Постанова 4813 № 523/3212/19

Номер провадження: 22-ц/813/6260/20 Номер справи місцевого суду: 523/3212/19 Головуючий у першій інстанції Бабаков В.П. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.07.2020 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді Ващенко Л.Г. суддів Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., у порядку ст. 369 ЦПК України, розглянула апеляційну скаргу представника приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року (одноособово суддя Бабаков В.П.) у цивільній справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 27.02.2019 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі-СК 1) звернулось із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі-ДТП) у розмірі 51 849,57 гривень. Позов обґрунтовано наступним. 04.12.2017 року між СК 1 і товариством з обмеженою відповідальністю «Трайдекс Трейд» (далі-Товариство) укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, предметом страхування якого став транспортний засіб автомобіль «ГАЗ 2705» № НОМЕР_1 . 15.02.2018 року відбулась ДТП за участі автомобіля «ГАЗ 2705» № НОМЕР_1 і автомобіля «Вольво» № НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок якої автомобілю «ГАЗ 2705» спричинені механічні пошкодження. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.04.2018 року ОСОБА_1 визнаний винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень. Оскільки між СК 1 та Товариством (власником «ГАЗ 2705» № НОМЕР_1 ) укладений договір добровільного страхування, на підставі звіту № 02-023 від 28.03.2018 року про вартість матеріальної шкоди, СК 1 здійснила виплату Товариству страхового відшкодування у розмірі 100 446,20 гривень. Відповідач ОСОБА_1 застрахував свою відповідальність у ПрАТ СКА «ВУСО» (далі-СК 2). Згідно страхового полісу, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну 100 000 гривень, розмір франшизи

0. СК 2 сплатило СК 1, як страхове відшкодування у розмірі 48 596,63 гривень. Посилаючись на те, що сума невідшкодованого матеріального збитку становить 51 849,57 гривень, які повинен відшкодувати ОСОБА_1 , позивач просив про задоволення позову. Відповідач ОСОБА_1 в особі представника подав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити СК 1 у задоволенні позову. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15.01.2020 року у задоволенні позову відмовлено. (короткий зміст вимог апеляційної скарги) СК 1 не погодилась із рішенням суду від 15.01.2020 року і в особі представника подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. (узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу) Апеляційна скарга представника СК 1 зазначає: Позивач звертався до СК 2 (страхова компанія, в якій застраховано цивільну відповідальність відповідача) щодо виплати страхового відшкодування за шкоду, завдану внаслідок ДТП, яка сталася 15.02.2018 року. СК 2, за договором ОСЦПВВНТЗ та відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі Закон), відшкодувало вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу. У зв`язку з цим, СК 2 виплатила не 100 000 гривень, а 48 596,63 гривень страхового відшкодування, що є сумою вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу. Різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням за полісом повинен відшкодовувати винуватець ДТП і такої позиції дотримується Верховний Суд у постановах по справі № 464/1937/16-ц від 03.09.2018 року та по справі № 645/3746/16 від 07.02.2019 року. В рішенні суд помилково зазначив, що у разі, якщо сума збитків не виходить за межі страхової суми (ліміту відповідальності) за полісом ОСЦПВВНТЗ, то це не є різницею між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодування, у понятті ст. 1194 ЦК України. СК 2 розрахувала та виплатила СК 1 страхове відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, тому у СК 2 не виникає обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки, є меншими від ліміту відповідальності. Такої позиції дотримується і Верховний Суд у постановах по справах № 464/1937/16-ц від 03.09.2018 року та № 645/3746/16 від 07.02.2019 року. Позивачу недостатньо сплаченого страхового відшкодування шкоди, він має право вимагати від винної у ДТП особи сплати різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням і вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 09.01.2019 року, справа №761/23874/15-ц. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. (узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи) У відзиві на скаргу представник відповідача ОСОБА_1 зазначає: На момент ДТП, ОСОБА_1 , відповідно до вимог п.п г п.2.1 ПДР та ст. 21, 33.1.3 Закону, мав при собі та надав позивачу для огляду страховий поліс № АМ/002246862 від 10.01.2018 року, згідно якого відповідальність ОСОБА_1 застрахована у СК

2. Відповідно до полісу страхування страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну 100 000 гривень, франшиза

0. На підставі Звіту № 02-023 від 28.03.2018 року позивач склав страховий акт та розрахунок до нього. Про проведення оцінки вартості матеріальної шкоди ОСОБА_1 не повідомлявся, чи були присутні представники СК 2, невідомо. Відповідно до Звіту № 02-023 від 28.03.2018 року, вартість відновлюваного ремонту автомобіля «ГАЗ 2705» складає 143 228,76 гривень, а його ринкова вартість на дату ДТП, без врахування отриманих ушкоджень, складала 123 851,20 гривень. 30.04.2018 року позивач уклав угоду із Товариством, відповідно до п. 6 якої, сторони визнали автомобіль ГАЗ 2705 № НОМЕР_1 , конструктивно загиблим, вартість залишків ТЗ після страхового випадку визначили на підставі ринкового попиту, як 23 000 гривень. Відповідно до п. 8, визначена сума страхового відшкодування у розмірі 100 446,20 гривень, яку СК 1 виплатила Товариству на підставі платіжного доручення №9219 від 08.05.2018 року. СК 1 звернулось до СК 2 із заявою у порядку регресу про стягнення з страхового відшкодування у розмірі 100 446,20 гривень, однак СК 2 сплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 48 596,63 гривень. ОСОБА_1 не визнає вимоги СК 1 у зв`язку з тим, що, відповідно до Закону його відповідальність була застрахована за страховим полісом № АМ/002246862 від 10.01.2018 року. 10.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до СК 2 із заявою сплатити страхове відшкодування позивачу, а у листопаді 2018 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист від СК 2 про визнання повної загибелі автомобіля ГАЗ 2705 № НОМЕР_1 з наданням розрахунку суми страхового відшкодування: 123 851,20 гривень 75 254,57 гривень = 48 596,63 гривень, де 123 851,20 гривень - ринкова вартість транспортного засобу; 75 254,57 гривень вартість залишків придатних для подальшого використання, 48 596,63 гривень - сума страхового відшкодування. Обидві страхові компанії вважають автомобіль ГАЗ 2705 № НОМЕР_1 знищеним і визначають ринкову вартість автомобіля у 123 851,20 гривень, однак по різному визначають суму вартості залишків, придатних для подальшого використання. Так, СК 2 визначає вартість залишків, придатних для подальшого використання 75 254,57 гривень звідси і сума страхового відшкодування 48 596,63 гривень (123 851,20 75 254,57 = 48 596,63). Позивач визначає вартість залишків придатних для подальшого використання 23 000 гривень, звідси і сума страхового відшкодування 100 446,20 гривень (123 851,20 23 000 =100 446,20). У претензії до ОСОБА_1 позивач вказує, що СК 2 сплатила на їх користь 48 596,63 гривень страхового відшкодування (за вирахуванням розміру фізичного зносу), тоді як СК 2 у своїй відповіді повідомляє, що страхове відшкодування - це різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. Позивач помилково вважає, що різниця у розмірі 100 446,20 - 48 596,63 = 51 849,57 гривень є різницею непокритого ремонту, яку повинен відшкодувати ОСОБА_1 , оскільки транспортний засіб визнано таким, що не підлягає відновленню. З претензії позивача та позову до суду випливає, що позивач погодився зі ствердженнями СК 2, що сума страхового відшкодування складає 48 596,63 гривень, що є різницею між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. Відповідно до ст. 30 Закону, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з ДТП. Таким чином, відповідно до ст. 30 Закону, сума страхового відшкодування складає 48 596,63 гривень, яка виплачена страховиком ОСОБА_1 , тому ОСОБА_1 не повинен сплачувати різницю, якої не має (48 596,63 48 596,63 =0). Виплата страхового відшкодування за обов`язковими видами страхування чітко регламентована нормативно-правовими актами та має здійснюватися виключно на підставі відповідних норм чинного законодавства. 04.07.2018 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18 досліджувала питання щодо правомірності покладення обов`язку відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик, на випадок виникнення деліктного зобов`язання, бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі ст. ст. 3 і 5 вказаного Закону, реалізує право вимоги, передбачене ст. ст. 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини. 04.12.2017 року між СК 1 та Товариством укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-1509-17-00341 зі строком дії до 05.12.2018 року, предметом страхування якого став транспортний засіб автомобіль «ГАЗ 2705» № НОМЕР_1 (а.с. 8-18). Відповідач ОСОБА_1 застрахував свою цивільно-правову відповідальність у СК 2, поліс №АМ НОМЕР_3 2246862 зі строком дії з 11.01.2018 року по 10.01.2019 року. Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого, зокрема, за шкоду, заподіяну майну становить 100 000 гривень, розмір франшизи - 0 (а.с. 29,63). 15.02.2018 року на вул. Мельницька,49 у м. Одесі за участі автомобіля «ГАЗ 2705» № НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 і автомобіля «Вольво» № НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_1 сталася ДТП, внаслідок якої автомобілю «ГАЗ 2705» були завдані механічні пошкодження (а.с.7). Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.04.2018 року ОСОБА_1 , який не врахував дорожньої обстановки і не дотримався безпечного бокового інтервалу, чим порушив п. 13.1. Правил дорожнього руху, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем ГАЗ 2705 № НОМЕР_1 , визнаний винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень (а.с. 6). Згідно звіту № 02-023 від 28.03.2018 року незалежної оцінки транспортних засобів, вартість матеріальної шкоди, спричиненої ДТП ушкодженням автомобіля ГАЗ 2705 № НОМЕР_1 складає 123 851,20 гривень (а.с. 21-24). 30.04.2018 року, згідно договору №28-1509-17-00341 від 04.12.2017 року добровільного страхування наземних транспортних засобів, СК 1 і Товариство уклали угоду про розмір страхового відшкодування, відповідно до якої визнали, що автомобіль ГАЗ-2705 № НОМЕР_1 є конструктивно загиблим (п.6 угоди), сума страхового відшкодування становить 100 446,20 гривень і є остаточною, страхове відшкодування буде сплачено згідно заяви страхувальника (п.п.7,8 угоди, а.с.27). Відповідно до платіжного доручення №9219 від 08.05.2018 року, на виконання умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-1509-17-00341 від 04.12.2017 року, СК 1 сплатило Товариству 100 446,20 гривень страхового відшкодування (а.с. 28). СК 2 (страхувальник ОСОБА_1 ) частково сплатила СК 1 страхове відшкодування у розмірі 48 596,63 гривень. Несплаченою залишилась сума 51 849,57 гривень (100 446,20-48 596,63 а.с. 31). 03.10.2018 року СК 1 надіслала ОСОБА_1 претензію про відшкодування шкоди у розмірі 51 849,57 гривень, заподіяної внаслідок ДТП, яка сталася з його вини 15.02.2018 року (а.с. 64,65). Сплативши страхове відшкодування, СК 1 набула право вимоги до власника транспортного засобу, винного у ДТП, тобто до ОСОБА_1 .. Між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування збитків, пов`язаних із страховим відшкодуванням, які регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі-Закон 1), Законом України «Про страхування» (далі- Закон 2). (доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції) Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач, який сплатив страхове відшкодування, не має права зворотньої вимоги до ОСОБА_1 (а.с.136,136 зворот). Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування, ст. ст. 979 ч.1, 993 ч.1, 999 ч.1 ЦК України). Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 3, 5 Закону 1). При настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує, у встановленому Законом порядку, оцінену шкоду, яка була заподіяна внаслідок ДТП, у тому числі, майну третьої особи. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ст. 1191 ч.1 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особоюу випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. ст. 512 ч.ч.1,2, 514 ч.1 ЦК України). Таким підставами, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону 2, відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика є суброгацією. Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим виникло нове правовідношення, пов`язане саме з регресною вимогою. Суброгація допускається у договорах майнового страхування і правовою підставою для її застосування є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону 2, тоді як право регресу регулюється ч.1 ст. 1191 ЦК України. З огляду на викладене, правовідносини, які виникли між СК 1 і ОСОБА_1 є суброгацією. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). За змістом ч.ч.1,2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить інші обов`язкові складові цивільно-правової відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправність поведінки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності або інше речове право, договір оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст. 1187 ЦК України). Згідно з ч.5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (ч.1 ст. 1188 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Наведене свідчить про перерозподіл обов`язку доказування і зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. При цьому, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною й передбачає відповідальність власника такого джерела без вини. З матеріалів справи вбачається наступне. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.04.2018 року ОСОБА_1 , у зв`язку із порушенням 15.02.2018 року п. 13.1 Правил дорожнього руху (не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу), визнаний винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення (а.с. 6). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу вимог ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, (провадження № 14-176цс18) у п.п. 68-70 зроблено висновок про те, що ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст.38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Враховуючи зазначені норми матеріального права, а також правові висновки, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, (провадження № 14-176цс18), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги СК 1 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у порядку суброгації є обґрунтованими і доведеними, а тому підлягають задоволе нню. (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи представника СК 1 у скарзі, що: СК 2 за договором ОСЦПВВНТЗ, та, відповідно до ст. 29 Закону, відшкодувала вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу, а різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням за полісом страхування повинен відшкодовувати винуватець ДТП і такої позиції дотримується Верховний Суд у постановах по справі № 464/1937/16-ц від 03.09.2018 року та по справі № 645/3746/16 від 07.02.2019 року; суд помилково зазначив, що, якщо сума збитків не виходить за межі страхової суми (ліміту відповідальності) за полісом ОСЦПВВНТЗ, це не є різницею між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням і висновок суду в цій частині не відповідає позиції Верховного Суду у постановах по справах № 464/1937/16-ц від 03.09.2018 року та № 645/3746/16 від 07.02.2019 року; якщо позивачу недостатньо сплаченого страхового відшкодування шкоди, він має право вимоги до винної особи у ДТП на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням й така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 09.01.2019 року по справі №761/23874/15-ц, - прийняті до уваги, і, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 755/18006/15-ц, (провадження № 14-176цс18), є підставою для скасування рішення суду першої інстанції про відмову СК 1 у позові до ОСОБА_1 , який є винним у скоєнні ДТП щодо відшкодування останнім збитків з прийняттям нового судового рішення. Доводи ОСОБА_1 у відзиві на скаргу, що: обидві страхові компанії вважають автомобіль ГАЗ 2705 № НОМЕР_1 знищеним і визначають ринкову вартість автомобіля у 123 851,20 гривень, однак по різному визначають суму вартості залишків, придатних для подальшого використання; у претензії позивач вказує, що СК 2 сплатила на його користь 48 596,63 гривень страхового відшкодування (за вирахуванням розміру фізичного зносу), тоді як СК 2 повідомило, що страхове відшкодування - це різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП; позивач помилково вважає, що різниця у розмірі 100 446,20 - 48 596,63 = 51 849,57 гривень є різницею непокритого ремонту, яку повинен відшкодувати ОСОБА_1 , оскільки транспортний засіб визнано таким, що не підлягає відновленню; позивач погодився зі ствердженнями СК 2, що сума страхового відшкодування складає 48 596,63 гривень і це є різницею між вартістю транспортного засобу до та після ДТП; відповідно до ст. 30 Закону, сума страхового відшкодування складає 48 596,63 гривень, яка виплачена страховиком ОСОБА_1 , тому ОСОБА_1 не повинен сплачувати різницю, якої не має (48 596,6348 596,63=0), - до уваги не приймаються. СК 1 і Товариство 30.04.2018 року дійшли згоди, що автомобіль ГАЗ 2705 № НОМЕР_1 є знищеним і його ринкова вартість становить 123 851,20 гривень, а розмір страхового відшкодування - 100 446,20 гривень. Вказані обставини, а також визначення страховими компаніями суми вартості залишків, придатних для подальшого використання, у даному випадку, не мають правового значення при вирішенні питання щодо покладення на ОСОБА_1 обов`язку відшкодувати збитки СК

1. Ствердження відповідача, що, якщо транспортний засіб є знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з ДТП (ст. 30 Закону) і тому сплачене СК 2 страхове відшкодування СК 1 у розмірі 48 596,63 гривень повністю покриває збитки позивача СК 1, - не заслуговують на увагу. СК 1 (страховик Товариства), на виконання умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-1509-17-00341 від 04.12.2017 року, сплатив Товариству (страхувальник) страхове відшкодування у розмірі 100 446,20 гривень. СК 2 (страховик ОСОБА_1 ) частково відшкодувало СК 1 збитки у розмірі 48 596,63 гривень. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить інші обов`язкові складові цивільно-правової відповідальності: наявність шкоди; протиправність поведінки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.04.2018 року ОСОБА_1 визнаний винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи (ст. 82 ч.2 ЦПК України). Зважаючи на те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст. 993 ч.1 ЦК України), СК 1, у порядку суброгації, має право на відшкодування ОСОБА_1 збитків у розмірі 51 849,57 гривень (100 446,20- 48 596,63), який є винним у спричинені шкоди внаслідок ДТП. (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Оскільки з вини відповідача ОСОБА_1 позивач зазнав збитків, порушене право СК 1 підлягає захисту судом апеляційної інстанції шляхом задоволення позову. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ст. 376 ч.1 п.п.1-4, ч.2 ЦПК України). Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, застосувавши ст. 1191 України, яка не підлягає застосуванню і не застосував ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування", які підлягають застосуванню, внаслідок чого дійшов до неправильного висновку про відмову у позові, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України). Колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу і скасовує рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову, тому СК 1 має право на відшкодування судових витрат за розгляд справи в суді першої і в суді апеляційної інстанцій (1 921+2 881,50), які документально підтверджені (а.с.1,140). ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1-4, ч.2, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» задовольнити. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року скасувати. Позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІІН НОМЕР_4 ) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (код ЄДРПОУ 30859524) збитки, заподіяні внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 51 849,57 гривень та судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1 921 гривень і за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 881,50 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженнюу касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 21.07.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Л.М. Вадовська Г.Я. Колесніков