Постанова 4813 № 504/1722/18

Номер провадження: 22-ц/813/2739/20 Номер справи місцевого суду: 504/1722/18 Головуючий у першій інстанції Барвенко В.К. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.04.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів Сегеди С.М., Гірняк Л.А. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Барвенко В.К., - в с т а н о в и в: У травні 2018 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (далі ПрАТ «СК «УНІКА») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу, в якому просило стягнути з відповідача, в порядку регресу, матеріальну шкоду, яка виникла як витрати на виплату страхового відшкодування потерпілій особі в розмірі 9277,85 грн., а також судові витрати. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 26 листопада 2016 року на вул. Дальницька у м. Одеса водій транспортного засобу ІVЕСО, держаний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, скоїв зіткнення з транспортними засобами «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2 та «Рено», державний номерний знак НОМЕР_3 . Факт та обставини дорожньо-транспортної пригоди підтверджуються постановою Малиновського районного суду м. Одеси у справі №521/20769/16-п від 10.01.2017 року та постановою Малиновського районного суду м. Одеси у справі №521/20467/16-п від 31.01.2017 року. Цивільно-правову відповідальність власника (водія) транспортного засобу ІVЕСО, держаний номерний знак НОМЕР_1 застраховано ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» на умовах полісу АЕ/7370289 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 12 лютого 2016 року. На підставі вищезазначених документів, заяви власника транспортного засобу «Рено», державний номерний знак НОМЕР_3 ОСОБА_2 про виплату матеріального збитку від 16 лютого 2017 року, акту №00209336 огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 05.12.2016 року, ремонтної калькуляції №00209336 від 10.02.2017 року, заяви ОСОБА_3 про погодження розміру страхового відшкодування від 16 лютого 2017 року, страхового акту №00209336 від 10 лютого 2017 року та наказу №00209336 від 21 лютого 2017 року ПрАТ «СК «УНІКА» виплачено страхове відшкодування в розмірі 9 277,85 грн., що підтверджується платіжним дорученням №007478 від 22 лютого 2017 року. Однак, добровільно відшкодувати позивачу заподіяний збиток ОСОБА_1 не бажає, що і стало підставою для звернення до суду з зазначеним позовом. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року у задоволені позову ПрАТ «СК «УНІКА» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ПрАТ «СК «УНІКА»подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на те, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також, що судом порушенні норми матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги, ПрАТ «СК «УНІКА» зазначає, що суд дійшов до помилкового висновку про те, що предметом спору є виплата відшкодування за договором майнового страхування в порядку регресу, оскільки предметом договору обов`язкового страхування є страхуванням відповідальності, а не майновим страхуванням. Відзиву до суду надано не було. У відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 12.02.2016 року між ПрАТ «СК «УНІКА» (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) укладено Договір страхування № АЕ 7370289 щодо страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема автомобіля IVECO, державний номерний знак НОМЕР_4 , з терміном дії договору з 17.02.2016 року по 16.02.2017 року включно. 26.11.2016 року приблизно о 13.45 год., водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем IVECO, державний номерний знак НОМЕР_1 по вул. Дальницькій у м. Одесі не врахував дорожню обставину, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 , внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем «Рено», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні ушкодження. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 10.01.2017 року № 521/20769/16-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та стягнуто з нього 340 грн. штрафу. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 31.01.2017 року № 521/20467/16-п ОСОБА_1 за фактом керування 26.11.2016 року о 13.45 год. автомобілем IVECO, державний номерний знак НОМЕР_1 по вул. Дальницькій у м. Одесі, і, як наслідок, сталася вищенаведена ДТП, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч.2 КУпАП, та стягнуто з нього 20400 грн. штрафу, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки. Відповідно до платіжного доручення № 007478 від 23.02.2017 року позивач ПрАТ «СК «УНІКА» виплатило потерпілій ОСОБА_3 9277,85 грн. страхове відшкодування згідно страхового акту № 00209336 від 21.02.2017 року. Разом із тим, зі змісту вищевказаних постанов Малиновського районного суду м. Одеси вбачається, що ОСОБА_1 керував автомобілем IVECO, державний номерний знак НОМЕР_1 в момент скоєння вищевказаного ДТП, як водій - експедитор компанії «Меламед». Також судом встановлено, що автомобіль IVECO, державний номерний знак НОМЕР_1 належить на праві власності ОСОБА_4 , і саме ним укладено вищевказаний договір страхування. Відмовляючи у задоволені позову ПрАТ «СК «УНІКА» про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору по даній справі є виплата відшкодування за договором майнового страхування в порядку регресу. Відповідно до положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Більш того, правилом статті 999 ЦК України зазначено, що законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон №1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV). Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Згідно підпункту а пункту 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року Страховик, після виплати страхового відшкодування, має право подати регресний позов до Страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Згідно ч.1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Судом враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових ) обов`язків. Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство. За договором підряду, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. При цьому за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами. Водночас відповідно до п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію. Тобто, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу. Судом вірно зазначено про те, що з наданих позивачем до суду доказів неможливо встановити факт прийняття відповідача на роботу до компанії «Меламед» за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, встановити факт роз`яснення відповідачу його прав і обов`язків та проінформування під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. Також, позивач не надав до суду доказів, про те, що за трудовим договором відповідач має виконувати вимоги внутрішнього трудового розпорядку, встановлені адміністрацією підприємства (ФОП, тощо), де він працює, дотримуватися трудової дисципліни (ст. ст. 139-152 КЗпП України), на роботодавця покладається низка обов`язків щодо працівника, які підлягають виконанню незалежно від змісту трудового договору, а за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦК України). При цьому у цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 327 ЦК України). Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України. Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільним і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК. На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК). Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК). На підставі вищевикладеного, судом обґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» про те, що суд дійшов до помилкового висновку про те, що предметом спору є виплата відшкодування за договором майнового страхування в порядку регресу, оскільки предметом договору обов`язкового страхування є страхуванням відповідальності, а не майновим страхуванням, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до страхового акту №00209336 від 10 лютого 2017 року вбачається, що страхователем транспортного засобу ІVЕСО, держаний номерний знак НОМЕР_1 та особою, яка керувала ТЗ на момент ДТП є ОСОБА_4 , тобто особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотньої вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (ч.1 ст. 1191 ЦК України), а юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових ) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України), тобто, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність була застрахована ОСОБА_4 в ПрАТ «СК «Уніка» зі строком дії страхового акту з 17.02.2016 року по 16.02.2017 року (а.с. 13). Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 березня 2019- залишити без задоволення. РішенняКомінтернівського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 15 квітня 2020 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________ Л.А. Гірняк