Постанова 4821 № 695/1098/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1150/20Головуючий по 1 інстанції Справа №695/1098/20 Категорія: на ухвалу Середа Л. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л. І. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області; особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1 розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 травня 2020 року про передачу справи на розгляд до іншого суду за підсудністю, постановлену під головуванням судді Середи Л. В. у Золотоніському міськрайонному суді Черкаської області 20.05.2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення коштів, в с т а н о в и в : 18 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення коштів. В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що він є пенсіонером та отримує пенсію по ІІІ групі інвалідності у відповідності до ст. 54 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 2-а -5806/2011/2306 від 15.07. 2011 року зобов`язано УПФ України в Золотоніському районі провести виплату та виплатити ОСОБА_1 державної пенсії, виходячи з шести мінімальних пенсій за віком, у відповідності до ч. 4 ст. 54 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно правил, передбачених ч. 1 ст. 28 Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням вимог ст. 67 Закону за період з 17.11. 2010 року по 15.07. 2011 року за різницею раніше проведених виплат, провести виплату та виплатити ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю, як особі віднесеної до І категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, у відповідності до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно правил, передбачених ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням вимог ст. 67 Закону за період 17.11. 2010 року по 15.07. 2011 року за різницею раніше проведених виплат. Позивач вказує, що постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 2-а -9106/2011/2306 від 12.10. 2011 року зобов`язано УПФ України в Золотоніському районі провести виплату та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію, виходячи з шести мінімальних пенсій за віком, у відповідності до ч. 4 ст. 54 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно правил, передбачених ч. 1 ст. 28 Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням вимог ст. 67 Закону за період з 16.07. 2010 року по 22.07. 2011 року за різницею раніше проведених виплат, провести виплату та виплатити ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю, як особі віднесеної до І категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, у відповідності до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно правил, передбачених ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням виторг ст. 67 Закону за період 16.07. 2010 року по 22.07. 2011 року за різницею раніше проведених виплат. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що на виконання рішень судів відповідачем було здійснено нарахування пенсії у сумі 30 991, 24 грн. , яке не було виплачено,коштів він не отримав. У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з приводу виплати пенсійних коштів за рішенням суду. Листом від 27.03. 2020 року відповідач повідомив, що рішення суду виконані та здійснено нарахування в сумі 30 991,24 грн., але дані кошти не були виплачені, оскільки кошти Державного бюджету для здійснення таких виплат відсутні. ОСОБА_1 вважає, що невиплата належних йому виплат є порушенням вимог закону. Крім того, неправомірно, протиправно, не виконуючи рішення суду протягом 8 років, позивач набув душевних страждань, оскільки він був позбавлений права власності на гарантовану йому пенсійну виплату, що є порушенням ст.1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач у позовній заяві вказує, що тривалим невиконанням рішення суду та невиплатою коштів за рішенням суду йому було заподіяно матеріальної та моральної шкоди, оскільки він був позбавлений можливості отримувати гарантовану пенсійну виплату у розмірі визначеному законом, в зв`язку з чим та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, він оцінив завдану відповідачем моральну шкоду у розмірі 64 000 грн. Крім того, на переконання позивача, відповідач у зв`язку в невиплатою йому належних коштів, має грошове зобов`язання перед позивачем в сумі 30 991, 24 грн.( пенсія), оскільки відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення, що передбачено ст. 625 ЦК України. А тому відшкодування коштів за рішенням суду є грошовим зобов`язанням, відповідно позивач має право на застосування та стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві посилається на ст. 1173 ЦК України відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що ст.ст. 1, 2 Закону України « Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України, і які не мають разового характеру: пенсії , соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. ОСОБА_1 у позовній заяві, вказує, що даний спір належить розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом позовних є відшкодування пенсії та стягнення шкоди внаслідок невиконання рішення суду про стягнення пенсії. У зв`язку з тим, що даний позов виник з діяльності Золотоніського відділу обслуговування громадян( сервісний центр) Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області, місце знаходження якого м. Золотоноша, тому позов ним пред`явлений до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області. Позивач ОСОБА_1 просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на його користь кошти в сумі 178 347, 64 грн., із яких 30 991, 24 грн. - пенсія, 64 000 грн. моральна шкода, 7 791, 96 грн. 3 % річних, 75 564, 44 грн. індекс інфляції. Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 травня 2020 року передано цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення коштів до Придніпровського районного суду м. Черкаси за підсудністю. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про направлення матеріалів справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення коштів за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси виходив з того, що позовна заява не підсудна Золотоніському міськрайонному суду Черкаської області, оскільки відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області знаходиться за юридичною адресою: вул. Смілянська, 23 м. Черкаси, що відноситься до територіальної підсудності Придніпровського районного суду м. Черкаси. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про направлення матеріалів даної справи за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси, пославшись на вимоги ч.2 ст. 27 ЦПК України, якою передбачено, що позови до юридичних осіб, пред`являються в суд за їх місцем знаходження згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю до іншого суду, позивач ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, яка зареєстрована у Черкаському апеляційному суді 15 червня 2020 року Вх. № 6247/20Вх. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. ОСОБА_1 у скарзі зазначає, що у відповідності ч. 7 ст. 28 ЦПК України, позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням. Оскільки даний позов виник із діяльності Золотоніського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області, який фактично є представництвом юридичної особи та /або відокремленим підрозділом юридичної особи, місцезнаходження якого м. Золотоноша, тому позов пред`явлений до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області. Листування, призначення пенсії та перерахунок проводиться через Золотоніський відділ обслуговування громадян(сервісний центр) Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області. А тому, на переконання скаржника, суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права і помилково визнав, що справа не підлягає розгляду у Золотоніському міськрайонному суді Черкаської області. З урахуванням вищевказаного, ОСОБА_1 просить ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20.05.2020 року про передачу справи іншому суду скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відзив відповідачем на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надано. У відповідності до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За правилами ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В даній справі оскаржується ухвала про повернення позовної заяви позивачеві, яка зазначена в пункті 9 частини першої статті 353 ЦПК України. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, та зважаючи на конкретні обставини у справі, оскарження процесуальної ухвали суду, які не вимагають проведення судового засідання з участю сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи згідно до вимог ЦПК України, то колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвала суду першої інстанції про передачу справи до іншого суду відповідає вимогам закону. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги, чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи, та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що передбачено в ч. 2 ст. 77 ЦПК України. За положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Статтею 55 Конституції України визначено право кожної особи на судовий захист. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді. Згідно з частин 1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таким чином, приймаючи до уваги положення ст. ст.55,124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, а також постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» кожна особа має право, в порядку встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Територіальна юрисдикція (підсудність) врегульована параграфом 3 глави 2 розділу I ЦПК України. Статті 27, 28 ЦПК України, які визначають як правила загальної підсудності справ, так і підсудності справ за вибором позивача, вказують , що позови можуть пред`являтися до суду в зареєстрованому у встановленому порядку місцем проживання або перебування відповідача чи позивача. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що згідно до норм ЦПК України територіальна підсудність цивільних справ поділяється на загальну - за місцезнаходженням відповідача (ст. 27 ЦПК України), альтернативну - за вибором позивача (ст. 28 ЦПК України) та виключну (ст. 30 ЦПК України). Згідно ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про направлення матеріалів за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення коштів за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси, виходив з того, що юридичну адресу відповідача зазначено: вул. Смілянська, 23 м. Черкаси, що відноситься до територіальної підсудності Придніпровського районного суду м. Черкаси, а тому позовна заява не підсудна Золотоніському міськрайонному суду Черкаської області. Крім того, в ухвалі суду зазначено, що у позові не ставиться вимога про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи згідно до ч. 3. ст. 28 ЦПК України, тому суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 не підсудна Золотоніському міськрайонному суду Черкаської області. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції, які відповідають обставинам справи та вимогам закону, приймаючи до уваги положення ст. 27 ЦПК України, яка передбачає, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як вбачається із матеріалів справи, 18 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовними вимогами та просив суд стягнути з відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на його користь кошти в сумі 178 347, 64 грн., із яких 30 991, 24 грн. - пенсія, 64 000 грн. моральна шкода, 7 791, 96 грн. 3 % річних, 75 564, 44 грн. індекс інфляції. Відповідачем у позовній заяві позивача зазначив Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області , вказавши адресу вул. Смілянська , 23 м. Черкаси 18 000 ( а. с. 1 - 5). Позовні вимоги він обґрунтовує тим, що він є пенсіонером і отримує пенсію по інвалідності на підставі Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». ОСОБА_1 зазначає, що постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 2-а -5806/2011/2306 від 15.07. 2011 року та постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 2-а -9106/2011/2306 від 12.10. 2011 року зобов`язано УПФ України в Золотоніському районі провести виплату та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію у відповідності до ч. 4 ст. 54 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 17.11. 2010 року по 15.07. 2011 року та за період 17.11. 2010 року по 15.07. 2011 року за різницею раніше проведених виплат. Оскільки листом від 27.03. 2020 року відповідач повідомив позивачу, що рішення суду виконані та здійснено нарахування в сумі 30 991,24 грн., але дані кошти не були виплачені оскільки кошти Державного бюджету для здійснення таких виплат відсутні, внаслідок невиконання рішень судів позивач зазнав моральних та душевних страждань, тобто йому була завдана моральна та матеріальна шкоди. Позивач зазначає відповідача у позові - державний орган, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області за адресою м. Черкаси, вул. Смілянська ,

23. Тому безпідставними та необґрунтованими є доводи скаржника, що судом першої інстанції невірно визначено підсудність, оскільки ОСОБА_1 звернувся у Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області, посилаючись, що даний позов виник з діяльності Золотоніського відділу обслуговування громадян( сервісний центр) Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області, місце знаходження якого м. Золотоноша, що не відповідає вимогам процесуального закону. Аналізуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 , колегія суддів апеляційного суду вважає, що слід дійти висновку, що судом вірно визначено, що розгляд позовної заяви не підсудний Золотоніському міськрайонному суду Черкаської області, оскільки як вбачається із позову, позивачем заявлено вимоги до відповідача, якого вказав позивач саме як Головне Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, зазначивши у позовній заяві адресу та місцезнаходження відповідача вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, що дійсно територіально віднесено до Придніпровського районного суду м. Черкаси, і Золотоніський відділ не вказаний відповідачем у позові, так як не юридичною особою і не може бути відповідачем у справі. Направлення позовної заяви за підсудністю до належного суду відповідає критерію «судом встановленим законом» визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому не може порушувати права позивача на доступ до правосуддя. Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Придніпровському районному суду м. Черкаси є вірним та обґрунтованим, і не спростовуються доводами апеляційної скарги, які не відповідають вимогам закону. Доводи апеляційної скарги скаржника є необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому не підлягають задоволенню колегією суддів апеляційного суду, а тому вимоги апеляційної скарги щодо скасування ухвали суду першої інстанції не підлягають задоволенню апеляційним судом. З огляду на вище викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі вірно послався на вимоги ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якою визначено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Таким чином, суд в повній мірі врахував всі обставини справи, і вимоги закону, які підлягають застосуванню, судом першої інстанції не допущено порушення норм процесуального права, що дає підстави вважати постановлену ухвалу законною і такою, що не підлягає скасуванню за вказаних доводів скаржника. Отже, апеляційний суд вважає, що за наявних обставин у справі, заявлених позивачем ОСОБА_1 вимог, апеляційна скарга задоволенню не підлягає , а ухвала суду першої залишається без змін. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводів, які б спростували незаконність та необґрунтованість постановленої судом першої інстанції ухвали, апеляційна скарга не містить. Статтею 258 ЦПК України визначено, що ухвала є видом судових рішень. З огляду на вище викладене, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права, підстави для скасування ухвали суду згідно вимог цивільно - процесуального законодавства відсутні, а тому ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 травня 2020 року про передачу справи за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд , п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 травня 2020 року про передачу справи за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення коштів - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Л.В. Нерушак Судді В. Г. Бородійчук Л. І. Василенко