Постанова 4857 № 380/857/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/857/20 пров. № А/857/5251/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Носа С.П., Шевчук С.М. з участю секретаря судового засідання: Ігнатищ Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року (ухвалене головуючим-суддею Кухар Н.А., час ухвалення судового рішення 14 год 31 хв у м. Львові, час складання повного тексту судового рішення 26 березня 2020 року) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СММ Груп» до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, в с т а н о в и в : У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СММ Груп» (далі ТзОВ «СММ Груп», товариство, позивач) звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці ДФС, правонаступником якої є Галицька митниця Держмитслужби (далі - Галицька митниця, відповідач) про коригування митної вартості від 04.09.2019 за №UA209000/2019/201403/2, №UA209000/2019/201409/2, №UA209000/2019/201408/2, №UA209000/2019/201404/2, №UA209000/2019/201405/2 від 05.09.2019 за №UA209000/2019/201414/2, №UA209000/2019/201413/2, №UA209000/2019/201420/2, від 06.09.2019 за №UA209000/2019/201423/2, №UA209000/2019/201422/2, №UA209000/2019/201424/2, від 09.09.2019 за №UA209000/2019/201426/2, №UA209000/2019/201428/2, №UA209000/2019/201431/2, №UA209000/2019/201425/2, 16.09.2019 за №UA209000/2019/201459/2, від 18.09.2019 за №UA209000/2019/201475/2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 позов було задоволено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ТзОВ СММ Груп» у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що здійснюючи митне оформлення товарів позивачем надано документи для визначення митної вартості товару за резервним методом, які містять неактуальну інформацію, а тому, на думку митного органу, не дозволяють перевірити заявлені числові значення митної вартості. Зазначає, що митним органом обґрунтовано не взято до уваги наданий позивачем висновок експертного товарознавчого дослідження, оскільки такий складений без огляду майна лише відповідно до його опису, що ставить під сумнів його достовірність стосовно майна в частині його ідентифікації. Стосовно не застосування Львівською митницею при перевірці заявленої декларантом митної вартості четвертого методу, зазначає, що на момент визначення заявленої позивачем митної вартості було відсутнє документальне підтвердження про ціну одиниці товару, що були продані на території України, з поправкою положень 2, 3 ст.62 МК України. Стосовно не застосування п`ятого методу визначення митної вартості, вказує про не можливість його застосування митницею, оскільки було відсутнє документальне підтвердження щодо витрат, які включаються в ціну товарів відповідно до ст.63 МК України. Вказує, що оспорювані рішення містять причини неможливості застосування попередніх методів визначення митної вартості товарів, що передують резервному. У письмовому відзиві позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який просив задовольнити апеляційну скаргу, представника позивача Шокало В.С., який просив відхилити апеляційну скаргу, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що 07.05.2018 між компанією «DEVELOPINVEST SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA», як продавцем, та ТзОВ «СММ Груп», як покупцем, було укладено зовнішньоекономічний Контракт №1, відповідно до якого продавець зобов`язувався передати покупцю товар згідно з фактурою, у якій зазначається його кількість та ціна. На підставі наведеного контракту у 2018 році товариством було ввезено товар з описом «одяг і додаткові речі до одягу та їх частини, взуття, речі домашнього вжитку, що використовувалися», у всіх 38 митних деклараціях вартість товару за один кілограм позивач задекларував в розмірі 1,2 долара США одяг та 1,22 долара США взуття (по курсу долара США до гривні). Так, позивачем на ввезені транспортним засобом чергову партію ідентичного товару та до митного контролю подано відповідні декларації по Контракту №1 : UA209140/2019/176312 від 03.09.2019, UA209140/2019/176316 від 03.09.2019, UA209140/2019/176321 від 03.09.2019, UA209140/2019/176725 від 04.09.2019, UA209140/2019/176734 від 03.09.2019, UA209140/2019/177104 від 05.09.2019, UA209140/2019/177114 від 05.09.2019, UA209140/2019/177224 від 05.09.2019, UA209140/2019/177516 від 06.09.2019, UA209140/2019/177819 від 06.09.2019, UA209140/2019/177820 від 06.09.2019, UA209140/2019/178180 від 09.09.2019, UA209140/2019/178185 від 09.09.2019, UA209140/2019/178213 від 09.09.2019, UA209140/2019/178192 від 09.09.2019, UA209140/2019/180910 від 16.09.2019, UA209140/2019/181627 від 18.09.2019. Згідно вказаних митних декларацій позивачем визначено митну вартість товару за резервним методом за інформацією, визначеною МД UA209140/2019/101874 від 14.01.2019. До митних декларацій додані рахунки-фактури (інвойси), автотранспортні накладні СМR та вказано у графі 44 про наявні у митниці дозвільні висновки та сертифікати, що свідчать про виконання нетарифних заходів реагування зовнішньої торгівлі позивачем. Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості заявлених позивачем до декларування товарів за згаданими вище митними деклараціями, відповідно до ч.3, 4 ст.53 МК України, Львівська митниця ДФС зобов`язала декларанта надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме : якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; виписки з бухгалтерської документації; копію митної декларації країни відправлення; каталоги, специфікації, прайс-листи, переклади документів, транспортні перевізні документи, якщо за умови поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на оплату транспортування від продавця товару українському перевізнику), висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Копію митної декларації країни відправлення; переклади документів відповідно до ст.254 МК України. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. На вимогу митниці ТзОВ «СММ Груп» надало зовнішньоекономічний договір (контракт), копії митної декларації країни відправлення (МRN), прейскурант (прайс-лист) виробника товару. Також на підтвердження ціни товару позивачем було надано лист фірми продавця товару «DEVELOPINVEST SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA» з інформацією про ціну товару. Крім того, позивачем, в одних випадках, одночасно з митною декларацію, а в інших після підготовки, подано висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, зокрема, висновок експертного товарознавчого дослідження судового експерта Білобрана С.З. №19/1/019 від 23.01.2019. Митним органом були прийняті оспорювані рішення, якими визначено вартість імпортованого товару в розмірі 1,4401 долара США за один кілограм за 6 (резервним) методом митної вартості, які обґрунтовані тим, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за резервним методом, оскільки не відповідає умовам ст.64 МК України та ст.7 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (далі - Угода). У ДМВ вказано джерело інформації, що використовувалося для визначення митної вартості, котре є неактуальним по часовим параметрам : у ДМВ в гр. 8 зазначена МД UА209140/2019/101874 від 14.01.2019. Використання таких даних не відповідає вимогам Тлумачних приміток до ст.7 Угоди, ст.2 п.1 підпункту а) Угоди та ст.3 п.1 підпункту а). Зазначено про неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст.59 МК України) та методу 2б (ст.60 МК України) з причин відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МК України) та методу 2г (ст.63 МК України) з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу доходів і зборів. Вказано дві декларації (UA205090/2019/77300 від 24.06.2019 та UA206010/2019/5072 від 18.06.2019), що на думку відповідача, слугували джерелом інформації для коригування митної вартості. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем під час митного оформлення товару надано всі документи, які відповідали вимогам ч.2 ст.53 МК України та чітко ідентифікували оцінюваний товар, не містили жодних розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначенні митної вартості, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості товару, натомість відповідачем не було обґрунтовано, у чому саме полягали об`єктивні сумніви у заявленій декларантом митній вартості товару та не доведено неможливості застосування ТзОВ «СММ Груп» митної вартості, яка ґрунтувалася на раніше визнаній органом доходів і зборів митній вартості. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно ч.1 ст.51 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Відповідно до частини другої цієї статті, митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 Кодексу. У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч.1 ст.53 МК України). Відповідно до ч.2 ст.53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є : 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (ч.3 ст.53 МК України). З аналізу наведених вище норм вбачається, що законодавством визначений чіткий перелік підстав, за наявності яких митний орган вправі витребовувати від декларанта додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів. Такими підставами, зокрема, є наявність розбіжностей у документах, наявність ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У ході судового розгляду відповідач не вказав, які з перелічених обставин слугували підставою для витребування від позивача додаткових документів, оскільки ним було надано документи, передбачені ч.2 ст.53 МК України та щодо оформлення яких у митного органу не було жодних претензій. Дані обставини свідчать про те, що витребовуючи від позивача додаткові документи на підтвердження митної вартості товарів, відповідач діяв поза розумним сумнівом та не міг належним чином обґрунтувати свою вимогу. У той же час, суд звертає увагу на те, що позивачем у період з 31.05.2018 по 14.01.2019 включно ввозився аналогічний товар з описом «одяг і додаткові речі до одягу та їх частини, взуття, речі домашнього вжитку, що використовувалися», митна вартість якого встановлювалась на рівні 1,2 долара США за кілограм одягу та 1,22 долара США взуття відповідно. Однак, починаючи з 04.09.2019, 05.09.2019, 06.09.2019, 09.09.2019, 16.09.2019, 18.09.2019 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості, яким визначено вартість імпортованого товару на рівні 1,4401 долара США за один кілограм. Стосовно доводів відповідача з покликанням на те, що поданий позивачем Висновок експертного товарознавчого дослідження №19/1/019 від 23.01.2019 містить суттєві недоліки та посилання на джерела інформації, які неможливо перевірити, то такі самі по собі не можуть свідчити про правомірність прийняття оспорюваних рішень, оскільки вказаний висновок являється одним із документів, поданих декларантом на підтвердження митної вартості товару, а тому повинен оцінюватись митним органом в сукупності з іншими поданими документами. При цьому, в оспорюваних рішеннях відповідачем жодним чином не зазначено про будь-які недоліки згаданого висновку експертного товарознавчого дослідження. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що витребування від позивача додаткових документів на підтвердження митної вартості товару є необґрунтованим. Щодо правомірності визначення митної вартості товару відповідачем за шостим (резервним) методом, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне. Частиною першою статті 57 МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами : 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом, за яким визначається митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до частини другої цієї статті, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Згідно частини третьої цієї статті, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Частиною четвертою статті 57 МК України передбачено, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч.6 ст.57 МК України). У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (ч.8 ст.57 МК України). З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавцем встановлено чіткий алгоритм, яким повинен керуватись митний орган при виборі методу визначення митної вартості товару, зокрема, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що відповідач застосовував чи намагався застосувати інші методи визначення митної вартості товару, які передують резервному. Крім того, відповідачем не надано обґрунтувань неможливості застосування таких методів. Згідно ч.2 ст.64 МК України, митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. Пунктом другим частини третьої статті 64 МК України передбачено, що митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей. Як убачається зі змісту оспорюваних рішень, джерелом інформації для коригування митної вартості слугували митні декларації №UA205090/2019/77300 від 24.06.2019 та №UA206010/2019/5072 від 18.06.2019. У той же час, в матеріалах справи наявна митна декларація №UA209140/2019/101874 від 14.01.2019, відповідно до якої позивачу була визначена митна вартість на рівні 1,2 долара США за кілограм одягу та 1,22 долара США взуття відповідно. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку відповідачем застосовано систему, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей (1,4401 долара США за один кілограм), оскільки період часу з дати останнього розмитнення за старою нижчою вартістю (1,2 долара США одяг та 1,22 долара США взуття) та датою розмитнення за вищою вартістю є занадто коротким щоб суттєво вплинути на ринкову ціну товару. За таких обставин, відповідачем було застосовано шостий (резервний) метод визначення митної вартості всупереч вимогам п.2 ч.3 ст.64 МК України, чим порушено необхідний баланс між приватним інтересом особи з одного боку та інтересом держави з іншого. Крім того, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження факту проведення реальних консультацій з декларантом відповідно до ч.4 ст.57 МК України. Дані обставини, на думку суду апеляційної інстанції, свідчать про те, що відповідач не дотримався порядку визначення митної вартості товару, передбаченого ст.57 МК України, як наслідок ним було порушено принцип належного урядування відповідно до якого у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) від 20.10.2011). Щодо обґрунтованості оспорюваних рішень про коригування митної вартості. Відповідно до п.2 ч.6 ст.54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно ч.2 ст.55 МК України, прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема : 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. Як видно зі змісту оспорюваних рішень, причиною їх прийняття та застосування шостого (резервного) методу стала неможливість застосувати наступні методи визначення митної вартості. При цьому, в оспорюваних рішеннях відповідачем не зазначено, які саме документи, передбачені ст.53 МК України, не подані декларантом, які відомості відсутні у поданих документах, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також не обґрунтовано причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано на підставі додатково поданих декларантом документів. Дані обставини свідчать про те, що така процедура прийняття рішень відповідача перешкоджала декларанту своєчасно та в повній мірі виконати свої обов`язки та скористатись своїми правами, передбаченими чинним податковим законодавством, яким врегульовано порядок визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, а спірні рішення як наслідок не відповідають критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень. Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду правомірність прийняття оспорюваних рішень, в той час, як доводи позивача ґрунтуються на законі. Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року по справі №380/857/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 22.07.2020.