Постанова Дніпровський апеляційний суд № 192/3524/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2995/25 Справа № 192/3524/24 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 квітня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Ткаченко І.Ю., суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори про визнання права власності в порядку спадкування та скасування постанови нотаріуса за апеляційною скаргою адвоката Марченка Вікторова Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2024 року про повернення позовної заяви, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Другої Дніпровської державної нотаріальної контори про визнання права власності в порядку спадкування та скасування постанови нотаріуса. Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто. В апеляційній скарзі адвокат Марченко В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що вимоги ухвали виконані. Надано уточнену позовну заяву та квитанцію про доплату судового збору. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга адвокат Марченко В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2024 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав. Повертаючи заяву на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не виконала у повному обсязі вимоги ухвали від 16 грудня 2024 року. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. За положеннями ст.ст.55,124 Конституції України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст.129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99). Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції визначає гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. У рішенні від 13 січня 2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням §1 ст.6 конвенції. Ч. 3 ст. 175 ЦПК України передбачені вимоги до форми і змісту позовної заяви. Так, обов`язковими складовими позову мають бути: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву (заяву) подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. З матеріалів справи вбачається, що 05 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Другої Дніпровської державної нотаріальної контори про визнання права власності в порядку спадкування та скасування постанови нотаріуса. Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху оскільки подана позивачкою позовна заява не містила відомостей про наявність чи відсутність електронного кабінету у позивачки, її представника та відповідача. Також позивачкою в позовній заяві відповідачем зазначено Другу Дніпровську державну нотаріальну контору, разом з тим повне найменування відповідача зазначене в позовній заяві не відповідає його найменуванню, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У позовній заяві заявлено вимогу про визнання права власності на земельну ділянку, при цьому ціна позову вказана 50000 грн втім не надано доказі вартості майна. При цьому слід також заявлено вимогу про стягнення упущеної вигоди в розмірі 10000 грн, втім не вказано чи включена дана сума до ціни позову. Також позивачкою не конкретизовано в порушення вимог п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України зміст позовних вимог, а саме вказано в порядку якого спадкування вона просить визнати за нею право власності на земельну ділянку за законом чи за заповітом. Не додано до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів, а також документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, виходячи із заявлених позовних вимог які містять дві майнові та чотири не майнові вимоги (до позову долучено квитанцію про сплату судового збору у розмірі 908 грн). На виконання вимог ухвали позивачкою було надано уточнену позовну заяву. Також надано квитанцію про доплату судового збору у розмірі 303,20 грн. Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2024 року позовну заяву повернуто як неподану. Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, виходив з того, що недоліки визначені в ухвалі судді від 16 грудня 2024 року в повному обсязі не усунено. Колегія суддів звертає увагу на те, що в уточненій позовній заяві наданій на виконання вимог ухвали суду, остаточні позовні вимоги сформульовані так:

1. Визнати за ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 3,6250 га, що утворилася в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1225085500:01:001:0170, розташованої на території Письмечівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

2. Визнати незаконною та скасувати постанову нотаріуса Другої Дніпропетровської держаної нотаріальної контори від 31 липня 2024 року, № 402/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину. Згідно п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у разі якщо в позовній заяві об`єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов`язані між собою, то, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог. Якщо в позовній заяві об`єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов`язаних між собою, то враховуючи, що об`єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог. При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами. Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (15140 грн); за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становив 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн ). Частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Таким чином чітко вбачається, що після уточнення вимог залишилася одна майнова вимога - визнання права власності в порядку спадкування за законом та одна немайнова вимога визнання незаконної та скасування постанови нотаріуса В той час коли судовий збір сплачено у загальному розмірі 1211,20 грн, тобто за одну вимогу. Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 в повному обсязі не виконала вимоги ухвали про залишення його заяви без руху, зокрема, не сплатила судовий збір за заявлену немайнову вимогу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позову. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З приводу цього прецедентним є рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави. У зв`язку з наведеним, повернення позовної заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист, порушенням конституційних прав, які передбачені Конституцією України, нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки після усунення вказаних невідповідностей вимогам закону, позивач має право повторного звернення до суду із позовною заявою. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для її скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу адвоката Марченка Вікторова Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2024 року про повернення позовної заяви - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21 квітня 2025 року. Судді: