Постанова 4855 № 620/551/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/551/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т., за участю секретаря: Вовк І.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати неправомірними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в відмові призначення пенсії позивачу на підставі документів наданих Адміністрацією Державної прикордонної служби України з 02 серпня 2017 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити пенсію позивачу на підставі документів наданих Адміністрацією Державної прикордонної служби України з 02 серпня 2017 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив безперервну військову службу за контрактом в Чернігівському прикордонному загоні Державної прикордонної служби України з 21.11.1995 року по 01.08.2017 року. 01 серпня 2017 року, згідно наказу начальника Чернігівського прикордонного загону № 266-ос, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, позивача було виключено зі списків особового складу загону за підпунктом «і» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом другим ч. 3 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно вище зазначеного наказу, на момент звільнення вислуга років становить: календарна: 21 рік 3 місяці 15 днів, пільгова: 9 років 5 місяців 25 днів, всього вислуга років складає: 30 років 9 місяців 10 днів. 10.12.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії з 2.08.2017 на підставі подання Адміністрації Державної прикордонної служби України № 11/ПВ-8748 від 29 жовтня 2019 року. Листом від 27.12.2019 року № 4856/02/Л-12 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на відсутність у позивача визначеної законом необхідної вислуги років. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Приписами п. а статті 12 Закону України 2262-ХІІ визначено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б - д, ж статті 1 -2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині 3 статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2016 по 30.09.2017 і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше. Відповідно до пункту „б статті 50 Закону України №2262-ХІІ особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів "а", "в" статті 12 цього Закону, пенсії відповідно до цього Закону призначаються з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що станом на серпень 2017 року він мав право на отримання пільгової пенсії за законодавством, що було чинне в той період, оскільки таке право ним реалізовано не було і у відповідача не виникало відповідного обов`язку перед позивачем. Натомість, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством передбачено залежність права особи на пенсію за вислугу років від наявності у неї відповідної календарної вислуги. Таким чином, право на пенсію за вислугу років визначається, виходячи із тривалості вислуги років саме у календарному обчисленні. Позивач такої вислуги у мінімально-визначеному законодавством розмірі не має, а тому права на призначення пенсії за вислугу років не здобув. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 27 лютого 2019 року №295/6454/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №761/14626/17, від 14 листопада 2019 року у справі №806/1469/16. Скаржник посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2019 року у справі №620/940/19 за його позовом до адміністрації державної прикордонної служби України, якою, на думку апелянта, встановлено його право на призначення пенсії за вислугу років. Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У наведеній вище постанові зазначено, що "вислуга років позивача станом на 01.08.2017 року становить: календарна: 21 рік 03 місяці 15 днів; пільгова: 09 років 05 місяців 25 днів; всього:30 років 09 місяців 10 днів, що є достатньою підставою набуття позивачем права на пенсію за вислугу років, відповідно до норм Закону № 2262-ХІІ". Таким чином, вказаним судовим рішенням встановлено обставини щодо тривалості календарної вислуги позивача та щодо її пільгового обчислення. В той же час, висновки суду стосовно достатності підстав для набуття позивачем права на пенсію за вислугу років не можна вважати встановленою рішенням суду обставиною. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновки, щодо необхідності застосування положень ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", якими визначено, що право на пенсію за вислугу років визначається, виходячи з тривалості вислуги років саме у календарному обчисленні та за відсутності такої вислуги особа не набуває права на призначення пенсії за вислугу років, неодноразово висловлювались в постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 жовтня 2019 року у справі №761/14626/17, від 14 листопада 2019 року у справі №806/1469/16. Норми процесуального права не передбачають повноважень суду апеляційної інстанції щодо відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. З огляду на викладені обставини за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю законодавчо передбачених підстав для призначення такої. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Глущенко Я.Б. Суддя Черпіцька Л.Т. Повний текст постанови виготовлено - 27 липня 2020 року.