Постанова Миколаївський апеляційний суд № 945/435/20

22.07.20 22-ц/812/1255/20 Єдиний унікальний номер судової справи: 945/435/20 Номер провадження № 22-ц/812/1255/20 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 липня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання Гавор В.Б., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2020 року, постановлену під головуванням судді Терентьєва Г.В. в приміщенні того ж суду про повернення заяви позивачеві, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (надалі АТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 про стягненння заборгованості, в с т а н о в и л а: В березні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором № б/н від 12 грудня 2008 року станом на 18 лютого 2020 року у розмірі 11 227,72 грн., яка складається з 2816,82 грн. заборгованості за кредитом, 7138,15 грн. заборгованості по відсотках за користування кредитом, 500 грн. пені та штрафи: 250 грн. (фіксована частина) та 522,75 грн. (процентна складова). Ухвалою судді Миколаївського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2020 року позовна заява залишена без руху, через її невідповідність вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, позивачу надано строк для виконання недоліків, вказаних в ухвалі суду, а саме подати новий текст позовної заяви з повним викладом обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги з посиланням на докази, що підтверджують обставини. Зазначено, що позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягується та вказівку на період, за який виникла дана сума заборгованості, відомості щодо дати здійснення відповідачем останнього платежу та розмір платежу, а також в якому розмірі та яким чином нараховувалися проценти, пеня та комісія. Крім того, до позовної заяви слід додати виписку за картковим рахунком, розрахунок заборгованості за первісною ставкою як з нарахуванням штрафних санкцій, так і без таких нарахувань. Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2020 року позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості визнано неподаною та повернуто позивачу. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просило оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що повертаючи позовну заяву суд вказав, що позивачем не були усунуті недоліки, вказані в ухвалі суду від 27 квітня 2020 року про залишення позовної заяви без руху. Проте вказані обставини, на думку АТ КБ «Приватбанк», не відповідають дійсності, оскільки у встановлений судом строк ним було виконано вимоги викладені в ухвалі Миколаївського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2020 року та направлено на адресу суду заяву про усунення недоліків. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржувана ухвала не відповідає. Повертаючи позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув у визначений законом строк недоліки позовної заяви. Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки мотиви, з яких суд дійшов таких висновків, не можна вважати переконливими, враховуючи наступне. Частина 1 ст. 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Таким чином, положення ч. 1 ст. 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Отже, цей пункт втілює в собі «право на суд», яке згідно з практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» 2002 рік). Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів. При цьому позивач сам обирає способи захисту своїх прав та інтересів та звертається до суду з позовом до конкретної особи відповідача, який, на думку позивача, порушує його права та інтереси. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Постановляючи ухвалу, яка оскаржується, суд виходив з того, що ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2020 року зазначена позовна заява залишена без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України. Усуваючи недоліки позовної заяви, позивачу слід було подати до суду новий текст позовної заяви з повним викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги з посиланням на докази, що підтверджують обставини. Позовна заява має містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, та вказівку на період, за який виникла дана сума заборгованості; відомості щодо дати здійснення відповідачем останнього платежу та розмір платежу; в якому розмірі та яким чином нараховувалися проценти, пеня та комісія. Також, позивачу слід було додати до позовної заяви: виписку за картковим рахунком; розрахунок заборгованості за первісною ставкою як з нарахуванням штрафних санкцій, так і без таких нарахувань; зазначити про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), а також зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи, з вказівкою на цю особу, оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. 18 травня 2020 року на адресу суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшло клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи. До клопотання додано: виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 , витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, в редакції, яка діяла на момент укладання кредитного договору, внутрішньобанківський наказ про затвердження Умов та Правил надання банківських послу, довідку про зміну умов кредитування, довідку про видані картки клієнту, підтвердження направлення доказів відповідачу, підтвердження повноважень представника АТ КБ «Приватбанк». Вважаючи, що позивачем не усунуті усі недоліки зазначені в ухвалі від 27 квітня 2020 року, суд дійшов висновку про необхідність визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу. Однак, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного. Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, передбачені положеннями статей 175, 177 ЦПК України. Якщо позов за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення ст. 185 ЦПК. Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В силу ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Відповідно до змісту статей 12, 13, 81, 175 ЦПК України позивач самостійно визначає зміст позовних вимог, зазначає сторони та інших учасників спору, викладає зміст обставин, якими обґрунтовуються вимоги, та зазначає докази на підтвердження цих обставин. Суддя згідно статей 175, 177, 185-187 ЦПК України перевіряє, чи має особа відповідно до ст. 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом відповідного права чи інтересу, чи відповідає форма та зміст заяви вимогам закону, чи дотримані правила підсудності та чи немає інших установлених законом перешкод для відкриття провадження у справі. Виходячи з аналізу наведених норм процесуального права, суддя при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви не має права давати оцінку наведеним позивачем доказам, їх достатності, вимагати надання доказів, встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, і ставити залежно від цього вирішення питання про прийняття позовної заяви. Згідно із ч.3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Повертаючи позовну заяву як неподану, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунуті у визначені заноном строки усі недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі від 27 квітня 2020 року, тобто в порушення наведених положень процесуального права суд вдався до оцінки, як обставин, якими обґрунтовувались вимоги позову, так і наведених позивачем доказів, їх достатності. За такого подана АТ КБ «Приватбанк» позовна заява відповідала вимогам ст. 175 ЦПК України, а тому підстав для її повернення позивачу не було. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду. За такого, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. З аналізу вищевикладеного вбачається, що позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свободправа на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту. На думку колегії суддів, суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву з зазначених підстав, виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист. За таких обставин, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена без додержання норм процесуального права. Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК Україниу випадку порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ухвала суду першої інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, що призвели до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та порушує права заявника на гарантії захисту у суді своїх інтересів, а тому вона підлягає скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, а саме вирішення питання про відкриття провадження у справі. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити. Ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: Т.З. Бондаренко В.І. Темнікова Повний текст постанови складено 22 липня 2020 року.