Постанова 4821 № 707/2051/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/953/20Головуючий по 1 інстанції Справа №707/2051/19 Категорія: 302050000 Суходольський О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Бондаренка С.І., Новікова О.М. секретар Торопенко Н.М. учасники справи: позивач - керівник Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Центрального округу; відповідачі - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області; ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Смаглій В`ячеслав Миколайович; треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОЗА-17»; приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна; особа, яка подала апеляційну скаргу - заступник прокурора Черкаської області Носенко В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 березня 2020 року у цивільній справі за позовом керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 и, терті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОЗА-17»; приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна, про визнання протиправним та скасування наказу, витребування земельної ділянки, в с т а н о в и в: У серпні 2019 року керівник Черкаської місцевої прокуратури звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-9309/14-16-СГ від 20 вересня 2016 року у приватну власність ОСОБА_2 відведено земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205 загальною площею 1,0000 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту. На підставі даного наказу державним реєстратором виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району Мацепою О.С. винесено рішення № 31643320 від 30 вересня 2016 року про реєстрацію речового права за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку. 29 вересня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за № 16660390 про право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку. Позивач вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-9309/14-16-СГ від 20 вересня 2016 року, в частині відведення ОСОБА_2 у власність зазначеної земельної ділянки підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, зокрема: в частині неможливості перебування земель, зайнятих прибережними захисними смугами у приватній власності; в частині порушення порядку встановлення цільового призначення земельної ділянки; відсутності погодження проекту із землеустрою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства; відсутності погодження проекту із землеустрою структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища; не проведення обов`язкової експертизи землевпорядної документації. Відповідно до листа Черкаського регіонального управління водних ресурсів № 424/11 від 19 червня 2019 року земельна ділянка за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205 розташована поблизу водного об`єкту, який пов`язаний із Кременчуцьким водосховищем та має гідрологічний вилив водосховища, а тому до нього застосовуються вимоги ст. ст. 4, 85-89 Водного кодексу України та ст. ст. 58-61 Земельного кодексу України. Прибережна захисна смуга на водному об`єкті, що фактично межує із земельною ділянкою відведеною у приватну власність ОСОБА_2 становить 100 м від нормального підпірного рівня Кременчуцького водосховища (81,00 мБс). Згідно проведених ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» обмірів, земельна ділянка за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205 частково, площею 0,7404 га, входить до нормативно визначеної законодавством 100-метрової зони прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, а відстань від узрізу води до меж земельної ділянки складає 49,31 м. Позивач вказує, що спірна земельна ділянка має у своєму складі землі водного фонду - прибережену захисну смугу Кременчуцького водосховища. Приймаючи оспорюваний наказ № 23-9309/14-16-СГ від 20 вересня 2016 року, Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області зобов`язане було провести належну перевірку, в частині можливості відведення у приватну власність спірної земельної ділянки, а з урахуванням відомостей про склад земель, вирішити питання про винесення в натуру меж та розмірів прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, та лише після цього безоплатно передати у приватну власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, адже землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання. На підставі договору купівлі-продажу № 4122 від 04 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А., речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, що розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту перейшло до ОСОБА_1 . У подальшому, на підставі протоколу установчих зборів ТОВ «Лоза-17» № 2 від 30 травня 2017 року та акту приймання-передачі земельної ділянки від 30 травня 2017 року земельну ділянку за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, що розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту включено до статутного фонду ТОВ «Лоза-17». У подальшому, на підставі протоколу зборів ТОВ «Лоза-17» № 3 від 14 листопада 2017 року та акту приймання-передачі земельної ділянки від 14 листопада 2017 року, спірну земельну ділянку виключено із статутного фонду ТОВ «Лоза-17» та за ОСОБА_1 знову зареєстроване відповідне речове право на підставі рішення державного реєстратора реєстру речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району Дудіною-Богдановою К.О. № 38157834 від 16 листопада 2017 року, із одночасною реєстрацією за ОСОБА_1 права власності № 23390718 від 14 листопада 2017 року. Позивач вказував, що на підставі ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» діє у інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Центрального округу, вважаючи дії Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 такими, що порушують інтереси держави. А тому пред`явлення даного позову спрямоване на відновлення порушеного права держави на землі водного фонду, суспільної рівноваги та забезпечення конституційного права кожного громадянина користуватися землями водного фонду (зайнятими прибережною захисною смугою) у встановлений законом спосіб. Враховуючи наведене, позивач просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-9309/14-16-СГ від 20 вересня 2016 року, яким відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205 загальною площею 1,0000 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту; витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації вказану земельну ділянку та стягнути з відповідачів на користь прокуратури Черкаської області судові витрати. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 13 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду обґрунтоване тим, що межі Кременчуцького водосховища, захисної чи прибережної смуги в натурі не встановлені, а спірна земельна ділянка розташована поблизу водного об`єкта - правої притоки р. Вільшанка, яка згідно з положеннями ст. 79 Водного кодексу України відноситься до малих річок з площею водозабору 1330 км2. Суд вказав, що Водним кодексом України та Земельним кодексом України передбачено, що прибережні захисні смуги уздовж узрізу води для малих річок встановлюються шириною 25 метрів, а згідно з даними проекту землеустрою на спірну земельну ділянку, вказана відстань до водного об`єкта дотримана. Також суд вважав необґрунтованою та безпідставною вимогу позивача про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, оскільки згідно з чинним законодавством Черкаській ОДА не підвідомчі землі для ведення особистого селянського господарства, а цільове призначення спірної земельної ділянки не змінено. До моменту передачі земельної ділянки ОСОБА_2 компетентним органом щодо розпорядження спірною земельною ділянкою було Головне управління Держгеокадастру. Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено протиправність та необхідність скасування наказу Головного управління Держгеокадастру № 23-9309/14-16-СГ від 20 вересня 2016 року, яким відведено у приватну власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Черкаської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 березня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі з посиланням на правові позиції Верховного Суду вказує, що сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим прибережної захисної смуги. Зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки листу Черкаського регіонального управління водних ресурсів, який є уповноваженим органом у галузі розвитку водного господарства і меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів, № 424/11 від 19 червня 2019 року, згідно з яким спірна земельна ділянка розташована поблизу водного об`єкту, який пов`язаний із Кременчуцьким водосховищем та має гідрологічний вплив водосховища, а тому до нього застосовуються вимоги статей 4, 85-89 ВК України та статей 58-61 ЗК України. Тобто, прибережна захисна смуга на водному об`єкті, що фактично межує із земельною ділянкою, відведеною у приватну власність ОСОБА_2 , становить 100 м від нормального підпірного рівня Кременчуцького водосховища. Вказує, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 42019251010000057 від 24 квітня 2019 року проведено огляд спірної земельної ділянки із залученням спеціаліста ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», яким встановлено, що земельна ділянка частково площею 0,7404 га входить до нормативно визначеної законодавством 100-метрової зони прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, а відстань від узрізу води до меж земельної ділянки становить 49,31 м. Прокурор вважає, що при винесенні рішення суд першої інстанції помилково взяв до уваги єдиний наданий представником відповідачів доказ - лист Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області № 1431/03/10-23-19 від 18 вересня 2019 року, у якому вказано, що водний об`єкт розташований поблизу спірної земельної ділянки, є правою притокою р. Вільшанка. Вказує, що прокурором було надано ряд доказів на підтвердження факту перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги, яким судом не надано належної оцінки. Зокрема, прокурор вказує, що листом № 1939/03/10-23-19 від 05 грудня 2019 року Регіональний офіс водних ресурсів у Черкаській області повідомив про відсутність визначених меж р. Вільшанка, а згідно з інформацією Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ № 742/13 від 25 листопада 2019 року, наданою на запит прокурора, лінією розмежування р. Вільшанка та Кременчуцького водосховища вважається Вільшанська дамба з насосною станцією, про що зазначено на схемі паспорта Кременчуцького водосховища. Оскільки Вільшанська дамба з насосною станцією знаходиться значно нижче спірної земельної ділянки, прокурор вважає, що дана земельна ділянка потрапляє до зони Кременчуцького водосховища і розмір прибережної захисної смуги становить 100 метрів. Також прокурор зазначає, що відповідно до статті 122 ЗК України органом, уповноваженим державною здійснювати функції розпорядника землями водного фонду у спірних правовідносинах є Черкаська ОДА. Прокурор не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості ціни позову, оскільки визначення вартості спірної земельної ділянки здійснювалось в межах досудового розслідування кримінального провадження за фактом відведення у приватну власність громадянам земельних ділянок з порушенням земельного та водного законодавства, оцінювачем ОСОБА_3 , який керувався Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Представник Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення Черкаського районного суду від 13 березня 2020 року. У відзиві вказує, що посилання прокурора на перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги є помилковим, оскільки прибережна захисна смуга не встановлена, межі даної смуги не визначені та не винесені в натуру, межі Кременчуцького водосховища не визначені та відсутнє офіційне закріплення в межах яких населених пунктів проходить Кременчуцьке водосховище. Звертає увагу, що розпорядженням Черкаської РДА № 284 від 21 жовтня 2011 року земельну ділянку площею 7 га в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту віднесено до земель сільськогосподарського призначення, а листи територіальних органів водних ресурсів не є рішеннями або нормативними документами, які встановлюють наявність або відсутність певних обставин. Вказує, що рішеннями судів встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, тому підстави для відмови у затвердженні та передачі земельної ділянки у приватну власність відсутні. Також звертає увагу на протиправність позовної вимоги про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Черкаської ОДА, оскільки згідно з чинним законодавством Черкаській ОДА не підвідомчі землі для ведення особистого селянського господарства. Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 адвокат Смаглій В.М. також подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Вказує, що спірна земельна ділянка була сформована із сільськогосподарських угідь, а не із земель водного фонду, будь-яких даних, які б вказували про фактичну наявність у складі земельної ділянки, яка підлягала відведенню ОСОБА_2 , земель водного фонду (прибережної захисної смуги) відсутні. Зазначає, що прокурор фактично не погоджуючись із розпорядженням Черкаської РДА № 284 від 21 жовтня 2011 року, вказуючи на його протиправність щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, не наводить будь-яких даних щодо оскарження цього розпорядження та/або рішень судів, прийнятих за результатом такого оскарження. Вважає, що ОСОБА_2 правомірно отримала у власність спірну земельну ділянку, що крім інших доказів також підтверджено постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки за відплатним договором. Вказує, що розпорядником земель сільськогосподарського призначення, до яких відноситься і спірна земельна ділянка, є ГУ Держгеокадастру, а не Черкаська ОДА, як вважає прокурор. Також звертає увагу на те, що ціна позову у справі визначена ФОП ОСОБА_4 , який не має статусу суб`єкта оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до Закону України «Про оцінку земель», тому не може виконувати роботи з експертної грошової оцінки земельних ділянок. Перший заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури подав додаткові пояснення до апеляційної скарги, та вказує, що розпорядженням Черкаської РДА № 284 від 21 жовтня 2011 року затверджено акт обстеження земельної ділянки загальною площею 7 га, яка відносилась до земель загального користування (штучні водосховища) в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту. Разом з тим в акті обстеження земельної ділянки площею 7 га, за рахунок якої у подальшому сформована спірна земельна ділянка, однією з умов погодження переведення спірної землі із земель загального користування (штучні водосховища) до земель загального користування (сіножаття) начальником Черкаського регіонального управління водних ресурсів вказано необхідність збереження прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, згідно ст. 88 ВК України, без зміни цільового призначення фактичних земель водного фонду та під водою. Зазначає, що приймаючи оспорюваний наказ № 23-9309/14-16-СГ від 20 вересня 2016 року, ГУ Держгеокадастру в Черкаській області зобов`язане було провести належну перевірку в частині можливості відведення у приватну власність спірної земельної ділянки, а з урахуванням відомостей про склад земель, вирішити питання про винесення в натуру меж та розмірів прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, та лише після цього безоплатно передати у приватну власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, оскільки землі, зайняті поверхневими водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об`єктами, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання. Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення із наступних підстав. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказане рішення суду не відповідає вказаним вимогам. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області № 23-2878/14-14-СГ від 22 серпня 2014 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності у власність, розташованої в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту, площею 1,000 га та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 225). 20 квітня 2015 року Управлінням Держземагентства у Черкаському районі погоджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, площею 1,0000 га та яка розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту (т. 2 а.с. 164-165). У порядку виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2016 року, якою залишено без змін постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області розглянути заяву ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, 20 вересня 2016 року Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області винесено наказ № 23-9309/14-16-СГ, яким надано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,0000 га (кадастровий номер 7124981500:01:001:2205) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту ( т. 1 а.с. 35-42, т. 2 а.с. 125-129). У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу №4122 від 04 травня 2017року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А., речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, що розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, перейшло до ОСОБА_1 , який на даний час є власником вказаної земельної ділянки (т. 1 а.с. 20-21). Пред`являючи позов, прокурор вважав, що надана у власність ОСОБА_2 та в подальшому продана нею ОСОБА_1 земельна ділянка має у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища. Суд першої інстанції вважав, що спірна земельна ділянка розташована поблизу водного об`єкту, однак, найближчим водним об`єктом до даної земельної ділянки є права притока р. Вільшанка, яка згідно положень статті 79 Водного кодексу України відноситься до малих річок, з площею водозабору 1330 км2, тому не займає прибережну захисну смугу, яка складає 25 м. Під час розгляду справи встановлено і не заперечувалось сторонами, що межі Кременчуцького водосховища та захисної чи прибережної смуги в натурі не визначені. Вирішуючи справу, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України). Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України). Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України. Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України. Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: - для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; - для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; - для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій». Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання. Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при надання земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу. Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрему, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що надані позивачем докази не є належними та допустимими, а надані позивачем листи установ чи організацій не є рішеннями компетентних органів, а фактично є документами інформативного характеру. При цьому єдиним доказом, наявним у матеріалах справи, про те, що спірна земельна ділянка розташована поблизу правої притоки р. Вільшанка, яка відповідно до ст. 79 ВК України відноситься до малих річок з площею водозабору 1330 км2, є лист-відповідь Державного агентства водних ресурсів України № 1431/03/10-23-19 від 18 вересня 2019 року (т. 1 а.с. 185). Водночас на підтвердження того, що спірна земельна ділянка частково займає прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища в матеріалах справи містяться наступні докази: -Копія Акту обстеження земельної ділянки площею 7,0 га із земель загального користування (штучне водосховище) в адмінмежах Будищенської сільської ради, за межами населеного пункту від 30 вересня 2011 року, згідно якого комісія провела обстеження вказаної земельної ділянки та вважала за доцільне перевести її до земель загального користування (сіножаті) із земель загального користування (штучні водосховища). При цьому, начальником Черкаського регіонального управління водних ресурсів було погоджено вказаний Акт, за умови збереження прибережної захисної смуги відповідно до ст. 88 ВКУ без зміни цільового призначення фактичних земель водного фонду (під водою) т. 1 а.с. 46-48; -Копія Листа-відповіді Черкаського регіонального управління водних ресурсів № 424/11 від 19 червня 2019 року про те, що відповідно до графічного відображення (т. 1 а.с. 62) водний об`єкт пов`язаний із Кременчуцьким водосховищем та має гідрологічний вилив водосховища, а тому до нього застосовуються вимоги Водного (статті 4, 85-89) та Земельного (статті 58-61) кодексів України, відповідно до яких прибережна захисна смуга складає 100 м від нормального підпірного рівня НПР 81,0 мБС (т. 1 а.с. 63); -План земельної ділянки із зображенням геодезичних обмірів спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) по визначенню геодезичних координат точок зовнішньої межі, яка розташована на відстані 100 м від лінії нормального підпірного рівня (відмітка 81,00 мБС) Кременчуцького водосховища (т. 1 а.с. 23-24). -Копія листа-відповіді Черкаського регіонального управління водних ресурсів № 621/11 від 26 вересня 2019 року, згідно якого за розрахунками під час проектування та будівництва площа Кременчуцького водосховища складає 2252 км2, будь-яка технічна документація, яка б визначала межі водосховища адміністративних одиниць населених пунктів, відсутня. Внутрішньою межею прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища є лінія нормального підпірного рівня (НПР 81,0 мБС) т. 1 а.с. 187; -Копія листа-відповіді Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ № 742/13 від 25 листопада 2019 року, у якому вказано, що до введення в експлуатацію (1975 рік) захисних споруд Вільшанського захисного масиву, під час проходження весняних повеней та літніх паводків, затоплювались значні площі земель (більше 9000 га) та ряд населених пунктів (Мошни, Байбузи, Березняки, Тубільці, Первомайське, Софіївка, Станіславчик, Хрещатик, Межиріч, Михайлівка). Після введення в експлуатацію захисних споруд (Вільшанська насосна станція з продуктивністю 40,0 м2/год, та захисна дамба довжиною 11,22 км) зазначена проблема була знята і р. Вільшанка та її заплава були відмежовані від впливу Кременчуцького водосховища. При досягненні нормального підпірного рівня водосховища (НПР) 81,0 мБС перепад відміток між р. Вільшанка в аванкамері насосної станції та Кременчуцьким водосховищем складає 1,3-1,8 м. Тобто, розмежуванням вважається Вільшанська дамба з насосною станцією, що також зазначено на схемі паспорта Кременчуцького водосховища (т. 2 а.с. 4); З наведених доказів вбачається, що розмежуванням водних об`єктів р. Вільшанка та Кременчуцького водосховища є Вільшанська дамба з насосною станцією, яка знаходиться значно нижче спірної земельної ділянки (т. 1 а.с. 62). Тому водний об`єкт, поблизу якого розташована земельна ділянка, є саме Кременчуцьким водосховищем із прибережною захисною смугою 100 м відповідно до ст. 88 Водного кодексу України. Згідно графічного зображення із зазначенням геодезичних обмірів спірної земельної ділянки остання розташована на відстані 49,31 м від лінії нормального підпірного рівня (відмітка 81,00 мБС) Кременчуцького водосховища (т. 1 а.с. 74), що є порушенням водного законодавства України. Належних доказів, крім листа-відповіді Державного агентства водних ресурсів України № 1431/03/10-23-19 від 18 вересня 2019 року, на спростування наведеної інформації відповідачами не надано. Враховуючи наведене, оцінюючи докази в сукупності, колегія суддів вважає, що прокурором доведено неправомірність надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205, загальною площею 1,0000 га, що розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, яка частково займає прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища. Крім того, колегія суддів враховує і те, що відповідно до положень статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища; водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства. Однак згідно листів-відповідей: Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації № 02/10-02-18/1558/02/10-02-17 від 04 липня 2019 року за період з 01 червня 2013 року по 04 липня 2019 року висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району з кадастровим номером 7124981500:01:001:2205 Управлінням не видавався (т. 1 а.с. 60); Державного агентства водних ресурсів України № 2257/3/4/11-19 від 19 квітня 2019 року проект землеустрою спірної земельної ділянки Держводагенством не погоджувався (т. 1 а.с.57). Отже оскільки спірна земельна ділянка відноситься до прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища та належить до водного фонду, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не був погоджений у встановленому законом порядку. Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, а саме земельною ділянкою, право власності на яку перейшло до ОСОБА_1 за відплатним договором, апеляційний суд виходить з такого. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, Європейський суд з прав людини, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю. Водночас висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки Європейський суд з прав людини рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна. У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Апеляційний суд дійшов висновку, що прийняття рішення про передання у приватну власність фізичним особам земель, що належать до водного фонду, фактично позбавляє державу можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом державної власності, позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. Правовідносини у цій справі пов`язані з вибуттям об`єкта з державної власності та становлять суспільний, публічний інтерес. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Отже, враховуючи наведене, а також встановлені судом апеляційної інстанцій обставини, колегія суддів вважає, що повернення власникові - державі в особі відповідних органів спірної земельної ділянки, яка не могла передаватися у приватну власність, є пропорційним вищевказаній легітимній меті заходом. Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц. Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, право розпорядження даною земельною ділянкою на підставі статті 122 ЗК України надано Черкаській обласній державній адміністрації. Тому позовна вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації є ефективним способом захисту порушеного права та підлягає до задоволення. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та доведеними належними доказами, а тому підлягають до повного задоволення. При вирішенні питання розподілу судових витрат, колегія суддів приймає до уваги ціну позову, визначену на підставі Звіту про незалежну оцінку майна, складеному 14 серпня 2019 року суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , у розмірі 4 444 820 грн. Так, відповідно до доданих до Звіту копій свідоцтва про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 5764 від 09 серпня 2007 року, сертифікату № 675/16 від 02 вересня 2016 року, посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ № 7423-ПК від 12 червня 2019 року, одним із напрямів оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_4 є «Оцінка об`єктів у матеріальній формі», спеціалізація 1.1 «Оцінка нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості), у тому числі земельних ділянок, та майнових прав на них» (т. 2 а.с. 91-108). Отже посилання суду першої інстанції на те, що у суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_4 відсутнє право на здійснення оцінки земельних ділянок, спростоване матеріалами справи. Крім того, колегія суддів відхиляє посилання представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвоката Смаглія В.М. на те, що відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки від 28 жовтня 2016 року, складеного Товарною біржою «Універсальна», вартість земельної ділянки становить 210000 грн, оскільки вказана оцінка була проведена у 2016 році, а позовну заяву подано у серпні 2019 року. Враховуючи наведене, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідачів слід стягнути на користь Прокуратури Черкаської області сплачений судовий збір за подання позовної заяви в сумі 68593,30 грн. та за подання апеляційної скарги в сумі 102891 грн, а всього 171484,30 грн, тобто, по 57161,43 грн з кожного. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги заступника прокурора Черкаської області, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог; визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-9309/14-16-СГ від 20 вересня 2016 року; витребування у ОСОБА_1 на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205 загальною площею 1,0000 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту. Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задовольнити. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-9309/14-16-СГ від 20 вересня 2016 року, яким відведено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205 загальною площею 1,0000 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту. Витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 7124981500:01:001:2205 загальною площею 1,0000 га, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь прокуратури Черкаської області сплачений судовий збір по 57 161 грн. 43 коп. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 та пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України. Судді Повний текст постанови складений 27 липня 2020 року.