Постанова 4876 № 904/5145/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.07.2020 року м.Дніпро Справа № 904/5145/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючий суддя: Чус О.В. (доповідач), судді: Кузнецова І.Л., Подобєд І.М. секретар судового засідання: Охота В.В. Представники сторін не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХЕНЕРГОХІМ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2020р., повне судове рішення складене 16.04.2020р., суддя Петренко І.В., у справі №904/5145/19 за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТЕХЕНЕРГОХІМ" до АСОЦІАЦІЇ "РЕГІОНАЛЬНА ПРАВОВА ГРУПА" про відшкодування шкоди у розмірі 98000,00грн., яка завдана неякісним розглядом справи ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТЕХЕНЕРГОХІМ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до АСОЦІАЦІЇ "РЕГІОНАЛЬНА ПРАВОВА ГРУПА" (далі - відповідач), в якій просить суд відшкодувати шкоду у розмірі 98000,00грн., яка завдана неякісним розглядом справи. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2020р. у справі у задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди у розмірі 98000,00грн., яка завдана неякісним розглядом справи відмовлено в повному обсязі. Судові витрати покладено на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТЕХЕНЕРГОХІМ". Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що законність рішення відповідача від 30.11.2018 по справі №14/24К-18 презюмується, позивач не надав суду доказів, які б свідчили про дії (бездіяльність) Постійно діючого регіонального третейського суду України при Асоціації "РЕГІОНАЛЬНА ПРАВОВА ГРУПА", внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, докази наявності збитків у позивача внаслідок дій відповідача відсутні, розрахунок збитків позивача фактично спрямований на перегляд рішення відповідача від 30.11.2018 по справі №14/24К-18. З огляду на вказане, позовні вимоги визнано недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають. Доводи та вимоги апеляційної скарги. Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду, позивач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2020 р., стягнути з Відповідача 98 000,00 грн. на відшкодування шкоди, завданої неправомірним рішенням (внаслідок неякісного розгляду справи) майну юридичної особи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що за приписами статей 2 та 11 Закону України "Про третейські суди" третейські суди повинні вирішувати спори на підставі законів України. Але, Відповідач прийняв рішення про стягнення штрафу з розрахунку, який суперечить встановленому статтею 549 Цивільного кодексу України правилу обчислення штрафу. Як зазначено скаржником, оскаржити рішення третейського суду в Україні неможливо, воно не підлягає оскарженню. На підставі цього рішення з Позивача стягнули суму штрафу, яка значно перевищую визначену законом суму. Сума стягнення більше суми, яку Позивач отримав за договором. За твердженням скаржника презумується і неправомірність рішення Відповідача, оскільки суперечить встановленому статтею 549 Цивільного кодексу України правилу обчислення штрафу. За вказаною статтею штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Відповідач здійснив стягнення штрафу, обчисленого у відсотках від суми всього договору (тобто і від суми виконаного зобов`язання). Очевидне порушення вимог закону не потребує доведення, що таке порушення є неправомірним. Будь-яке порушення вимог закону є неправомірним. Як зауважено скаржником, місцевий суд навів в рішенні ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України та ст..22 Цивільного кодексу України, що є, на думку скаржника, опискою. Рішення Відповідача №14/24К-18 і платіжна вимога № 59911040/7 свідчать про сплату Позивачем іншим суб`єктам штрафних санкцій, яки включаються до переліку складу збитків. Проте, як вважає скаржник, місцевий суд в рішенні не обґрунтував підстав ігнорування цих доказів. За твердженням скаржника, рішення третейського суду відбулось, в Україні його оскаржити неможливо (не підлягає оскарженню). Перегляд рішення в Україні також, фізично не можливий. Але, наслідки цього рішення завдали певної шкоди. Дії позивача не можуть не відповідати вимогам Закону України "Про третейські суди", оскільки цей закон взагалі не регулює порядок відшкодування шкоди. Крім того, скаржник посилається на те, що місцевий суд не застосував закон, який підлягав застосуванню. За ст. 125 Конституції України створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі. 22.07.2020 року до канцелярії Центрального апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХЕНЕРГОХІМ" надійшло клопотання в якому останній просить розглянути її без участі представника апелянта. 22.07.2020 року до канцелярії Центрального апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХЕНЕРГОХІМ" відмовити в повному обсязі та розглянути її без участі представника відповідача. Згідно довідки головного спеціаліста відділу документообігу та контролю (канцелярія) від 22.07.2020р. № 06-21/527/20 зазначене вище клопотання не містять кваліфікованого електронного підпису. Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" визначено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 вказаного Закону, електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа. Отже, без такого реквізиту як електронний цифровий підпис (ЕПЦ) вважається, що електронний документ не створений, і тому не може розглядатися судом як доказ. Відповідно до ч. 8 ст. 42 ГПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Частиною 3 ст. 91 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. В п.п.1.5.6, 1.5.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 20.02.2013р. №28, зазначено, що електронний лист є офіційним, якщо містить вкладення з текстом офіційного документа у вигляді файлу, скріпленого електронним цифровим підписом, документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв`язку, не належать до офіційних, у разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі. Оригінали клопотань в паперовій формі до суду не надходили. Таким чином, клопотання представника відповідача, яке надійшло засобами електронного зв`язку 22.07.2020 р. без кваліфікованого цифрового підпису не оцінюються судом як офіційний документ та у зв`язку з чим не розглядається. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХЕНЕРГОХІМ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2020р. у справі №904/5145/19. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 23.07.2020 на 12:00 годин. 23.07.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови по справі. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. 10.10.2016 між позивачем та Приватним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" укладено договір на виконання проектно-вишукувальних робіт №2892 (далі - договір). Пунктом 8.1 договору узгоджено, що будь-який спір, що виникає з приводу договору або у зв`язку із цим, підлягає передачі на розгляд і остаточному вирішенню його у постійно діючому регіональному третейському суді України при асоціації "Регіональна правова група". У 2018 році ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" звернулося до постійно діючого третейського суду при асоціації "Регіональна правова група" з позовом до позивача про стягнення грошових коштів. В якості підстави позову ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" послався на прострочення виконання третього етапу робіт за договором №2892, вартість якого 350000,00грн. ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" вимагав стягнення 588000,00грн. штрафних санкцій (пені та неустойки) за порушення строків виконання третього етапу робіт. Рішенням відповідача від 30.11.2018 по справі №14/24К-18 позовні вимоги ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ" задоволено у повному обсязі. З позивача стягнуто 588000,00грн., з яких 168000,00грн. штрафу за порушення строків виконання робіт передбачених умовами договору №2892 від 10.10.2016 (на виконання проектно-вишукувальних робіт) та 420000,00грн. неустойки за порушення строків виконання робіт передбачених умовами договору №2892 від 10.10.2016 (на виконання проектно-вишукувальних робіт). Рішення третейського суду прийнято 30.11.2018 та набрало чинності в цей же день. Аналізуючи положення Закону України "Про третейські суди", позивач визнав рішення відповідача таким, що оскарженню не підлягає з огляду на відсутність підстав визначених у вказаному Законі. Проте позивач вважає рішення відповідача незаконним по суті, а саме в частині стягнення штрафу. Крім того, позивач посилається на стягнення суми за рішенням відповідача без згоди позивача. Отже, позивач здійснив розрахунок суми завданої шкоди, а саме за договором №2892 для позивача встановлено штраф у розмірі 20% від суми всього договору, а відповідач стягнув з позивача 168000,00грн. штрафу з розрахунку 20% від суми всього договору, яка складає 840000,00грн. Втім, за розрахунком позивача 20% від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання (350000,00грн.) складають тільки 70000,00грн. Відтак, внаслідок обчислення штрафу від вартості всього договору (до складу якого входять і своєчасно виконані роботи - 1-й та 2-й етап), з позивача надмірно стягнуто 98000,00грн., що і стало підставою звернення до суду з даною позовною заявою. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Відповідно ст. 269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції саме в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з положеннями частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що передбачене Конституцією України право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб`єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Рішенням Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 № 1-рп/2008 встановлено, що гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.5 ст. 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Це відповідає також нормі ч.1 ст. 55 Конституції України за якою, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Водночас відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Частиною 1 статті 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено право юридичних та/або фізичних осіб передати на вирішення третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних або господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Статтею 2 Закону України "Про третейські суди" третейську угоду визначено як угоду сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Статтею 3 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Положення ст. 12 Закону України "Про третейські суди" визначають, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Аналіз чинного законодавства України про третейський розгляд господарських спорів дозволяє зробити висновок, що це вид недержавної незалежної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Здійснення третейськими судами функцій захисту є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів у цивільних і господарських правовідносинах. Разом з тим, відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України та до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, жодним чином не обмежує визначені ст. 55 Конституції України механізми захисту прав суб`єкта, а є одним із додаткових способів реалізації права на захист своїх прав. Зі змісту статті 27 Закону України "Про третейські суди" вбачається, що питання компетенції третейського суду вирішується самим третейським судом, вирішення питання дійсності угоди про передачу спору на розгляд третейського суду здійснюється третейським судом при прийнятті позову, а у разі, коли третейський суд дійде висновку про відсутність чи недійсність такої угоди він повинен відмовити в розгляді справи, про що винести мотивовану ухвалу (частини сьома та восьма статті 27 Закону України "Про третейські суди"). Якщо третейський суд дійде висновку про неможливість розгляду справи з мотивів відсутності у нього компетенції (з визначених законодавством підстав) під час розгляду справи, він припиняє третейський розгляд, про що також виносить мотивовану ухвалу. Припис ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» спрямований на захист права суб`єкта звертатися до відповідного суду від будь-якого зовнішнього (зумовленого діями, приписами чи іншим волевиявленням іншого суб`єкту чи органу) обмеження такого права, проте не може тлумачитися як правило, що обмежує суб`єкта самостійно визначатися із обранням механізму захисту своїх прав судового чи позасудового (зокрема третейського), які рівною мірою гарантовані ст. 55 Конституції України, але розрізняються умовами реалізації. Так судовий спосіб може бути використаний у будь-якому випадку, тоді як третейський лише за умов наявності третейської угоди (застереження). Таким чином, третейське застереження є власним волевиявленням сторін договору поставки і не може розцінюватися як встановлення обмеження прав позивача. Наявність дійсного третейського застереження та обов`язковість звернення до третейського суду за наявності волі на розгляд справи третейським судом, не є обмеженням прав позивача, гарантованих ст.. 6 Конвенції, ст. 55 Конституції України. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.06.2018 року у справі № 908/2058/17. Колегією суддів враховано, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2019 по справі №904/5442/18, яке за результатами апеляційного оскарження постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2019 залишено без змін, відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною третейської угоди у вигляді застереження у договорі №2892 від 10.10.2016 викладеної у пункті 8.1. Так, рішенням відповідача від 30.11.2018 по справі №14/24К-18 позовні вимоги ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ" задоволено у повному обсязі. З позивача стягнуто 588000,00грн., з яких 168000,00грн. штрафу за порушення строків виконання робіт передбачених умовами договору №2892 від 10.10.2016 (на виконання проектно-вишукувальних робіт) та 420000,00грн. неустойки за порушення строків виконання робіт передбачених умовами договору №2892 від 10.10.2016 (на виконання проектно-вишукувальних робіт). Рішення третейського суду прийнято 30.11.2018 та набрало чинності в цей же день. Згідно із ст..51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Проте, слід зазначити, що ухилення позивача від виконання положень п. 8.1. договору, має розглядатися як дії, що суперечать самій ідеї Закону України "Про третейські суди", яка полягає у гарантуванні, у даному випадку, учасникам господарських відносин права розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом. Відповідно до ст..2 Закону України «Про третейські суди», третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Як встановлено ст..2 Закону України «Про третейські суди», завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Як визначено у ст.. 11 Закону України «Про третейські суди», третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України. Ст.4 Закону України «Про третейські суди» визначено принципи організації і діяльності третейського суду, а саме третейський суд утворюється та діє на принципах: 1) законності; 2) незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові; 3) рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; 4) змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) обов`язковості для сторін рішень третейського суду; 6) добровільності утворення третейського суду; 7) добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі; 8) арбітрування; 9) самоврядування третейських суддів; 10) всебічності, повноти та об`єктивності вирішення спорів; 11) сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду. Предметом позову визначено шкоду, яка завдана неякісним розглядом справи в результаті стягнення надмірного розміру неустойки. В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. За загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди. Під майновою шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого. У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1155 ЦК завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Отже, чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на Позивача. За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено. Як у випадках порушення зобов`язання за договором, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що Рішення третейського суду прийняте 30.11.2018 є чинним, а тому законність рішення відповідача від 30.11.2018 по справі №14/24К-18 презюмується. Слід зазначити, що Рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації "Регіональна правова група" від 30.11.2018 по справі №14/24К-18 здійснено розгляд позову про стягнення грошових коштів у зв`язку з простроченням виконання третього етапу робіт за договором №2892, і ніяким чином не встановлено протиправність поведінки вказаного суду. Таким чином, під час розгляду даної справи судом встановлено, що позивачем в даному випадку не доведено неправомірність поведінки відповідача, наявність збитків у позивача внаслідок дій відповідача. З огляду на вказане, склад цивільного правопорушення в діях відповідача відсутній. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками, викладеними в оскаржуваному рішенні, що наведений розрахунок збитків позивача фактично спрямований на перегляд рішення відповідача від 30.11.2018 по справі №14/24К-18. Проте вказані дії позивача не відповідають вимогам Закону України "Про третейські суду". Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР ). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. Отже, доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Судові витрати. Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282, 288 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХЕНЕРГОХІМ" залишити без задоволення. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2020р. у справі №904/5145/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 28.07.2020р. Головуючий суддя О.В. Чус Суддя І.Л. Кузнецова Суддя І.М. Подобєд