Постанова 4856 № 127/8200/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 127/8200/20 Головуючий у 1-й інстанції: Клапоущак С.Ю. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 22 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Курка О. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2020 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора управління патрульної поліції у Вінницькій області капрала поліції Казиміра Ростислава Андрійовича про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : в квітні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до інспектора управління патрульної поліції у Вінницькій області капрала поліції Казиміра Ростислава Андрійовича про визнання протиправною та скасування постанови. Позовні вимоги мотивовані тим, що винесена постанова є незаконною, оскільки при її складанні було грубо порушено норми чинного законодавства України та його права. На думку позивача, посадовою особою суб`єкта владних повноважень не було надано жодних належних та допустимих доказів його вини у вчиненні пред`явленого йому правопорушення, розгляд справи було проведено у спрощеному порядку шляхом констатації факту його винуватості та винесення оскаржуваного рішення, чим порушено його законні права, передбачені ст.268 КУпАП, не забезпечено право на захист. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи. Відповідач своїм правом, визначеним ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. 20 липня 2020 року до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час, та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не відомі. Колегія суддів зазначає, що норми ст. 286 КАС України визначають особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Так, згідно з ч. 5 ст. 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Враховуючи, що розгляд справи призначено у межах десятиденного терміну з моменту надходження справи до суду апеляційної інстанції, а також те, що сторони були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду справи, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що було винесено ухвалу. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається. Статтею 243 КАС України передбачено порядок ухвалення судових рішень. Так, відповідно до ч. 4 вказаної статті судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання. Тому, з урахуванням ст.ст. 243 та 286 КАС України, постанова суду складена в межах 10 денного строку розгляду даної справи, який вираховується з 15 липня 2020 року - час винесення ухвали про відкриття провадження у справі. Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти постанову про задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, 01 квітня 2020 року інспектором поліції Казиміром Р.А. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАК №2326852, відповідно до якої, до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 255 гривень за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Зі змісту вказаної постанови слідує, що 01 квітня 2020 року о 13.47 год. позивач, керуючи транспортним засобом марки «BMW X3», номерний знак НОМЕР_1 в населеному пункті позначеному дорожнім знаком 5.45 на М-21, 42 в смт. Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області перевищив швидкість руху на 40 км/год, рухався зі швидкістю 90 км/год., чим порушив п. 12.4 ПДР порушення швидкісного режиму в населених пунктах. Швидкість вимірювалась приладом TruСam 00072. Позивач, не погодившись із даною постановою, звернувся до суду для її скасування. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваної постанови, оскільки наданими відповідачем доказами доведено вчинення позивачем адміністративного проавопорушення, за яке останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Згідно п. 12.4 ПДР, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Таким чином, висновки про наявність чи відсутність в діях позивача, адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності доказування свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена відповідними частинами ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення. У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу. Відповідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Крім того, даною постановою зазначено - судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. Суд першої інстанції відзначив, що в матеріалами справи підтверджено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, з чим не погоджується колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду. Судова колегія, надаючи оцінку діям відповідача, виходить з того, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами. При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення. Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов`язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення, чого в даному випадку не було дотримано. У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 1 ст.77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з порушенням ПДР, а саме, за перевищення швидкості в межах населеного пункту. З матеріалів справи слідує, що відповідачем до відзиву на позовну заяву додано фото та DVD диск із записами приладу TruCAM (серійний номерТС000726) (а.с. 22). З оглянутого судом апеляційної інстанції відеозапису з цього пристрою, який наявний в матеріалах справи на носії CD-диску, слідує, що автомобіль марки «BMW X3», номерний знак НОМЕР_1 , рухався 01.04.2020 зі швидкістю 90 км/год. Тобто, в даному випадку, наданими відповідачем доказами підтверджується лише швидкість, з якою рухався автомобіль позивача на певній ділянці дороги. Однак, колегія суддів зазначає, що із вказаного відеозапису не можливо встановити місце визначення швидкості руху автомобіля та матеріали справи не містять доказів, що швидкість руху на даній ділянці дороги обмежена до 50 км/год. Колегія суддів зазначає, що не може бути врахована судом як належний та допустимий доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення додана відповідачем до відзиву фотознімок з лазерного вимірювача швидкості, оскільки фото номерного знаку автомобіля здійснено безвідносно до обставин та місця події, а також неможливо встановити і ділянку автодороги, із встановленими межами зони дії знаку 5.45. Позначка на фотографії місця події 297 км не є достатньою інформацією в цій частині, а перевірка інформації за вказаними координатами до повноважень суду не відноситься. Також, в матеріалах справи відсутня роздруківка фотозображення із засобу TruCam LTI (серійний номер ТС000726 ), на якій зафіксовано систему географічних координат з кутовими величинами (географічна широта та географічна довгота), які надають беззаперечну можливість встановити місце вчинення правопорушення. Крім того, відповідачем не надано відеозапису з нагрудної камери поліцейського, яким би було зафіксовано зупинку автомобіля, яким вчинено правопорушення, встановлено особу водія, роз`яснено йому права та здійснено розгляд справи про адміністративне правопорушення. Таким чином, наданий відповідачем відеозапис тверджень позивача не спростовує, оскільки не містить самої фіксації порушення позивачем ПДР і розгляду справи про адміністративне правопорушення. Інших належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача відповідач не надав. Отже, наявність події адміністративного правопорушення, яка виявилась у перевищенні позивачем дозволеної швидкості для руху у населеному пункті на 40 км/год, як обов`язкової умови притягнення особи до адміністративної відповідальності, не підтверджена наявними в матеріалах справи доказами. Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами спростовується наявність складу адміністративного порушення у діях позивача, які визначені у постанові інспектора та відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП. Колегія суддів зазначає, що працівники патрульної поліції наділені повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання, відтак, враховуючи те, що відповідач мав можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описане в оскаржуваній постанові, колегія суддів приходить до висновку про достатність підстав для задоволення адміністративного позову щодо скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК №2326852, відповідно до якої, до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 255 гривень за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення. В даному випадку, відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано жодних доказів, які б чітко вказували на підтвердження того, що позивачем було допущено перевищення швидкісного режиму в населеному пункті на 40 км/год. У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Колегія суддів зауважує, що однією з підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову було те, що використаня працівниками патрульної поліції лазерного вимірювача TruCam (серійний номер ТС000726), є правомірним, оскільки вказаний прилад отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року №UА-МІ/1-2903-2012. Проте, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що як вбачається зі змісту позовної заяви та додаткових пояснень, позивач не заперечує правомірність використання лазерного вимірювача TruCam інспекторами поліції, а вказує лише на те, що йому не відомо чи дійсно вимірювальний прилад, який зазначений в оскаржуваній постанові та який був пред`явлений під час зупинки є одним і тим же. Крім того, зазначає, що інспекторами поліції не було надано можливості ознайомитись чи сертифікований прибор, яким проводилась фіксація швидкості і чи пройшов він провірку, а тому вказані висновки свідчать про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи. Більше того, як вбачається зі змісту рішення, суд першої інстанції не досліджував обставин встановлених судом апеляційної інстанції, а саме: місце визначення швидкості руху автомобіля; чи обмежена швидкість руху на ділянці дороги по якій рухався автомобіль марки «BMW X3» до 50 км/год; не досліджено ділянку автодороги, із встановленими межами зони дії знаку 5.45. Тобто, при прийнятті рішення, суд першої інстанції обмежився наданням оцінки виключно відеозапису, який міститься в матеріалах справи, не врахувавши вищевказаних обставин, які мають значення для визнання постанови законної, що свідчить про необґрунтованість та неповноту дослідження доказів по справі, судом першої інстанції. За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач під час винесення оскаржуваної постанови діяв всупереч положенням визначених Конституцією та законами України, у зв`язку з чим постанова серії ЕАК №2326852 від 01 квітня 2020 року підлягає скасуванню. Суд першої інстанції не дав належної оцінки всім вищевикладеним обставинам та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідачем неправомірно визнано позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, у зв`язку з чим спірна постанова підлягає скасуванню. Так, стаття 247 КУпАП зазначає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Відтак, з метою дотримання вимог ч.3 ст. 286 КАС України, скасовуючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів вважає за необхідне закрити справу про адміністративне правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з ч.2 вказаної статті, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, за результатом апеляційного розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Вирішуючи питання розподілу судових витрат колегія суддів виходить з такого. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Ч. 6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже враховуючи те, що за результатом апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та задоволення позовних вимог тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати понесені на сплату судового збору, за подання апеляційної скарги. Як встановлено з матеріалів справи за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 630,60 грн. Таким чином на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судовий збір в розмірі 630,60 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора управління патрульної поліції у Вінницькій області капрала поліції Казиміра Ростислава Андрійовича про визнання протиправною та скасування постанови скасувати. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення серії ЕАК №2326852 від 01 квітня 2020 року та закрити справу про адміністративне правопорушення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 630, 60 грн. Постанова суду набирає законної сили в порядку ст. 325 КАС України та згідно ст. 272 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О.П.