» від 31 жовтня 2016 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника генерального директора ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького». Стягнуто з ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2016 року до 14 листопада 2018 року у розмірі 797 738,40 грн. Стягнуто з ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. Стягнуто з ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» на користь ОСОБА_1 551,21 грн сплаченого судового збору. Постановою Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника генерального директора ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького», стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення судових витрат змінено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника генерального директора ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» з 07 листопада 2016 року. Стягнуто з ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2016 року до 14 листопада 2018 року в розмірі 658 449 грн без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» на користь ОСОБА_1 451 грн сплаченого судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» 1 861 грн судових витрат за подання апеляційної скарги. Відповідно до статті 235 КЗпП України допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку в межах місячного платежу. У решті рішення місцевого суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2020 року касаційні скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 листопада 2018 року в незміненій частині та постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року - залишено без змін. На виконання судових рішень у справі, відповідачем 16.10.2019 року винесено наказ № 1014-о про поновлення на роботі ОСОБА_1 , з яким вона ознайомилась 23.10.2019 року. Наказом ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» від 16.10.2019 року №1025-о встановлено першому заступнику Генерального директора ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького Кунців ОСОБА_2 основну заробітну плату в розмірі 21 247грн, що підтверджується довідкою. (а.с.27) Наказом № 46 від 13.02.2019 року з метою упорядкування чинної структури підприємства введено в дію з 13лютого 2019року організаційну структуру ДП«МА «Львів» ім. Данила Галицького» та внесено відповідні зміни до штатного розпису підприємства, а також визнано втратившим чинність наказ ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» від 17.07.2018 року № 217 «Про введення в дію організаційної структури ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького». А наказом № 323 від 11.10.2019 року ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» в організаційну структуру внесені зміни до штатного розпису - виведено посада "Перший заступник Генерального директора" з організаційної структури підприємства. За наказом №46 від 13.02.2019 р. з метою упорядкування чинної структури підприємства, та згідно зі ст.64 ГК України та пункту п.п.3 п.9.3 Статуту ДП 2МА «Львів» ім..Данила Галицького» наказано ввести в дію з 13 лютого 2019 р. організаційну структура ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» та внесено відповідні зміни до штатного розпису підприємства, визнано втративши чинність наказ ДП «МА «Львів» ім.Данила Галицького» від 17 липня 2018 року №217 «Про введення в дію організаційної структури ДП «МА «Львів» ім.Данила Галицького». Згідно до штатного розпису, затвердженого Генеральним директором ДП «МА «Львів» ім..Данила Галицького» 18.01.2019р., посадовий оклад першого заступника генерального директора складає 21750грн. Згідно до Наказу №323 від 11.10.2019р. ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» в організаційну структуру внесені зміни до штатного розпису, посада Перший заступник Генерального директора виведена з організаційної структури. Дані обставини учасниками справи визнаються, отже в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 451/706/18 (провадження № 61-17296св19) викладено правовий висновок про те, що оскарження працівниками рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, не є належним способом захисту, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові КЦС ВС від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16 (провадження № 61-1350св17), який вірно враховано та правильно застосовано судом першої інстанції під час розгляду даної справи. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про скасування оскаржуваного наказу є неналежним способом захисту, оскільки є втручанням в управління діяльністю підприємством. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (пункт 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»). Згідно із частиною другою статті 65 Закону України "Про виконавче провадження" рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Тлумачення наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє зробити висновок, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним та є підставою для прийняття рішення виконавцем про закінчення виконавчого провадження за одночасного виконання роботодавцем двох умов: 1) видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі; 2) внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача. Саме такі обставини підлягають перевірці виконавцем при виконанні рішень про поновлення на роботі працівника (правовий висновок викладений в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої Судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-43897св18). При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків (правовий висновок викладений в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61- 12857св18). Враховуючи, що позивачкою не оспорюється сам факт виконання рішення про поновлення її на роботі, а виходячи саме з оспорюваного нею розміру заробітної плати виходили суди трьох інстанцій у справі про поновлення позивачки на роботі, визначаючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про реальне виконання рішення суду про поновлення на роботі, зміну (визначення) розміру посадового окладу позивачки, проведення перерахунку виплаченої заробітної плати. Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Оскільки позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від розгляду інших позовних вимог, а підстав для їх задоволення немає, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди є такими, що ґрунтуються на вірному застосуванні норм матеріального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги позивача щодо введення посади першого заступника Генерального директора до штатного розпису ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» та встановлення посадового окладу певного розміру є втручанням в господарську та іншу діяльність підприємства та не є належним способом захисту. Щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вважав такі вимоги безпідставними оскільки, не підтверджуються жодним доказом, що дії відповідача призвели до моральних страждань ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч.7 ст.. 235 КЗпП України , рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. Питання, пов`язане з фактом поновлення на роботі, вирішується відповідно до рішення суду: видається наказ про поновлення працівника на роботі та вносяться зміни до трудової книжки працівника відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.93 №58, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу, визнаного судом незаконним (наприклад, пишеться: „Запис за таким-то № є недійсним, поновлений на попередній роботі). Як встановлено матеріалами справи, виконавче провадження з виконання рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі завершене. ОСОБА_1 16.10.2019 року поновлено на посаді першого заступника Генерального директора ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім.Данила Галицького», та внесено запис про недійсність запису про її звільнення та про поновлення на попередній посаді. Відповідно до пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. За загальним правилом, виконання трудових обов`язків відбувається працівником шляхом виконання певної роботи на визначеній роботодавцем посаді. Фактично позивача поновлено на роботі на посаді першого заступника Генерального директора ДП «МА «Львів» ім.Данила Галицького» та позивач ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків на посаді першого заступника Генерального директора, та отримувала за це заробітну плату. Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в частині покликання ОСОБА_1 на те, що рішення суду про поновлення її на роботі не виконано безпідставними та такими що спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства. Верховний Суд у Постанові від 21.03.2018 в справі №243/2748/16-ц прийшов до висновку, що питання запровадження до штатного розпису будь-якої посади, укладання договорів про повну матеріальну відповідальність та передача працівнику під звіт матеріальних цінностей належать до внутрішньогосподарської діяльності організації чи установи, входить у компетенцію такої організації й згідно з чинним законодавства не можуть вирішуватися судом. Тому вимоги позивача про встановлення посадового окладу певного розміру та введення до штатного розпису посади розцінюється як втручання в господарську діяльність, оскільки генеральний директор самостійно вирішує питання господарської діяльності підприємства, керуючись ст. 65 ГК України , а втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на постанову Залізничного районного суду м. Львова від 04.03.2020 року у справі №462/8047/19 якою встановлено, що в діях генерального директора ОСОБА_3 наявний склад адміністративного правопорушення за ознакою ч.1 ст. 41 КУпАП колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне. Так, постановою Львівського апеляційнього суду від 05 червня 2020 року у справі №462/8047/19 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Залізничного районного суду м. Львова вд 04 березня 2020 року, якою справу про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 41 КУпАП закрито у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення змінено, виключено з мотивувальної частини постанови Залізничного районного суду м. Львова від 04 березня 2020 покликання на визнання вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП. Поряд із цим, у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази в підтвердження вимоги позивачки щодо стягнення на її користь моральної шкоди, а також не вказано, у чому полягають її моральні страждання та вимушені зміни в житті. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права та не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування рішення Залізничного районного суду м. Львова відсутні . Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення . Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 27 березня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 28 липня 2020 року. Головуючий Судді