Рішення КАС ВС № 9901/135/19

РІШЕННЯ Іменем України 17 липня 2020 року Київ справа №9901/135/19 адміністративне провадження №П/9901/135/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді: Білоуса О.В. суддів: Блажівської Н.Є., Гімона М.М., Желтобрюх І.Л., Смоковича М.І., секретаря судового засідання - Носенко Л.О., за участю: представника позивача - Кротюка О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 11 березня 2019 року звернувся до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ, Комісія) в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ВККСУ від 5 листопада 2018 року №1917/ко-18 про відмову судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у перегляді рішення Комісії від 7 червня 2018 року №127/зп-18; зобов`язати Комісію розглянути заяву ОСОБА_1 від 6 вересня 2018 року вх. №3844 по суті з урахуванням висновків суду; визнати протиправним та скасувати рішення ВККСУ від 13 лютого 2019 року №1/ко-19 про невідповідність судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посаді; зобов`язати Комісію допустити суддю Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 до подальшого проходження процедури кваліфікаційного оцінювання, а саме: «Дослідження досьє та проведення співбесіди», стягнення моральної шкоди в сумі 1000000 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, з-поміж іншого, вказав що рішення Комісії №1917/ко-18 не містить будь-яких обґрунтованих, нормативно передбачених підстав для його прийняття щодо відмови в перегляді рішення ВККСУ. Щодо оскаржуваного рішення ВККСУ №1/ко-19, то на думку позивача відповідно до пункту 8 глави 6 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ від 3 листопада 2016 року №143/зп-16 (у редакції рішення ВККСУ від 13 лютого 2018 року №20/зп-18; далі - Положення №143/зп-16), суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімально допустимого бала, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання у разі набрання ним мінімально допустимого бала іспиту. За результатами виконання практичного завдання суддя ОСОБА_1 набрав менше мінімально допустимого бала (47 з необхідних 60), проте, на його думку, з урахуванням наведених положень пункту 8 глави 6 розділу II Положення №143/зп-16, його мали б допустити до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання («Дослідження досьє та проведення співбесіди»), позаяк він набрав мінімально допустимий бал в межах всього етапу кваліфікаційного оцінювання «Іспит» (121,25 з необхідних 105 балів). У поданому відзиві на позовну заяву відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що Комісія на заяву судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 від 6 вересня 2018 року (вх. №3844) прийняла рішення про відмову в перегляді рішення ВККСУ від 7 червня 2018 року №127/зп-18 про затвердження результатів виконаного суддею практичного завдання, оскільки підстави для такого перегляду відсутні. Окрім того, не складення позивачем іспиту і не допуск його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди» є наслідком набрання суддею ОСОБА_1 менше 50 відсотків від максимально можливого балу за виконане практичне завдання. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою суду від 18 березня 2019 року прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, а саме щодо стягнення з ВККСУ моральної шкоди у розмірі 1000000 грн. Ухвалою суду від 21 травня 2019 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2020 року провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ВККСУ про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії закрито в частині оскарження абзацу 4 резолютивної частини рішення Комісії від 13 лютого 2019 року №1/ко-19 щодо внесення до Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 Верховний Суд, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, обґрунтовуючи свою позицію, дослідивши надані ними докази на підтвердження заявлених вимог та заперечень і матеріали судової справи, встановив таке. Рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року №8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, до переліку яких включено суддю Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 Рішенням Комісії від 2 березня 2018 року №33/зп-18 на 5 квітня 2018 року призначено проведення іспиту для суддів місцевих судів (адміністративна спеціалізація) під час процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, в якому брав участь позивач. За результатом складення анонімного письмового тестування ОСОБА_1 набрав 74,25 бали, а за виконане практичне завдання отримав 47 балів. Рішенням від 7 червня 2018 року №127/зп-18 Комісією затверджено результати складеного суддями 5 квітня 2018 року анонімного письмового тестування і практичного завдання, в тому числі і відносно судді ОСОБА_1 6 вересня 2018 року ОСОБА_1 подано до ВККСУ заяву (вх. №3844) про перегляд у пленарному складі рішення від 7 червня 2018 року №127/зп-18, ухваленого щодо результатів виконаного ним практичного завдання. Комісія 5 листопада 2018 року прийняла рішення №1917/ко-18, яким відмовила судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у перегляді рішення ВККСУ від 7 червня 2018 року №127/зп -18. 13 лютого 2019 року Комісія прийняла рішення №1/ко-19, яким визначила, що суддя Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 2 березня 2018 року №33/зп-18; відмовила судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 1 лютого 2018 №8/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнала суддю Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести до Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню Комісії від 5 листопада 2018 року №1917/ко-18 про відмову судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у перегляді рішення Комісії від 7 червня 2018 року №127/зп-18, колегія суддів виходить з такого. Так, процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, яка була застосована до позивача, передбачена Законом України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №1402-VIII). Частинами першою та п`ятою статті 83 Закону №1402-VIII встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 3 листопада 2016 року №143/зп-16 та від 4 листопада 2016 року №144/зп-16 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення) та Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - Порядок). Пунктом 1 Розділу І Положення визначено, що кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або оцінювання відповідності судді займаній посаді за визначеними законом критеріями. Розділ ІІІ Положення визначає порядок проведення кваліфікаційного оцінювання. Кваліфікаційне оцінювання проводиться на підставі заяви судді (кандидата на посаду судді), поданої для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді, або рішення Комісії (пункт 1 Розділу ІІІ Положення). Пунктами 35, 36, 37 Розділу ІІІ Положення передбачено, що рішення Комісії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді є підставою для подальшої участі судді (кандидата на посаді судді) у процедурах, передбачених Законом. Рішення Комісії про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді є підставою для припинення подальшої участі судді (кандидата на посаді судді) у процедурах, передбачених Законом. Рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді є підставою для внесення подання до Вищої ради правосуддя з рекомендацією про звільнення судді з посади. Оцінюючи викладене вище в сукупності, можна зробити висновок, що процедура кваліфікаційного оцінювання є триваючим у часі явищем, яке має свій початок і кінець, визначений приписами Закону №1402-VIII та Положення. Згідно положень пункту 3 Глави І Розділу IV Порядку, учасник іспиту має право, зокрема, на: належні та безпечні умови проведення іспиту; завчасне отримання інформації про програму іспиту, порядок проведення іспиту, час та місце його проведення тощо; ввічливе та неупереджене ставлення до себе; користування іншими правами відповідно до закону та цього Порядку. Законом України від 12 липня 2018 року №2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» частину другу статті 85 Закону №1402-VIII доповнено четвертим абзацом. Цим абзацом встановлено, що ВККСУ у пленарному складі може переглядати рішення, прийняті палатою чи колегією, щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання. Вказаний закон набрав чинності 5 серпня 2018 року. Аналіз вказаної норми закону дає підстави для висновку, що перегляд Комісією рішень, прийнятих палатою чи колегією, щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання є додатковою гарантією дотримання принципів об`єктивності та повного з`ясування обставин, які визначені у Регламенті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (затверджений рішенням ВККСУ від 13 жовтня 2016 року №81/зп-16 (далі - Регламент). Як випливає з преамбули Регламенту, він визначає порядок роботи Комісії, спрямований на реалізацію повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», порядок підготовки, розгляду та ухвалення Комісією рішень, а також інші питання процедурної діяльності Комісії. У своїй діяльності Комісія керується Конституцією України, Законом, цим Регламентом та іншими нормативно-правовими актами. Основними засадами діяльності Комісії є: верховенство права, законність, публічність, політична нейтральність, рівність прав учасників засідань, колегіальність ухвалення рішень, незалежність та неупередженість, об`єктивність, повне з`ясування обставин, обов`язковість рішень Комісії, право на оскарження рішень Комісії у передбачених Законом випадках (пункт 1.1. Розділу І Регламенту). Враховуючи зазначені вище норми Закону №1402-VIII, Положення, Порядку та Регламенту, можна зробити висновок, що перегляд рішення, прийнятого палатою чи колегією, щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання, може бути ініційовано особою, чиїх прав та інтересів воно стосується, зокрема, учасника кваліфікаційного оцінювання. Відтак звернення судді до Комісії на підставі частини другої статті 85 Закону №1402-VIII є реалізацією ним права, передбаченого законом, про перегляд рішення, яке для ВККСУ набуває зворотного обов`язку з реалізації процедури перегляду такого рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи, що діяльність Комісії з кваліфікаційного оцінювання судді це триваюча у часі процедура, яка розпочинається відповідним рішенням та закінчується визначеним пунктами 35, 36, 37 Розділу ІІІ Положення рішенням, то реалізація права судді на подання заяви про перегляд рішення колегії, палати щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання, повинна відбутися до винесення одного з рішень: про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді; про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді; про невідповідність судді займаній посаді. Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приймаючи до уваги те, що частиною п`ятою статті 83 Закону №1402-VIII покладено саме на ВККСУ повноваження з затвердження порядку кваліфікаційного оцінювання, то істотним є обов`язок Комісії визначити порядок реалізації положень частини другої статті 85 Закону №1402-VIII з перегляду рішень палати, колегій з щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання. Така необхідність обумовлена ще й тим, що право на перегляд рішень за наслідком виконаних учасниками іспиту практичних завдань було надано законом до закінчення процедури кваліфікаційного оцінювання, яка визначена Положенням та тривала відносно широкого кола осіб, відносно яких тривала процедура кваліфікаційного оцінювання. Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 дано офіційне тлумачення положенню вказаної вище частини першої статті 58 Конституції України. В пункті 2 мотивувальної частин вказаного вище рішення Конституційний Суд України вказав наступне: «В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце». В рішенні від 5 квітня 2001 року у справі №3-рп/2001 Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини вказав: «Спір щодо конституційності статті 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону Конституційний Суд України вирішує таким чином. Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.». Таким чином, суд відхиляє доводи представника ВККСУ про застосування зворотної дії закону у часі, оскільки таке по відношенню до позивача і процедури його кваліфікаційного оцінювання відсутнє. Це обумовлено тим, що положення частини другої статті 85 Закону №1402-VIII набрали чинності з 5 серпня 2018 року, а заява позивача про перегляд рішення подана 6 вересня 2018 року - до закінчення процедури кваліфікаційного оцінювання позивача, яке пов`язане з прийняттям Комісією рішення від 13 лютого 2019 року №1/ко-19. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення Комісії від 5 листопада 2018 року №1917/ко-18, судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 відмовлено в перегляді рішення ВККСУ від 7 червня 2018 року №127/зп-18 щодо результатів виконаного практичного завдання. У мотивувальній частині оскаржуваного рішення вказано, що підстав для перегляду рішення Комісії про затвердження результатів складеного учасником іспиту практичного завдання не встановлено. Колегія суддів звертає увагу, що оскільки згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому відмовляючи в перегляді рішення ВККСУ від 7 червня 2018 року №127/зп-18 Комісія повинна була керуватися нормами закону, який визначає підстави для відмови у перегляді відповідних рішень. ВККСУ як в мотивувальній, так і в резолютивній частині свого рішення, не вказано жодної підстави, яка визначена законом як така, що надає можливість відмовити в перегляді рішення, прийнятого палатою чи колегією, щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання. На невмотивованість оскаржуваного рішення Комісії від 5 листопада 2018 року №1917/ко-18 також вказує і та обставина, що ВККСУ після набрання чинності положень частини другої статті 85 Закону №1402-VIII не внесла жодних змін до Положення та Порядку, які визначають процедуру кваліфікаційного оцінювання, з метою нормативного врегулювання питання перегляду рішень колегій та палат, визначивши, в тому числі, підстави для відмови в перегляді рішень колегій або палат Комісії. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення ВККСУ від 2018 року №1917/ко-18 є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо оскаржуваного рішення ВККСУ від 13 лютого 2019 року №1/ко-19 про невідповідність судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посаді, з урахуванням ухвали Верховного Суду від 17 липня 2020 року про часткове закриття провадження у справі, колегія суддів виходить з такого. В частині права позивача на звернення до суду з вказаним позовом та порушення його основних прав. Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом. Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККСУ в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККСУ. Згідно зі статтею 83 Закону №1402-VIII, кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККСУ з метою визначення здатності судді <…> здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: <…> рішення ВККСУ про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККСУ. Згідно з пунктом 34 розділу ІІІ Положення, рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Зокрема, у мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені Законом №1402-VІІІ підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. За наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення. Резолютивна частина має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання. Пунктами 10 та 11 розділу V Положення №143/зп-16 встановлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді. Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимального можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за

0. Частинами другою, четвертою статті 84 Закону №1402-VІІІ передбачено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККСУ ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді <…>, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування. У частинах першій, другій статті 85 Закону №1402-VІІІ передбачено, що кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККСУ. Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді <…> критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються ВККСУ. Тестові та практичні завдання іспиту складаються з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. ВККСУ <…> зобов`язана забезпечити прозорість іспиту. На кожному етапі та під час оцінювання результатів можуть бути присутніми будь-які заінтересовані особи. Відповідно до частин першої, другої статті 88 Закону №1402-VІІІ Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККСУ щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України. Відповідно до частини третьої статті 88 Закону №1402-VIII, рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. Згідно з частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону №1402-VIII, рішення ВККСУ можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. За правилами частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 9 КАС України). Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. За приписами частини четвертої статті 266 КАС України, Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може: 1) визнати акт, зокрема, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність, зокрема, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії. Отже, чинним законодавством України чітко передбачено право на оскарження до суду саме такого виду рішень відповідача. Таке право не обумовлене будь-якими законодавчими обмеженнями, від настання чи ненастання яких залежить його реалізація. Стаття 124 Конституції України ключовим при визначенні судової юрисдикції визначає наявність «спору». Таке поняття неодноразово було предметом дослідження й аналізу Європейського суду з прав людини, який, зокрема, дійшов таких висновків. Терміну «спір» (французькою мовою «contestation») необхідно надавати змістовного, а не формального значення (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium (Ле Комт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії), §45). Важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а спиратися на реалії події відповідно до обставин кожної справи (Gorou v. Greece (no. 2) [GC] (Гору проти Греції №2) [ВП], § 29; і Boulois v. Luxembourg (Булуа проти Люксембургу) [ВП], § 92). «Спір» повинен мати справжній і серйозний характер (Sporrong and Lunnroth v. Sweden (Спорронґ і Льоннрот проти Швеції), § 81). Спір може стосуватися не лише існування права, а також сфери застосування чи порядку, у якому воно має бути використано (Benthem v. The Netherlands (Бентем проти Нідерландів», § 32). З урахуванням фактичних обставин справи, змісту позовних вимог і заперечень проти позову, колегія суддів прийшла до висновку про наявність такого, що підлягає судовому розгляду, спору між сторонами. На рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов`язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п.55 рішення ЄСПЛ у справі «Класс та інші проти Німеччини» (06.09.1978р.) Суд наголосив: Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п.56 абз.2 рішення). У справах «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства» і «Алтай проти Туреччини» Суд зазначив, що згідно з принципом Верховенства права судовий контроль за діяльністю виконавчої влади є одним з основоположних принципів демократичного суспільства. Вирішуючи питання про обсяг юрисдикції суду у цій справі, ми виходимо з практики ЄСПЛ, за якою тільки орган, що користується загальною юрисдикцією, відповідає визначенню терміну «суд» відповідно до статті 6 §1 (Beaumartin v. France (Бомартен проти Франції), §38). Стаття 6 §1 вимагає від суду винесення ефективного рішення (Obermeier v. Austria (Обермайєр проти Австрії), §70). Принцип дотримання судом всіх положень відправлення правосуддя вимагає виконання усіх елементів його судових функцій (Chevrol v. Frsnce (Шевроль проти Франції), §63). «Суд» повинен користуватись повною юрисдикцією розглядати всі факти у справі, а також відповідне законодавство (Terra Woningen B.V. v. The Netherlands (Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів), §52). При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб`єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі «Ечюс проти Латвії» Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права. З огляду на відсутність органу, до повноважень якого належали б функції з повного перегляду фактичних обставин, правових підстав, правильності і обґрунтованості мотивів і висновків ВККСУ, суд в даному випадку є судом повної юрисдикції. Наведене узгоджується з передбаченим п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті. З матеріалів цієї адміністративної справи вбачається, що спірне рішення ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосуються прав, свобод та інтересів позивача, породжує правові наслідки та обов`язки для останнього, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення ВККСУ рекомендації до ВРП про звільнення позивача. Отже, на думку колегії суддів, є таким, що порушує конвенційні права позивача. Зрештою, задеклароване і гарантоване ЄСПЛ право на суд (ст.6) також захищає право на доступ до процедур правозастосування, тобто права на ініціювання самих процедур правозастосування (Apostol v. Georgia (Апостоль проти Грузії), §56). Реальність будь-якого суб`єктивного права полягає в його гарантованості. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). Кожне законодавчо закріплене право має свою форму вираження у матеріальному світі. Це, перш за все, предмет оскарження, строки і порядок його реалізації. Тлумачення цього права судом у спосіб, що нівелює саму його реалізацію та призводить до звуження такого законодавчо закріпленого і гарантованого права, одночасно порушує низку основоположних принципів права: верховенства права, законності, правової визначеності. Сама можливість будь-якого відтермінування та обумовлення додатковими обставинами, подіями, фактами права позивача на звернення до суду з таким позовом не передбачено ні нормами національного законодавства України, ні прецедентною практикою ЄСПЛ. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення ВККСУ від 13 лютого 2019 року №1/ко-19 про невідповідність судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посаді та розгляд цих позовних вимог судом. Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Таке завдання адміністративного судочинства відповідає принципу поділу влади, що встановлений Конституцією України та уособлений в інших нормативно-правових актах, який заперечує надання суду повноважень втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Аналізуючи рішення Комісії від 13 лютого 2019 року №1/ко-19 про невідповідність судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посаді через призму статті 2 КАС України та з урахуванням протиправності рішення ВККСУ від 5 листопада 2018 року №1917/ко-18 про відмову судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у перегляді рішення Комісії від 7 червня 2018 року №127/зп-18, колегія суддів дійшла висновку, що таке рішення також підлягає скасуванню, оскільки невмотивовано відмовивши позивачу у перегляді рішення про затвердження результатів анонімного письмового тестування і практичного завдання, Комісія передчасно дійшла висновку про кількість балів, набраних позивачем, а відтак і про те, що він не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів та не відповідає займаній посаді. Крім того, колегія суддів, надаючи оцінку мотивам та обґрунтуванню оскаржуваного рішення Комісії, виходить з такого. Імперативні приписи частини першої статті 88 Закону №1402-VІІІ вимагають ухвалення Комісією саме мотивованого рішення. Відсутність мотивів у такому рішенні є законодавчо визначеною підставою для його оскарження і наступного скасування. Це прямо закріплено у пункті 4 частини 3азначеної статті Закону. Наведені норми у своїй сукупності призводять Суд до переконання, що законодавець вимагає наявність мотивів як обов`язкової складової ухвалених за результатами кваліфікаційного оцінювання рішень і гарантії дотримання прав особи, щодо якої таке проводиться. При цьому Суд не застосовує підзаконний нормативний акт - Положення про порядок і методологію кваліфікаційного оцінювання (а саме: пункт 34 Розділу ІІІ, яким Комісія визнала можливість зазначення або підстав, або мотивів ухвалення рішення на альтернативній основі, - як такий, що звужує обсяг прав особи і суперечить нормативному актові вищої ланки (Закону №1402-VІІІ). Законодавець не визначив, що є мотивами у розумінні саме цього Закону, однак ця правова дефініція не є новою, її неодноразово формулювали і застосовували у судовій практиці. Більше того, це поняття розкрите самою ж Комісією в Регламенті, але в частині визначення вимог до іншого органу - Громадської ради доброчесності (ГРД). Так, за приписами підпункту 4.10.3 пункту 4.10 Регламенту ВККСУ (в редакції від 2 квітня 2018 року) інформація або висновок ГРД має містити, серед іншого, обґрунтовану достатніми доказами інформацію, яка може свідчити про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики з посиланням на надійні і достовірні джерела, які її підтверджують; позитивну або негативну інформацію щодо судді з посиланням на джерела, які її підтверджують, додатки, які містять матеріали, що підтверджують викладену інформацію щодо судді. Разом з тим, в оскаржуваному Рішенні наведений лише перелік засобів встановлення відповідності судді займаній посаді, зокрема, результати іспиту, а також вказані бали позивача за кожним із критеріїв (за результатом складення анонімного письмового тестування ОСОБА_1 набрав 74,25 бали, а за виконане практичне завдання отримав 47 балів), однак відсутні мотиви для прийняття рішення в частині виконаного практичного завдання та аргументи Комісії на користь прийняття чи відхилення доводів та доказів позивача та виставлення саме такої кількості балів. Обґрунтування вмотивованості прийнятого рішення лише дискреційністю повноважень та виключною компетенцією Комісії також не може вважатися достатнім, оскільки рішення, наслідком якого може бути звільнення судді з посади, повинно бути, перш за все, об`єктивним та має повною мірою висвітлювати інформацію (давати відповіді на питання) щодо професійної, особистої, соціальної компетентності судді, його здатності підвищувати свій фаховий рівень та здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня, а також щодо відповідності судді етичним та антикорупційним критеріям. Вирішуючи питання щодо застосування наслідків встановленого недоліку оскаржуваного Рішення, Верховний Суд виходить з такого. Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. Категорія «внутрішнє переконання» по суті виражає психологічно-суб`єктивну впевненість особи у відповідності власної оцінки об`єктивно існуючих обставин чи фактів. Але для того, аби бути належним, внутрішнє переконання повинно відповідати певним вимогам, а саме: виходити з усебічного, повного та об`єктивного розгляду усіх матеріалів: результатів тестів, суддівського досьє, у т. ч. Висновку (інформації) ГРД (за їх наявності), та пояснень судді; ґрунтуватися на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, при цьому кожний доказ повинен бути перевіреним, проаналізованим й оціненим як окремо, так і в сукупності з іншими. Так, відповідно до пункту 3 Глави 2 Положення, рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні оцінюється (встановлюється) шляхом перевірки: 3.1. Вміння визначати, оцінювати та описувати обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, зокрема, за наявності у модельній справі обставин, встановлених іншими судами, та їх висновків. 3.2. Вміння визначати, застосовувати та наводити норми права, що регулюють відносини, які є предметом модельної справи. 3.3. Вміння аналізувати і застосовувати правові позиції судів вищих інстанцій, зокрема, надавати висновки щодо застосування судами попередніх інстанцій правових позицій судів вищих інстанцій за наявності у модельній справі відповідних матеріалів. 3.4. Вміння аналізувати і застосовувати практику ЄСПЛ, рішення міжнародних судових установ та/або міжнародних організацій, які підлягають застосуванню в Україні. 3.5. Вміння аналізувати і робити висновки щодо відповідності (невідповідності) законодавству рішень судів попередніх інстанцій та наводити мотиви цих висновків за наявності у модельній справі відповідних матеріалів. 3.6. Вміння чітко та повно викладати резолютивну частину судового рішення відповідно до визначених процесуальним законом вимог з урахуванням обраного вирішення справи по суті відповідно до матеріалів модельної справи. 3.7. Вміння формулювати узагальнену правову позицію для відповідної категорії справ на підставі рішення у модельній справі (якщо модельна справа містить необхідні для цього матеріали). 3.8. Вміння викладати текст процесуального документа в офіційно-діловому стилі літературної мови чітко, зрозуміло, грамотно. 3.9. Дотримання стилістики та структури судового рішення. 3.10. Дотримання правил орфографії та пунктуації. 3.11. Інші уміння та навички. Цей показник оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту. Отже, про дотримання членами Комісії означеної процедури свідчитиме належна мотивація його висновку: встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Главі 2 Положення № 143/зп-16 питань; посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення; оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовуються процедура оцінювання; норми права, що застосовані, і ті, що не застосовані, з викладенням мотивів їх незастосування. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення від 01.07.2003р. у справі «Суомінеен проти Фінляндії» № 3780001/97, п. 36). Наведення мотивів ухваленого рішення є об`єктивною і формальною гарантією, якої вимагає пункт 45 Висновку № 1 КРЄС. Отже, посилання Комісії лише на засоби встановлення відповідності судді займаній посаді та кількість виставлених за результатами кваліфікаційного оцінювання балів не дають змоги встановити дійсних підстав, з яких виходила ВККСУ під час ухвалення рішення, і мотивів його прийняття. Зазначене рівною мірою стосується усіх частин оскаржуваного рішення, з огляду на що є підставою до його скасування. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення ВККСУ від 13 лютого 2019 року №1/ко-19 є немотивованим, прийнятим з порушенням вимог частини першої статті 88 Закону №1402-VIII, тобто не у спосіб, що визначений законом, в зв`язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Комісії розглянути заяву судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 від 6 вересня 2018 року (вх. №3844) по суті з врахуванням висновків суду, то суд вважає необхідним відмовити в цій частині позову з підстав неналежного способу захисту. Так, пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (набрав чинності 7 листопада 2019 року) встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припиняються, а керівник секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України призначається за результатами конкурсу з урахуванням вимог закону. Викладені обставини перешкоджають реалізувати права позивача на перегляд рішення ВККСУ від 7 листопада 2018 року №127/зп-18 щодо результатів виконаного практичного завдання, оскільки склад відповідної колегії Комісії, який приймав рішення щодо оцінювання практичного завдання позивача, відсутній. Це унеможливлює винесення на розгляд та обговорення у пленарному складі ВККСУ мотивів (пояснень, обґрунтувань) членів колегії з приводу обставин і підстав виставлених ними позивачу балів за його практичне завдання. Окрім того, з одного боку, нормативна невизначеність процедури перегляду рішень колегій Комісії щодо практичних завдань, а з іншого, закінчення процедури кваліфікаційного оцінювання ВККСУ позивача, унеможливлюють застосування до нього майбутніх процедур з перегляду таких рішень. Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, необхідно вийти за межі позовних вимог і зобов`язати Комісію продовжити проведення першого етапу кваліфікаційного оцінювання судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді «Іспит» з етапу виконання практичного завдання. Крім того, з огляду на відсутність рішення Комісії про складання «Іспиту» позивачем, в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Комісії допустити суддю Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 до подальшого проходження процедури кваліфікаційного оцінювання, а саме: «Дослідження досьє та проведення співбесіди» слід відмовити. Щодо позовних вимог в частині відшкодування відповідачем моральної шкоди у розмірі 1000000 грн, суд зазначає, що при вирішенні питання про з`ясування фактів, з якими закон пов`язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статті 1167 ЦК України, в якій визначені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Частиною першою вищезазначеної статті встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених ч. 2 цієї статті. Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» (зі змінами та доповненнями), під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Отже, відшкодування моральної шкоди здійснюється особою, яка її заподіяла, лише за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Відповідно до пункту 5 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів Верховного Суду вважає, що позовні вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав недоведеності її спричинення саме діями відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням йому моральної шкоди, що виразилася у вигляді погіршення фізичного здоров`я, душевних стражданнях, змінах в способі життя, тривалості протиправних дій з боку відповідача. Пунктом 2 частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Крім того, стаття 6 КАС України визначає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Керуючись статтями 241-243, 246, 255, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 5 листопада 2018 року №1917/ко-18 про відмову судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у перегляді рішення Комісії від 7 червня 2018 року №127/зп-18. Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 лютого 2019 року №1/ко-19 про невідповідність судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посаді. Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України продовжити проведення першого етапу кваліфікаційного оцінювання судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді «Іспит» з етапу виконання практичного завдання. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення виготовлено 22 липня 2020 року. Головуючий суддя О.В.Білоус Судді Н.Є.Блажівська М.М.Гімон І.Л.Желтобрюх М.І.Смокович