Постанова КЦС ВС № 369/9900/16-ц

Постанова Іменем України 15 липня 2020 року м. Київ справа № 369/9900/16-ц провадження № 61-115св17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство», відповідачі: Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2017 року у складі судді Ковальчук Л. М. та рішення Апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Олійника В. І., Сушко Л. П., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - Києво-Святошинської РДА Київської області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання недійсними розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Позов мотивовано тим, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 17 липня 2011 року № 1676 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею 1,5 га та 0,6 га відповідно, на території Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, та у подальшому видано їм державні акти на право власності на землю. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 липня 2016 року № 3149 ОСОБА_3 відчужив на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,5 га. Вважає, що вищевказане розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області прийнято поза межами її компетенції, оскільки нею передано у власність громадян земельні ділянки єдиним масивом у розмірі, більшому ніж це встановлено положеннями статті 31 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), в такому випадку питання передачі земельних ділянок у власність повинно вирішуватись Кабінетом Міністрів України. Крім того, спірні земельні ділянки є частиною лісового фонду, користувачем яких є ДП «Київське лісове господарство», згоду на передачу цих земельних ділянок у приватну власність останнє на надавало. З огляду на те, що передача спірних земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулася з порушенням вимог земельного законодавства України та майнових інтересів держави, перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» просив суд: визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його; визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської РДА від 18 липня 2011 року № 1676 «Про передачу у власність громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 276391, площею 0,6 га, виданий ОСОБА_1 ; витребувати на користь ДП «Київське лісове господарство» спірні земельні ділянки з володіння відповідачів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2017 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» відмовлено. Рішення суду мотивовано недоведеністю позовних вимог щодо недотримання норм земельного та лісового законодавства України Києво-Святошинською РДА Київської області при виділенні спірних земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також пропуском строку звернення до суду та відсутністю у позивача поважних причин для поновлення цього строку. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Рішення апеляційного суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог прокурора, оскільки розпорядження Києво-Святошинської РДА від 17 липня 2011 року № 1676 «Про передачу у власність громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області» прийнято поза межами компетенції адміністрації та входить до повноважень Кабінету Міністрів України. Водночас відповідно до своїх повноважень, що реалізуються через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель, Кабінет Міністрів України міг довідатися про порушене право з моменту прийняття оскаржуваного розпорядження - 17 липня 2011 року. Перший заступник прокурора Київської області пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України у жовтні 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що не заперечується самим позивачем. Крім того, положення норм цивільного законодавства України про початок перебігу позовної давності поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяють прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду. Тому посилання прокурора на те, що про факт незаконності вказаного розпорядження йому стало відомо після 2015 року, є безпідставним. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в її інтересах іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа - суб`єкт порушеного права - довідалась або могла довідатись про порушення її права або про особу, яка його порушила. Суд апеляційної інстанції безпідставно пов`язував початок відліку строку позовної давності для Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» з датою прийняття оскаржуваного розпорядження - 17 липня 2011 року. Короткий зміст позиції інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подали. Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року і витребувано із Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/9900/16-ц. Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2018 року справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської РДА Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання недійсними розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 17 липня 2011 року № 1676 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею 1,5 га та 0,6 га відповідно, загальною площею 2,1 га, на території Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та видано їм державні акти на право власності на землю. Згідно з договором купівлі-продажу від 20 липня 2016 року № 3149 ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,5 га. Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 28 квітня 2016 року, земельні ділянки 1, 2, 3, 4, 5, 6 за кадастровими номерами, вказаними в листі, згідно з матеріалами лісовпорядкування 2003 року повністю накладаються на землі лісового фонду кварталу 7 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», а ділянки 7, 8 накладаються частково, що також кореспондується фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 7 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» та межами земельних ділянок згідно з переліком кадастрових номерів. З листа ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства Держлісагентства України від 04 травня 2016 року № 02-388 вбачається, що спірні земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Приміського лісництва в кварталі 7, виділи: 30, 32, 33, 34, 35, є єдиним лісовим масивом. Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства Держлісагентства України від 04 травня 2016 року № 04-36/881, управління та підпорядковане йому ДП «Київське лісове господарство» не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення на земельні ділянки, що розташовані на території Києво-Святошинського району, які частково накладаються на землі лісогосподарського призначення. З листа Києво-Святошинської РДА Київської області від 29 серпня 2016 року відомо, що 13 жовтня 2011 року на підставі постанови прокуратури про проведення виїмки в районній державній адміністрації було здійснено виїмку розпоряджень стосовно земельних питань, прийнятих в період з 01 січня до 10 жовтня 2011 року, та документів, які були підставою для їхнього прийняття. За фактом підробки постанови про проведення виїмки Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області було порушено кримінальну справу № 13-8909 та 15 грудня 2011 року здійснено виїмку вищезазначеної постанови, протоколу виїмки і завірених копій вилучених документів. З наданої суду копії постанови про проведення виїмки від 15 грудня 2011 року т.в.о. заступника начальника СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області вбачається, що в ній постановлено провести виїмку в Києво-Святошинській РДА таких документів: оригіналу протоколу виїмки від 17-18 жовтня 2011 року, в якому перераховані документи, вилучені на підставі постанови про проведення виїмки слідчого Прокуратури Дарницького району м. Києва у кримінальній справі № 52-3321; завірені копії документів, вилучених протоколом виїмки від 17-18 жовтня 2011 року, який складений на підставі постанови про проведення виїмки слідчого Прокуратури Дарницького району м. Києва Музики В. М. від 13 жовтня 2011 року у кримінальній справі № 52-3321. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає не повністю. Щодо обґрунтованості позовних вимог Відповідно до статті 19 ЗК України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення. Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)). Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України (частина друга статті 3 ЗК України). За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України). Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України). До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України). Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду. Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності. Стаття 57 ЛК Українивизначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства. Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України). Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15. Згідно зі статтею 12, частиною першою статті 20, частиною першою статті 122 та частиною третьою статті 149 ЗК України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 33 ЛК України сільські ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб. Суд апеляційної інстанції установив, що спірні земельні ділянки мають статус земельних ділянок лісогосподарського призначення та належать до земель лісництва ДП «Київське лісове господарство» (квартал 7), що підтверджується, зокрема, листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 28 квітня 2016 року та листом ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства Держлісагентства України від 04 травня 2016 року № 04-36/881, відповідно до якого управління та підпорядковане йому ДП «Київське лісове господарство» не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення на спірні земельні ділянки, які розташовані на території Києво-Святошинського району та частково накладаються на землі лісогосподарського призначення. Крім того, в порядку, визначеному ЛК України, Києво-Святошинська РДА Київської області не була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала в державній власності, враховуючи, що передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, відповідно до статті 27 ЛК України, статті 149 ЗК України належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, тоді як жодних дій щодо вилучення чи зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України не вчинялося. Таким чином, установивши, що передані у приватну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельні ділянки відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення, у встановленому законом порядку вони не вилучалися у законного користувача - ДП «Київське лісове господарство», цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства у встановленому законом порядку не змінювалось, а орган місцевого самоврядування прийняв рішення з перевищенням наданих йому законом повноважень, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про незаконність розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області від 18 липня 2011 року № 1676 «Про передачу у власність громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області». Отже, заявлений першим заступником прокурора Київської області позов є обґрунтованим. Щодо застосування судом позовної давності Під час розгляду справи у суді першої інстанції представником відповідача ОСОБА_2 подано заяву про застосування позовної давності. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прокурор пропустив позовну давність для звернення до суду із цим позовом, оскільки органи, в інтересах яких пред`явлено позов, зокрема Кабінет Міністрів України, міг довідатись про порушення своїх прав у 2011 році, з моменту прийняття оскаржуваного розпорядження, а отже, звернення прокурора до суду у 2016 році відбулось із пропуском трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові за наявності відповідної заяви відповідача. Проте з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки, визнаючи позов обґрунтованим та відмовляючи у його задоволенні у зв`язку з пропущенням строку позовної давності, апеляційний суд не звернув уваги на таке. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)). Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України 2004 року суд повинен був з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України із зазначеним позовом. Ураховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, апеляційний суд не з`ясував, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є в нього поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Встановлення початку відліку строку на звернення до суду, яким закон визначає момент, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах, означає встановлення цих обставин відносно компетентного органу, у цій справі - Кабінету Міністрів України, який є розпорядником земель державного лісового фонду, а не будь-якого іншого державного органу, оскільки іншого органу, уповноваженого на розпорядження землями лісів, закон не визначає. Апеляційним судом також не досліджувалось питання про обізнаність ДП «Київське лісове господарство» про порушення своїх прав, враховуючи відсутність відомостей про те, що проект відведення спірних земельних ділянок погоджувався цим підприємством. Узагальнюючи наведене, можна дійти висновку, що суд апеляційної інстанцій всупереч наведеним вище положенням закону, пославшись на те, що Кабінет Міністрів України міг дізнатися про порушення свого права у 2011 році, з моменту прийняття оскаржуваного розпорядження, ухвалив рішення на припущеннях, що заборонено частиною четвертою статті 61 ЦПК України 2004 року. З урахуванням правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), суду слід з`ясувати, коли прокурору або Кабінету Міністрів України стало відомо про порушення прав. Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України 2004 року; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 391/1217/14-ц (провадження № 61-11197сво18). Прокурор у цій справі пред`явив вимоги до Києво-Святошинської РДА Київської області про визнання недійсним її розпорядження, а також до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування на користь ДП «Київське лісове господарство» спірних земельних ділянок з володіння відповідачів. Представник відповідача ОСОБА_2 подав заяву про застосування позовної давності, тоді як інший відповідач за вимогами, які заявлені до нього, такої заяви до суду не подавав. Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону застосував строк позовної давності у частині вимог прокурора до Києво-Святошинської РДА Київської області та ОСОБА_1 , хоча останні з відповідною заявою про його застосування до суду не звертались. Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк