Рішення КАС ВС № 990/389/25

РІШЕННЯ Іменем України 27 січня 2026 року м. Київ справа №990/389/25 адміністративне провадження № П/990/389/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Білак М. В., Соколова В. М., Смоковича М. І., Єресько Л. О., за участю: секретаря судового засідання - Клименка В. В., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Огнев`юк Т. В., представника відповідача - Петренко Ю .В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Зміст позовних вимог та предмет спору 18 серпня 2025 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), подана в його інтересах адвокатом Огнев`юк Тетяною Василівною, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС України, Комісія), у якій він просить: - визнати протиправним та скасувати рішення Першої Палати ВККС України від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 в частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності; - зобов`язати ВККС України поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), визнавши його таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності з урахуванням висновків Верховного Суду. Аргументи позивача у позовній заяві У позові ОСОБА_1 зазначає, що рішення Першої Палати ВККС України від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 у частині непідтвердження ним здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності, є незаконним, упередженим, свавільним, таким, що не відповідає дійсним обставинам, прийнятим без належного врахування пояснень кандидата на посаду судді, порушує право позивача на кар`єрне зростання в суддівській процесії, є втручанням на повагу до сімейного життя, принижує його професійну репутацію. ОСОБА_1 звертає увагу, що ВККС України нівелювала раніше встановлені процедурні гарантії, чим порушила принцип правової визначеності. Зокрема, рішенням ВККС України від 22 січня 2025 року №20/зп-25 було затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, яке на переконання позивача, стало кроком назад у стандартах об`єктивності оцінювання, напрацьованих попереднім складом Комісії після 2016 року. Таке нормативне спрощення без жодного обґрунтування чи заміни на альтернативні верифіковані методи, позбавило кандидатів процедурних запобіжників, зокрема незалежної психологічної валідації та стандартизованих індикаторів м`яких компетентностей. Починаючи з 2016 року ВККС застосовувала новітній стандарт визначення відповідності судді критерію особистої компетентності, який передбачав проведення тестувань особистих морально-психологічних якостей із залученням фахівців у сфері психології. Попри це, у 2025 році ВККС України фактично відмовилася від більшості процедурних гарантій кандидатів під час конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів. Нова модель кваліфікаційного оцінювання, хоча формально й декларує об`єктивність та прозорість, суттєво відійшла від визнаних міжнародних стандартів оцінювання м`яких компетентностей суддів. Сучасна практика ВККС України передбачає покладення 100% оцінювання особистісних та соціальних характеристик кандидата виключно на внутрішнє переконання членів Комісії, без зовнішньої експертизи, без квантифікованої методики і без належного мотивування кожної оцінки кожного критерію, демонструє редукцію процедурних запобіжників і ризик необмеженої суб`єктивності. Позивач вважає, що запровадження ВККС України оцінювання особистої компетентності виключно на основі суб`єктивних суджень її членів є невиконанням обов`язку забезпечити принцип об`єктивності кваліфікаційного оцінювання та проявом відмови від дотримання стандартів правової визначеності, що унеможливлює передбачуваність правозастосування і створює ризик свавільного втручання у право на доступ до суддівської професії. Позивач зазначає, що він мав обґрунтоване очікування застосування до нього щонайменше таких самих стандартів оцінювання, які застосовувалися раніше. Таке очікування ґрунтується на принципах правової визначеності, рівності та недопустимості зниження гарантій. Заміна структурованої, багаторівневої моделі оцінювання на суб`єктивну інтерпретацію поведінкових характеристик без зовнішнього контролю, на переконання позивача, створила ризик свавілля та порушила базовий стандарт справедливої процедури в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики ЄСПЛ. ОСОБА_1 просить врахувати той факт, що в межах кваліфікаційного оцінювання судді, проведеного ВККС України у 2018 році, він проходив спеціальне психологічне тестування, яке було проведене психологами-експертами компанії «ОС Україна». Відповідно до звіту-висновку про підсумки тестувань морально-психологічних якостей і загальних здібностей, його рівень особистісної компетентності був оцінений як «високий». Зокрема, такі мотиваційно-вольові якості судді як «рішучість» та «відповідальність» були оцінені експертами як середні та високі. На спростування тверджень ВККС України про недостатній рівень особистої компетентності позивача станом на 2025 рік, ОСОБА_1 також посилається на висновок магістра психології, дійсної членкині Національної Психологічної Асоціації, сертифікованого і акредитованого гештальт-терапевта, супервізора, асоційованого терапевта НАГТУ ОСОБА_2 . Відповідно до цього висновку, за результатами тестування за методиками ММРІ-2, BFQ-2 та фахової співбесіди від 11 серпня 2025 року, показник особистої компетентності ОСОБА_1 також був оцінений як високий. Позивач також указує на неправомірне погіршення умов конкурсу та симуляцію об`єктивності, що становить порушення принципу належного врядування. Він стверджує, що звернувся із заявою про участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів у 2023 році, тобто задовго до прийняття Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення. Зміни, якщо і могли мати місце, за стандартами належного врядування не могли спричиняти погіршення становища кандидата на посаду судді, який вже перебуває в процедурі кваліфікаційного оцінювання. Згідно з пунктом 184 оскаржуваного рішення, позивач набрав 359,8 балів за критерієм професійна компетентність та підтвердив здійснювати правосуддя в апеляційному суді за цим критерієм. Крім того, він був визнаний таким, що набрав 270 балів за критерієм професійної етики та доброчесності, а також таким, що набрав 39,33 балів за критерієм соціальної компетентності. Встановлюючи невідповідність позивача за критерієм особистої компетентності ВККС України враховувала набрання ним менше 75 відсотків балів за цим критерієм, а не в загальному 75% від суми максимально можливих балів, як це було передбачено у первісній редакції пункту 5.5 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення. У випадку підрахунку результатів кваліфікаційного оцінювання за пунктом 5.5 цього Положення у первісній його редакції, у Комісії були б відсутні підстави для визнання позивача таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у апеляційному адміністративному суді. Запровадження ВККС України нової системи підрахунку балів нівелювало шанси позивача пройти далі в процедурі конкурсу через встановлення окремих прохідних бар`єрів за кожен з елементів критерію «компетентність». Таким чином ВККС України не лише не забезпечила сталості та передбачуваності процедури оцінювання, а й свідомо змінила її зміст у бік погіршення становища кандидатів, запровадивши нові, підвищені прохідні пороги без належного нормативного обґрунтування та зворотної дії таких нововведень. Унаслідок цього позивач, попри високі результати за всіма критеріями, включно з доброчесністю та професійною компетентністю, був визнаний таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя, винятково через формально-нормативну маніпуляцію з системою підрахунку балів. Такий підхід Комісії нівелював дію принципу об`єктивності, порушив юридичну визначеність, створив дискримінаційний бар`єр і призвів до безпідставного відхилення кандидатури, яка має достатній рівень професійної та морально-психологічної придатності до здійснення правосуддя. Окремо ОСОБА_1 звертає увагу на асиметрію у підходах ВККС України до застосування презумпцій при оцінюванні різних критеріїв. Так, відповідно до пункту 5.9 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, під час оцінювання критерію доброчесності та професійної етики Комісія керується презумпцією відповідності кандидата, яка є спростовною, але надає кандидатам базовий рівень довіри та захисту від необґрунтованого негативного висновку. Натомість, у питанні оцінювання критерію особистої компетентності така презумпція не застосовується. Із змісту оскаржуваного рішення випливає, що на кандидата покладається обов`язок доказування (не лише фактичного, але й переконливого, детального і структурованого) своєї відповідності показникам особистої компетентності, включно з необхідністю тлумачити власні формулювання у мотиваційному листі та доданих документах. Таким чином Комісія фактично встановила презумпцію невідповідності, за якої будь-які сумніви тлумачаться не на користь кандидата, що суперечить принципам належного адміністративного провадження, рівності та справедливості, а також стандартам Європейського Суду з прав людини щодо розподілу доказового тягаря у процедурах, що мають ознаки квазі-дисциплінарного характеру. Також позивач зазначає, що оскаржуване рішення в частині непідтвердження його здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності не є належно мотивованим, не містить достатніх підстав його ухвалення або мотивів, які були б визначені законом, що свідчить про його свавільність. Фактично обґрунтування Комісії зводиться до суб`єктивної інтерпретації об`єктивно існуючих обставин та припущень, що не тільки не ґрунтуються на законі, а й прямо йому суперечать. Викладені в рішенні мотиви його невідповідності показнику «рішучість та відповідальність» критерію особистої компетентності супроводжуються втручанням у його право на повагу до приватного та сімейного життя, оскільки детально висвітлює сімейний конфлікт між ним та його дружиною, містить моралізаторство та вказівки щодо меж «правильної», на думку Комісії, поведінки позивача у сімейному конфлікті, що мав місце майже 20 років тому, ще до призначення його на посаду судді. Комісія критично поставилася до пояснень, наданих ОСОБА_1 (як у письмовій формі так і під час співбесіди) та діючи винятково на підставі власних припущень про невиконання ним свого обов`язку щодо інформування виконавчої служби про місце проживання, ігноруючи детальні та щирі пояснення кандидата про обставини його особистого життя, виснувала про неприйняття ОСОБА_1 у повній мірі особистої відповідальності за свої рішення та їхні наслідки в особистому житті. При цьому Комісія фактично проігнорувала той факт, що Солом`янський районний суд міста Києва ухвалив заочне рішення, тобто за відсутності відповідача, без доведення факту його ухвалення з відома ОСОБА_1 , який на той час проживав у іншому місті. Між іншим, дізнавшись про існування заочного рішення лише у липні 2025 року позивач звернувся із заявою про його перегляд, що, на його переконання, свідчить про добросовісність його поведінки та щирість пояснень. ВККС України не навела мотивів, з яких перевага була надана оцінці обставин сімейного життя майже двадцятирічної давнини, не взявши до уваги його дійсний шлюб (зареєстрований 04 серпня 2006 року), у якому кандидат перебуває 19 років та факт наявності у нього трьох дітей і навіть онука. На переконання позивача, ці факти впевнено доводять його особисту відповідальність за всіх дітей від усіх шлюбів, не виключаючи дитину від першого шлюбу. ОСОБА_1 звертає увагу, що з`ясовуючи обставини приватного життя, Комісія під час співбесіди перейшла до закритого розгляду без відеотрансляції, водночас у тексті оскаржуваного рішення відтворила обставини, які з`ясовувалися стосовно його попереднього шлюбу та дитини. Рішення Комісії є доступним для перегляду на офіційному сайті ВККС України. Позивач наголошує, що не лише сімейне життя, а й професійна кар`єра та репутація є складовими приватного життя особи, а тому публічне формування висновків про недостатню відповідальність його як батька негативно впливає на його ділову репутацію як людини та судді. ОСОБА_1 підкреслює, що обставини його приватного життя, до оцінки яких вдалась Комісія, мали місце до призначення його на посаду судді, а відтак пройшли не лише крізь природний фільтр часу, але й крізь усі етапи ретельної державної перевірки, необхідної для набуття статусу судді, включно з процедурою спеціальної перевірки, співбесід з Комісією і Вищою радою правосуддя, а також кваліфікаційним оцінюванням судді у 2018 році. Держава не визнала ці факти такими, що перешкоджають здійсненню правосуддя, а тому їх повторне використання понад майже два десятиліття по тому без нового релевантного контексту набуває ознак непропорційного втручання у приватне життя, спрямованого не на оцінку поточних професійних якостей, а на ретроспективну переоцінку давно вичерпаних і не актуальних сімейних конфліктів. Така поведінка Комісії свідчить про відсутність у неї належного тесту пропорційності та ігнорування сучасних обставин життя позивача, які підтверджують його особисту компетентність, відповідальність і доброчесність на теперішній час. Позивач також посилається на невідповідність оскаржуваного рішення стандартам принципу справедливої процедури. Щодо показника «безперервний розвиток» критерію особиста компетентність позивач зазначає, що Комісія, встановлюючи відповідність ОСОБА_1 показнику «безперервний розвиток», обмежилася викладенням відомостей, наведених в опитувальнику кандидата від 24 квітня 2025 року, однак не надала їм жодної оцінки. Фактично оцінки, виставлені членами Комісії, є сукупністю числових значень, позбавлених будь-якого мотивування. Залишається незрозумілим яка саме відповідь кандидата (усна чи письмова) призвела до суттєвого заниження балів за показник. Крім того, позивач вказує на порушення порядку оцінювання, встановленого пунктом 5.7 Положення. Згідно з цією нормою, у разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі палати обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок членів палати, які брали участь у співбесіді під час кваліфікаційного оцінювання. Із відеозапису співбесіди від 17 липня 2025 року вбачається періодична відсутність окремих членів Першої палати ВККС України під час заслуховування пояснень кандидата щодо його відповідності кандидата за критерієм особистої компетентності. Так, з 14:27 хвилини приміщення ВККС, у якому проводилась співбесіда покинув член ВККС ОСОБА_3 та з 24:33; з 1:21, з 2:18 означене приміщення покинув член ВККС ОСОБА_4 , а з 2:14 і сам головуючий ОСОБА_5 . Більше того, член ВККС ОСОБА_4 не повернувся до приміщення станом на перехід співбесіди у закритий режим. Відтак, в об`єктивного спостерігача може скластися враження, що означений член ВККС України не був присутнім під час заслуховування фактів особистого життя кандидата та пояснень щодо них. Окрім того, із запису вбачається, що член ВККС України ОСОБА_4 залишив приміщення з 05:51 години, саме у той час, коли ОСОБА_1 розповідав відповідність його показнику «безперервний розвиток». Таким чином, оцінка означених членів ВККС України не була заснована на повній інформації, озвученій кандидатом під час співбесіди, що сіє обґрунтований сумнів в її об`єктивності. Позивач також зазначає порушення вимог до порядку виготовлення повного тексту рішення ВККС України. Згідно з пунктом 105 Регламента ВККС України, у редакції рішення ВККС від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23 повний текст проєкту рішення має бути складений та виготовлений членом Комісії -доповідачем або іншим членом Комісії, у разі якщо член Комісії доповідач проголосував «ПРОТИ» ухвалення рішення Комісії, не пізніше 10 робочих днів з дня проголошення його вступної та резолютивної частин. Однак, з метаданих оскаржуваного рішення, що міститься на офіційному сайті ВККС у форматі WORD під назвою: по_176as-25__vid_16.07.2025, проведеним за допомогою онлайн-сервісу Metadata2Go, встановлено, що документ був створений у діапазоні від 28.07.2025-30.07.2025 y Microsoft Word 365 авторами Панченко Іриною Ігорівною (яка працює інспектором служби інспекторів ВККС) та Василенко Наталією Іванівною (яка займає посаду головного спеціаліста відділу проведення засідань, контролю та обліку рішень Комісії управління підготовки та проведення засідань Комісії секретаріату Комісії). Аргументи відповідача у відзиві на позов У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову та зазначає, що Комісія, ухвалюючи рішення від 16 липня 2025 року №176/ас-25 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, з дотриманням критеріїв, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідач указує, що за результатами процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 загалом набрав 701,47 бала. Водночас оцінка за критерієм особистої компетентності склала 32,33 бала, що є меншим ніж 75 відсотків від суми максимально можливого бала за критерій, тому ВККС України у складі Першої Палати дійшла висновку позивач не відповідає критерію особистої компетентності. З огляду на викладене, за результатом проведеної 16 липня 2025 року співбесіди, ВККС України у складі Першої палати одноголосно ухвалила рішення № 176/ас-25, яким визначила, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрав 701,47 бала та визнала останнього таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності. Твердження позивача про те, що запровадження ВККС України у 2025 році оцінювання особистої компетентності на основі суб`єктивних суджень членів Комісії, без залучення кваліфікованих психологів, без проведення стандартизованого тестування та без пояснення причин відмови від раніше застосовуваних об`єктивних процедур, є невиконанням обов`язку Комісії забезпечити принцип об`єктивності при здійсненні кваліфікаційного оцінювання, відповідач вважає необґрунтованими. Він зазначає, що відповідно до частини першої статті 76 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) проведення тестувань морально-психологічних якостей суддів (кандидатів на посаду судді) є дискреційним повноваженням Комісії та не є обов`язковою складовою процедури кваліфікаційного оцінювання, тому ВККС України не допускала порушень принципу правової визначеності. Крім того, відповідач звертає увагу, що психологічне тестування, проведене психологами-експертами компанії «ОС Україна», за результатами якого було складено відповідний висновок про підсумки тестувань особистих морально-психологічних якостей судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , відбувалось у межах процедури кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді, що є відмінною від процедури кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді в апеляційному суді, яку позивач проходив в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) та за результатами якої був визнаний таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності. Стосовно доводів позивача про порушення ВККС України принципів належного врядування, а саме його тверджень про те, що з прийняттям Комісією у січні 2025 року Положення про порядок методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Комісія здійснила регрес у стандартах об`єктивності оцінювання, які були напрацьовані попереднім складом Комісії після 2016 року, відповідач указує, що належним врядуванням є відповідальне ведення державних справ та управління державними ресурсами із забезпечення результатів, що відповідають потребам суспільства. Принципи належного врядування передбачають, зокрема: залученість та врахування інтересів; орієнтація на консенсус; підзвітність; відповідальність; прозорість; належне реагування; ефективність та результативність; відповідність принципу верховенства права. Водночас ОСОБА_1 у своєму позові не конкретизує, який саме принцип належного врядування було порушено Комісією. Зі свого боку відповідач не вбачає порушень Комісією принципів належного врядування, тому посилання позивача вважає голослівними та необ`єктивними. Відповідач також наголошує, що конкурсна процедура та процедура кваліфікаційного оцінювання щодо позивача були проведені у порядку та відповідно до вимог чинного законодавства України, дії Комісії були повністю регламентовані нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і нормативними актами, прийнятими Комісією на його виконання. Порушень прав, свобод чи законних інтересів ОСОБА_1 як учасника конкурсу та процедури кваліфікаційного оцінювання допущено не було. Позивач не оскаржує у судовому порядку питання щодо законності затвердженого Комісією Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, як повністю так і в окремій його частині, що свідчить про відсутність порушення Комісією прав та законних інтересів ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся до суду із цим позовом. Положення, є чинним, як повністю так і в окремих його частинах, тому Комісія під час проведення кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді в апеляційному суді, діяла правомірно відповідно до вимог Конституції України, закону та цього Положення. Щодо доводів позивача про порушення Комісією його конвенційного права на повагу до приватного (сімейного) життя, відповідач зазначив, що останнє не поширюється на випадки, які стосуються суто деталей приватного життя з єдиною метою задоволення цікавості, проте за окремих особливих обставин право громадськості на інформацію може поширюватися навіть на певні аспекти приватного життя публічних осіб. Йдеться про обставини, які становлять загальний інтерес. Такі обставини не обов`язково стосуються лише політичних питань або злочинів. Комісія вважає, що оскільки ОСОБА_1 обіймаючи посаду судді Харківського окружного адміністративного суду є публічною особою, так, як відповідає вищенаведеним ознакам та бере участь у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду, а сам конкурс на посади суддів апеляційних судів, є публічною процедурою, що становить загальний суспільний інтерес, то за таких обставин Комісія в межах наданих Законом повноважень зобов`язана дослідити всю інформацію відносно особи як кандидата на зайняття посади судді апеляційного суду, у тому числі й ту, яка частково стосується приватного життя такої особи, проте подається не із загальної цікавості, а виключно зважаючи на суспільний інтерес та в контексті публічної процедури конкурсу на посади суддів апеляційних судів оголошеного рішенням від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами). Враховуючи викладене, відповідач вважає, що наведення відповідних відомостей відносно ОСОБА_1 , є необхідним у демократичному суспільстві, а тому Комісія не допустила порушення права позивача на приватне життя і при прийнятті оскаржуваного рішення розглядала аспекти його життя у загальному порядку. Особливу увагу відповідач звертає на те, що Комісія не оцінювала стосунки позивача з його колишньою дружиною ОСОБА_6 , а оцінювала саме наявність такого юридичного факту в житті ОСОБА_1 , як рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011, яким останнього було позбавлено батьківських прав щодо його доньки, ОСОБА_7 . Означене рішення знаходиться у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Оцінюючи кандидата на посаду судді апеляційного суду, зокрема, за визначеними законом критеріями, Комісія врахувала, що громадянським суспільством та законодавством презюмується наявність у суддів не лише найвищої кваліфікації, але й відповідного рівня моральних якостей та чеснот, що обумовлені їх соціальною функцією. Отже, наявність у житті кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 такого юридичного факту, як рішення суду про позбавлення батьківських прав, яке знаходиться у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступним для перегляду необмеженому колу осіб, що з точку зору об`єктивного спостерігача негативно впливає на довіру суспільства до судової влади. Тому, ураховуючи надані ОСОБА_1 , письмові пояснення та відповіді, надані ним під час співбесіди, 16 липня 2025 року, Комісія у складі Першої палати встановила, що кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1., не відповідає критерію особистої компетентності. Щодо невідповідності рішення Комісії стандартам принципу справедливої процедури відповідач зауважив, що при оцінці особистої компетентності важлива роль належить активній участі кандидата в підтвердженні власної відповідності встановленим показникам критерію. Пасивна позиція та/або надання лише формальних відомостей, без належного обґрунтування, саморефлексії та фахового змісту, можуть негативно впливати на оцінювання Комісією відповідного критерію. Не менш важлива роль у формуванні стійкого уявлення члена Комісії про рівень відповідності кандидата на посаду судді критерію особистої компетентності відводиться співбесіді. Саме під час співбесіди члени Комісії мають можливість безпосередньо оцінити, наскільки кандидат демонструє здатність до самостійного прийняття рішень у складних обставинах, готовність нести персональну відповідальність за наслідки своєї професійної діяльності, а також рівень його усвідомлення потреби в постійному вдосконаленні знань, навичок і професійних якостей. Особливо важливою є здатність кандидата детально та переконливо пояснити твердження, викладені в мотиваційному листі, а також надати чіткі й узгоджені пояснення щодо наданих ним відомостей, що підтверджують відповідність показникам особистої компетентності. Саме співбесіда формує остаточну оцінку кандидата на посаду судді. У зв`язку із цим відповідач підкреслює, що оцінювання особистої компетентності має індивідуальний характер і здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності. Відповідно до пункту 5.7 Положення критерії (показники) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведения співбесіди» оцінюються Комісією у складі палати шляхом обчислення середнього арифметичного бала. У разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі палати обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок членів палати, які брали участь у співбесіді під час кваліфікаційного оцінювання, без урахування однієї найвищої та однієї найнижчої оцінки. Відповідач зазначає, що позивач був ознайомлений не тільки з вимогами цитованого законодавства, а й виявив бажання пройти відповідну процедуру оцінювання, а отже він міг передбачити, що наслідки такого оцінювання могли бути як позитивні, так і негативні. Стосовно обґрунтованого сумніву позивача стосовно дотримання Комісією процедурних вимог, встановлених пунктом 105 Регламенту Комісії, та фактичного авторства і повноважності осіб, які здійснювали складання повного тексту рішення відповідач зазначає, що згідно з пунктом 105 Регламенту Комісії, повний текст рішення має бути складений та виготовлений членом Комісії доповідачем або іншим членом Комісії. У разі якщо член Комісії -доповідач проголосував «ПРОТИ» ухвалення рішення Комісії, не пізніше 10 робочих днів з дня проголошення його вступної та резолютивної частин. Проте, відповідно до підпунктів 3.1.6, 3.1.10. пункту 3.1. розділу ІІІ «Функції інспектора» Положення про інспектора Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 07 квітня 2017 року № 30/зп-17: інспектор попередньо аналізує документи, подані кандидатами на посаду судді разом із заявами про участь у конкурсі на зайняття вакантної посади судді, та доповідає члену Комісії, зокрема, щодо відповідності осіб вимогам до кандидатів на посаду судді, установленим законом, дотримання ними встановлених Комісією умов проведення конкурсу, відповідності поданих ними документів переліку та вимогам до їх оформлення; готує проєкти рішень Комісії за результатами розгляду питання щодо надання рекомендацій для призначення на посаду судді. Тож, посилання позивача на те, що складання повного тексту оскаржуваного рішення, було здійснено без дотримання процедурних вимог встановлених пунктом 105 Регламенту, є голослівними, безпідставними та такими, що спростовуються наведеним. Аргументи позивача у відповіді на відзив У відповіді на відзив позивач наголошує, що оспорює не сам факт існування Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, натомість позивач не погоджується із неправомірними наслідками його застосування у зв`язку із допущенням Комісією низки порушень основоположних принципів процедури проведення кваліфікаційного оцінювання позивачки як кандидата на посаду судді, зокрема, принципу об`єктивності. На думку позивача, наявність означеного Положення та його формальна чинність, не звільняє Комісію від обов`язку дотримуватися базових принципів, закріплених у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, які вимагають від органів влади діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом, із забезпеченням справедливого балансу між дискреційними повноваженнями і правами учасників процедури. ОСОБА_1 також зазначає, що зміни до Закону № 1402-VIII, на які ВККС України посилається у відзиві на позовну заяву, не передбачали можливості ВККС України самовільно знижувати процедурні гарантії, які існували у кваліфікаційному оцінюванні суддів та кандидатів на посади суддів впродовж 2016-2019 роках, так само як не надавали ВККС України можливості не виконувати свої ж нормативні акти, адже принцип об`єктивності вимагає від членів Комісії використовувати єдині критерії оцінки, бути послідовними у своїй діяльності, враховувати лише факти, а не припущення, засновані на особистому досвіді членів Комісії. Позивач також наголошує, що його добровільна участь у конкурсі не звільняла Комісію від обов`язку забезпечити належні гарантії дотримання його прав під час оцінювання, а навпаки зумовлювала підвищені вимоги до дотримання процедури. Водночас Комісія не забезпечила таких гарантій, допустивши втручання у сферу його приватного життя шляхом негативної оцінки обставин його сімейних відносин, зокрема взаємин із колишньою дружиною та донькою. Попри проведення засідання з закритому форматі, Комісія оприлюднила у тексті рішення пояснення позивача щодо конфлікту з колишньою дружиною, обмежившись формальною анонімізацією її персональних даних шляхом позначення як «Особа 5». На переконання позивача, такий спосіб не забезпечує реального захисту приватного життя, оскільки особи з його оточення можуть без труднощів ідентифікувати відповідну особу та обставини сімейного конфлікту. Крім того, позивач вважає, що доводи відповідача не спростовують його тверджень про невмотивованість оскаржуваного рішення. Незважаючи на закріплений на законодавчому рівні обов`язок вмотивованості рішень, відповідач обмежився фрагментарним переказом окремих висловлювань позивача, проігнорувавши майже усі пояснення, надані ОСОБА_1 стосовно його відповідності критерію особистої компетентності. Приділивши надмірну увагу аналізу обставин його сімейного життя, Комісія жодним чином не обґрунтувала зниження балу за критерієм «безперервного розвитку». На думку позивача, така формалізована та вибіркова аргументація відповідача, стала можливою через відмову від застосування об`єктивних інструментів оцінювання особистих компетентностей, які раніше забезпечували належний баланс між ВККС України та правами кандидатів на посаду судді. Позивач окремо звертає увагу, що оскаржуване рішення не стосувалося надання ОСОБА_1 рекомендації для призначення на посаду судді апеляційного суду, а було ухвалено у результаті іншого самостійного етапу кваліфікаційного оцінювання щодо визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді. Тож посилання ВККС України на функції інспектора як на підставу правомірності складання тексту рішення є юридично неспроможним, оскільки інспектор не може підміняти собою члена Комісії у виконанні обов`язку щодо виготовлення повного тексту рішення, передбаченого Регламентом Комісії. Крім того, Комісія не наводить джерел або норм права, у яких було б визначено чи розкрито складові принципу належного врядування, на які вона посилається. У зв`язку з цим залишається незрозумілим, чи йдеться про наукові підходи, чи про формально закріплені правові критерії. З погляду позивача, Комісія не забезпечила впровадження внутрішніх процедур, спрямованих на підвищення прозорості та передбачуваності її дій і мінімізацію ризику помилок. Натомість, на його думку, були застосовані неналежні методики оцінювання психологічних характеристик особистості, що призвело до зниження прозорості та об`єктивності процедури й, як наслідок, до помилкових висновків щодо рівня особистої компетентності позивача. Означені обставини, у сукупності з відсутністю належного мотивування, на переконання позивача, роблять рішення ВККС України у частині невідповідності ОСОБА_1 критерію особистої компетентності необ`єктивним, а отже, таким, що порушує як національні стандарти адміністративної процедури, так і міжнародно визнані гарантії справедливого та неупередженого відбору суддів. Аргументи відповідача у додаткових поясненнях до відзиву Відповідач звертає увагу щодо задоволеного судом клопотання позивача від 14 листопада 2025 року (№ 144-1/25), яким позовні вимоги ОСОБА_1 було збільшено шляхом зобов`язання ВККС України повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів його кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), зазначаючи, що це суперечить регламентованим частиною першою статті 47 КАС України строкам подання заяви про збільшення розміру позовних вимог, а саме не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки перше судове засідання у справі № 990/389/25 відбулося 09 жовтня 2025 року. Відповідач також указує, що позивач фактично просить суд втрутитися в адміністративний розсуд ВККС України щодо проведення кваліфікаційного оцінювання, зобов`язавши Комісію діяти у певний спосіб. Натомість жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії при вирішенні питання відповідності судді визначеним у законі критеріям у ході кваліфікаційного оцінювання та перебирати на себе його повноваження. Відповідно, лише Комісія наділена повноваженнями й адміністративним розсудом щодо кваліфікаційного оцінювання осіб які виявили намір стати суддею й лише Комісія вправі ухвалювати відповідні рішення у підсумку такого оцінювання. Суд не має права зобов`язувати суб`єкта владних повноважень вчиняти дію, яку за законом останній здійснює на свій розсуд, не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчиняти) суб`єкту владних повноважень. Клопотання учасників справи та процесуальні дії у справі 18 серпня 2025 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів для розгляду позовної заяви: головуючий суддя Загороднюк А. Г., судді: Білак М. В., Соколов В. М., Смокович М. І., Єресько Л. О. Згідно з ухвалою від 22 серпня 2025 року Верховний Суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 09 жовтня 2025 року о 10 год 30 хв. 08 вересня 2025 року до Верховного Суду від представника відповідача - Петренко Юлії Василівни засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву. 18 вересня 2025 року до Верховного Суду від представника позивача - адвоката Огнев`юк Тетяни Василівни через підсистему «Електронний Суд» надійшла відповідь на відзив. 09 жовтня 2025 року до Верховного Суду від представника позивача - адвоката Огнев`юк Тетяни Василівни через підсистему «Електронний Суд» надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів адміністративної справи № 990/389/25, а саме листа ВККС України від 10 липня 2025 року про надання інформації та підтверджувальних документів; письмових пояснень-відповіді на лист з додатками. Згідно з протокольною ухвалою від 09 жовтня 2025 року, Верховний Суд задовольнив клопотання представника позивача про долучення доказів до матеріалів справи № 990/389/25; оголосив перерву в судовому засіданні до 17 листопада 2025 року о 16 год 30 хв. 17 листопада 2025 року до Верховного Суду від представника позивача - адвоката Огнев`юк Тетяни Василівни через підсистему «Електронний Суд» надійшли письмові пояснення, в прохальній частині яких просив врахувати їх при розгляді справи по суті, а також застосувати ефективний спосіб захисту та відновлення порушеного права ОСОБА_1 шляхом визнання протиправним та скасування рішення Першої Палати ВККС України № 176/ас-25 від 16 липня 2025 року про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності, зобов`язання ВККС України поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду та повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів його кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами). Згідно з протокольною ухвалою від 17 листопада 2025 року, Верховний Суд задовольнив клопотання про долучення письмових пояснень представника позивача, зазначивши, що оцінка викладеним у ній обставинам буде надана під час ухвалення рішення у справі. 18 листопада 2025 року до Верховного Суду від представника позивача - адвоката Огнев`юк Тетяни Василівни засобами поштового зв`язку надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи відеозапису співбесіди ОСОБА_1 з ВККС України, проведеної 16 липня 2025 року; копії рішення (вступної та резолютивної частини) Солом`янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року. 08 грудня 2025 року до Верховного Суду від представника відповідача засобами поштового зв`язку надійшли письмові пояснення. Згідно з протокольною ухвалою від 18 грудня 2025 року, Верховний Суд оголосив перерву в судовому засіданні до 22 січня 2026 року об 11 год 00 хв. Згідно з протокольною ухвалою від 22 січня 2026 року, Верховний Суд оголосив перерву в судовому засіданні до 27 січня 2026 року о 09 год 00 хв. 27 січня 2026 року у судовому засіданні Верховний Суд оголосив вступну та резолютивну частини цього рішення. Установлені судом обставини справи Указом Президента України «Про призначення суддів» від 24 лютого 2011 року № 246/2011 ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Сумського окружного адміністративного суду на строк п`ять років. Указом Президента України «Про переведення суддів» від 27 жовтня 2011 року № 1007/2011 ОСОБА_1 у межах п`ятирічного строку переведено на посаді судді Харківського окружного адміністративного суду. Указом Президента України «Про призначення суддів» від 03 квітня 2017 року № 95/2017 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду. Рішенням ВККС України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами, внесеними рішенням Комісії від 14 грудня 2023 року № 171/зп-23) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі - Конкурс) (режим доступу: https://vkksu.gov.ua/accounting/94zp-23). ОСОБА_1 звернувся із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді в апеляційному адміністративному суді та проведення стосовної нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. Рішенням ВККС України від 04 березня 2024 року № 105/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами). Рішенням ВККС України від 19 червня 2024 року №184/зп-24 (з урахуванням рішень Комісії від 31 липня 2024 року №284/ас-24, від 09 грудня 2024 року №316/ас-24) призначено кваліфікаційне оцінювання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах. Цим рішенням також встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання: перший - складання кваліфікаційного іспиту; другий - дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішенням ВККС України від 11 вересня 2024 року №270/зп-24 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит під час кваліфікаційного оцінювання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеного рішенням ВККС України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначено таку черговість етапів проведення кваліфікаційного іспиту: перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду. Рішенням ВККС України від 23 жовтня 2024 року № 333/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду в межах Конкурсу та визначено, що ОСОБА_1 за результатами першого етапу кваліфікаційного іспиту набрав 147 балів та допущений до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей. Рішенням ВККС України від 22 січня 2025 року №19/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей та встановлено, що ОСОБА_1 за результатами другого етапу кваліфікаційного іспиту набрав 48,8 бала та допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду. Рішенням ВККС України від 12 березня 2025 року № 49/зп-25 затверджено декодовані результати третього етапу кваліфікаційного іспиту та загальні результати першого етапу «Складення кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів у межах Конкурсу та визначено, що ОСОБА_1 за виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду отримав 124 бали; загальний результат першого етапу кваліфікаційного оцінювання - 319,8 бала; допущено ОСОБА_1 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Також визначено, що другий етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), проводиться у складі Першої палати ВККС України. За результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Складання кваліфікаційного іспиту» ОСОБА_1 отримав 359,8 бала із 400 можливих, що свідчить про підтвердження останнім здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм професійної компетентності. Відповідно до протоколу повторного розподілу між членами Комісії від 13 березня 2025 року доповідачем у справі кандидата на вакантну посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 визначено члена Комісії ОСОБА_13. За результатами проведення спеціальної перевірки ВККС України рішенням від 05 травня 2025 року №17/ас-25 встановлено, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка свідчить про невідповідність, зокрема, ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді, та визначено, що результати спеціальної перевірки мають бути враховані при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання. 24 квітня 2025 року до ВККС України надійшли пояснення від кандидата ОСОБА_1 на виконання листа Комісії від 11 квітня 2025 року №21-2602/25, у яких кандидатом надано інформацію, яка, на його думку, підтверджує його відповідність показникам критерію особистої компетентності: «рішучість та відповідальність», «безперервний розвиток», а також показникам критерію соціальної компетентності: «ефективна комунікація», «ефективна взаємодія», «стійкість мотивації», «емоційна стійкість». 11 липня 2025 року до ВККС України надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики від 10 липня 2025 року стосовно кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 27 травня 2025 року до ВККС України від ОСОБА_8 надійшли письмові пояснення щодо обставин, викладених у висновку ГРД, із копіями відповідних підтверджувальних документів. 16 липня 2025 року ВККС України у складі Першої Палати: головуючого - Р. Сидоровича (доповідач), членів Комісії: Я. Духа, Р. Кидисюка , О. Коліуша, Р. Сабодаша проведено співбесіду з кандидатом ОСОБА_1 , під час якої обговорено результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, а також критеріїв доброчесності та професійної етики. За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також з урахуванням індивідуальних оцінок членів Комісії за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за критерієм особистої компетентності, оцінено у 32,33 бала (рішучість та відповідальність - 15, безперервний розвиток - 17,33) із 50 можливих, що є нижчим за 75% (37,5 бала), тому Комісія дійшла висновку, що кандидат не підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності. За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також з урахуванням індивідуальних оцінок членів Комісії за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за критерієм соціальної компетентності, оцінено у 39,33 балів (ефективна комунікація - 9,00, ефективна взаємодія - 10,00, стійкість мотивації - 10,00, емоційна стійкість - 10,33) із 50 можливих, що є вищим за 75% (37,5 бала) максимально можливого бала, тому Комісія дійшла висновку, що кандидат відповідає критерію соціальної компетентності. За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також голосувань під час закритого обговорення за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за критеріями професійної етики і доброчесності, оцінено у 270 балів із 300 можливих, що є вищим за 75% (225 балів) максимально можливого бала, тому Комісія дійшла висновку, що кандидат відповідає критеріям професійної етики та доброчесності. За результатами дослідження досьє та проведеної співбесіди з кандидатом ОСОБА_1 , Комісією ухвалено рішення від 16 липня 2025 року №176/ас-25, яким визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрав 701,47 бала та визнано ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності. Установлюючи відповідність ОСОБА_1 критерію особистої компетентності, Комісією зазначено таке: «Досліджуючи питання відповідності кандидата показнику відповідальності, Комісією, зокрема, встановлено, що заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011 задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав щодо доньки, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Присутні у засіданні представник органу опіки та піклування і представник прокуратури підтримали позов. У мотивувальній частині рішення зазначено, що відповідач не бачиться та не спілкується з донькою, матеріально не допомагає, ухиляється від виконання рішення Залізничного районного суду міста Києва від 20 вересня 2001 року про стягнення з нього аліментів. Крім того вказано, що у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 аліментів його оголошено у розшук ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 листопада 2007 року. Комісією 10 липня 2025 року направлено запит кандидату щодо надання пояснень з приводу викладених обставин. ОСОБА_1 14 липня 2025 року надіслано до Комісії запитувані пояснення, у яких зазначено таке. Про рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011 кандидат дізнався з запиту Комісії. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень зазначене рішення надіслано судом до Реєстру 25 вересня 2015 року, зареєстроване 26 вересня 2015 року та оприлюднено 02 жовтня 2015 року. Великою несподіванкою для нього стали як саме рішення, так і встановлені в ньому факти, зокрема щодо перебування у розшуку та несплати аліментів. Оскільки ОСОБА_1 не підтримує особистих контактів з колишньою дружиною ОСОБА_6 , йому невідомі її мотиви для подання позову про позбавлення його батьківських прав. Припускає, що гостру негативну реакцію могли спровокувати його переїзд з міста Києва до Харкова, одруження у 2006 році та народження в другому шлюбі спільної дитини. На переконання ОСОБА_1 , колишня дружина навмисно ввела в оману Солом`янський районний суд міста Києва щодо несплати ним аліментів, оскільки не надала виписки з рахунку, спеціально відкритому нею для отримання аліментів. На підтвердження сплати аліментів кандидат надав копії платіжних документів за 2002-2012 роки, зокрема квитанцію за період, зазначений у рішенні Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року, а також копії трьох власних заяв (датованих 2002-2004 роками) до відповідних відділів державної виконавчої служби про направлення виконавчого документа для подальшого виконання за місцем його роботи. Оскільки минуло багато часу, далеко не всі підтвердні документи збереглися. Кандидат вказав, що крім банківських переказів неодноразово передавав готівкові кошти через спільних знайомих, які могли б бути свідками під час судового розгляду справи, якби ОСОБА_1 був обізнаний про цей судовий процес. Крім того кандидат повідомив, що з 26 серпня 2008 року місце його проживання зареєстроване Дзержинським районним відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, співпадало з фактичним місцем проживання у місті Харкові та не було прихованим. Також ОСОБА_1 до 23 жовтня 2006 року мав постійне місце роботи в місті Києві, а з 01 лютого 2007 року у місті Харкові. На думку кандидата, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року могло бути потрібне ОСОБА_6 не для встановлення негативних фактів відносно нього, які водночас однозначно були необхідними для задоволення позову в такій категорії справ, а у зв`язку зі створенням нею нової родини з іншим чоловіком. Ймовірно, колишня дружина прагнула уникнути необхідності у подальшому неодноразово отримувати від нього дозволи для виїзду їхньої спільної дочки за кордон та на вчинення інших юридично значущих дій до її повноліття, особливо враховуючи його переїзд до іншого міста, створення нової сім`ї та народження дитини в новому шлюбі. На запитання Комісії, чи вживав ОСОБА_1 заходів до налагодження стосунків з дитиною, кандидат повідомив, що колишня дружина не сприяла, а навпаки протидіяла спілкуванню з дочкою, а зі слів спільних знайомих він знав, що після його візитів ОСОБА_6 виміщувала невдоволення на доньці, тому він не хотів погіршувати і без того складну ситуацію. ОСОБА_1 вказав, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 2-4906/2011 було ухвалено без його належного повідомлення та за його відсутності попри те, що місце його проживання було зареєстровано у встановленому законом порядку, а місце роботи на посаді судді загальновідоме, оскільки у вільному доступі в мережі «Інтернет» наявні Укази Президента України про його призначення та переведення від 24 лютого 2011 року та від 27 жовтня 2011 року відповідно. Викладене, на переконання кандидата, свідчить про наявність у ОСОБА_6 інтересу та прихованої справжньої мети щодо оголошення його у розшук, штучного створення його необізнаності стосовно судового процесу та встановлення судом обставин щодо несплати аліментів, які не відповідають дійсності. На запитання Комісії, чи здійснювалась сплата аліментів після призначення ОСОБА_1 на посаду судді за постановою державного виконавця про звернення стягнення на його доходи, кандидат надав негативну відповідь та повідомив, що сплачував самостійно, оскільки після призначення на посаду цікавився в бухгалтерії, чи могли б вони здійснювати відповідні вирахування з його заробітної плати, але отримав відповідь, що буде зручніше, якщо він перераховуватиме аліменти особисто. Комісія, оцінивши надані кандидатом письмові та усні пояснення, звертає увагу, що відповідно до статті 90 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі Закон № 606-XIV), що діяв у відповідній редакції у період існування у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати аліментів, встановлено відповідальність боржника за неповідомлення про зміну місця проживання чи місця роботи (отримання доходів). Вочевидь , кандидат був обізнаний щодо наявності обов`язку повідомляти про зміну місця роботи, оскільки він щонайменше тричі звертався до державної виконавчої служби із заявами про направлення виконавчого документа за місцем роботи. Водночас, зазначаючи у заявах назви та адреси підприємств, розташованих у місті Києві, власною адресою ОСОБА_1 вказував будинок АДРЕСА_1 . За таких обставин він не міг бути вчасно повідомлений про дії, що вчинялися у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про стягнення з нього аліментів. Зокрема, відсутність відомостей про місце проживання ОСОБА_1 дала підстави для звернення державного виконавця до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області із поданням про винесення ухвали про його розшук у відповідності до Вимог статті 40 Закону № 606-XIV. Надані ОСОБА_1 підтвердні документи щодо сплати аліментів на рахунок ОСОБА_6 , відкритий у банківській установі, свідчать на користь виконання ним рішення Залізничного районного суду міста Києва від 20 вересня 2001 року. Водночас, оскільки вказане рішення було звернуто до примусового виконання, кандидат відповідно до вимог частини п`ятої статті 12 Закону № 606-XIV був зобов`язаний протягом трьох робочих днів повідомляти Державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення. У рішенні Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 2-4906/2011 зазначено, що відділом державної виконавчої служби Первомайського районного управління юстиції в Миколаївській області складено довідку від 26 квітня 2011 року № 406/9 про несплату ОСОБА_1 аліментів, з чого слідує висновок про ігнорування кандидатом обов`язку щодо повідомлення органу державної виконавчої служби про самостійну сплату аліментів. ОСОБА_1 також не повідомив державного виконавця про місце своєї роботи в суді, хоча сплата аліментів шляхом звернення стягнення на доходи звільняє боржника від необхідності щомісячного повідомлення державного виконавця про здійснені періодичні платежі, поклавши на роботодавця обов`язок кожні шість місяців надсилати звіти про відрахування. Тому хоча кандидат перераховував аліменти на утримання своєї неповнолітньої дитини, невиконання ним обов`язків, покладених Законом № 606-XIV, сприяло створенню умов для нарахування заборгованості зі сплати аліментів, оголошення його у розшук та подальшого позбавлення батьківських прав. У зв`язку з викладеним Комісія вважає, що ОСОБА_1 , крім іншого, не в повній мірі прийняв особливу відповідальність за своє рішення та їх наслідки в особовому житті, що враховано шляхом зменшення кількості балів, визначених за результатами оцінювання кандидата за критерієм особистої компетентності. Стосовно відповідності показнику безперервного розвитку, Комісією зазначено, що кандидат у письмових поясненнях зазначив, що професія судді вимагає постійного розвитку та самовдосконалення через безперервний розвиток суспільних відносин, їх трансформацію, що призводить до необхідності їх правового регулювання, спричиняє розвиток права, а також виникнення, зміну та припинення правовідносин, у зв`язку з чим перед суддею завжди пріоритетним є питання такого моніторингу. На практиці судді першої та другої інстанцій одними з перших зіткаються з питанням правильного тлумачення та застосування прийнятих нормативно-правових актів ще за відсутності висновків Верховного Суду, які мають враховуватися суддями під час прийняття рішень в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. У поясненнях кандидат зазначив, що завдання судді під час такого тлумачення та застосування норм права не припускатися грубих помилок, які в подальшому можуть також «перенестися» до наступних рішень у аналогічних справах. Інструментом їх уникнення є аналіз правових позицій Верховного Суду у максимально схожих ситуаціях, врахування думок колег та наукових робіт правників, власний багаторічний досвід, у тому числі негативний. На переконання ОСОБА_1 , саморозвиток полягає, зокрема, в обізнаності щодо змін в законодавстві та прийняття нових законів, насамперед тих, що застосовуються в роботі. З метою дотримання та відповідності показникам, встановленим пунктом 6.3 Бангалорських принципів поведінки суддів, вимогам статті 56 Закону, для систематичного розвитку професійних навичок, підтримання кваліфікації кандидат проходив підготовку в Національній школі суддів України протягом усієї суддівської кар`єри, взявши участь у більше ніж 20 заходах. ОСОБА_1 вказав, що рішенням Комісії від 17 жовтня 2018 року № 1827/ко-18 встановлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді він набрав 719,625 бала та був визнаний таким, що відповідає займаній посаді. Кандидат у співавторстві з доктором юридичних наук, професором ОСОБА_12 готував та опублікував друковані роботи на правову тематику: «Неодноразовість та криміноутворююча ознака (на прикладі статті 434 Кримінального кодексу України)», «Криміналізація поганого поводження з військовополоненими (порівняльний вимір)», «Використання джерел міжнародного права при кваліфікації поганого поводження військовополоненими».». Не погодившись із рішенням ВККС у складі Першої палати від 16 липня 2025 року №176/ас-25 у частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності, позивач звернувся до суду з цим позовом. Джерела права та акти їхнього застосування Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Завданням адміністративного судочинства, у силу приписів частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, визначеним у цій статті. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Верховному Суду як суду першої інстанції, згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України, підсудні справи, зокрема, щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС України. Особливості розгляду такої категорії спорів визначено у статті 266 КАС України. Відповідно до частини першої статті 92 Закону №1402-VIII ВККС України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України. За приписами частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII ВККС України проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит, проводить кваліфікаційне оцінювання, затверджує форму і зміст заяви про участь у доборі кандидатів на посаду судді, анкети кандидата на посаду судді, порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, порядок формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), програму та порядок проходження початкової підготовки судді тощо. Згідно з частиною першою статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується ВККС України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді ВККС України ухвалює рішення про його оголошення, розміщує (оприлюднює) відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті та офіційному веб-порталі судової влади України (частина друга статті 79 Закону № 1402-VIII). Рішенням ВККС України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком (в тому числі в апеляційних судах із розгляду адміністративних справ - 66 вакантних посад), в якому ОСОБА_1 виявив бажання взяти участь. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX (далі - Закон № 3511-IX) внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема викладено в новій редакції Розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення». Указаний Закон набрав чинності 30 грудня 2023 року. Пунктом 57-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що ВККС України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-IX. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 79-2 Закону №1402-VIII ВККС України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів, зокрема, апеляційного суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 цього Закону. Згідно з частиною другою статті 79-3 Закону №1402-VIII у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду) цього Закону. Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено в главі 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIII. Відповідно до частини першої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення кваліфікаційного іспиту та 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС України (частина перша статті 85 Закону № 1402-VIII). Згідно з частиною третьою статті 85 Закону № 1402-VIII, для цілей формування суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) ВККС України може ухвалити рішення про запровадження та проведення інших тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей, а також про застосування інших засобів встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання. Порядок та методика проведення таких тестувань затверджуються ВККС України. Рішення про запровадження та проведення таких тестувань ухвалюється Комісією стосовно всіх суддів (кандидатів на посаду судді). Результати таких тестувань використовуються як одне із джерел інформації, що підлягає оцінці разом з іншою сукупністю зібраної інформації і матеріалів, є конфіденційними, не оприлюднюються та не впливають на кількість балів кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді). Частинами першою, другою, п`ятою статті 83 Закону встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Визначені законом етапи конкурсу та призначення на посаду судді покликані встановити відповідність кандидата передбаченим Конституцією України та Законом №1402-VIII вимогам, зокрема, критеріям компетентності (професійна, особиста, соціальна тощо), доброчесності та професійної етики, Комісія має перевірити наявність інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням кандидата на посаду судді. Ці заходи об`єднані метою забезпечити авторитет та довіру до судової влади, які формуються залежно від персонального складу осіб, що призначаються на посади суддів. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією (частина п`ята статті 83 Закону № 1402-VIII). Відповідно до частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційний іспит для цілей кваліфікаційного оцінювання є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться в порядку, передбаченому статтею 74 цього Закону, з урахуванням особливостей, встановлених цією главою. Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичного завдання. Анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності. Практичне завдання проводиться щодо спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності. Рішенням ВККС України від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання). Пунктами 1.3-1.4 цього Положення передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками, а основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об`єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді. Відповідно до пунктів 2.4 - 2.6 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання відповідність судді (кандидата на посаду судді) критерію особистої компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рішучість та відповідальність; безперервний розвиток. Рішучість - це здатність судді (кандидата на посаду судді) вчасно приймати та не відкладати рішення у значущій для людини ситуації, навіть складні та непопулярні. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику рішучості, якщо вчасно приймає рішення, в тому числі складні та непопулярні; не відкладає рішення навіть попри наявні складнощі; демонструє розуміння невідкладності рішень, докладаючи максимальних, в тому числі додаткових/понаднормових, зусиль для їх вчасного прийняття замість того, щоб обґрунтовувати відтермінування зовнішніми чинниками. Відповідальність - це здатність судді (кандидата на посаду судді) брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику відповідальності, якщо вміє оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення; приймає повну особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки; у разі виникнення перешкод та ускладнень не шукає можливості перекласти відповідальність на інших або зняти з себе відповідальність, посилаючись на зовнішні обставини. Безперервний розвиток - це свідомі та послідовні зусилля судді (кандидата на посаду судді) щодо професійного саморозвитку. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику безперервного розвитку, якщо він об`єктивно оцінює свої сильні сторони та зони розвитку; запитує та відкрито сприймає зворотний зв`язок; виносить уроки з досвіду, зокрема з власних помилок, та коригує свої підходи та поведінку; має (принаймні усно) сформований план розвитку, визначає пріоритети щодо власного розвитку; регулярно займається саморозвитком, зокрема відвідує заходи з підвищення кваліфікації (тренінги, навчання, професійні конференції тощо); займає та підтримує активну позицію у фаховому середовищі, зокрема виконує наукові роботи та/або бере участь у проєктах юридичного спрямування, пише статті, колонки або блоги на правову тематику тощо. Вага критерію особистої компетентності та його показників визначена, таким чином: «особиста компетентність» 50 балів, з яких: «Рішучість та відповідальність» 25 балів; «Безперервний розвиток» 25 балів. Відповідно до пункту 2.15 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання показники, визначені пунктами 2.4, 2.8, 2.13 цього Положення, оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), та співбесіди. Розділом 3 цього ж Положення регламентовано такий засіб встановлення показників відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання, як тестування з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей. Згідно з пунктами 3.1- 3.5 вказаного Положення тестування з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей проводиться у разі ухвалення Комісією відповідного рішення, в порядку та за методикою, визначеними в цьому рішенні. Рішення про проведення такого тестування ухвалюється Комісією стосовно всіх суддів (кандидатів на посаду судді) у межах відповідної процедури кваліфікаційного оцінювання. Результати тестування з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей використовуються як одне із джерел інформації і оцінюються у сукупності з іншою зібраною інформацією та матеріалами. Ці результати є конфіденційними, не оприлюднюються та не впливають на кількість балів кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді). Результати тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей зберігаються у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді) відповідно до порядку формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді). Результати тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей судді (кандидата на посаду судді) є дійсними протягом двох років з дня ухвалення Комісією рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання і враховуються у разі проведення кваліфікаційного оцінювання протягом цього періоду. Пунктами 5.1, 5.2 розділу 5 вказаного Положення встановлено, що відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам. Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності. Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає показнику відповідності критерію кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання ним більше нуля балів за такий показник. У випадку, якщо суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає одному показнику, такий суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критерію. Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає критеріям кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен критерій за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» (пункт 5.5 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання). Оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» здійснюється Комісією у складі палати або колегії шляхом обчислення середнього арифметичного бала. У разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення 8 співбесіди» Комісією у складі колегії обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок всіх членів колегії. У разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі палати обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок членів палати, які брали участь у співбесіді під час кваліфікаційного оцінювання, без урахування однієї найвищої та однієї найнижчої оцінки (пункт 5.7 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання). Пунктами 6.19, 6.20 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання визначено, що дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) полягає у систематизації, аналізуванні, збиранні, уточненні даних досьє з метою попередньої оцінки відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв кваліфікаційного оцінювання. Дослідження досьє здійснюється членом Комісії, визначеним для підготовки до розгляду і доповіді справи про проведення кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді). Згідно з пунктами 6.21, 6.23 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє, яке відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень. У пунктах 6.41, 6.42, 6.50 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання визначено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання Комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді; 2) рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Рішення Комісії про непідтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді є підставою для припинення подальшої його участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді. Рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене з підстав та в порядку, визначених законом. Пунктом 105 Регламенту Комісії, затвердженого рішенням ВККС України 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції рішення ВККС України 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23) визначено, що рішення Комісії, її Палат та Колегій викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (Палати, Колегії), член Комісії - доповідач (члени Комісії - співдоповідачі), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії із зазначенням кількості голосів, поданих «ЗА» та «ПРОТИ», та відомості про те, як проголосував кожен із членів Комісії. Рішення складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Повний текст проєкту рішення має бути складений та виготовлений членом Комісії - доповідачем або іншим членом Комісії, у разі якщо член Комісії - доповідач проголосував «ПРОТИ» ухвалення рішення Комісії, не пізніше 10 робочих днів з дня проголошення його вступної та резолютивної частин. Відповідно до частин другої та третьої статті 88 Закону №1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України. Рішення ВККС України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС України, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду Предметом оскарження у цій справі є рішення ВККС України від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 в частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності, яким припинено його участь у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами). Відповідно до частини другої статті 88 Закону № 1402-VIII, суддя (кандидат на посаду судді), який не погоджується з рішенням ВККС України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України. Оскільки оскаржуване рішення з моменту його ухвалення спричинило для кандидата негативні наслідки, а саме припинення участі у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), таке рішення підлягає судовому оскарженню в порядку, передбаченому КАС України. Частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII встановлено вичерпний перелік підстав, з яких рішення ВККС України, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване судом, а саме якщо: 1) склад членів ВККС України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС України, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. Оскаржуючи зазначене рішення, позивач зазначив пункт 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, вказуючи на його невмотивованість, також посилався на оцінювання його особистої компетентності на основі суб`єктивних суджень членів Комісії без залучення кваліфікованих психологів або проведення стандартизованого тестування, що, на його думку, свідчить про відхід від стандартів об`єктивного оцінювання закріплених після 2016 року, звуження інших процедурних гарантій у процедурі кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді у межах цього ж конкурсу у зв`язку із запровадженням нової системи підрахунку балів, що нівелювало шанси позивача пройти в процедурі конкурсу через встановлення окремих прохідних бар`єрів критерію компетентність, також неповноважність осіб, які здійснювали складання повного тексту спірного рішення. Обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1- 3 статті 88 Закону № 1402-VIII, Суд не встановив. Суд також вважає необґрунтованими доводи позивача щодо порушення Комісією принципу об`єктивності у зв`язку із оцінюванням особистої компетентності кандидатів без залучення кваліфікованих психологів або проведення стандартизованого тестування. З аналізу пункту 2. 15 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання вбачається, що такі показники критерію особиста компетентність як рішучість та відповідальність, безперервний розвиток, оцінюються ВККС України за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), та співбесіди. При цьому розділом 3 зазначеного Положення, зокрема пунктами 3.1 та 3.2, передбачено, що тестування з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей може бути проведено у разі ухвалення Комісією відповідного рішення, в порядку та за методикою, визначеними в цьому рішенні, таке рішення ухвалюється Комісією стосовно всіх суддів (кандидатів на посаду судді) у межах відповідної процедури кваліфікаційного оцінювання. Отже, з урахуванням приписів частини третьої статті 85 Закону № 1402-VIII, відтворених у розділі 3 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, призначення тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей судді є правом Комісії, що перебуває у сфері її дискреційних повноважень, а результати таких тестувань використовуються як одне із джерел інформації і оцінюються у сукупності з іншою зібраною інформацією та матеріалами. На цій підставі Суд відхиляє доводи позивача про звуження процедурних гарантій кандидатів у відповідному конкурсі через оцінювання особистої компетентності без залучення кваліфікованих психологів або проведення стандартизованого тестування. Не заслуговують на увагу й доводи позивача в частині посилань на звуження інших процедурних гарантій у процедурі кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді у межах цього ж конкурсу у зв`язку зі змінами до підпункту 5.5 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання та викладом його третього речення у новій редакції, якою встановлено рівень відповідності критеріям соціальної та особистої компетентності - набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен із цих критеріїв за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди», а також у зв`язку із встановленою пунктом 5.7 цього Положення методикою підрахунку балів, позаяк це фактично є незгодою із Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання. Водночас повноваження ВККС України визначати порядок та затверджувати методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення прямо передбачено частиною п`ятою статті 83 Закону № 1402-VIII, а Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затверджено рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25, не входить до предмета оскарження у цій справі. Оцінюючи оскаржуване рішення з урахуванням доводів позивача на предмет його відповідності вимогам, визначеним пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, в описі того, що таке рішення не є належно мотивованим, не містить достатніх підстав його ухвалення або мотивів, які були б визначені законом, Суд виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС України зобов`язана ухвалювати мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Аналогічний обов`язок прямо закріплений і в частині п`ятій статті 101 цього Закону, якою передбачено обов`язок ВККС України викласти в рішенні мотиви його прийняття. Члени Комісії, ухвалюючи одне з передбачених законом рішень за результатом проведеного оцінювання кандидатів на посаду судді, керуються своїм внутрішнім переконанням, відтак на Комісію покладається обов`язок наведення відповідних мотивів та їх обґрунтувань стосовно своєї позиції, особливо, коли виникають підстави вважати, що такий кандидат не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді. Рішення ВККС України, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, показників особа не відповідає вимогам для надання їй рекомендацій для призначення суддею. Велика Палата Верховного Суду сформувала сталу практику щодо оцінювання рішень ВККС України на предмет відповідності пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII (зокрема, постанови від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/21, від 20 березня 2025 року у справі № 990/134/21, від 05 червня 2025 року у справі № 990/117/24, від 04 вересня 2025 року у справі № 990/123/24). Згідно з цією практикою повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися в здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема, у постановах від 20 березня 2025 року у справі № 990/85/24, від 28 листопада 2024 року у справі № 990/92/24) наголошувала, що наділення Комісії свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді критеріям доброчесності - не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку, межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою. Отже, межі дискреції Комісії у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема і ухвалення рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, не є необмеженими та підлягають зовнішньому публічному контролю. Процедура співбесіди, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими як кандидатам на посаду судді, так і незалежному об`єктивному спостерігачу. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям особистої, соціальної компетенції, доброчесності чи професійної етики. З огляду на викладене, Суд виходить з того, що вмотивоване рішення Комісії про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критеріями особистої та соціальної компетентності, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а має забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав для такого висновку. Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення ВККС України щодо позивача на відповідність пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII Суд здійснює аналіз критеріїв та мотивів, які слугували підставою для його прийняття та відображені в цьому рішенні, на предмет їх об`єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору у цій справі. Суд звертає увагу, що рішенням ВККС України у складі Першої палати від 16 липня 2025 року №176/ас-25 кандидат ОСОБА_1 був визнаний таким, що відповідає критеріям соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. Водночас кандидат ОСОБА_1 був визнаний таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності. Висновки і результати кваліфікаційного оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» в частині встановлення відповідності кандидата на посаду судді відповідного суду критеріям соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності у цій справі не оскаржуються. Спірним є рішення ВККС України у складі Першої палати від 16 липня 2025 року №176/ас-25 в частині висновків, сформульованих за результатом оцінювання відповідності кандидата критерію особистої компетентності. За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди, Комісія оцінила відповідність кандидата ОСОБА_1 критерію особистої компетентності у 32,33 бала із 50 можливих. Зазначена оцінка складалася з показників «рішучість та відповідальність» - 15 балів і «безперервний розвиток» - 17,33 бала, та є нижчою за встановлений поріг у 75 відсотків, що становить 37,5 бала. Мотивуючи оцінку відповідності кандидата ОСОБА_1 показнику «відповідальність» критерію особистої компетентності, Комісія вказала на наявність заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011 про позбавлення кандидата батьківських прав щодо його доньки, ухваленого за підтримки органу опіки та піклування і прокуратури, у якому встановлено факти тривалого невиконання кандидатом обов`язків щодо виховання та утримання дитини, відсутності спілкування з нею, ухилення від сплати аліментів та невиконання судового рішення про стягнення з нього аліментів. Комісія врахувала обставину оголошення кандидата у розшук у зв`язку з несплатою аліментів ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 листопада 2007 року, що, на думку Комісії, стало наслідком неповідомлення ним державного виконавця про зміну місця роботи, всупереч вимогам Закону № 606-XIV. Комісія звернула увагу на те, що кандидат був обізнаний із відповідними обов`язками, оскільки тричі звертався до органів державної виконавчої служби із заявами про направлення виконавчого документа за місцем роботи, однак водночас не забезпечив його належного виконання, адже зазначав у заявах назви та адреси підприємств, розташованих у місті Києві, тоді як власною адресою кандидат вказував будинок АДРЕСА_1 . Також кандидат не виконав обов`язок щодо повідомлення виконавця про самостійне виконання рішення суду щодо сплати аліментів та не повідомив державного виконавця про місце своєї роботи в суді, хоча сплата аліментів шляхом звернення стягнення на доходи звільняє боржника від необхідності щомісячного повідомлення державного виконавця про здійснені періодичні платежі, поклавши на роботодавця обов`язок кожні шість місяців надсилати звіти про відрахування. Надані кандидатом докази сплати аліментів Комісія визнала такими, що підтверджують виконання рішення суду, проте зазначила, що невиконання передбачених законом обов`язків у виконавчому провадженні сприяло нарахуванню заборгованості зі сплати аліментів, оголошення його у розшук та, зрештою, позбавленню його батьківських прав. За сукупністю цих обставин Комісія дійшла висновку, що кандидат не в повній мірі прийняв особисту відповідальність за своє рішення та їх наслідки в особистому житті, що стало підставою для зменшення кількості балів за показником «відповідальність» критерію особистої компетентності. Здійснюючи аналіз рішення ВККС України, Суд виходить з того, що статус судді (кандидата на посаду судді) зумовлює певне звуження обсягу його права на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте не позбавляє його фундаментальних гарантій захисту від довільного втручання з боку держави. Комісія, яка наділена широкою дискрецією щодо встановлення відповідності особи визначеним законом критеріям, зобов`язана діяти відповідно до принципу законності, який вимагає наявності чіткої та передбачуваної правової підстави для втручання у приватну сферу особи. Суд наголошує, що межі публічності особи, яка обіймає або претендує на посаду судді, як і межі оцінки її поведінки, не є неосяжними, оскільки дискреція Комісії вимагає існування легітимної мети, дотримання правової процедури та принципу пропорційності. Втручання у приватне життя особи в межах кваліфікаційного оцінювання є правомірним лише за умови наявності прямого та об`єктивного зв`язку між відповідними обставинами приватного життя та здатністю особи здійснювати правосуддя або впливом таких обставин на суспільних авторитет судової влади. Таким чином, межа між правомірною перевіркою та допустимим втручанням у приватну сферу, зокрема сімейні відносини, проходить там, де обставини приватного життя втрачають суспільну значущість з точки зору оцінки відповідності особи професійним стандартам. Комісія має право враховувати аспекти приватного, в тому числі сімейного, життя судді або кандидата на посаду судді виключно як індикатор його відповідності критеріям, необхідних для належного здійснення правосуддя та збереження суспільної довіри до судової влади. Отже, межа допустимого втручання Комісії у приватне життя судді або кандидата на посаду судді обмежується необхідністю забезпечення справедливого балансу між суспільним інтересом у формуванні доброчесного та компетентного суддівського корпусу та правом особи на захист від свавільного втручання в ті сфери життя, які не мають безпосереднього зв`язку з виконанням професійних обов`язків судді. Як зазначалося, оцінка Комісією кандидата ОСОБА_1 за показником «відповідальність» критерію особистої компетентності, була обґрунтована наявністю заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011 про позбавлення його батьківських прав. Варто нагадати, що показник відповідальності у складі особистої компетентності спрямований на встановлення здатності судді або кандидата на посаду судді брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки у професійній діяльності. Оцінюючи відповідність цьому показнику Комісія має з`ясувати вміння судді або кандидата на посаду судді оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення, приймати повну особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки, у разі виникнення перешкод та ускладнень не шукати можливості перекласти відповідальність на інших або зняти з себе відповідальність, посилаючись на зовнішні обставини. Ототожнюючи обставини приватного сімейного життя ОСОБА_1 (а саме, факт позбавлення його батьківських прав на підставі заочного рішення суду), із показником відповідальності у професійному контексті, Комісія не навела переконливого та логічного зв`язку між цими обставинами і здатністю кандидата належним чином виконувати професійні обов`язки судді. Оскаржуване рішення не містить мотивів щодо того, яким саме чином наведена обставина свідчить про нездатність кандидата ОСОБА_1 оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення професійній діяльності, приймати повну особисту відповідальність за них, або про його схильність уникати відповідальності, посилаючись на зовнішні обставини. Окремої уваги заслуговує значний проміжок часу - близько двадцяти років - між подіями, що стали підставою для ухвалення відповідного заочного рішення, прийнятого без участі кандидата, та часом проведення кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного суду, що, на переконання Суду, унеможливлює об`єктивну оцінку актуального рівня показника відповідальності кандидата саме на час оцінювання. Суд також звертає увагу на формулювання висновку Комісії про те, що «кандидат не в повній мірі прийняв особисту відповідальність за своє рішення та їх наслідки в особистому житті» як таке, що виходить за межі показника відповідальність у складі особистої компетентності, оскільки останній стосується здатності особи приймати усвідомлені рішення та нести за них відповідальність у професійній діяльності, а не на моральну або етичну переоцінку її поведінки у сфері приватних, зокрема сімейних, відносин поза її межами. Крім того, твердження Комісії про те, що саме дії кандидата «сприяли» позбавленню його батьківських прав, має характер припущення, оскільки не враховує можливого впливу обставин, дій та рішень інших осіб на виникнення відповідної ситуації. Таким чином, Суд констатує, що з оскаржуваного рішення не вбачається, а під час судового розгляду Комісією не доведено існування прямого та об`єктивного зв`язку між встановленою обставиною приватного життя кандидата і його здатністю здійснювати правосуддя. Суд також враховує, що на час розгляду цієї справи ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року у справі №760/20605/25 заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011 скасовано. Доводи відповідача про те, що наявність в житті кандидата факту позбавлення його батьківських прав, відомості про що знаходиться у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - Реєстр) та є загальнодоступними необмеженому колу осіб, з позиції об`єктивного спостерігача негативно впливає на довіру суспільства до судової влади, не заслуговують на увагу. Судові рішення, що містяться в Реєстрі, відповідно до статті 7 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» оприлюднюються у знеособленому вигляді без зазначення персональних даних учасників справи - фізичних осіб, що унеможливлює ідентифікацію конкретної особи необмеженим колом осіб. Отже, об`єктивний спостерігач не має можливості пов`язати зміст такого судового рішення з конкретним суддею або кандидатом на посаду судді, а тому сам факт існування такого рішення у Реєстрі не може впливати на рівень суспільної довіри до судової влади. Інших переконливих доводів наявності прямого та об`єктивного зв`язку між відповідними обставинами приватного життя кандидата ОСОБА_1 та впливом таких обставин на суспільний авторитет судової влади відповідачем не наведено, відповідні мотиви також відсутні в оскаржуваному рішенні Комісії. Таким чином, відповідачем не доведено, що зазначені обставини приватного життя кандидата справляють реальний та відчутний вплив на суспільну довіру до судової влади. Судом прослухано запис співбесіди ВККС України з кандидатом ОСОБА_1 , з якого встановлено, що обставини, які Комісія поклала в основу свого висновку про невідповідність кандидата показнику відповідальність критерію особистої компетентності, обговорювалися під час закритої частини засідання. Тобто, самою Комісією ці відомості визнано такими, що стосуються приватного та сімейного життя кандидата і не підлягають публічному розголошенню. Водночас, зі змісту рішення Комісії від 16 липня 2025 року №176/ас-25, оприлюдненого на її офіційному вебсайті та доступного необмеженому колу осіб, убачається, що у ньому міститься виклад обставин, які з`ясовувалися у закритій частині засідання, унаслідок чого, незважаючи на знеособлення інших учасників відповідного судового провадження, фактично було уможливлено ідентифікацію відповідної життєвої ситуації кандидата та її безпосередній зв`язок з його особою. Таким чином, саме Комісія власними діями зробила відомості про приватне життя кандидата, які раніше сама ж визнала такими, що не підлягають розголошенню, публічними для об`єктивних спостерігачів, перетворивши обставини його приватного життя на предмет публічного обговорення та загальнодоступну інформацію. З урахуванням вказаного щодо меж дискреційних повноважень Комісії під час встановлення відповідності судді або кандидата на посаду судді визначеним законом критеріям, Суд вважає, що, оцінюючи кандидата ОСОБА_1 за показником відповідальність критерію особистої компетентності, Комісія діяла без дотримання принципу пропорційності, не забезпечивши необхідного балансу між суспільним інтересом у формуванні доброчесного та компетентного суддівського корпусу та правом особи на захист від свавільного втручання в ті сфери життя, які не мають безпосереднього зв`язку з виконанням професійних обов`язків судді. Як наслідок, ВККС України допустила втручання у право кандидата на повагу до приватного життя, яке за встановлених обставин не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві і належним чином обґрунтованим у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Мотивуючи оцінку відповідності кандидата ОСОБА_1 показнику рішучості в межах критерію особистої компетентності, Комісія навела лише пояснення кандидата щодо відповідності його цьому показнику, однак не зазначила мотивів, з яких подана ним інформація, що, на його думку, підтверджує його рішучість, була визнана недостатньою або не була врахована. Показник рішучості у складі критерію особистої компетентності передбачає здатність судді або кандидата на посаду судді своєчасно приймати рішення у значущих для людини ситуаціях, у тому числі складні та непопулярні, не відкладаючи їх ухвалення без належних підстав. Оцінюючи відповідність цьому показнику, Комісія має з`ясувати, чи здатна особа своєчасно ухвалювати рішення, у тому числі складні та непопулярні, не відкладати їх прийняття попри наявні складнощі, усвідомлювати невідкладність вирішення питань, а також докладати необхідних, у тому числі додаткових, зусиль для своєчасного прийняття рішень замість того, щоб обґрунтовувати відтермінування зовнішніми чинниками. В оскаржуваному рішенні Комісією не окреслено мотивів, із яких Комісія дійшла висновку про відповідний рівень рішучості кандидата, зокрема не зазначено, у чому саме виявляється його несвоєчасне прийняття рішень, схильність до їх відкладення або недостатнє розуміння невідкладності їх ухвалення. Мотивуючи оцінку відповідності кандидата ОСОБА_1 показнику безперервний розвиток критерію особистої компетентності Комісія так само обмежилася наведенням пояснень кандидата щодо відповідності цьому показнику, не зазначивши підстав, з яких подана ним інформація про професійний розвиток була визнана недостатньою або не була врахована при визначенні відповідної оцінки. Показник безперервного розвитку критерію особистої компетентності передбачає наявність свідомих та послідовних зусиль судді або кандидата на посаду судді щодо професійного саморозвитку. Під час оцінювання цього показника Комісія має з`ясувати, чи здатний суддя або кандидат на посаду судді об`єктивно оцінювати власні сильні сторони та зони розвитку, запитувати та відкрито сприймати зворотний зв`язок, виносити уроки з досвіду, зокрема з власних помилок, коригувати свої підходи та поведінку, мати (принаймні усно) сформований план розвитку, визначати пріоритети щодо власного розвитку; регулярно займатися саморозвитком, зокрема відвідувати заходи з підвищення кваліфікації (тренінги, навчання, професійні конференції тощо), займати та підтримувати активну позицію у фаховому середовищі, зокрема виконувати наукові роботи та/або брати участь у проєктах юридичного спрямування, писати статті, колонки або блоги на правову тематику тощо. В оскаржуваному рішенні Комісією відсутні мотиви, які б свідчили про відсутність або недостатній рівень відповідних ознак у діяльності кандидата, зокрема не зазначено, що він необ`єктивно оцінює власний професійний рівень, не сприймає зворотний зв`язок, не робить висновків із попереднього досвіду, не займається професійним розвитком чи не бере участі у фахових заходах. З урахуванням викладеного Суд констатує, що визначення Комісією кандидату ОСОБА_1 підсумкового балу за критерієм особистої компетентності у розмірі 32,33 бала з 50 можливих (рішучість та відповідальність - 15, безперервний розвиток - 17,33) є недостатньо обґрунтованим, належним чином невмотивованим та не відповідає вимогам принципу пропорційності. Суд не заперечує, що Комісія відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, наділена дискреційними повноваженнями щодо виставлення балів за відповідними критеріями, водночас реалізація такої дискреції не є неосяжною та обмежена обов`язком дотримуватися принципів обґрунтованості, вмотивованості та пропорційності. Щодо доводів позивача про неповноважність осіб, які здійснювали складання повного тексту проєкту спірного рішення, а також посилань на періодичну відсутність окремих членів Комісії під час заслуховування пояснень кандидата щодо його відповідності кандидата критерію особистої компетентності, Суд не вважає їх такими, що вплинули на мотивацію рішення ВККС України в межах цього спору, оскільки в матеріалах справи відсутні докази впливу цих обставин на зміст прийнятого рішення. Оцінивши встановлені у справі обставини у взаємозв`язку з правовим регулюванням спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що рішення ВККС України від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 в частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності не може вважатися таким, що відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, а також критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, визначеним статтею 2 КАС України, зокрема щодо прийняття рішення у спосіб, визначений законом, з використанням повноваження з метою, з якою воно надане, та з дотриманням вимог обґрунтованості. Викладене свідчить про наявність підстав для визнання оскаржуваного рішення протиправним та його скасування у відповідній частині. Визначаючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, Суд враховує, що у письмових поясненнях від 14 листопада 2025 року, які надійшли до Суду 17 листопада 2025 року, позивач просив застосувати ефективний спосіб захисту та відновлення його порушеного права, зокрема, шляхом зобов`язання ВККС України поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду та повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів його кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами). Суд відхиляє доводи відповідача, що зміна способу захисту порушених прав позивача в наведений спосіб є зміною предмета позову, зокрема збільшенням розміру його позовних вимог, яка підлягає здійсненню з дотриманням вимог статті 47 КАС України. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна позивачем первинно обраного способу захисту на вказаний не є зміною предмета позову, оскільки вона не набуває нового матеріально-правового значення, а саме не трансформується у самостійну матеріально-правову вимогу, а лише уточнює спосіб виконання судового рішення у цій справі. Відтак доводи відповідача про те, що позивач заявив вказану вимогу з порушенням приписів статті 47 КАС України є безпідставними. За правилами абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України у разі, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. В силу приписів статті 6 Конституції України та статті 2 КАС України адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не втручається та не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією та законами України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню та основним засадам адміністративного судочинства. Беручи до уваги викладене, а також положення Закону №1402-VІІІ Суд констатує, що проведення кваліфікаційного оцінювання суддів та визначення його результатів є дискреційним повноваженням ВККС України, у зв`язку з чим в контексті правовідносин, що склалися в цій справі та обставин, встановлених під час її розгляду, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання ВККС України поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду та повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів його кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні. Висновок Верховного Суду Відповідно до частини першої, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Таким чином, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову та наявність підстав для його задоволення. Судові витрати за результатами розгляду позову Приписами частини першої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Під час звернення до суду позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 13 серпня 2025 року №0.0.4497662344.1. Згідно з вимогами частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI регламентовано, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, поданого фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що станом на 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 грн. При цьому частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Предметом позову є одна вимога немайнового характеру (про визнання протиправним та скасування рішення) та похідна від неї вимога (про зобов`язання вчинити дії). Таким чином, під час звернення до суду з цим адміністративним позовом позивачці належало сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн. Тобто позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір у більшому розмірі. Суд зауважує, що надмірно сплачені суми судового збору не підлягають розподілу в порядку, визначеному статтею 139 КАС України, однак, можуть бути повернуті відповідним судом на підставі клопотання позивача, як це передбачено статтею 7 Закону № 3674-VI. Понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень у розмірі 968,96 грн. Керуючись статтями 241 - 243, 246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення Першої Палати Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 в частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності. Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду та повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів його кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, адреса: 03110, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) судовий збір у розмірі 968,96 гривень, сплачений згідно з платіжною інструкцією від 13 серпня 2025 року № 0.0.4497662344.1. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано - 02 лютого 2026 року. Головуючий суддя А. Г. Загороднюк судді: М. В. Білак В. М. Соколов М. І. Смокович Л. О. Єресько