Постанова 4855 № 826/8580/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8580/17 Суддя першої інстанції: Костенко Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Епель О.В., Шурка О.І., при секретарі - Ліневській В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на прийняте у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк», третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» (далі - Відповідач, Уповноважена особа), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Третя особа, Фонд), про: - визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи в частині визнання нікчемним правочину щодо набуття зобов`язань АТ «Артем-Банк» перед ОСОБА_1 в сумі 153 000,00 грн. шляхом оформлення документів та внесенню записів до АБС банку про банківську операцію щодо внесення 27.10.2016 року ОСОБА_1 готівкових коштів в сумі 153 000,00 грн. через касу банку відділення банку №44 на поточний рахунок № НОМЕР_1 без фактичного їх внесення; - зобов`язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника ПАТ «Артем-Банк» за договором банківського вкладу (депозиту) №90.00.006907 від 27.10.2016 року, який має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2020 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи в частині визнання нікчемним правочину щодо набуття зобов`язань АТ «Артем-Банк» перед ОСОБА_1 в сумі 153 000,00 грн. шляхом оформлення документів та внесенню записів до АБС банку про банківську операцію щодо внесення 27.10.2016 року ОСОБА_1 готівкових коштів в сумі 153 000,00 грн. через касу банку відділення банку №44 на поточний рахунок № НОМЕР_1 без фактичного їх внесення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2020 року позов задоволено повністю: - визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Артем-Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, у розмірі 153000 грн.; - зобов`язано Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про рахунок НОМЕР_1, відкритий на підставі договору банківського вкладу (депозиту) №N90.00.006907 від 27.10.2016 року, за яким ОСОБА_1 має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Артем-Банк» за рахунок Фонду на суму 153000,00 грн. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визнання правочину нікчемним відсутні, у той час як недотримання працівниками банку порядку залучення та внесення коштів на рахунок не може мати негативних наслідків для особи, факт отримання коштів від якої банком до моменту визнання його неплатоспроможним підтверджується матеріалами справи. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що саме норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними щодо спірних правовідносин. Зазначає, що відсутність інформації про ОСОБА_1 у поданому до Фонду переліку вкладників свідчить, що остання не має права на відшкодування коштів за вкладом. Наголошує, що у розумінні згаданого Закону Позивач не може вважатися вкладником банку, оскільки укладений між нею та ПАТ «Артем-Банк» договір банківського вкладу (депозиту) є нікчемним одночасно з декількох підстав, що було виявлено Уповноваженою особою у ході перевірки. Після усунення визначених в ухвалі від 13.04.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 року було відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.07.2020 року. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що 27.10.2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Артем-Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) №N90.00.006907, за умовами якого банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Артем-Банк» та приймає вклад у розмірі 153 000,00 грн., який вкладник перераховує у безготівковій формі або вносить готівкою на рахунок у термін до 27.10.2016 року включно. Сума, яка надійшла від вкладника після закінчення операційного часу або у вихідні дні, і підлягає за призначенням платежу для зарахування на згаданий рахунок, зараховується банком на нього наступного банківського дня (а.с. 15-16). Крім того, 27.10.2016 року згідно квитанції №TR.50809.370.312 депозитний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 було поповнено останньою на 153 000,00 грн. (а.с. 17). На підставі рішення Правління Національного банку України від 15.11.2016 року № 416-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16.11.2016 року №2447 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Артем-Банк», згідно якого з 16.11.2016 року запроваджено у ньому тимчасову адміністрацію строком на один місяць по 15.12.2016 року включно та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрацію в АТ «Артем-Банк» Луньо І.В. Рішенням Правління Національного банку України від 15.12.2016 року №492-рш відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ «Артем-Банк». 15.12.2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №2857 «Про початок процедури ліквідації АТ «Артем-Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «Артем-Банк» строком на два роки з 16.12.2016 року по 15.12.2018 року включно, а також призначено уповноваженою особою Фонду ОСОБА_2 . У подальшому рішенням виконавчої дирекції Фонду від 31.05.2017 року №2229 відсторонено від виконання обов`язків уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «Артем-Банк» Луньо І.В. та призначено уповноваженою особою на ліквідацію банку ОСОБА_3 . Матеріали справи свідчать, що 23.05.2017 року на адресу ОСОБА_1 . Уповноваженою особою направлено повідомлення №1477 (а.с. 18), в якому зазначено, що у результаті перевірки було виявлено обставини, які вказують на те, що внесення записів до АБС банку про банківську операцію щодо внесення готівкових коштів в сумі 153 000,00 грн. через касу відділення банку на рахунок НОМЕР_1, а також виготовлення розрахунково-касових документів щодо такого внесення здійснено: - без фактичного внесення готівкових коштів через касу відділення банку №44; - в період дії обмежень, встановлених для АТ «Артем-Банк» рішенням Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем від 09.08.2016 року №834 «Про обмеження здійснення окремих видів здійснюваних Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» операцій»; - в період чинності рішення Правління Національного банку України від 27.10.2016 року №385-рш/БТ «Про віднесення АТ «Артем-Банк» до категорії проблемних»; - з метою надання переваг одним кредиторам над іншими; - з метою зміни кредитора з юридичної особи, яка не має права на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, на фізичну особу; - з одночасним внесенням до автоматизованої системи банку про видачу коштів юридичній особі без фактичної видачі готівкових коштів через касу відділення; - між операціями із вкладення та зняття коштів не тривалий проміжок часу. У зв`язку з викладеним даним листом Позивача було повідомлено про те, що на підставі п. п. 1, 2, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визнано нікчемним правочин щодо набуття зобов`язань АТ «Артем-Банк» перед ОСОБА_1 у сумі 153 000,00 грн. шляхом оформлення документів та внесенню записів до АБС Банку про операцію по внесенню 27.10.2016 року ОСОБА_1 коштів в сумі 153 000,00 грн. через касу відділення банку №44 на поточний рахунок НОМЕР_3 без фактичного їх внесення. На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 2, 26, 27, 38 Закону України «Про систему гранування вкладів фізичних осіб», Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09.08.2012 року №14, а також ряду правових позицій Великої Палати Верховного Суду у даній категорії справ, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в Уповноваженої особи були відсутні правові підстави для віднесення правочину до нікчемного, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон). Частиною першою статті 3 Закону визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Виплата відшкодування здійснюється з урахуванням сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у банку. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом. Приписи ч. 2 ст. 26 Закону визначають, що вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Вичерпний перелік випадків, за наявності яких Фонд не відшкодовує вклади, закріплений у ч. 4 ст. 26 Закону. За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Відповідно до ч. ч. 5-6 ст. 27 Закону протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 року № 14 (далі - Положення № 14) перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах суми граничного розміру відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації, така сума відшкодування включається до Переліку. До Переліку не включаються: інформація про вкладників, які отримали всю належну їм гарантовану суму відшкодування під час дії тимчасової адміністрації; інформація про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону; записи, що повернуті банку для доопрацювання як помилкові, - до усунення помилок. Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення №14, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (з урахуванням обмежень, визначених уповноваженою особою Фонду відповідно до частини другої статті 38 Закону), за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр). Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду Переліку. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Файл csv формується за структурою інформаційного рядка файла «Загальний Реєстр» (додаток 12) та за правилами формування csv файлів (додаток 10). Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Як вбачається зі змісту повідомлення Уповноваженої особи від 23.05.2017 року №1477, правочин із набуття ПАТ «Артем-Банк» зобов`язань перед ОСОБА_1 в сумі 153 000,00 грн. шляхом оформлення документів та внесення записів до АБС банку про банківську операцію щодо внесення 27.10.2016 року Позивачем готівкових коштів в сумі 153 000,00 грн. визнано нікчемною з підстав, визначених п. п. 1, 2, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Згідно ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Приписи п. п. 1, 2, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону визначають, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1); банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2); банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7); здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (п. 9). Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Зі змісту наведених норм випливає, що право перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних не є абсолютним, а кореспондується з обов`язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов`язує нікчемність правочину, довести суду такі обставини. Тобто самого твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідні підкреслити, що, застосовуючи пункти 1 та 2 частини третьої статті 38 Закону до спірних правовідносин, Уповноваженою особою не доведено причинно-наслідкового зв`язку між вчиненням такого правочину та неплатоспроможністю банку, а також не вказано, у чому полягає безоплатне відчуження майна банком. Щодо п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону, то він не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Артем-Банк», та транзакцій, здійснених за цим договором, оскільки на підставі цього договору у Позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно Позивачу. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 814/771/17, метою пункту 7 частини 3 статті 38 Закону є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Такий висновок узгоджується також з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі № 910/14681/17, від 30.05.2018 року у справі № 910/23036/16, від 23.10.2018 року у справі № 804/6992/15. Перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону) незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення ст. 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ч. 3 ст. 38 Закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 826/1476/15. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що за Законом до такого переліку віднесені правочини, що вчинені (укладені) саме банком. Щодо правочинів (у тому числі договорів), які укладені між фізичними чи юридичними особами - уповноважена особа таких повноважень не має за цим Законом. Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, врегульовані цивільним законодавством, положення якого не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ч. 3 ст. 38 Закону. Про це зазначив Верховний Суд в уже згаданій вище постанові. Як вже було встановлено раніше, Відповідач вважає нікчемними правочин з внесення через касу Банку на рахунок Позивача грошових коштів, посилаючись на положення п. п. 1, 2, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону. Водночас, Уповноваженою особою не враховано, що операція прийняття і зараховування на рахунок коштів не є правочином між банком та фізичною особою згідно ст. 202 ЦК України. Здійснюючи операції з внесення (перерахування) коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року №492, та договорами з відповідними клієнтами банку. Згідно ч. 3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України врегульовано Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон про платіжні системи). Так, відповідно до пп. 7.1.1 ст. 7 згаданого Закону, вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону про платіжні системи документ на переказ готівки - документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі. Як було встановлено раніше, на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 останньою через касу банку були внесені кошти в сумі 153 000,00 грн. згідно квитанції від 27.10.2016 року №TR.50809.370.312. Відповідно до пункту 2.9 Інструкції про проведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 01.06.2011 року № 174, банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівник а банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Отже, на підтвердження факту внесення грошових коштів на рахунок до банку Позивач надав належним чином оформлений документ банківської установи, який свідчить про те, що грошові кошти відповідно до укладеного договору внесені. Відтак, внесення на банківський рахунок Позивача грошових коштів через касу банку відповідало вимогам чинного законодавства. Таким чином, реалізуючи своє право на розпорядження майном, ОСОБА_1 здійснила поповнення свого власного депозитного рахунку на суму 153 000,00 грн., що станом на 27.10.2016 року не було заборонено жодними нормативними документами, а факт здійснення такої банківської операції підтверджується, як було встановлено раніше, квитанцією від 27.10.2016 року №TR.50809.370.312. з відміткою касира ПАТ «Артем-Банк» про виконання. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що Уповноваженою особою не доведено наявності підстав, передбачених п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону, для визнання нікчемним операції із зарахування Позивачем коштів на власний депозитний рахунок. Відтак, таке твердження Відповідача, на переконання судової колегії, є таким, що ґрунтується на припущеннях та ймовірності, а отже є необґрунтованим і безпідставним. Посилання Апелянта на те, що фактично операції з внесення готівки не проводилися, а здійснювалося лише документальне оформлення операцій з метою отримання гарантованої Фондом суми відшкодування, є, на переконання судової колегії, помилковим, оскільки, як було встановлено вище, факт зарахування коштів за банківський (депозитний) рахунок Позивача підтверджуються належними і допустимими доказами. При цьому, на думку судової колегії, клієнт банку не може нести відповідальність за дії працівників фінансової установи, у зв`язку з чим несвоєчасне або неналежне внесення до електронної системи банку відомостей про фінансову операцію не може спростовувати факт зарахування коштів на банківський рахунок, який підтверджується належним доказом. Крім того, як вже було неодноразово зазначено вище, операція з внесення коштів на рахунок фізичної особи не належить до правочинів, передбачених ч. 2 ст. 38 Закону, які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності та, як наслідок, визнані нікчемними. У той же час правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв`язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним. Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею. У контексті наведеного судовою колегією враховується, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону перевірка правочинів ПАТ «Артем-Банк» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Наведена позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11.04.2018 року, № 910/24198/16 від 16.05.2018 року та № 819/353/16 від 04.07.2018 року. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Приписи п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону визначають вклад як кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вкладником є, зокрема, фізична особа, яка уклала договір банківського вкладу, кошти на який залучені банком від вкладника або надійшли на рахунок вкладника. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що у межах спірних правовідносин ОСОБА_1 є вкладником ПАТ «Артем-Банк», має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, а відтак право особи у межах спірних правовідносин може бути захищене шляхом, зокрема, визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Артем-Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, у розмірі 153000 грн. Положення п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону передбачають складення переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає правильним за своєю суттю висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Уповноваженої особи вчинити дії. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді О.В. Епель О.І. Шурко Повний текст постанови складено та підписано « 22» липня 2020 року.