Постанова 4803 № 191/650/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6318/20 Справа № 191/650/19 Суддя у 1-й інстанції - Кухар Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Єлізаренко І.А., суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В., за участю секретаря Черкас Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2019 року АТ КБ "Приватбанк" звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" посилалися на те, що відповідно до укладеного Договору б/н від 13 грудня 2006 року банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 21600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві. АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що виконав свої зобов`язання щодо видачі кредитних коштів, надавши позичальнику можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених кредитним договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач порушила умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв`язку з чим, станом на 10 січня 2019 року утворилася заборгованість, яка становить 24366 грн. 80 коп., з яких: 2767 грн. 65 коп. - заборгованість за кредитом, 13489 грн. 82 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 6472 грн. 82 коп. - заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1136 грн. 51 коп. - штраф (процентна складова). На підставі викладеного, АТ КБ «Приватбанк» просили суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 13 грудня 2006 року у сумі 24366 грн. 80 коп. та судові витрати у розмірі 1921 грн. (а.с. 3-5) Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту за кредитним договором б/н від 13 грудня 2006 року в розмірі 2767 грн. 65 коп., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ "Приватбанк" просять рішення суду від 23 березня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ "Приватбанк", посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В іншій частині рішення суду учасниками справи не оскаржується. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, АТ КБ «Приватбанк» посилалися на те, що відповідно до укладеного Договору б/н від 13 грудня 2006 року банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 21600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8% на суму заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.3-5). Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між нею та банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с.14). Відповідно до положень п.2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, витяг з яких долучений банком до позовної заяви, підписання цього договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Пунктом 2.1.1.2.1 передбачено, що договір укладається на п`ять років. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк. Згідно з п.2.1.1.3.5 Умов та правил надання банківських послуг клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунку клієнтів, відкритих в валюті кредитного ліміту, у межах сум, шо підлягають сплаті банку за цим даним договором, при настанні термінів платежів списання грошових коштів з рахунків Клієнта у разі настання термінів платежів по інших договорах клієнта в розмірах, визначених цими договорами, а також списання грошових коштів Клієнта у межах сум, що підлягають сплаті банку за зобовязаннями третіх осіб, де клієнт є заставодавцем, якщо грошові кошти клієнта, майнові права, які знаходилися в заставі за зобов`язаннями третіх осіб, були зараховані на рахунок клієнта (договорне списання). Позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту та оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Згідно п. 2.1.1.4.2. Умов та правил надання банківських послуг банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у встановленій банком частці у разі невиконання боржником своїх боргових зобов`язань та інших обов`язків за цим договором. З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 10 січня 2019 року становить 24366 грн. 80 коп., з яких 2767 грн. 65 коп. - заборгованість за кредитом, 13489 грн. 82 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 6472 грн. 82 коп. - заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1136 грн. 51 коп. - штраф (процентна складова) (а.с.6-9, 10-13). Відповідач ОСОБА_1 добровільно заборгованість не погашає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення відсотків та неустойки за кредитним договором, суд першої інстанції посилався на їх необґрунтованість належними та допустимими доказами у справі, однак повністю погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановлено, звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, АТ КБ «Приватбанк» посилалися на те, що відповідно до укладеного Договору б/н від 13 грудня 2006 року банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 21600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8% на суму заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.1-3). Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між нею та банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с. 14). У заяві ОСОБА_1 від 13 грудня 2006 року процентна ставка зазначена у розмірі - 22,8% на рік. У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 10 січня 2019 року становить 24366 грн. 80 коп., з яких 2767 грн. 65 коп. - заборгованість за кредитом, 13489 грн. 82 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 6472 грн. 82 коп. - заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1136 грн. 51 коп. - штраф (процентна складова) (а.с.6-9, 10-13). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, пеню та штрафи. Банк, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 грудня 2006 року, посилався на витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів і Умови та правила розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 грудня 2006 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (далі - Закон). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Таким чином, відсутні підстави вважати, що банк при укладенні договору із ОСОБА_1 дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановлено, відповідач ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору. Відповідач ОСОБА_1 надала до суду першої інстанції заяву, у якій вона просила задовольнити позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, що складається з тіла кредиту у розмірі 2769 грн. 60 коп. (а.с.103). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" є доведеними в частині стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором б/н від 13 грудня 2006 року у розмірі 2767 грн. 65 коп. за тілом кредиту. Стосовно позовних вимог банку про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по відсоткам, слід зазначити, у заяві позичальника від 13 грудня 2006 року визначена базова процентна ставка за користування кредитом в розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.14). Згідно даних розрахунку заборгованості вбачається, банком не було дотримано істотних умов, погоджених сторонами, щодо базової процентної ставки за кредитом. Так, станом на 31 грудня 2012 року заборгованість відповідача перед банком за відсотками за ставкою, що передбачена умовами договору - 22,8% річних, складає 120 грн. 11 коп. У подальшому, з 05 січня 2013 року. банком було збільшено відсоткову ставку до 30%, однак доказів на підтвердження того, що таке збільшення відбулося зі згоди позичальника банком суду не надано, умовами договору збільшення відсоткової ставки не передбачено. Таким чином, в частині стягнення з відповідача на користь банку відсотків за користування кредитом позов підлягає частковому задоволенню виходячи із розрахунків, які згідно умов укладеного між сторонами договору, банк повинен був нараховувати відповідачу, а саме за період з 13 грудня 2006 року по 31 грудня 2012 року, що становить 120 грн. 11 коп., оскільки згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За змістом положень частини першої статті 651 та частини третьої статті 653 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. В разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору. У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо), дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Стосовно позовних вимог банку в частині стягнення пені та штрафів, слід зазначити вказані вимоги є недоведеними фактом досягнення сторонами домовленості про сплату відповідачем у будь-якому розмірі неустойки. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку у цій частині. За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" слід задовольнити частково, рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення відсотків за користування кредитом та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за відсотками за кредитним договором б/н від 13 грудня 2006 року за період з 13 грудня 2006 року по 31 грудня 2012 року у сумі 120 грн. 11 коп. На підставі викладеного, керуючись ст. ст.ст. 367, 374, 375, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - задовольнити частково. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення відсотків. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за відсотками за кредитним договором б/н від 13 грудня 2006 року за період з 13 грудня 2006 року по 31 грудня 2012 року у розмірі - 120 грн. 11 коп. В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками - відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Судді