Постанова 4856 № 675/2290/17

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 675/2290/17 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Король О.В. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 22 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. , за участю: секретаря судового засідання: Черняк А.В., позивача: ОСОБА_1 , представника відповідача: Марчука Олександра Антоновича, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання протиправним рішення, стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : 14 листопада 2017 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовом до державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення профілактичної комісії від 24.11.2017 року та стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000, 00 грн. Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просив скасувати рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційної скарги позивачем вказано, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Позивач зазначає, що внаслідок словесної перепалки 16.05.2016 року під час перебування в Хмельницькому СІЗО його поставили на профілактичний облік як особу схильну до нападу. Згідно витягу з протоколу №15 засідання профілактичної комісії від 17.05.2016 року "Про постановку осіб взятих під варту та засуджених на профілактичний облік" прийнято рішення щодо постановки на профілактичний облік засудженого ОСОБА_1 . На думку позивача відсутні обґрунтовані підстави для прийняття вищевказаного рішення, а відповідач, маючи на те всі підстави, 24.11.2017 року не переглянув та не скасував рішення про постановку його на відповідний профілактичний облік. Крім того, позивач звертає увагу, що розгляд вказаного питання проведено формально без дослідження матеріалів профілактичного обліку та зазначає, що такі дії здійснюються упереджено з метою погіршення умов відбування покарання. Крім того, позивач вказує, що після прибуття до державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" до нього незаконно розпочато застосування наручників при виведенні з камери. Останній зазначає, що дії відповідача щодо застосування до нього наручників у незаконний спосіб, тобто в положенні "руки перед собою" під час переміщення особистих речей при русі до іншої камери та перебуваючи у дисциплінарних приміщеннях, призводить до фізичних незручностей та принижує його гідність. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року без змін. 13 серпня 2018 року позивачем подано касаційну скаргу на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року по даній справі. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року касаційну скаргу задоволено частково, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Підставою скасування вказаного рішення є відсутність у справі належних доказів вручення позивачу судової повістки та інших документів щодо розгляду справи відповідно до ч. 6 с. 126 КАС України. Крім того, зазначено про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме, оскільки позивач відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, судом не встановлено реальну можливість прийняття позивачем участі в розгляді справи та не зобов`язано відповідача забезпечити явку ОСОБА_1 до суду, якому доручено проведення відеоконференції. З урахуванням вказаних обставин, ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року частково задоволено клопотання державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та доручено відповідачу забезпечити явку ОСОБА_1 до приміщення державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", в якому буде здійснюватись проведення відеоконференії судового засідання. Під час розгляду справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 відбуває покарання в державній установі "Замкова виправна колонія (№58)". Згідно протоколу №15 від 17.05.2016 року профілактична комісія Хмельницького СІЗО з метою посилення нагляду прийняла рішення поставити на профілактичний облік ОСОБА_1 , засудженого до довічного позбавлення волі, як схильного до нападу. 24.11.2017 року комісія при начальнику Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" щодо продовження або зняття з оперативно-профілактичних обліків засуджених продовжила перебування ОСОБА_1 на оперативно-профілактичних обліках як схильного до нападу на представників адміністрації, захоплення заручників у зв`язку з відсутністю підстав для зняття з такого обліку, що підтверджується відповідним протоколом. Позивач вважає, що відповідач маючи на те всі підстави 24.11.2017 року не переглянув та не скасував рішення про постановку його на відповідний профілактичний облік, звернувся з позовом до суду. Крім того, після прибуття до державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" до нього незаконно розпочато застосування наручників при виведенні з камери в положенні "руки перед собою". Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення комісії щодо продовження перебування засудженого ОСОБА_1 на оперативно-профілактичних обліках як схильного до нападу на представників адміністрації, захоплення наручників, відповідач діяв у спосіб та в межах чинного законодавства, яке регулює дані правовідносини. Крім того, відсутні підстави вважати, що порядок застосування до позивача наручників згідно Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань відповідачем не дотримується, будь-яких доказів протилежного судом не здобуто. Оскільки відсутні підстави для задоволення вказаних позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що похідна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає. Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (абз. 1). Згідно зі ст. 2 КВК України, кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ст. 3 КВК України передбачено, що до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання. Згідно ч. 1, 2 ст. 7 КВК України визначено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Згідно ч. 3 ст. 107 КВК України засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами. Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року № 2186/5 (далі - Правила, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин), які є обов`язковими для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи. Згідно абз. 3-7 п. 1 розділу XІX Правил, з метою підтримання належного правопорядку в установах виконання покарань, попередження злочинів та правопорушень серед засуджених здійснюється комплекс спеціальних профілактичних заходів щодо виявлення, постановки на облік та організації нагляду за особами, схильними до вчинення правопорушень. Виявлення та постановка на профілактичний облік засуджених, які вчинили правопорушення або мають намір їх вчинити, здійснюються працівниками оперативного підрозділу шляхом досконалого вивчення матеріалів особових справ засуджених, перевірки відомостей щодо їх поведінки в ізоляторах тимчасового тримання, слідчих ізоляторах, закладах охорони здоров`я тощо, документації, у якій фіксуються порушення режиму, перегляду кореспонденції, а також інформації працівників підрозділів соціально-виховної та психологічної роботи та нагляду і безпеки. Індивідуальна профілактична робота із засудженими, які перебувають на профілактичних обліках, здійснюється цілеспрямовано, планомірно, диференційовано з урахуванням особистості правопорушника, характеру і ступеня його соціальної занедбаності, небезпеки вчиненого злочину та інших особливостей, що мають значення для правильного вибору методів і заходів впливу. У разі переведення засудженого, який перебуває на профілактичному обліку, до іншої установи виконання покарань працівник оперативного підрозділу долучає до його особової справи відповідні довідки-орієнтування із зазначенням підстави та строку перебування на обліку. Зняття з профілактичного обліку здійснюється комісійно на підставі достатніх даних про зміну поведінки засудженого. Підготовку матеріалів на зняття з профілактичного обліку здійснює працівник оперативного підрозділу з урахуванням пропозицій працівників підрозділів соціально-виховної та психологічної роботи та нагляду і безпеки. Згідно пункту 1 розділу XX Правил наручники до засуджених застосовуються за розпорядженням начальника установи виконання покарань, його заступників, ЧПНУ та їхніх заступників. Наручники до засуджених застосовуються у разі: вчинення фізичного опору особовому складу чергової зміни, варті, адміністрації установи виконання покарань або проявів буйства (до заспокоєння); відмови слідувати до ДІЗО, ПКТ, ОК або карцеру; спроби самогубства, членоушкодження або нападу на засуджених чи інших осіб; конвоювання після затримання засудженого, який вчинив втечу або самовільно залишив місце обмеження волі. Наручники застосовуються до засудженого у положенні "руки за спиною" з урахуванням його фізичних вад. Через кожні дві години посадовими особами установи виконання покарань здійснюється перевірка стану фіксації замків (у разі необхідності здійснюється послаблення фіксації), а медичним працівником - стану здоров`я засудженого. Посадові особи установи виконання покарань застосовують наручники, доки в цьому існує нагальна потреба, з урахуванням випадків, зазначених у цьому пункті. Наручники знімаються при відправленні індивідуальних потреб, прийманні їжі засудженим, за вказівкою медичного працівника, за наказом осіб, які дали розпорядження на їх застосування, або за наказом начальника, вищого за посадою. У разі доцільності подальшого їх застосування посадовою особою установи виконання покарань складається рапорт на ім`я посадових осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту. Згідно пункту 2 розділу XXХІІІ Правил, при виведенні з камер або конвоюванні на території установи виконання покарань засуджених до довічного позбавлення волі, які схильні до втечі, захоплення заручників, нападу на адміністрацію, до них застосовуються наручники з урахуванням фізичних вад та стану їхнього здоров`я. У разі конвоювання за межами установи виконання покарань до них застосовуються наручники. При застосуванні наручників руки засуджений тримає за спиною. Судом першої інстанції з особової справи засудженого ОСОБА_1 №2-К-15 встановлено, що, згідно рапорту ст. л-т внутрішньої служби від 16.05.2016 року доповів начальнику Хмельницького СІЗО про неправомірну поведінку засудженого, де вказав, що 16.05.2016 року близько 14:10 ОСОБА_1 вступив з ним в словесне прирікання, принижуючи його людську гідність, застосовуючи слова ненормативної лексики та погрожував фізичною розправою при першій нагоді як йому, так і членам його сім`ї. Згідно даного рапорту ОСОБА_1 на зауваження з приводу зазначеної вище поведінки не реагував, також висловлювався словами нецензурної лексики відносно капітана внутрішньої служби ОСОБА_2 , погрожував йому розправою при першій нагоді та намагався розірвати наручники. Вказані обставини також підтверджені рапортом капітана внутрішньої служби ОСОБА_2 начальнику Хмельницького СІЗО від 16.05.2016 року. По даному факту ОСОБА_1 надати письмове пояснення у категоричній формі відмовився, про що було оформлено відповідний акт від 16.05.2016 року, від підпису якого засуджений відмовився. Саме на підставі вищевказаних обставин профілактична комісія Хмельницького СІЗО згідно протоколу №15 від 17.05.2016 року з метою посилення нагляду прийняла рішення поставити на профілактичний облік засудженого ОСОБА_1 , засудженого до довічного позбавлення волі, як схильного до нападу. Згідно висновку від 23.05.2016 року, затвердженого начальником Хмельницького СІЗО по даному факту було проведено службове розслідування, згідно якого по факту порушення встановлених режимних вимог засудженим ОСОБА_1 16.05.2016 року, останнього притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани постановою від 25.05.2016 року. 24.11.2017 року комісія при начальнику державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" щодо продовження або зняття з оперативно-профілактичних обліків засуджених продовжила перебування засудженого ОСОБА_1 на оперативно-профілактичних обліках як схильного до нападу на представників адміністрації, захоплення заручників у зв`язку з відсутністю підстав для зняття з такого обліку, що підтверджується відповідним протоколом. На виконання протокольної ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року відповідачем до матеріалів справи долучено копії матеріалів дисциплінарних стягнень, накладених на засудженого ОСОБА_1 , які містяться в матеріалах його особової справи, та взяті до уваги комісією щодо продовження або зняття з оперативно-профілактичних обліків засуджених при начальнику державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" при прийнятті рішення від 24.11.2017 про продовження перебування засудженого ОСОБА_1 на оперативно-профілактичних обліках як схильного до нападу на представників адміністрації та/або захоплення заручників. Так , зі змісту наданих відповідачем документів, судом апеляційної інстанції встановлено, що за період з 06.01.2015 до 07.11.2017 року до відповідача застосовано стягнення у вигляді догани, суворої догани, переміщення в карцер або одиночну камеру, за: -встановлення словесного міжкамерного зв`язку; -нетактовну поведінку; -створення конфліктної ситуації з іншими в`язнями; -зберігання заборонених предметів; -відмову від переміщення в іншу камеру; -порушення форми одягу; -вчинення членоушкодження; -спробу вчинення членоушкодження; -користування забороненим предметом. В додаткових поясненнях, долучених позивачем до матеріалів справи, які надійшли до суду 03.07.2020, ОСОБА_1 зазначає, надані відповідачем матеріали особової справи не містять відомостей щодо вчинення позивачем порушення, пов`язаного з нападом на працівників установ виконання покарань чи наміру його вчинення, що так само стосується факту правопорушення з захоплення заручників чи наміру його вчинення. Однак, колегія судді не бере до уваги вказані доводи апелянта щодо відсутності доказів вчинення ОСОБА_1 порушень, пов`язаного з нападом на працівників установ виконання покарань чи наміру його вчинення, оскільки вказані обставини спростовуються: - рапортом інспектора ВНБ ОСОБА_4 від 03.11.2016 року, згідно якого ОСОБА_1 проявляв нетактовну поведінку, нецензурну лексику по відношенню до посадових осіб, а також погрожував фізичною розправою, що загрожувало життю та здоров`ю посадових осіб. На підставі вказаних обставин постановою від 24.11.2016 позивача поміщено в карцер строком на 15 діб; - рапортом молодшого інспектора ВНБ ОСОБА_3 від 01.02.17, згідно якого ОСОБА_1 під час повернення з бесіди з начальником відділення проявляв нетактовну поведінку, нецензурну лексику по відношенню до посадових осіб, а також погрожував фізичною розправою. Довідкою про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 07.02.2017 ОСОБА_1 оголошено догану та зазначено, що на заходи виховного та профілактичного характеру не реагує; - рапортом молодшого інспектора ВНБ ОСОБА_3 від 21.02.2017, згідно якого ОСОБА_1 під час проведення обшуку чинив фізичний опір представникам чергової зміни, погрожував фізичною розправою, а також проявляв нетактовну поведінку. Постановою про накладення дисциплінарного стягнення від 02.03.2017 позивачу оголошено сувору догану; - рапортом від 09.10.2017, згідно якого ОСОБА_1 під час проведення позапланового обшуку перешкоджав діям адміністрації, а також проявляв нетактовну поведінку. Постановою від 09.10.2017 ОСОБА_1 поміщено в карцер строком на 14 днів; Тобто, вищевказаними документами підтверджується, що з моменту постановки позивача на оперативно-профілактичний облік з 17.05.2016 до 24.11.2017 (постанова про продовження оперативно-профілактичного обліку ОСОБА_1 ), поведінка позивача не змінилась, при цьому, вказані рапорти, довідки та постанови свідчать про те, що позивач періодично погрожував адміністрації державної установи фізичними розправами. Колегія суддів звертає увагу, що абз. 3 п. 1 розділу XІX Правил встановлено, що виявлення та постановка на профілактичний облік засуджених, які вчинили правопорушення або мають намір їх вчинити, здійснюються працівниками оперативного підрозділу шляхом досконалого вивчення матеріалів особових справ засуджених, перевірки відомостей щодо їх поведінки в ізоляторах тимчасового тримання, слідчих ізоляторах, закладах охорони здоров`я тощо, документації, у якій фіксуються порушення режиму, перегляду кореспонденції, а також інформації працівників підрозділів соціально-виховної та психологічної роботи та нагляду і безпеки. Також, суд апеляційної інстанції вважає, що погроза фізичної розправи, що загрожувала життю та здоров`ю працівників державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", підтверджується відповідними рапортами, що можна розцінювати як фактичний намір ОСОБА_1 до фізичної розправи з посадовими особами державної установи "Замкова виправна колонія (№58)". З врахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем правомірно продовжено оперативно-профілактичний облік ОСОБА_1 , оскільки надані матеріали з особової справи позивача свідчать про прийняття відповідного рішення з урахуванням всіх обставин та поведінки позивача. Крім того, абз. 7 п. 1 розділу XІX Правил визначено, що зняття з профілактичного обліку здійснюється комісійно на підставі достатніх даних про зміну поведінки засудженого. Підготовку матеріалів на зняття з профілактичного обліку здійснює працівник оперативного підрозділу з урахуванням пропозицій працівників підрозділів соціально-виховної та психологічної роботи та нагляду і безпеки. Тобто, для зняття засудженого з профілактичного обліку необхідною умовою є зміна поведінки засудженого, що прямо встановлено абз. 7 п. 1 розділу XІX Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року № 2186/5. Під час розгляду справи 08.07.2020 судом апеляційної інстанції оголошено перерву та протокольною ухвалою зобов`язано відповідача надати суду докази на підтвердження продовження оперативно-профілактичного обліку засудженого ОСОБА_1 саме як схильного до нападу на представників адміністрації та захоплення заручників. На виконання вимог ухвали 20.07.2020 відповідачем до суду надано витяги з протокольних рішень засідання профілактичної комісії державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" та довідку державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" №266 дск від 17.07.2020. Так, витягами з протоколів №89 дск від 15.11.2016 та №24 дск від 30.03.2017 оперативної наради при начальнику Замкової виправної колонії в Хмельницькій області (№58) на підставі інформації начальника оперативного відділу майора внутрішньої служби Зведенюка В.М. про доцільність продовження перебування на оперативно-профілактичному обліку засудженого ОСОБА_1 вирішено продовжити перебування на оперативно-профілактичному обліку засудженого ОСОБА_1 . Витягом з протоколу №79 дск від 24.11.2017 оперативної наради при начальнику Замкової виправної колонії в Хмельницькій області (№58) на підставі інформації старшого оперуповноваженого оперативного відділу капітана внутрішньої служби Остапчука О.В. про доцільність продовження перебування на оперативно-профілактичному обліку засудженого ОСОБА_1 вирішено продовжити перебування на оперативно-профілактичному обліку засудженого ОСОБА_1 . Вказані рішення прийняті з метою підтримання належного правопорядку в установі, попередження злочинів та правопорушень серед засуджених, забезпечення їх безпеки та персоналу, організацію належного нагляду за особами схильними до порушень установленого порядку відбування покарань. Також, відповідачем долучено довідку державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" №266 дск від 17.17.2020, якою підтверджується перебування ОСОБА_1 на оперативно-профілактичному обліку, як особи схильної до нападу та захоплення заручників. Відповідач вказує, що даний вид обліку підпадає під пп. 19 п. 2 розділу ІХ Інструкції з організації діяльності оперативних підрозділів органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №2т (таємно) від 14.11.2017 року. Також зазначено, що продовження перебування ОСОБА_1 на оперативно-профілактичному обліку здійснювалось на підставі вивчення матеріалів особової справи та отриманої оперативної інформації, яка періодично надходить від негласних джерел. Аналізуючи викладені у вищевказаній довідці обставини, колегія суддів приходить до висновку про відсутність повноважень суду в даній справі розкривати та уточнювати інформацію, яка надходить до оперативного відділу державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" з негласних джерел, у зв`язку з чим, обставини, викладені у витягах з протоколів №89 дск від 15.11.2016, №24 дск від 30.03.2017, №79 дск від 24.11.2017 та довідки державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" №266 дск від 17.07.2020 в розумінні статті 78 КАС України, підтверджують правомірність рішення профілактичної комісії від 24.11.2017 про продовження перебування засудженого ОСОБА_1 на оперативно-профілактичному обліку. Отже, з врахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування рішення профілактичної комісії від 24.11.2017 про продовження перебування засудженого ОСОБА_1 на оперативно-профілактичних обліках як схильного до нападу на представників адміністрації та/або захоплення заручників. Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерством юстиції України від 28.08.2018 року, оскільки вказані Правила почали діяти з 28.08.2018 року, тобто після прийняття оскаржуваних рішень профілактичної комісії щодо постановки на профілактичний облік від 17.05.2016 та щодо продовження оперативно-профілактичного обліку від 24.11.2017 засудженого ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відсутні підстави для його застосування до даних правовідносин. Також, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що в порушення вказаних вимог до нього незаконно застосовано наручники в положенні "руки перед собою" при виведенні з камери, під час переміщення особистих речей при русі до іншої камери та перебуваючи у дисциплінарних приміщеннях. Разом з цим, вказані доводи позивача не підтвердженні жодними доказами та відповідними обґрунтуваннями, а тому є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстави вважати, що відповідачем порушується щодо позивача порядок застосування наручників. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що наручники до засудженого ОСОБА_1 застосовувались в положенні "руки за спиною" згідно вимог розділу ХХ та ХХХІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, при цьому жодних протиправних дій по відношенню до ОСОБА_1 в державній установі "Замкова виправна колонія (№58)" не допускалось. Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи не здобуто доказів на підтвердження обставин порушення відповідачем Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та застосування до засудженого ОСОБА_1 положення наручників "руки перед собою". Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Згідно ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Під час розгляду справи, суд враховує Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", згідно з п. 4 якого позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Згідно чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови). Суд зазначає, що відшкодування моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності. В свою чергу, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Отже, враховуючи, що відшкодування моральної (немайнової шкоди) є видом цивільно-правової відповідальності, спосіб застосування якої передбачає встановлення об`єктивних обставин щодо наявності шкоди, протиправності діяння її заподіювача, причинного зв`язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) заподіювача та наслідками у вигляді немайнової шкоди. Вказане безумовно свідчить на користь неможливості звільнення від доказування обставин, що можуть свідчити про наявність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності - відшкодування моральної шкоди. Позивачем не надано до суду жодних доказів, які б свідчили, в чому полягають немайнові негативні наслідки, страждання (фізичні, душевні, психічні тощо), а також відсутні обґрунтування, що саме заявлена до відшкодування моральної шкоди сума відповідає понесеним втратам немайнового характеру. Таким чином, належних та допустимих доказів на підтвердження понесення немайнових втрат, які мають бути відшкодовані відповідачем у заявлений в адміністративному позові спосіб позивачем до суду не надано, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню також не підлягають. Крім того, під час судового розгляду не доведено заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок протиправних дій державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", при цьому дана вимога є похідною від інших заявлених вимог в позові, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовної вимоги в частині стягнення моральної шкоди відсутні. На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 23 липня 2020 року. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.