Окрема думка КГС ВС № 910/7186/19

ОКРЕМА ДУМКА 20 липня 2020 року м. Київ Справа № 910/7186/19 Судді Верховного Суду Вронської Г.О. у справі №910/7186/19 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" про відшкодування шкоди у розмірі 19 827 913 290,22 грн.

1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (далі - Відповідачі) про стягнення солідарно з Відповідачів шкоди в розмірі 19827913290,22 грн.

2. Позов мотивований тим, що за результатами перевірок Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" (далі - Банк) у особі керівництва з 2012 року порушувало нормативно-правові акти Національного банку України, неналежно виконувало вимоги Програми фінансового оздоровлення Банку, не вживало належних заходів з приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства України, що призвело до віднесення Банку до категорії неплатоспроможних. Власники істотної участі не вжили невідкладних, своєчасних та достатніх заходів з фінансової підтримки Банку для покращення фінансового стану, приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства України.

3. На думку Фонду, основні проблеми з ліквідністю Банку виникли у зв`язку з проведенням невиваженої політики з управління активами, їх низької (негативно класифікованої) якості, ризиковими вкладеннями в активні операції без належного забезпечення. Фонд посилається на те, що Банк продовжував кредитування позичальників всупереч обмеженням, встановленим Національним банком України, зокрема постановою правління №692/БТ від 30.10.2014; керівництво Банку свідомо приховувало від державного регулятора дійсний (фактичний) фінансовий стан Банку, ігнорувало ризики, пов`язані з діяльністю Банку, не розробило ефективної системи управління ризиками, що поставило під загрозу виконання зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами Банку.

4. Зокрема, Відповідачі як пов`язані з Банком особи (керівники Банку, члени комітетів правління Банку, особи, які мають істотну участь у Банку) допустили вчинення Банком протягом 2012-2014 років кредитування за 12 кредитними операціями, які є збитковими та направлені на виведення коштів Банку і задоволення потреб групи компаній, пов`язаних з керівниками та власниками істотної участі Банку.

5. При цьому Фонд вважає, що оскільки відповідно до реєстру акцептованих вимог кредиторів розмір зобов`язань Банку перевищує оціночну (ринкову) вартість ліквідаційної маси Банку (недостатність майна Банку на суму 36556260053,67 грн), то відповідачі згідно з вимогами частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частини 11 статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 1190 Цивільного кодексу України, статті 89 Господарського кодексу України мають нести солідарну відповідальність за завдану шкоду.

6. Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.09.2019, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019, позовну заяву залишив без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки після відкриття провадження судом було з`ясовано, що позивач порушив правила об`єднання позовних вимог.

7. Судові рішення мотивовані тим, що вимоги про стягнення шкоди у конкретно визначеному позивачем за кожним окремим кредитним договором розмірі є самостійними вимогами, які не пов`язані ні підставами виникнення, ні поданими доказами та не є основними і похідними одна від одної, оскільки задоволення одних не залежить задоволення інших. Кожна кредитна операція є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення у сторін цього правовідношення цивільних прав і обов`язків; у випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідного кредитного договору, так і при його виконанні, вони утворюють окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризується самостійними цивільно-правовими наслідками.

8. На думку судів першої та апеляційної інстанцій, критерії пов`язаності позичальників між собою та схожості переважної більшості забезпечень цих кредитів, що наводить Позивач в обґрунтування об`єднання вимог в одному позові, не є достатніми для застосування правил об`єднання позовів у розумінні статті 173 Господарського процесуального кодексу України.

9. За висновком судів, Позивач навів обставини видачі кредитних коштів за договорами кредитної лінії із визначенням групи пов`язаних осіб, які приймали участь у прийнятті рішень щодо вчинення конкретної кредитної операції, тобто визначив окремий суб`єктний склад за кожною кредитною операцією, зазначив різні суми завданої шкоди за кожною із кредитних операцій, навів різні обставини із наданням доказів, на підставі яких пред`явлені грошові вимоги про стягнення коштів у відповідних розмірах.

10. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що об`єднання позовних вимог може мати негативні наслідки, сумісний їх розгляд розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи, тоді як об`єднання позовів є правом, а не обов`язком суду.

11. При цьому суди послались на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 15.02.2019 у справі №910/11811/18 та від 25.07.2019 у справі №916/2733/18.

12. Фонд подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а позовну заяву передати на розгляд Господарського суду міста Києва.

13. Касаційна скарга мотивована посиланням на неправильне застосування судами положень статей 11, 543, 1166, 1190 Цивільного кодексу України, статті 42 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та порушення норм частини 1 статті 5, статті 14, частин 1, 2 та 6 статті 173, частини 1 статті 174, пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

14. Зокрема, Фонд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили предмет доказування у справі та характер спірних правовідносин, які виникли не у зв`язку з укладенням та/або виконанням кредитних договорів/договорів майнової поруки, а внаслідок позадоговірних (деліктних) зобов`язань Відповідачів перед Банком щодо здійснення протиправлної діяльності, яка суперечила інтересам Банку і його кредиторів та призвела до заподіяння збитків неплатоспроможному банку.

15. На думку Фонду, предметом доказування у цій справі є оцінка актів органів суб`єкта господарювання (спостережної ради/кредитного комітету Банку), їх посадових і службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності. Оскільки протиправність дій та рішень керівників Банку, членів колегіальних органів Банку призвела до погіршення його фінансового становища та подальшої неплатоспроможності, внаслідок чого Банку та його кредиторам заподіяна майнова шкода, то Фонд як спеціальний суб`єкт згідно з частиною 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наділений процесуальною можливістю звернутися до суду з позовом до пов`язаних з Банком осіб про повне відшкодування такої шкоди. Зазначене право реалізоване Фондом відповідно до приписів частини 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

16. Фонд зауважує, що предметом спору в цій справі є відшкодування шкоди, заподіяної Банку і його кредиторам спільними діями та рішеннями пов`язаних з Банком осіб: головою (власником істотної участі) та членами спостережної ради, головою та членами кредитного комітету, внаслідок проведення діяльності шляхом здійснення активних операцій з кредитування позичальників та надання Банком майнової поруки з надмірною концентрацією, без належного забезпечення, спрямованих на задоволення інтересів власника істотної участі Банку, що свідчило про штучність таких операцій.

17. Водночас Фонд зазначає, що він пред`явив до господарських судів позовні заяви про відшкодування шкоди щодо 25 неплатоспроможних банків одночасно за кількома епізодами (кілька фактів/операцій, що призвели до заподіяння збитків банкам та їх кредиторам, заявлених в одному позові). І такі позовні вимоги в справах №910/11027/18, №910/11371/18, №910/12803/18, №922/2860/18 розглянуті Господарським судом міста Києва по суті з прийняттям відповідних судових рішень у подібних правовідносинах.

18. Банк подав заяву про приєднання до касаційної скарги Фонду.

19. Ухвалою Верховного Суду від 27.05.2020 справа разом із касаційною скаргою Фонду, до якої приєднався Банк, передана на розгляд палати щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, раніше висловлених колегією суддів з цієї ж палати у постанові від 25.07.2019 №916/2733/18, щодо застосування норми права (частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України) у подібних правовідносинах.

20. Зазначена ухвала мотивована тим, що якщо кредитор (позивач у справі) у позові заявляє одну вимогу до всіх відповідачів як солідарних божників, то має місце процесуальна співучасть (предметом спору є спільні обов`язки відповідачів), і наявність тільки однієї вимоги виключає можливість порушення правил об`єднання позовних вимог в одній позовній заяві. Колегія суддів вважала, що у справі має місце обов`язкова процесуальна співучасть, що обумовлено матеріально-правовою вимогою заінтересованої особи (позивача у справі) до кількох боржників та природою солідарного обов`язку, а не об`єднання позовних вимог, що виключає висновок про порушення правил об`єднання позовних вимог в одній позовній заяві.

21. Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2020 справа разом із касаційною скаргою Фонду, до якої приєднався Банк, передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у пункті 21 раніше ухваленої постанови від 19.02.2020 у справі № 911/584/19 (колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду), зокрема, що наслідком виявлення судом першої інстанції на стадії підготовчого засідання невідповідності позовної заяви вимогам статті 173 Господарського процесуального кодексу України є залишення такої заяви без руху з наданням позивачу строку для усунення відповідного недоліку.

22. У зазначеній ухвалі від 20.07.2020 суд касаційної інстанції, зокрема, дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновку Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №916/2733/18 щодо застосування частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України в подібних правовідносинах. При цьому суд виходив з того, що у справі, яка переглядається, після відкриття провадження, але до початку розгляду справи по суті судом було встановлено, що позов подано без додержання вимог, викладених у частині 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України.

23. Відповідно до частини 3 статті 34 Господарського процесуального кодексу України вважаю за необхідне викласти свою окрему думку, оскільки не погоджуюсь з викладеним в ухвалі Верховного Суду від 20.07.2020 висновком про те, що позовна заява Фонду в цій справі подана без додержання вимог, викладених у частині 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

24. Виходячи з закріпленого в статті 14 Господарського процесуального кодексу України принципу диспозитивності господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. […] Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

25. Згідно з положеннями статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування; позовна заява повинна містити, зокрема: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

26. При цьому позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки (ст. 47 Господарського процесуального кодексу України).

27. Зокрема, частина 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

28. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права (пункт 17 постанови Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/18).

29. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

30. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України).

31. Водночас особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим; за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 Цивільного кодексу України).

32. Особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов`язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого.

33. Так, відповідно до частини 2 статті 89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

34. Зокрема, керівники банку [голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер банку та його заступники] несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною (ст. 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

35. Крім того, частина 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду.

36. Я погоджуюся з твердженнями, наведеними в ухвалі Верховного Суду від 27.05.2020 у цій справі, що процесуальна співучасть та об`єднання позовних вимог - це самостійні процесуальні інститути. Водночас об`єднання кількох позовних вимог в одній позовній заяві не завжди має наслідком виникнення співучасті, і навпаки. Якщо кредитор (позивач у справі) у позові заявляє одну вимогу до всіх відповідачів як солідарних божників, то має місце процесуальна співучасть (предметом спору є спільні обов`язки відповідачів).

37. З огляду на зміст позовних вимог та викладеного в позовній заяві їх обґрунтування, у цій справі Фонд заявив одну вимогу до кількох відповідачів про стягнення з них солідарно шкоди. За доводами Фонду, спірна шкода заподіяна Банку сукупними діями Відповідачів, які призвели до віднесення Банку до категорії неплатоспроможних. Такі дії полягали у проведенні невиваженої політики з управління активами, їх низької (негативно класифікованої) якості, ризикових вкладеннях у активні операції без належного забезпечення, продовженні кредитування позичальників всупереч обмеженням, встановленим Національним банком України, ігноруванні ризиків, пов`язаних з діяльністю Банку, виведенні коштів Банку, задоволенні потреб групи компаній, пов`язаних з керівниками та власниками істотної участі Банку, тощо.

38. Тобто склад цивільного правопорушення, у зв`язку з вчиненням якого Фонд звернувся з позовом у цій справі, утворюють не обставини укладення чи виконання кожного із перелічених у позовній заяві договорів окремо, а визначена в позовній заяві діяльність Відповідачів у цілому як сукупність відповідних дій, прийнятих рішень тощо в їх системному взаємозв`язку.

39. Відтак поділ заявленої Фондом позовної вимоги на частини відповідно до кількості договорів, на укладення яких посилається Фонд, може утруднити доведення факту вчинення порушень Відповідачами. Адже безпосередні обставини укладення та виконання окремого договору (без урахування обставин укладення та виконання інших договорів, пов`язаності контрагентів за цими договорами тощо) не завжди можуть бути достатньою підставою для висновку про проведення керівництвом Банку необачної політики та виведення коштів Банку, тоді як оцінка обставин укладення та виконання інших договорів у такому випадку виходитиме за межі позовних вимог у цій справі.

40. Фонд у касаційній скарзі слушно наголошує, що предметом доказування у цій справі є оцінка актів органів, посадових і службових осіб Банку, адже спірні правовідносини виникли не у зв`язку з укладенням та/або виконанням кредитних договорів та договорів майнової поруки, а внаслідок протиправної діяльності Відповідачів, яка суперечила інтересам Банку і його кредиторів, призвела до заподіяння збитків.

41. Звертаючись з позовом у справі, Фонд відповідно до принципу диспозитивності господарського судочинства самостійно визначив зміст порушення права, за захистом якого він звернувся до суду. З огляду на викладені Фондом у позовній заяві вимоги щодо предмету спору та їх обґрунтування, у цій справі має місце обов`язкова процесуальна співучасть, обумовлена матеріально-правовою вимогою заінтересованої особи (позивача у справі) до кількох боржників та природою солідарного обов`язку, а не об`єднання позовних вимог, що виключає висновок про порушення правил об`єднання позовних вимог в одній позовній заяві.

42. У зв`язку з викладеним я не вбачаю необхідності під час розгляду даної справи відступати від висновку щодо порядку застосування пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у пункті 21 постанови від 19.02.2020 у справі № 911/584/19. Адже в суду першої інстанції в справі, що розглядається, взагалі не було підстав для застосування наведеної процесуальної норми, зважаючи на відсутність порушення Фондом вимог, встановлених частиною 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України. І висновок про те, що наслідком виявлення судом першої інстанції на стадії підготовчого засідання невідповідності позовної заяви вимогам статті 173 Господарського процесуального кодексу України є залишення такої заяви без руху з наданням позивачу строку для усунення відповідного недоліку, не має значення для перегляду оскаржуваних ухвали та постанови у цій справі.

43. Водночас я вважаю за необхідне відступити від викладеного в постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №916/2733/18 висновку про те, що критерії пов`язаності позичальників між собою та схожості переважної більшості забезпечень цих кредитів, що наводить позивач в обґрунтування об`єднання вимог в одному позові, не є достатніми для застосування правил об`єднання позовів у розумінні статті 173 Господарського процесуального кодексу України. Адже при наданні оцінки дотриманню позивачем правил об`єднання позовів у подібних правовідносинах судам слід враховувати не лише наявність чи відсутність посилання позивача на певну кількість правочинів, а й наявність чи відсутність обґрунтування такого взаємозв`язку між відповідними правочинами, який може свідчити про системність зазначених позивачем протиправних дій відповідачів та/або отримання ними, зокрема опосередкованої, майнової вигоди від вчинення саме низки відповідних правочинів з урахуванням пов`язаності контрагентів, забезпечення тощо.

44. Отже, на мою думку, касаційна скарга Фонду в цій справі підлягала задоволенню, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню як такі, що прийняті при неправильному застосуванні норм процесуального права та ґрунтуються на хибному висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду. Справу необхідно було направити на розгляд до суду першої інстанції з метою справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення відповідного спору на виконання завдання господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суддя Г. Вронська