Постанова 4812 № 487/8261/19

24.07.20 22-ц/812/1215/20 Єдиний унікальний номер судової справи 487/8261/19 Номер провадження 22-ц/812/1215/20 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 24 липня 2020 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Богуславською О.М., за участі: позивача ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Заводським районним судом міста Миколаєва 26 травня 2020 року, під головуванням судді Нікітіна Д.Г., в приміщені цього ж суду о 15 год. 01 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, УСТАНОВИЛА: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал» (далі ТОВ «Сісайд Термінал») про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 08 липня 2016 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду складача поїздів у ТОВ «Сісайд Термінал». 17 вересня 2019 року керівництвом видано наказ про направлення позивача на позаплановий медичний огляд. На виконання вказаного наказу позивач в період з 18 вересня 2019 року по 20 вересня 2019 року пройшов медичну комісію та отримав висновок про придатність до роботи складачем поїздів. Вказаний висновок про проходження медичного огляду позивач надав до відділу кадрів підприємства 20 вересня 2019 року. Цього ж дня позивачу вручено для ознайомлення наказ за №122/ОДа про відсторонення його від роботи до 23 вересня 2019 року. 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 продемонстровано наказ про звільнення його з посади складача поїздів, підпис на якому останній відмовився поставити та копію вказаного наказу йому не надано. В подальшому, 30 вересня 2019 року, позивач отримав копію оскаржуваного наказу за №232/ОС від 25 вересня 2019 року про припинення трудового договору. Разом з тим, ОСОБА_1 вважає наказ про його звільнення незаконним, оскільки викладені в ньому відомості не відповідають дійсності. Вважає, що в його діях відсутні ознаки систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку, як зазначено в наказі про звільнення, а тому у відповідача були відсутні підстави для його звільнення з роботи. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконним наказ ТОВ «Сісайд Термінал» за №232/ОС від 25 вересня 2019 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 та поновити його на посаді складача поїздів у вказаному товаристві. Також позивач просив суд поновити строк на звернення до суду із даним позовом, оскільки вважав, що його пропущено з поважних причин. Так останній стверджував, що наказ про припинення трудового договору за №232/ОС від 25 вересня 2019 року отримано ним 30 вересня 2019 року. Зі змісту наказу вбачається, що підставою звільнення зазначено акт службового розслідування від 20 вересня 2019 року та витяг з протоколу засідання профспілкового комітету від 23 вересня 2019 року за №27. З метою з`ясування реальних причин свого звільнення позивачу довелось додатково витребовувати вищевказані документи, які надані відповідачем на адвокатський запит лише 23 жовтня 2019 року. Таким чином, лише після ознайомлення із зазначеними документам позивач мав можливість підготувати позовну заяву та звернутись з нею до суду 06 листопада 2019 року. ТОВ «Сісайд Термінал» надало до суду відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечувало. Зазначало, що ОСОБА_1 було законно звільнено з посади, у зв`язку із порушенням ним трудової дисципліни, враховуючи попередні накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та позбавлення премії. Також підприємство просило визнати підстави пропуску строку із зверненням до суду неповажними та закрити провадження у справі. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2020 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення районного суду обґрунтовано тим, що вимоги позивача про поновлення його на роботі є обґрунтованими, однак вони не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України, оскільки позивач не навів поважних причин пропуску строку, та будь-яких перешкод звернутися до суду за захистом порушеного права у місячний термін у нього не було. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, зокрема щодо неповажності причин пропуску строків звернення до суду із позовом. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі, з огляду на наступне. Так, рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 було проведено без додержання вимог чинного трудового законодавства, проте, у зв`язку із пропуском строку на звернення із вказаним позовом до суду, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів погоджується із висновком районного суду щодо не наведення поважних причин пропуску строку на звернення до суду. Судове рішення в частині висновків суду щодо незаконного звільнення позивача з роботи сторонами не оскаржується. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 з 08 липня 2016 року прийнятий на роботу в ТОВ «Сісайд Термінал» на посаду складача поїздів (а.с.8). Наказом в.о. директора виконавчим директором ТОВ «Сісайд Термінал» Первак ОСОБА_3 «Про проходження працівником позачергового медичного огляду» за №120/Ода від 17 вересня 2019 року, наказано начальнику відділу кадрів Батрановській С.І. організувати проведення позачергового медичного огляду складача поїздів ОСОБА_1 в медичному центрі Миколаївської філії ДП «АМПУ» (адміністрація Миколаївського морського порту). Заступнику директора з експлуатаційних питань ОСОБА_4 наказано не допускати складача поїздів ОСОБА_1 до роботи до проходження останнім позачергового медичного огляду. Строк проходження медкомісії визначено до 20 вересня 2019 року. Пунктом 3 вказаного наказу головному диспетчеру ОСОБА_5 наказано ознайомити із цим наказом складача поїздів ОСОБА_1 під підпис (а.с.94). З рапорту головного диспетчера Пономаренка В.В. від 18 вересня 2019 року вбачається, що 17 вересня 2019 року ним отримано наказ від заступника директора з експлуатаційних питань Панюкова Р.В. про необхідність ознайомлення складача поїздів ОСОБА_1 з наказом про проходження позачергового медичного огляду. Зателефонувавши складачу поїздів ОСОБА_1 о 16.00 годині 17 вересня 2019 року останньому ОСОБА_5 надав вказівку з`явитися о 18.00 годині для отримання направлення на проходження позачергового медичного огляду. Проте, у зазначений час ОСОБА_1 не з`явився до заступника директора з експлуатаційних питань, тобто останній проігнорував наказ. Після цього він, заступник з експлуатаційних питань ОСОБА_4 та начальник відділу кадрів ОСОБА_6 о 19.00 годині поїхали у диспетчерську 2 району, де і перебував складач поїздів ОСОБА_1 готуючись стати до роботи. В подальшому, ОСОБА_5 ознайомлено ОСОБА_1 із наказом №120/ОДа від 17 вересня 2019 року про проходження позачергового медичного огляду та попереджено останнього про відсторонення його від роботи до проходження медичного огляду (а.с.99). Цього ж дня заступником директора з експлуатаційних питань ОСОБА_4 ., головним диспетчером Пономаренком В.В ОСОБА_7 та начальником відділу кадрів Батрановською С.І. складено акт про відмову від підпису про отримання направлення на проходження медичного огляду ОСОБА_1 (а.с.96). Факти викладені у рапорті головного диспетчера ОСОБА_5 підтверджуються поясненнями заступника директора з експлуатаційних питань ОСОБА_4 , начальника відділу кадрів Батрановської С.І., диспетчера Шкіренка ОСОБА_8 , поясненнями диспетчера ОСОБА_9 (а.с.109,110,111,112). Згідно наказу №122/ОДа від 20 вересня 2019 року «Про відсторонення від роботи складача поїздів ОСОБА_1 зі збереженням заробітної плати» позивача з 21 вересня 2019 року відсторонено від виконання обов`язків складача поїздів до 23 вересня 2019 року (а.с.115). 20 вересня 2019 року складено Акт службового розслідування факту невиконання складачем поїздів ОСОБА_1 розпорядження безпосереднього керівника та його зухвалою поведінкою на робочому місці з висловлюванням нецензурної лайки та погрозами розправи в адресу керівництва ТОВ «Сісайд Термінал» (а.с.101-108). Відповідно до цього акту, вина складача поїздів ОСОБА_1 виражається у формі прямого умислу на невиконання розпорядження керівництва ТОВ «Сісайд Термінал» щодо прибуття та ознайомлення з наказом «Про проходження позачергового медичного огляду» від 17 вересня 2019 року №120/ОДа. Своїми діями складач поїздів ОСОБА_1 порушив п.3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників «ТОВ «Сісайд Термінал» - працівник зобов`язаний своєчасно та точно виконувати розпорядження Адміністрації. Крім того, ОСОБА_1 допустив нетактовність, грубість, нецензурну лайку до заступника директора з експлуатаційних питань ОСОБА_4 та головного диспетчера ОСОБА_5 , чим порушив трудову дисципліну. Своїми діями складач поїздів ОСОБА_1 порушив п.3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників «ТОВ «Сісад Термінал» - працівник зобов`язаний дотримуватися трудової дисципліни. Також своїми діями він відволікав від праці диспетчерів 2-го маневрового району ОСОБА_10 та ОСОБА_9 та заважав проходити цільовий інструктаж іншим працівникам, які прийшли на працю. Своїми діями складач поїздів ОСОБА_1 порушив п.3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників «ТОВ «Сісайд Термінал» - працівник зобов`язаний утримуватися від дій, які заважають іншим робітникам виконувати їх трудові обов`язки. Також зазначені інші підстави, які в комплексі послугували підставою для звільнення ОСОБА_1 , а саме: наказ в.о. директора, виконавчого директора ТОВ «Сісайд Термінал» №179/ОС від 23 липня 2019 «Про оголошення догани складачу поїздів ОСОБА_1 ». Згідно матеріалів, складач поїздів ОСОБА_1 порушив вимоги ст.139, 159 Кодексу законів про працю України, п.1.14 «Інструкції з охорони праці складача поїздів ОПП-01»; п.п.3.1, 3.3 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ТОВ «Сісайд Термінал»; наказ в.о. директора, виконавчого директора ТОВ «Сісайд Термінал» №210/ОС від 13 серпня 2019 року «Про зниження розміру премії складачу поїздів ОСОБА_1 ». Згідно матеріалів, складач поїздів ОСОБА_1 порушив вимоги п.1.14 «Інструкції з охорони праці складача поїздів ОПП-01», п.п.3.1, 3.3 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ТОВ «Сісайд Термінал». 20 вересня 2019 року ТОВ «Сісайд Термінал» направлено подання про надання згоди на звільнення складача поїздів ОСОБА_1 , у зв`язку із порушенням трудової дисципліни за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, на адресу Голови Об`єднаної профспілки працівників адміністрації Миколаївського морського порту (а.с.116). Згідно витягу із протоколу засідання профспілкового комітету від 23 вересня 2019 року за №27 на засіданні профспілкового комітету Об`єднаної профспілки працівників адміністрації Миколаївського морського порту було розглянуто подання ТОВ «Сісайд Термінал» та його задоволено, надано згоду на звільнення складача поїздів ОСОБА_1 на підставах, зазначених у поданні (а.с.117-118). Наказом №232/ОС (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 25 вересня 2019 року звільнено ОСОБА_1 з посади складача поїздів по п.3 ст.40 КЗпП України (систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього розпорядку). Причина звільнення: акт службового розслідування від 20 вересня 2019 року та Витяг з протоколу засідання профспілкового комітету від 23 вересня 2019 року №27 (а.с.119). Відповідно до ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків. Згідно з ч.1 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана чи звільнення. Частиною першою ст.148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Підстави припинення трудового договору встановлено ст.36 КЗпП України; підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника встановлено ст.ст.38 і 39 цього Кодексу; підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу встановлено ст.ст.40,41,43,43-1вищевказаного Кодексу; підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) відповідно ст.45 цього Кодексу. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.18 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року за №9 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Порядок звільнення це певна процедура, яка передбачає послідовність дій сторін трудового договору, спрямованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин. Відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до цього працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Виходячи зі змісту цієї норми працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року з наступними змінами). При цьому адміністрація повинна навести конкретні факти невиконання обов`язків, зазначити, коли вони мали місце, коли і які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень. Порядок застосування дисциплінарних стягнень відповідно до ст.149 КЗпП України передбачає обов`язок адміністрації зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Зміст цієї норми в сукупності з положеннями ст.43 Конституції України та ст.240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. Вирішуючи трудовий спір по суті, суд першої інстанції зазначив, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, а позовні вимоги в частині поновлення на роботі є обґрунтованими (сторони в цій частині судове рішення не оскаржували), однак позивачем пропущено встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду та зазначені ним підстави для поновлення строку є неповажними, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в оцінці як неповажних, визначених позивачем, причин пропуску строку, зокрема, щодо того, що позивач вживав заходи, спрямовані на захист його прав у позасудовому порядку, що підтверджується зверненнями його представника до відповідача від 01 жовтня 2019 року, з огляду на таке. Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Встановлені ст.223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень. Під час вирішення питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову. Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця про звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин. Під час розгляду справи позивач, визнаючи поважними причини пропуску строку звернення до суду, зазначав, зокрема, що він вживав заходи, спрямовані на захист його прав у позасудовому порядку, шляхом звернення до відповідача. Під час вирішення зазначеного питання колегією суддів враховуються правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №461/1903/16-ц (провадження № 61-18809св18) та у постанові від 25 вересня 2019 року у справі №756/9716/15-ц (провадження № 61-11063св18), відповідно до яких звернення до неналежних органів не є поважною причиною пропуску строку подання позову про поновлення на роботі, оскільки не є такою обставиною, що не залежить від волі особи, яка подає позов. Помилка у праві, що знайшла свій прояв у тому, що позивач звертався до підприємства з запитом щодо надання додаткових документів, яке не наділено компетенцією на вирішення трудового спору, не може слугувати виправданням дій або бездіяльності зазначеної особи. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд. Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на оскарження рішення роботодавця про звільнення без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного ст.8 Конституції України. Отже, встановивши, що позивач був звільнений з роботи 25 вересня 2019 року, копію наказу отримав 30 вересня 2019 року, копії документів на адвокатський запит отримав 23 жовтня 2019 року, а до суду з позовом про захист порушених трудових прав останній звернувся 06 листопада 2019 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України, та врахувавши, що поважних причин для поновлення пропущеного строку позивач не навів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду є вірним. Аргументи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 відхилити. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 24 липня 2020 року