Постанова Запорізький апеляційний суд № 332/3836/18

Дата документу 23.07.2020 Справа № 332/3836/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №332/3836/18 Головуючий у 1 інстанції Андрюшина Л.А. Провадження № 22-ц/807/2090/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И ЛА: У листопаді 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 04.11.2010 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, але відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору та станом на 24.10.2018 року має заборгованість у загальному розмірі 17882,72 грн., яка складається з наступного: 3944,67 грн. - тіло кредиту, 7021,52 грн. - нараховані відсотки за користування кредитом, 5588,78 грн. - пеня, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) 827,75 грн. Посилаючись на вказане, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 17882,72 грн., а також понесені судові витрати у розмірі 1762,00 грн. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором б/н від 04.11.2010 року у загальній сумі 17882,72 грн., яка складається з тіла кредиту у розмірі 3944,67 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 7021,52 грн., пені у розмірі 5588,78 грн., штрафів у розмірі 1327,75 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1762,00 грн. Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2020 року заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позичальником не було підписано особисто «Умови та правила банківських послуг» та « Правила користування платіжною карткою», тому відсутнє погодження позичальника з вказаними документами, вони не є частиною укладеного між сторонами правочину, а тому не повинні бути враховані судом при розгляді справи. У анкеті-заяві, відсутня інформація щодо вибору Клієнтом кредитної картки, встановлення кредитного ліміту, отримання пам`ятки про умови та тарифи під підпис. Доказів видачі на руки клієнту картки саме з кредитним лімітом та з погодженням клієнтом Правил і Умов, на які посилається позивач вказана анкета-заява не містить . Таким чином, доказів укладенні між сторонами саме кредитного договору банком надано не було. Анкета-заява про згоду з банківськими послугами без зазначення, які саме послуги клієнт бажає отримати (кредит або депозит) та без відмітки про отримання картки не є належним доказом укладення кредитного договору. Крім того, Банком надано розрахунок заборгованості за кредитним договором виконаний за період з 25.10.2013 року по 24.10.2018 року без зазначення інформації щодо користування кредитом в період з 04.10.2010 року по 25.10.2013 року. Розрахунок банку належним чином не посвідчено, відсутнє зазначення ПІБ та посади особи, яка підписала розрахунок. У вказаному розрахунку відсутня інформація про посадову особу банку, яка його посвідчила. Банком нараховувалася сума заборгованості за кредитним договором на підставі неодноразово змінюваних відсоткових ставок, комісій та штрафів, які не були акцептовані позичальником. АТ КБ «Приватбанк» надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. До відзиву на апеляційну скаргу Банко надано виписку за рахунком/кредитними картками ОСОБА_1 , довідку Банку від 06.07.2020 року №б/н щодо строку дії кредитних карток виданих ОСОБА_1 , довідку Банк від 06.07.2020 року №б/н про зміну умов кредитування та обслуговування кредитних карток виданих ОСОБА_1 , та скірншоти з програми. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надала пояснення по справі щодо відзиву на апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати у задоволенні позову відмовити. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Рішення суду вищевказаним вимогам не відповідає. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі вважав, що позивачем надано достатні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Встановлено на підставі зібраних у справі доказів, що на підтвердження своїх позовних вимог АТ КБ ПриватБанк було надано суду першої інстанції «анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку», в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання, номери засобів зв`язку тощо, з якої слідує, що відповідач погодився з тим, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг (а.с.7). Разом з цим, в наданій анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відсутня будь-яка інформація стосовно виду банківських послуг, які були надані відповідачу. Тобто суд позбавлений можливості встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами. Звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідачем було отримано кредит в розмірі 8 000,00 грн., тоді, як в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, відсутній розмір встановленого кредитного ліміту, доказів того, що відповідачем було отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 8 000,00 грн. на час укладення договору, позивачем не надано, тому нарахування відповідачу заборгованості за кредитним договором, виходячи з суми кредиту 8 000,00 грн. є необґрунтованим. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження встановлення даного кредитного ліміту, окрім викладених пояснень Банку в позові. Також, позивачем не надано будь-яких доказів того, що відповідач користувався кредитним лімітом у вказаному вище розмірі. Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22.03.2017 року (справа № 6-2320цс16). Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, тому позивачем не доведено, що під час підписання анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідач ОСОБА_1 була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами, а тому суд не може прийняти їх належний та допустимий доказ, а також позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Крім того, анкета-заява не містить будь-якої інформації щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами. Наданий банком витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки Універсальна, 55 днів пільгового періоду, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо конкретного виду отриманої позичальником кредитної картки в тому числі кредитної картки Універсальна, 55 днів пільгового періоду, тому суд позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого позивачем (а.с.4-6), процентна ставка за якою розраховувались відсотки за користування кредитом складала з 25.10.2013 року 30,00%, в подальшому вказана процентна ставка неодноразово збільшувалась, а саме: з 01.09.2014 року до 34,8%, а з 01.04.2015 року до 42,00%, з 01.01.2016 року відсоткова ставка постійно змінювалася, однак, в анкеті-заяві не зазначено базову процентну ставку. Процентна ставка є фіксованою та не може змінюватись у сторону її збільшення протягом дії кредитного договору в односторонньому порядку банком шляхом внесення змін до договору, оскільки, без дотримання вищенаведених вимог ст. 1056-1 ЦК України, така умова договору є нікчемною. Таким чином, колегія суддів не може прийняти як належний та допустимий доказ розрахунок заборгованості, оскільки в анкеті-заяві відсутня процентна ставка визначена при укладені договору, а згідно розрахунку заборгованості вона змінювалась в сторону збільшення. Також, з розрахунку заборгованості вбачається, що банком нараховано заборгованість за пенею, тоді як в анкеті-заяві відсутня інформація щодо нарахування неустойки. Суд не може прийняти докази, які додані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, а саме виписку за рахунком/кредитними картками ОСОБА_1 , довідку Банку від 06.07.2020 року №б/н щодо строку дії кредитних карток виданих ОСОБА_1 , довідку Банк від 06.07.2020 року №б/н про зміну умов кредитування та обслуговування кредитних карток виданих ОСОБА_1 , та скірншоти з програми, оскільки апелянтом не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч.3 ст.367 ЦПК України). Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Перешкод, у передбаченому ЦПК порядку, подати до суду першої інстанції докази у АТ КБ «ПриватБанк» не було, більше того позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду першої інстанції з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного провадження та клопотанням про розгляд справи за відсутності позивача в якій зазначило про наявність всіх доказів в матеріалах справи та про те, що клопотання з боку позивача відсутні, у зв`язку з чим, має нести ризик настання негативних наслідків пов`язаних з вчасно неподаними доказами. Враховуючи дані обставини суд позбавлений можливості визначити розмір процентної ставки користування кредитними коштами відповідно до наявних в матеріалах справи доказах. Будь-яких інших доказів на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком суду надано не було. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ ПриватБанк не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_1 , за кредитним договором б/н від 04.11.2010 року, кредитних коштів в розмірі 8 000,00 грн., який зазначений у позові. Докази, що відповідають вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані. Враховуючи те, що за матеріалами справи неможливо встановити розмір кредитного ліміту встановленого на картку суд позбавлений можливості визначити розмір заборгованості за договором, оскільки його розрахунок виходить безпосередньо з розміру наданого банком кредиту. Таким чином, представлений банком розрахунок заборгованості, колегія суддів не може прийняти до уваги. З огляду на викладене, колегія судів приходить до висновку, що надані банком докази не підтверджують надання відповідачу кредиту, оскільки суперечать один одному. Тому, відмовляючи у задоволені позовних вимог колегія суддів виходить з недоведеності заявлених банком вимог, у зв`язку з чим колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог. Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції крім порушень норм матеріального права, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, встановив обставини, які є недоведеними, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. На підставі статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору, сплачених останнім за подачу апеляційної скарги в розмірі 2 643,00 грн. Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, ,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2019 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту. У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 643 грн. 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 23 липня 2020 року. Головуючий Судді: