Постанова Київський апеляційний суд № 369/247/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 27 липня 2020 року місто Київ Справа № 369/247/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Лівінського С.В. (суддя-доповідач), Березовенко Р.В., Нежури В.А., секретар судового засідання: Малашевський О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Дубас Тетяни Володимирівни, від 27 січня 2020 року в справі за заявою директора товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Стратегія» - ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Стратегія» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Яна Леонідівна приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лисенко Олександр Олегович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грицюк Поліна Володимірівна про визнання договорів недійсними та поновлення запису про обтяження, В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Стратегія» звернулося до суду з позовом про визнання договорів купівлі-продажу і дарування земельної ділянки недійсним та поновлення запису про обтяження. До позовної заяви було долучено заяву про забезпечення позову. Просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером 3222481601:01:056:0020 площею 0.1500 га, що розташована у АДРЕСА_1 до розгляду справи по суті. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2020 року заяву директора товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Стратегія» - ОСОБА_2. про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481601:01:056:0020 площею 0, 1500 га, що розташована у АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 з судовим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу. Просив ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2020 року скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволені клопотання позивача про забезпечення позову. Вказав, що позивач не обґрунтовував необхідності застосування заходів забезпечення позову та не надав доказів на підтвердження вірогідності того, що невжиття заходів може утруднити виконання рішення. Крім того, вказав на те, що у заяві відсутня пропозиція зустрічного забезпечення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга до задоволення не підлягає. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до ч. 1, 7 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, встановлюючи співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, на думку колегії суддів, у даному конкретному випадку суд врахував положення щодо непорушності права власності. Так, положеннями ст. ст. 316, 317, 321 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованих Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Непорушність положень статті 1 Першого протоколу підтверджена і сталою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції [(пункт 1 статті 32 Конвенції), (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»)]. Всупереч твердженням апелянта, при вирішенні питання про забезпечення позову в даній справі, районний суд, на думку колегії суддів, дав належну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу, а також встановив наявність зв`язку між вказаним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, спроможності цього заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірність утруднення виконання рішення суду в разі невжиття такого заходу, а також запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям такого заходу прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, матеріалам справи не відповідають. Посилання заявника на те, що суд першої інстанції в порушення вимог процесуального законодавства, не звернув увагу на те, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності забезпечення позову у визначений спосіб і в ній відсутня пропозиція зустрічного забезпечення, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки, заява про забезпечення позову відповідає вимогам статті 151 ЦПК України, відсутність пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення не є безумовною підставою для відмови у забезпеченні позову, оскільки зазначене питання суд має право вирішити самостійно відповідно до положень статті 154 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин В силу вимог статей 153, 154 ЦПК України суд має право, однак, він не зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача. Випадки обов`язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною третьою статті 154 ЦПК України. Крім того, відповідач не позбавлений права звернутись до суду першої інстанції з клопотання про вжиття заходів зустрічного забезпечення та надати докази, які на його думку підтверджують наявність обставин для такого забезпечення. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового тлумачення позивачем норм права і також не спростовують висновки суду першої інстанції в частині оскаржуваної ухвали. Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Тому, керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 268, 375, 381- 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. У випадках визначених ст. 389 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 28 липня 2020 року. Судді: С.В. Лівінський, Р.В. Березовенко, В.А. Нежура