Постанова 4812 № 487/2020/20

21.07.20 22-ц/812/1213/20 Провадження №22-ц/812/1213/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 21 липня 2020 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Андрієнко Л.Д., за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача АТ «Миколаївгаз» - Сімцис Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 487/2020/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу, яку постановив Заводський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Кузьменка Вячеслава Володимировича у приміщенні цього суду 13 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївгаз Збут», Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Миколаївгаз» про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, у с т а н о в и л а : У квітні 2020 р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївгаз Збут» (далі ТОВ «Миколаївгаз Збут»), Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Миколаївгаз» (далі АТ «Миколаївгаз») про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення судових витрат та відшкодування моральної шкоди. Позов обґрунтований тим, що він є абонентом споживання природного газу та його особовий рахунок - 1000124574. Відповідно до розділу III пункту 2 Правил постачання природного газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 р. № 2496 (далі Постанова НКРЕКП № 2496), постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, який є однаковими для всіх побутових споживачів України. 19 травня 2018 р. ним у встановленому порядку була підписана з постачальником TOB «Миколаївгаз Збут» заява-приєднання до умов договору постачання газу побутовим споживачам відповідно до Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 р. № 2500 (далі Постанова НКРЕКП № 2500). Позивач відноситься до пільгової категорії населення, є учасником бойових дій, тому оплату за спожитий природний газ здійснював та здійснює з урахуванням встановлених законодавством пільг та гарантій держави, розмір пільги складає 75 %. Інформація про наявність пільг була надана TOB «Миколаївгаз Збут», що підтверджується наявністю відомостей у вищезазначеній заяві-приєднанні від 19 травня 2018 р. 07 травня 2018 р. з метою проведення звірки щодо стану розрахунку за спожитий природний газ ОСОБА_1 звернувся з заявою до TOB «Миколаївгаз Збут», на яку отримав відповідь від 10 травня 2018 р. із повідомленням про те, що станом на 01 травня 2018 р. позивач має борг в сумі 2316 грн. 45 коп., з них: перед TOB «Миколаївгаз Збут» заборгованість складає 189 грн. 55 коп. та перед ПАТ «Миколаївгаз» - 2126 грн. 90 коп. Позивач зазначає, що квитанції від 08 серпня 2015 р. на суму 32 грн. 35 коп. з призначенням платежу за липень 2015 р., від 29 серпня 2015 р. на суму 32 грн. 35 коп.. з призначенням платежу за серпень 2015 р., від 29 вересня 2015 р. на суму 32 грн. 35 коп. з призначенням платежу за вересень 2015 р. TOB «Миколаївгаз Збут» по незрозумілим причинам та в порушення діючого законодавства були зараховані в оплату за послуги за інший період замість вказаних в платіжних документах періодів сплати. Стосовно заборгованості перед ПАТ «Миколаївгаз» в сумі 2126 грн. 90 коп., позивачу не було надано детальної помісячної інформації, а лише було повідомлено, що це стосується періоду, коли TOB «Миколаївгаз Збут» не було постачальником природного газу. Також, в результаті неправомірних дій з боку TOB «Миколаївгаз Збут» щодо перенесення оплати за спожитий газ, всупереч їх призначення на інший невизначений період, у позивача виникла заборгованості за 2015 рік в сумі 97 грн. 05 коп., що дорівнює саме сумі фактичної оплати ним послуг з газопостачання за липень, серпень та вересень 2015 р., які не були враховані відповідачем. Також, згідно наданих TOB «Миколаївгаз Збут» відомостей ОСОБА_1 вирахував заборгованість, яка склала 54 грн. 52 коп., а не 189 грн. 55 коп., як вказував відповідач. 18 травня 2018 р. ним була оплачена фактична заборгованість в сумі 54 грн. 52 коп., після чого надана повторна заява до TOB «Миколаївгаз Збут» з копією вказаної квитанції, наведеними розрахунками фактичної заборгованості та проханням повторно провести звірку з 01 липня 2015 р. по 01 травня 2018 р., на яку він отримав лише формальну відповідь без вирішення питання по суті. При цьому, TOB «Миколаївгаз Збут» повторно проігнорувало підтверджений ним факт оплати за спожитий газ за липень, серпень та вересень 2015 р., та не перенесло оплату згідно призначень квитанцій, здійснивши незаконні фінансові дії, що призвело до штучного виникнення та залишення боргу перед TOB «Миколаївгаз Збут», якого фактично не було. У зв`язку з чим позивач 04 червня 2018 р. звернувся до TOB «Миколаївгаз Збут» зі скаргою на неналежний розгляд попереднього звернення та вимогою виконати зобов`язання постачальника. 13 червня 2019 р. позивач отримав відповідь без вирішення питання по суті та з черговим порушенням обліку здійснених ним платежів - незаконного часткового перенесення частини поточних платежів в невизначений період до 30 червня 2015 р. На наступні звернення до TOB «Миколаївгаз Збут» та до АТ «Миколаївгаз» не отримано очікуваної відповіді або взагалі відповіді ОСОБА_1 не надано. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати неправомірними дії: - TOB «Миколаївгаз Збут» та АТ «Миколаївгаз» щодо виставлення після закінчення терміну позовної давності згідно статті 257 Цивільного Кодексу України рахунку по сплаті боргу в сумі 2126 грн. 90 коп. за спожитий в термін до 30 червня 2015 р. та вважати вказаний рахунок на суму 2126 грн. 90 коп. таким, що не підлягає оплаті; - TOB «Миколаївгаз Збут» щодо незаконних фінансових операцій - перенесення частини поточних платежів з конкретними призначеннями в невизначений період до 30 червня 2015 р. не за призначенням таких платежів, а саме: від 08 серпня 2015 р. на суму 80 грн. з призначенням платежу за червень 2015 р., від 08 серпня 2015 р. на суму 32 грн. 35 коп. з призначенням платежу за липень 2015 р., від 29 серпня 2015 р. на суму 32 грн. 35 коп. з призначенням платежу за серпень 2015 р., від 29 вересня 2015 р. на суму 32 грн. 35 коп. з призначенням і платежу за вересень 2015 р., від 25 листопада 2018 р. на суму 17 грн. 40 коп. з призначенням платежу за жовтень 2018 р., від 06 березня 2019 р. на суму 15 грн. 66 коп. з призначенням платежу за лютий 2019 р.; - АТ «Миколаївгаз» щодо ненадання в установленому порядку відповіді на письмові звернення від 02 липня 2019 р. та від 22 серпня 2019 р.; - TOB «Миколаївгаз Збут» щодо здійснення незаконних погроз та психологічного тиску шляхом направлення на адресу споживача природного газу письмового листа № 38/17 від 23 січня 2020 р. Також позивач просив суд зобов`язати: TOB «Миколаївгаз Збут» та АТ «Миколаївгаз» в 10-денний термін здійснити перерахунок по особовому рахунку № НОМЕР_1 заборгованості за спожитий природний газ з урахуванням терміну позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного Кодексу України. Про проведення такого перерахунку письмово проінформувати споживача у визначений термін; TOB «Миколаївгаз Збут» в 10-денний термін перенести платежі від 08 серпня 2015 р. на суму 80 грн. з призначенням платежу за червень 2015 р., від 08 серпня 2015 р. на суму 32 грн. 35 коп. з призначенням платежу за липень 2015 р., від 29 серпня 2015 р. на суму 32 грн. 35 коп. з призначенням платежу за серпень 2015 р., від 29 вересня 2015 р. на суму 32 грн. 35 коп. з призначенням платежу за вересень 2015 р., від 25 листопада 2018 р. на суму 17 грн. 40 коп. з призначенням платежу за жовтень 2018, від 06 березня 2019 р. на суму 15 грн. 66 коп. з призначенням платежу за лютий 2019 р. до особовому рахунку № НОМЕР_1 згідно з призначенням платежів. Про виконання письмово проінформувати споживача у визначений термін. Стягнути з ТОВ «Миколаївгаз Збут» на користь позивача судові витрати в розмірі 4 054 грн., сума яких підлягає уточненню, остаточний розмір яких буде визначено після прийняття рішення по даній справі. Стягнути з TOB «Миколаївгаз Збут» на користь позивача 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправних дій відповідача по вимаганню неіснуючої суми боргу поза межами позовної давності, здійснення незаконних фінансових операцій по перенесенню поточних платежів в інший невизначений період не за призначенням таких платежів, здійснення незаконних письмових погроз та психологічного тиску. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2020 р. позовна заява ОСОБА_1 направлена до Ленінського районного суду м. Миколаєва для подальшого розгляду. Ухвала мотивована тим, що, з позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що місцезнаходження відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївгаз Збут» знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. 7 Слобідська, 10 В/1, відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївгаз Збут» знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Погранична,

159. Дані адреса відносяться до територіальної підсудності Інгульського району м. Миколаєва, тому відповідно до частини 2 статті 27 ЦПК України суд дійшов висновку, що даний позов не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Заводського районного суду м. Миколаєва та підлягає розгляду у Ленінському районному суді м. Миколаєва. За такого суд, керуючись положеннями пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України, передав позовну заяву з доданими до неї документами на розгляд до Ленінського районного суду м. Миколаєва. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що ухвала суду постановлена з порушенням матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати та направити справу до Заводського районного суду м. Миколаєва для подальшого розгляду та прийняття рішення. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд, постановляючи оскаржувану ухвалу не взяв до уваги, що позовна заява подана ОСОБА_1 на захист прав споживача природнього газу та проігнорував право останнього на вибір підсудності справи, як це передбачено частиною 5 статті 28 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, представника відповідача АТ «Миколаївгаз», дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону. Статтею 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, в тому числі, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в силу положень ст. 379 ЦПК України є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд вважав, що ОСОБА_1 подано позовну заяву з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не за місцем знаходження відповідачів, що в силу пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України є підставою для направлення позовної заяви до Ленінського районного суду м. Миколаєва. Колегія суддів вважає такий висновок помилковим. За загальними правилами територіальної юрисдикції (підсудності) позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (частина 2 статті 27 ЦПК України). Статтею 28 ЦПК України визначені випадки альтернативної підсудності, тобто підсудності за вибором позивача. Так, частиною 5 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, а згідно із частиною 8 статті 28 ЦПК України позови, які виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. Положеннями статті 30 ЦПК України визначено перелік позовів, для яких установлена виключна підсудність, такий перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Як роз`яснено у пунктах 41, 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», у разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦКдо нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Тому правило даної норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав щодо цього майна. За такого, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном. Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 , місце проживання якого зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 ), звернувся до суду з позовною заявою як сторона (споживач) договору постачання природного газу до постачальника природного газу (ТОВ «Миклаївгаз Збут») та оператора ГРМ (АТ «Миколаївгаз») на захист порушених відповідачами, як вважає позивач, його прав щодо нарахування заборгованості за спожитий газ. За такого ОСОБА_1 звернувся до суду на захист своїх прав як споживача послуг, яким він є в розумінні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відповідно до положень частини 5 статті 28 ЦПК України мав підстави для звернення до суду за своїм місцем проживання. Крім того, згідно позовної заяви між сторонами виник спір з приводу належного виконання договору, предметом якого є надання послуг з постачання природного газу до квартири ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 Вказана квартира розташована у Заводському районі м. Миколаєва. За такого дана справа за правилами виключної підсудності відноситься до територіальної юрисдикції Заводського районного суду м. Миколаєва. З урахуванням викладеного Заводський районний суд м. Миколаєва в оскаржуваній ухвалі дійшов помилкового висновку, що дана справа підсудна Ленінському районному суду м. Миколаєва за місцем знаходження відповідачів. Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала судді є помилковою, оскільки суд припустився порушення норм процесуального права, й підлягає відповідно до вимог пункту 4 статті 379 ЦПК України скасуванню, а справа поверненню до суду для продовження розгляду. З огляду на положення статті 141 ЦПК України, результати розгляду апеляційної скарги, за якими апеляційним судом нове рішення по справі не приймалось та не змінювалось, відсутні підстави для розподілу судових витрат, який слід провести за наслідками розгляду справи. Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2020 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївгаз Збут», Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Миколаївгаз» про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди повернути до того ж суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська __________________________________________ Повний текст постанови виготовлений 22 липня 2020 року