Постанова 4857 № 380/2419/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/2419/20 пров. № А/857/7912/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Шинкар Т.І., Мікули О.І., за участі секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року (головуючого судді Коморного О.І. ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/2419/20 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 25.03.2020 звернувся в суд з позовом до Прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо неналежного реагування на порушення законодавства під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 13.05.2019 року, що виразилося у відповіді від 05.06.2019 року та від 04.03.2020 року, зобов`язати відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13.05.2019 року стосовно належного реагування на порушення чинного законодавства з урахуванням висновків суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року задоволено позов. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Прокуратура Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В апеляційних вимог покликається на те, що відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» відповідачем було надано відповідь на звернення ОСОБА_1 . Прокуратура в межах своїх повноважень, з урахуванням опрацьованих матеріалів, у тому числі й за зверненнями громадян, уповноважена на власний розсуд приймати рішення щодо вжиття заходів представницького характеру, у передбачених законом випадках. Також зазначає, що під час розгляду звернення ОСОБА_1 прокуратурою не допущено порушень, оскільки підстави для представництва інтересів держави в суді були відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся 13.05.2019 із заявою до Прокуратури Харківської області вказуючи про те, що Харківська міська рада керуючись Законом України «Про засади державної мовної політики» ухвалила рішення №788/12 від 20.08.2012 «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в місті Харкові», в пункті першому резолютивної частини якого вирішила констатувати, що російська мова у місті Харкові є регіональною мовою. Повідомив, що Рішенням Конституційного Суду №2-р/2018 від 28.02.2018, Закон України «Про засади державної мовної політики» визнано таким, що не відповідає Конституції України. Зазначив, що станом на 01.03.2018, рішення що прийняті задля реалізації вказаного Закону мають бути скасовані, оскільки відсутні будь-які правові підстави для функціонування таких регіональних підзаконних нормативно-правових актів. Просив підготувати позови щодо скасування вищезазначеного рішення Харківської міської ради (аркуші справи 8-10). Прокуратурою Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 05.06.2019 заявникові надано відповідь за №04-20-3541-19 про відсутність у зверненні конкретних фактів, які свідчать про порушення або загрозу порушення інтересів держави щодо звернення до суду з позовом про скасування рішення Харківської міської ради від 20.08.2012 № 788/12 «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в м. Харкові» (аркуш справи 20). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано розглянути місцеву прокуратуру звернення останнього від 13.05.2019 у відповідності з Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР та Інструкцією про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України від 20.12.2017 № 357 (аркуші справи 32-42). На виконання вказаного рішення місцевою прокуратурою 04.03.2020 ОСОБА_1 направлено відповідь №04-20-3541-20 про те, що у зверненні від 13.05.2019 не містилось достатніх доказів про порушення або загрозу порушення інтересів держави (аркуш справи 21). Враховуючи те, що у Прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1, на думку позивача, не було законних підстав для відмови у розгляді питань поставлених у заяві, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за наслідками розгляду заяви, суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне рішення, в той час, як відповідач протиправно направив позивачу відповідь у формі листа із змісту якого вбачається, що відповідачем повно та ґрунтовно не досліджено суті звернення та не вирішено питань викладених у поданій заяві. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом. Відповідно до статті 40 Конституції України кожна особа має право направляти письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР). Статтею 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності державних органів чи посадових осіб. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням щодо реалізації законних прав та інтересів або повідомлення про порушення законодавства чи недоліки в діяльності органів чи установ, до яких ви звертаєтесь. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Частиною 1 статті 14 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду. Згідно з статтею 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Крім того, варто зазначити, що наказом Генеральної прокуратури України від 20.12.2017 № 357, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.01.2018 за № 65/31517, затверджено Інструкцію про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України (далі - Інструкція №357). Дану Інструкцію розроблено відповідно до статті 40 Конституції України, Законів України «Про прокуратуру», «Про звернення громадян», «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про статус депутатів місцевих рад», Указу Президента України від 07 лютого 2008 року № 109 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», інших нормативно-правових актів з питань звернень громадян. Інструкція №357 визначає порядок розгляду звернень громадян, запитів і звернень народних депутатів України, комітетів Верховної Ради України, депутатів місцевих рад (далі - звернення і запити), строки їх розгляду, а також основні вимоги до організації і проведення особистого прийому громадян у Генеральній прокуратурі України, у тому числі у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, регіональних, місцевих та військових прокуратурах (далі - органи прокуратури) (пункт 1 розділу І). Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції №357 встановлює, що звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №357 усі звернення та запити, що надійшли до органів прокуратури, підлягають попередньому розгляду. Попередній розгляд передбачає ознайомлення зі змістом звернень та запитів, перевірку правильності оформлення та належності порушених у них питань до компетенції прокуратури. Відповідно до пункту 10 розділу ІІІ Інструкції №357 за результатами попереднього розгляду щодо кожного звернення і запиту визначеними у пункті 9 цього розділу особами у межах повноважень приймається одне з таких рішень: передання для розгляду керівнику органу прокуратури або його заступнику відповідно до розподілу обов`язків; передання для розгляду відповідному структурному підрозділу Генеральної прокуратури України або регіональної чи місцевої прокуратури, прокурору органу прокуратури; направлення за територіальністю та/або належністю; повернення заявнику з наданням відповідних роз`яснень; залишення без розгляду за наявності підстав, визначених статтею 8 Закону України «Про звернення громадян». Згідно з пунктом 1 розділу IV Інструкції №357 звернення громадян вирішуються у строк не більше одного місяця від дня надходження до прокуратури. Звернення, що не потребують додаткового вивчення і перевірки, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів, якщо інший строк не встановлено спеціальним законом. Відповідно до пункту 7 розділу V Інструкції №357 за результатами розгляду звернень приймається одне з таких рішень: задоволено - наведені у зверненні доводи визнано обґрунтованими і за результатами вжито заходів до поновлення прав і законних інтересів заявника (прийнято відповідне процесуальне рішення за результатами вирішення скарги на дії, рішення слідчого або прокурора; пред`явлено позов; здійснено вступ у справу, порушену за позовами інших осіб; внесено апеляційну, касаційну скарги або заяву про перегляд судового рішення; надано письмову вказівку відповідно до статті 26 Закону України «Про прокуратуру»); відмовлено у задоволенні (відхилено) - вимоги заявника, викладені у зверненні, визнано необґрунтованими; роз`яснено - надано роз`яснення щодо компетенції органів прокуратури, вимог законодавства. Так, відповідно до пункту 8 розділу V Інструкції №357 звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі порушені у ньому питання, заявнику надано відповідь. Відповідно до пункту 9 розділу V Інструкції №357 відповідь за результатами вирішення звернення надається тим органом прокуратури, якому його надіслано і до компетенції якого належить вирішення порушених у ньому питань. Згідно заяви ОСОБА_1 він звертався з проханням підготувати позови, щодо скасування рішення органу місцевого самоврядування в порядку ст.264 КАС України прийнятих на основі Закону України «Про засади державної мовної політики». 03.07.2012 Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про засади державної мовної політики», в ст. 5 якого зазначено, що державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини. 28.02.2018 Конституційним Судом України, у справі №1-1/2018, Закон України «Про засади державної мовної політики» визнано таким, що не відповідає Конституції України. Відповідно до статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Тобто, закони та/або інші акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням. Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Частиною десятою статті 95 Закону № 280/97-ВР передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Згідно частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. З сукупного аналізу вищезазначених норм законодавства можна дійти висновку, що прокурор може звертатися до суду у разі виявлення порушення закону з вимогою (вимогами) щодо, зокрема - скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом. Згідно рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Також, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти «орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади». У розумінні статті 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Водночас, частинами 4-5 статті 53 КАС України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. З сукупного аналізу вищезазначених норм законодавства, прокурор може звертатися до суду у разі виявлення порушення закону з вимогою (вимогами) щодо, зокрема - скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом. Позивач, ОСОБА_1 звернувся із заявою до прокуратури Харківської області, в якій вказав, що рішення Харківської міської ради, яке було прийняте для реалізації Закону України «Про засади державної мовної політики» діє всупереч тому, що сам закон визнано неконституційним та навів положення законодавства, які вказують на протиправність існування таких локальних нормативно-правових актів та законодавчо встановлені способи скасування таких органами прокуратури. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано розглянути місцеву прокуратуру звернення останнього від 13.05.2019 у відповідності з Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР та Інструкцією про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України від 20.12.2017 № 357 (аркуші справи 32-42). Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Колегія суддів вважає, що вище наведені норми законодавства спростовують апеляційні доводи відповідача серед яких також вказується, що прокурором дотримано норми Закону України «Про звернення громадян» і надана відповідь на виконання рішення суду, також прокурор є незалежним від будь якого впливу згідно Закону України «Про прокуратуру», а «інтереси держави» є оціночним поняттям. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно до неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше. Наявність «законних очікувань (яку в кожному окремому випадку встановлює Суд) є передумовою для відповідного захисту. В свою чергу, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (sufficientlegalbasis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду. Принцип верховенства права у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (№ 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права. Крім того, суд зазначає, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон України «Про звернення громадян» і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому зазначають заходи, вжиті в межах компетенції відповідного органу для захисту конституційних прав громадян. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідачем не надано належних доказів на спростування заявлених позивачем вимог та не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом першої інстанції, а тому мотивація, яка наведена у апеляційній скарзі, не дає адміністративному суду апеляційної інстанції підстави для постановлення висновків, які спростовують правову позицію суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 - залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року у справі №380/2419/20- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Т.І. Шинкар О.І. Мікула Повний текст постанови складено 27.07.2020