Постанова 4807 № 337/1828/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 33/807/489/20 Головуючий в 1-й інстанції - Бредун Д.С. Єдиний унікальний №337/1828/20 Доповідач в 2-й інстанції - Фомін В.А. Категорія - ст.130 ч.1 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Фомін В.А., за участю особи, що притягнута до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2020 року стосовно нього, в с т а н о в и в: постановою судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2020 року до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Роздол Михайлівського району Запорізької області, громадянина України, працюючого водієм ПрАТП «ЗАТП 12329», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , із застосуванням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 10200 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Також постановлено стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 420,40 гривень. Як зазначено в постанові, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення та матеріалів справи 30.04.2020 року о 20:26 годині по вул. Маршала Судця, 1 у м. Запоріжжі водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «GEELY JL 7162 МК», д/н НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів, - однак від проходження огляду на стан акогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціального технічного приладу «DRAGER» та в медичному закладі відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на незаконність постанови суду, яка підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що він повністю визнав свою провину, щиро розкаявся у вчиненому правопорушенні, працюючи водієм, жодного протоколу відносно нього складено не було. Наявність у нього посвідчення водія дає йому єдине джерело доходу. На теперішній час його жінка тимчасово не працює, частково на його утриманні знаходяться батьки пенсіонери, а позбавлення права керування призведе до втрати єдиного в його родині заробітку. Враховуючи викладене, просить скасувати постанову районного суду, постановити нову постанову, якою звільнити його від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд трудового колективу ПрАТП «ЗАТП 12329». Заслухавши в судовому засіданні ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив постанову судді скасувати та звільнити його від адміністративної відповідальності, перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з наступним. Висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими. В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 провину свою визнав та підтвердив викладені у протоколі обставини. Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 також визнав свою провину та просив звільнити його від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд трудового колективу ПрАТП «ЗАТП 12329». З матеріалів справи вбачається, що вина ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення підтверджується відомостями, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 №266317 від 30 квітня 2020 року, зі змістом якого ОСОБА_1 ознайомився, йому роз`ясненні права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України, і ст.268 КУпАП, від отримання копії протоколу та його підпису відмовився (а.с.1); актом огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів та направленням на огляд водія до КУ «ЗОКНД» ЗОР з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного, чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 30 квітня 2020 року (а.с.3, 7); письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які підтвердили факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння (а.с.5-6); відеозаписом, який міститься на доданому до матеріалів справи оптичному носії DVD-R, на якому зафіксовані обставини події від 30.04.2020 року. Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини справи, є безпідставними, оскільки у судовому засіданні суд дослідив всі докази, які наявні в матеріалах справи, надав їм належну оцінку, та дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Диспозицією ст.130 КУпАП, окрім іншого, передбачена відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Факт керування ОСОБА_4 транспортним засобом і факт його відмови від проходження огляду на стан сп`яніння підтверджений наявними і дослідженими в судовому засіданні доказами. Тим більше, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, є порушенням пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, та окремим (самостійним) складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Під час перевірки апеляційним судом матеріалів справи будь-яких істотних порушень допущених при їх складанні не встановлено. Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 №266317 від 30 квітня 2020 року відносно ОСОБА_1 містить всі необхідні відомості, передбачені ст.256 КУпАП, та Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом МВС №1395 від 07 листопада 2015 року. З зазначеним протоколом ОСОБА_1 був ознайомлений, однак відмовився від отримання копії та підпису протоколу. Крім того, зауважень до протоколу від ОСОБА_1 під час його складання не надходило. Також не надходило від останнього будь-яких зауважень під час огляду, що підтверджується відеозаписом, з якого вбачається, що останній відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та у закладі охорони здоров`я у присутності двох свідків. Викладений в постанові суду першої інстанції висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним і обґрунтованим, повністю узгодженим із наявними в матеріалах справи доказами, об`єктивність яких у апеляційного суду сумнівів не викликає, а також не посилається на це і ОСОБА_1 в апеляційній скарзі. Що стосується доводів апелянта про те, що суд безпідставно відмовився від розгляду письмового клопотання трудового колективу про передачу їм матеріалів з метою застосування заходів громадського впливу, то вони є неспроможними з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Нормами ст.21 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, крім посадової особи, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу. Положення зазначеної статті відображають принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, який обирається для правопорушника, меті адміністративній відповідальності. Він передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей правопорушника та характеру і обставин вчинення проступку, так і можливість пом`якшення і навіть відмови держави від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом. Проте, звільнення від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів справи на розгляд трудового колективу для застосування заходів громадського впливу, передбачене ст.21 КУпАП, є правом, а не обов`язком суду і застосовується лише в сукупності усіх з`ясованих фактів, що дозволяють вирішити питання про доцільність звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності. Відповідно до ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Згідно із ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі. Відповідно до постанови суду, при накладенні стягнення у вигляді штрафу в розмірі 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік судом було враховано особу винного, ступінь його вини, який визнав свою вину повністю в керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Також суд апеляційної інстанції враховує, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, є одним з найнебезпечніших і найважчих правопорушень з адміністративних правопорушень на транспорті, оскільки транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки і керування ним в стані сп`яніння є небезпечним як для самої особи - водія, так і для інших учасників дорожнього руху. Твердження апелянта щодо не врахування судом першої інстанції того, що він визнав свою вину повністю, щиро розкаявся, працює водієм та є єдиним годувальником у родині, не є слушним, оскільки вказані обставини не спростовують вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, і такий вид стягнення як штраф із позбавленням права керування транспортним засобом є ефективним та достатнім для запобігання вчиненню нових правопорушень. Такий висновок суду відповідає меті застосування стягнення, якою є виховання особи, яка вчинила правопорушення, та запобігання вчинення нею нових правопорушень, що враховує характер вчиненого правопорушення, ступінь вини особи. Наведені в апеляційній скарзі обставини щодо наявності у ОСОБА_1 позитивної характеристики, а також те, що посвідчення водія дає йому єдине джерело доходу хоча і підтверджується матеріалами справи, але вчинене ОСОБА_1 правопорушення є одним із найнебезпечніших правопорушень в сфері безпеки дорожнього руху і найгрубішим порушенням порядку користування правом керування транспортними засобами та становить велику суспільну небезпеку. В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Таким чином, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для звільнення від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд трудового колективу, суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортним засобам, відповідно до вимог ст.ст.33-36 КУпАП. При цьому, санкція ч.1 ст.130 КУпАП не містить альтернативних видів та меж адміністративного стягнення, а визначена правопорушнику міра відповідальності за вчинене ним порушення правил дорожнього руху за своїм видом та розміром є законною і обґрунтованою, а також відповідає меті стягнення - виховання особи, яка його вчинила, та запобіганню вчиненню нових правопорушень, як це передбачено ст.23 КУпАП. Істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено. Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2020 року, якою до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, притягнуто ОСОБА_1 , із застосуванням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 10200 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, залишити без змін. Постанова Запорізького апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.А. Фомін Дата документу Справа № 337/1828/20