Постанова 4817 № 607/9016/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/9016/20Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 33/817/274/20 Доповідач - Лекан І.Є. Категорія - ч.1 ст.173-2 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 липня 2020 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Лекан І.Є. за участю ОСОБА_1 , адвоката Бакальця І .Г., адвоката Гриців О.Я., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Гриців О.Я. в інтересах ОСОБА_3 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2020 року,- встановила: Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільскої області від 16 червня 2020 року провадження в адміністративній справі про адміністративне правопопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 04 травня 2020 року ОСОБА_1 04 травня 2020 року близько 21 год. 30 хв. в стані алкогольного сп`яніння за адресою АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство економічного характеру щодо сина ОСОБА_4 , а саме умисно позбавив їжі, закривши його вдома, виражався нецензурними словами в присутності дитини внаслідок чого могла бути завдана психологічна шкода його здоров`ю, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП. В апеляційній скарзі адвокат Гриців О.Я., яка діє в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2020 року та притягнути до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у зв`язку із наявністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Вважає, що суд першої інстанції не вжив належних засходів для всебічного, повного розгляду справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого прийняв незаконне та необґрунтоване рішення у справі. Посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, як належні та допустимі докази у справі на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, пояснення ОСОБА_3 від 03.05.2020 року та рапорти поліцейських від 03.05. та 04.05.2020 року, чим допустив неповноту та однобічність судового розгляду. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши адвоката Гриців О.Я., яка підтримала подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити, пояснення ОСОБА_1 , адвоката Бакальця І.Г., які заперечили апеляційну скаргу, вважають постанову суду законною та обґрунтованою, просять його залишити без змін, приходжу до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Пунктом 4 ч.1 ст.3 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Висновки суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства економічного характеру щодо свого малолітнього сина за обставин, встановлених у постанові суду, є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи. Так, в протоколі про адміністративне правопорушення від 04 травня 2020 року серії АПР18 №712151 зазначено, що ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння вчинив домашнє насильство економічного характеру щодо сина ОСОБА_4 , а саме умисно позбавив їжі, закривши його вдома, виражався нецензурними словами в присутності дитини внаслідок чого могла бути завдана психологічна шкода його здоров`ю. Судом першої інстанції вірно встановлено, що викладені у протоколі обставини, не підтверджуються належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи. Зокрема, в суді першої інстанції ОСОБА_3 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року малолітній син пішов до батька, який перебував у стані алкогольного сп`яніння. Ввечері, прийшовши до його квартири та постукавши в двері, ОСОБА_1 відчинив, однак її не впустив до житла. Вказала, що викликала поліцію, стукали у двері, але ОСОБА_1 не відчинив. На наступний день близько 20 год. вона знову прийшла до квартири, стукала в двері, але ніхто не відчинив. Коли приїхала поліція двері зламали і зайшли у помешкання. Зі слів малолітнього сина їй відомо, що син їв за весь цей час одне яйце. Пояснила, що тепер син боїться вийти на вулицю, оскільки боїться батька. Як пояснив в суді першої інстанції ОСОБА_1 , 03 травня 2020 року син добровільно пішов разом з ним, він годував сина, нецензурних слів в присутності дитини не висловлював. 03-04 травня спілкувався з дружиною, сказав їй, що син не хоче йти від нього. 04 травня він чув стукіт в двері, проте син просив не відчиняти, оскільки не хотів іти до матері. Через деякий час двері вибили та в його квартиру забігли поліцейські, повалили його на землю, наділи кайданки та повезли на якусь заправку, де відпустили. Коли повернувся додому, то побачив, що з його квартири вивозять меблі. Таким чином, в матеріалах справи наявні протилежні пояснення сторін конфлікту, які є взаємовиключаючими. Відповідно до рапортів поліцейських, які долучені до матеріалів справи вбачається, що останні отримали повідомлення від ОСОБА_3 про те, що її колишній чоловік в нетверезому стані забрав дев`ятирічну дитину, зачинився в квартирі та її не впускає. Зазначені рапорти містять повідомлення про виклик на правопорушення, однак в них відсутні будь-які дані про вчинення вміненого ОСОБА_1 правопорушення. Інших доказів, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 щодо сина домашнього насильства економічного характеру в матеріалах справи - немає. Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами. Згідно з ч.2 ст.251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. При цьому, державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки доказування є правом особи, а не її юридичним обов`язком. Таким чином, за відсутності доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, окрім пояснень ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства економічного характеру щодо малолітнього сина ОСОБА_4 . Враховуючи вищевикладене, постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, підстав для притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП немає. На підставі наведеного, керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу адвоката Гриців О.Я. в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2020 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя